ТОП 10:

Західноукраїнські землі в 1919-1939 рр. — політичне становище та національні рухи



Особливо важким було політичне і соціально — економічне становище українських земель, які опинились в 20-х— 30-х роках у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини Найбільша кількість українців (5 млн. осіб) проживала на території загарбаній Польщею: Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина та Підляшшя. Більшість українських шкіл було переведено на двомовне навчання (фактично польськомовне). В Львівському університеті було закрито українські кафедри. Відбувалася колонізація українських земель польськими осадниками. Вони займали посади дрібних чиновників, поліцаїв, поштових і залізничних працівників тощо.Необхідно врахувати і те, що в економічному відношенні західноукраїнські землі були аграрними колоніями Польщі, які постачали сировину і дешева робочу силу.Польські владні структури посилили гоніння на православну церкву, яка на Волині, Поліссі і Холмщині була основною опорою української національної самобутності. У пошуках кращої долі тисячі українців емігрували за кордон. Інші - ставали на шлях боротьби проти польських порядків за своє соціальне і національне визволення. Точкою відліку такої боротьби можна вважати 20-тисячний мітинг на початку 20-х років у Львові біля собору Св. Юра, на якому усі присутні проголосили клятву, зачитану визначним діячем галицького національно-визвольного руху Ю. Романчуком. Певний опір колонізаторській політиці властей чинили кооперативні організації, культурно-просвітницькі товариства „Просвіта", „Рідна школа", молодіжні об'єднання „Сокіл", „Пласт" та інші організації і політичні партії.Найчисельнішим І найвпливовішим серед них було Національно-демократичне об'єднання (УНДО) під проводом Д. Левицького, В. Мудрого, С. Барана та ін. Провідними ідеями УНДО були: право на національне самовизначення, соціальна справедливість і демократія, проведення аграрних реформ.Ліве крило в боротьбі трудящих краю представляла Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка діяла в підпіллі, спираючись на легальну організацію - робітничо-селянське соціалістичне об'єднання (сельроб). Фінансувалися різноманітні культурно-лросвітницькі і економічні організації — Сельроб, приватні українські школи, кооперативні спілки та видавництва, журнали „Культура", „ „Світло", національний етнографічний музей у Львові, Наукове товариство ім.. Т. Шевченка.

У 30-х роках зростає вплив націоналістичних угрупувань, зокрема такого ідейно-політичного руху, як Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка була утворена в 1929 р. у Відні (очолив Є.Коновалець). Бандера Степан (1909-1959 рр.) - один з лідерів українського національно-визвольного руху. У вересні 1939 р., з початком війни і розвалом Речі Посполитої, С. Бандера був визволений з тюрми і створює в ОУН. Опозицію до діяльності Проводу українських націоналістів, який очолював після смерті Коновальця (1938 р.) А. Мельник. У відповідь на активізацію боротьби українського народу уряд Польщі проводив кампанії пацифікації („умиротворення") з допомогою поліції і військ. Вони громили осередки українських партій і громад, читальні, конфісковували їх майно, фізично карали тих, хто протестував. В 1934 р. було засновано концтабір у Березі Картузькій, де в жорстоких умовах втримували близько 2 тис. політв'язнів, в основному українців. За ґратами опинилося майже все керівне ядро крайової екзекутиви ОУН. Духовний лідер галицьких українців митрополит Шептицький в окремому пастирському посланні засудив терористичну діяльність, яка „накликає на суспільство зайві репресії".Ще більш нестерпним був режим, встановлений Румунією на захоплених у 1918-1919 рр. українських землях (Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти, Бессарабія - 790 тис. українців). Ці українські землі були найбільш відсталі в економічному відношенні, а урядові заходи спрямовувались перш за все на румунізацію суспільно-політичного, релігійного життя. Було закрито всі українські школи, а в Чернівецькому університеті - українські кафедри. Українців Буковини навіть відмовилися визнавати окремою нацією, їх називали „громадянами румунського походження, які забули рідну мову".Наприкінці 30-х років посилюються антиукраїнські репресії, розпускаються українські товариства і організації, заборонена українська преса. Зовсім було стерто сліди колишньої автономії Буковини, яку стали розглядати лише як румунську провінцію. У1939 р„ з приходом до влади військової хунти в Румунії, розпочався на Буковині період жорстокого, тоталітарного правління.На відміну від Румунії і Польщі становище українського населення, яке знаходилося під владою Чехословаччини, було значно кращим. Закарпатці (русини) значно відставали у політичному, соціально-економічному і культурному відношенні. Після приєднання до Чехословаччини (1918 р.) їхнє становище дещо поліпшилось:*селяни одержали додаткові земельні наділи *різко зросла кількість шкіл та культурних товариств, в яких звучала українська мова *відновили свою діяльність товариства „Просвіта", ім. Духновича, українські хори.Проте в економічному відношенні Закарпаття було відсталим, аграрно-сировинним придатком чеських земель.

У 1938 р. після Мюнхенської угоди Чехословаччина була розчленована Гітлером і на території Закарпаття виникла так звана Карпатська держава із своїм автономним урядом, А. Бродій, а з 26 жовтня 1938 р. — відомий політичний діяч А. Волошин. Але в березні 1939 р. Угорщина за згодою Гітлера розпочала загарбання Закарпаття. 15 березня 1939 р. у Хусті сейм проголосив Карпатську Україну незалежною державою, президентом обрано А.Волошина.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.238.169 (0.003 с.)