ТОП 10:

Гетьманство Івана Виговського. Гадяцький трактат



Після смерті Б.ХмельницькогоІван Виговський на Корсунській Раді 1657 обраний гетьманом України. Продовжував політику Б.Хмельницького, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України. У зовнішній політиці В. мав на меті утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не надаючи переваги жодній з сторін. В жовтні 1657 уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участю Б. Хмельницького. В той же час відновив союз з Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладання Березневих статей 1654 та розпочав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика В., спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала занепокоєння московського уряду. Намагаючись посилити свій вплив в Україні, царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів антигетьманську опозицію. Внутрішня політика В., зорієнтована на посилення ролі козацької старшини в українському суспільстві, постійне підбурювання селян і запорожців царськими агентами спричинили виступ проти гетьмана частини козаків і селян, який очолив полтавський полковник М. Пушкар і запорізький кошовий Я. Барабаш. В травні-червні 1658 гетьманські війська за наказом В. ліківдували Барабаша і Пушкаря заколот 1657-58 і Дейнеків повстання 1657-58. Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московщини і підтримка нею антигетьманської опозиції змусили В. до союзу з Річчю Посполитою. 6(16).9.1658 після довгих переговорів між Україною і Польщею було укладено Гадяцький договір. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич, якого вважають автором Гадяцького д., і П.Тетеря, а польську - К.Беньовський та К.Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували. Договір складався з чотирьох розділів. За умовами Гадяцького д., Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерального державного утворення - Речі Посполитої. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися з усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства - козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Дізнавшись про укладення договору Виговського з Польщею, Московщина розпочала відкриту агресію проти України. Навесні 1659 150-тисячна армія під командуванням князя Трубецького розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. В червні 1659, зібравши всі можливі військові сили, В. вирушив назустріч загарбникам. 28-29(8-9).7.1659 у Конотопській битві 1659 українська армія під проводом гетьмана В. вщент розгромила московські війська. Проте В. не зміг скористатися результатами блискучої перемоги під Конотопом. Проти політики гетьмана виступила старшинська опозиція, яку створили промосковськи настроєні полк. І.Безпалий. Т.Цюцюра, В.Золотаренко. Скориставшись новим виступом проти гетьмана В., московські війська під командуванням Г.Ромодановського захопили Лівобережну Україну. В цих умовах Виговський в жовтні 1659 зрікся булави і виїхав у Польщу.

43. Перше гетьманування Юрія Хмельницького. Причини розколу української козацької державита його насладки.

Хмельницький Юрій (бл. 1641 - після 1681) - гетьман України (1657, 1659-63), гетьман Правобережної України (1677-81; 1685), молодший син Б.Хмельницького У квітні 1657 на старшинській раді, скликаній Б.Хмельницьким, 16-річний Юрій X. був проголошений гетьманом України. Після смерті Б.Хмельницького козацька рада у Чигирині 23.8.1657 підтвердила це рішення. Оскільки ж X. був ще молодим і не закінчив навчання у колегії, він за порадою старшини тимчасово склав владу. 25.10.1657 Генеральна Військова Рада проголосила гетьманом генерального писаря І.Виговського. У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання суверенітету. Цим фактично було започатковано розкол в українському суспільстві на прихильників Росії і прихильників Польщі.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені і 16 вересня підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як „Руське князівство" входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським зразком. На чолі держави стояв виборний гетьман. Україна могла мати власний суд, військо, скарбницю, але при цьому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Союз із Польщею викликав незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою І.Виговського та інтриги деяких старшин на чолі з Я .Сомком призвели до усунення його від влади (11.9.1659). На раді у Білій Церкві за підтримкою промосковськи настроєної частини старшини X. було знову обрано гетьманом. Слабовільний і нерішучий, позбавлений військового і політичного хисту, X. постійно потрапляв у залежність від Московщини, Польщі або Туреччини. У жовтні 1659, скориставшись тяжким становищем України, московські війська під командуванням князя О.Трубецького захопили Лівобережну Україну. Під тиском обставин X. змушений підписати Переяславські статті 1659, які значно обмежували державні права України. У 1660 розпочалась нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі, в якій взяли участь і українські війська на чолі з X. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В.Шереметьева на Волині, до яких приєднався за наказом X. козацький корпус під проводом Т.Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом на Житомирщині. 27.10.1660 X. уклав з Польщею Слободищенський трактат 1660, за яким Україна відновила союз з Річчю Посполитою на умовах Гадяцького договору 1658. Це викликало неоднозначну реакцію українського народу й Україна фактично розділилася на дві частини - Правобережну під протекторатом Польщі та Лівобережну під протекторатом Росії. Проти політики X. виступили, підбурювані Москвою, Ніжинський, Чернігівський та Переяславський полки. У 1661-62 кілька походів X. на Лівобережжя завершилися невдачею. Після обрання весною 1662 на козацькій раді у Козельці (біля Переяслава) наказним гетьманом Лівобережної України переяславського полковника Я.Сомка почалися міжусобиці серед прибічників двох гетьманів. У січні 1663, відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацією, X. зрікся булави і постригся у ченці під іменем Гедеона.

У 1663 гетьманом Правобережжя був обраний П. Тетеря, а Лівобережжя - І. Брюховсцького, територіальний розкол України доповнився політичним.

 

44. Гетьманство Петра Дорошенка: спроба об'єднаний України

10.10.1666 правобережні полковники вибрали П. Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. В 1665-66 Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву - В.Дрозденка і С.Опару. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Д. при підтримці київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин - т.зв. серденята (з турецької - відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Д. встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Д. на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Д. часто скликав козацькі ради. де вислуховував думку рядових козаків. Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Д. розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Д. було об'єднання піц своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Д. вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р.Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Д. на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І.Брюховецького і 8.6.1668 проголосили Д. гетьманом всієї України. Проте гетьманування Д. на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Д. і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П.Суховієнка. Д., призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д.Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На поч. 1869 Д. при допомозі запорожців під проводом І.Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його союзників - кримських татар. Відсутністю Д. у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1659 у м.Глухові на основі Глухівських статей 1669 проголосили гетьманом Д.Многогрішного. В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Д. восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12.03.1669 у Корсуні). Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б.Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно; українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату; українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 Д. був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М.Ханенком. Протягом 1671 призначений Д. наказним гетьманом О.Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і загонів М.Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Д., отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Д. розгромили загони М.Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27.8.1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман Д, турецький султан Мохамед IV і кримський хан Селім-Прей, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На поч. вересня 1672 союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5.10.1672 уклав Бучацький мирний договір 1672. Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д.Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І.Самойловича, якого 17.3.1674 було проголошено гетьманом всієї України. В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г.Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І.Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Д. під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кари-Мустафи, яка змусила І.Самойловича і московські війська відступити. Правобережна Україна знову перейшла під владу Д. Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Авторитет Д. почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Д. вирішив зректися булави. Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Д. склав гетьманські клейноди, а І.Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Д. присяги на лівому березі Дніпра в присутності І.Самойловича і І.Ромодановського, від чого Д. рішуче відмовився. Восени 1676 30-тисячна московська армія і полки І.Самойловича знову обложили Чигирин. 19.9.1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Д., розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір. Після зречення з гетьманства Д. поселився в с.Сосниці проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.214.113 (0.007 с.)