Утворення ЗУНР. Українсько-польська війна 1918-1919 рр.

Наприкінці жовтня 1918 року Австро-Угорщина капітулювала в Першій світовій війні. 19 жовтня 1918 року у Львові на зборах українських депутатів австрійського парламенту, українських депутатів Галицького й Буковинського сеймів, представників українських політичних партій, духовенства та студентства була утворена Українська національна рада (УНР), яка наступного дня заявила про необхідність створення на західноукраїнських землях Української держави. 13 листопада 1918 року проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). її президентом став голова Української національної ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький. На момент проголошення територія ЗУНР охоплювала 70 тис. кв. км, населення країни становило 6 млн. осіб.Формуючи державний механізм, керівництво ЗУНР виявило неабияку толерантність до національних меншин. Поляки, євреї, австрійці могли й далі обіймати свої посади, якщо погодилися б присягнути на вірність УкраїніУкраїнські державотворці обіцяли: забезпечити демократичні права всім громадянам; провести аграрну реформу в інтересах селян; запровадити 8-годинний робочий день і охорону праці.Конфісковані в поміщиків надлишки землі надходили до державного земельного фонду й. мали розподілятися серед селян за викуп чи без нього. За згодою з країнами Антанти Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку загарбала Угорщина, а в січні-квітні 1919 року-Чехословаччина. Тепер до складу Західноукраїнської Народної Республіки входила тільки територія СхідноїГаличини з населенням 4 млн. осіб. Проте й цю державу сусідні країни не визнавали, оскільки Польща вважала Східну Галичину своєю землею.Протягом листопада - грудня 1918 року польські війська захопили 10 повітів із 59. 22 листопада 1918 року українці покинули Львів, державні структури переїхали спочатку до Тернополя, а на початку січня 1919 року — до Станіслава.

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1918-19 Внаслідок Листопадового повстання 1918 влада у Львові, а згодом і в усій Галичині перейшла до Української Національної Ради ЗУНР ЗО-УНР 1918-19. У відповідь на це 1.11.1918 проти української влади у Львові виступили польські підпільні збройні загони, очолювані капітаном Ч.Мончинським. Збройні заколоти проти законної влади польські боївки підняли і в Ін. західноукраїнських містах, зокрема Самборі, Дрогобичі, Перемишлі, які, однак, були швидко ліквідовані українськими частинами. Варшавський уряд вислав із Кракова на допомогу повсталим у Львові польським підрозділам додаткові значні військові частини під командуванням майора Ю.Стахевича. Активна військова підтримка польських заколотників у Львові варшавським урядом спричинила початок українсько-польської війни 1918-19. Спочатку Великою стратегічною невдачею українського командування стала втрата Перемишля (11.11.1918), через який польське командування згодом здійснювало постачання польських військ озброєнням, боєприпасами, продовольством. У серед, листопада 1918 до польських заколотників у Львові з Кракова пробилися відділи під командуванням підполковника Токаржевського та ген. Б.Роя, що дало можливість полякам 21.11.1938 встановити контроль над містом, а також ін. адміністративними центрами Східної Галичини. Українські частини були змушені відступити на лінію Підбірці-Лисиничі-Винники-Чижки. Поступово воєнні дії набули масштабного характеру і перенеслись на ін. місцевості Галичини і Волині.У першій пол. грудня 1918 утворився українсько-польський фронт. Галицька армія у грудні 1918- січні 1919 вела виснажливі бої переважно за Львів. Протягом цього періоду Галицька армія здійснила дві безуспішні спроби звільнення міста. Українська сторона погодилась на укладення перемир'я. але воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися.

Польське командування, посиливши фронтові частини на сході за рахунок вояків армії ген. Ю.Галлера 15.5.1919 розпочало наступ на всьому фронті. Підтиском переважаючих сил противника Галицька армія змушена була відходити на схід. Частина українських військ, втративши зв'язок з головними силами, відступила у Закарпаття, де була інтернована чехословацькою владою. Після реорганізації і перегрупування частин Галицька армія під командуванням ген. О.Грекова 7.6.1919 розпочала наступальну операцію у напрямку Чортків-Львів.Українським військам вдалося потіснити польську армію. Під час Чортківської операції галицькі частини відчували постійну нестачу в зброї, боєприпасах та військовому спорядженні. 28.6.1919 польська армія перейшла в контрнаступ на фронті від Бродів до Коломиї. Виснажені двадцятиденними наступальними боями, українські війська змушені відступити, і 16-17.7.1919 частини ГА перейшли Збруч. Західноукраїнські землі були окуповані Польщею, на них створена Польська адміністрація. Партизанський рух проти окупаційної адміністрації продовжувався ще тривалий час. Рішенням Найвищої Ради Паризької мирної конференції від 21.11.1919 затверджено статут для Східної Галичини, за яким Польщі передано мандат Ліги Націй на управління нею протягом 25 років з обов'язковим забезпеченням галицьким землям автономного статусу. 14.3.1923 Рада послів держав Антанти прийняла остаточне рішення про приєднання Сх.Галичини і Зх.Волині до Польщі.