Політична аналітика у державному управлінні

Політична аналітика у державному управлінні

Значний світовий досвід успішного функціонування державно-управлінських систем в країнах з розвиненою демократією, громадянським політично активним суспільством та ринковою економікою довів ефективність використання в процесі наукового супроводу державного управління методів і технологій, накопичених теорією політичної аналітики потягом багатьох століть. Зародившись ще в стародавніх державно-організованих суспільствах, політична аналітика успішно використовувалася для потреб держави, разом з тим — сприяла формуванню та розвитку громадянського суспільства.

Отже, визначимо політичну аналітику в державному управлінні як специфічну галузь наукового пізнання політичного буття суспільства, що спрямована на виявлення — шляхом застосування сукупності методів, технологій і процедур аналізу та синтезу, які базуються на принципах логіки й діалектики - та використання в практичній діяльності його закономірностей, через вироблення порад щодо формування й реалізації державної політики.

Послідовність політичної аналітики в державному управлінні починається з постановки мети й завдань дослідження. Етап постановки завдання також передбачає визначення ресурсів, якими зможе користуватися аналітик у дослідженні.

Аналіз продовжується визначенням об'єкта державно-управлінського впливу й цілеспрямованим спостереженням за ним. Спостереження починається й здійснюється за двома паралельними процедурами: переданалітичний збір інформації про об'єкт та його соціально-політичний моніторинг. Зібравши й обробивши інформацію, аналітик переходить до першої процедури аналізу державної політики, якою є проблемний аналіз - визначення та формулювання суспільно-значимої для життєдіяльності об'єкта державного управління проблеми. Коли проблему в загальних рисах встановлено, доцільно застосувати процедуру оцінювання проблеми - визначення міри її суспільної значущості або гостроти.

Якщо доведено, що проблема є гостро суспільно-значимою, переходимо до її політичного^ аналізу. Політичний аналіз також містить у собі низку спеціальних процедур, застосування яких може призвести до формулювання парадоксальних, з погляду на суспільну значущість проблеми, порад. Такими процедурами є: проблемно-політичний аналіз, вироблення політичної поради, аналіз політичного ризику, прогнозний аналіз, політичний прогноз. Зазначимо, що на всіх цих етапах доцільно застосовувати процедури політичного консультування та експертизи, а також моніторингу та контент-аналізу ЗМІ. Якщо результат політичного аналізу — порада вирішувати суспільно-значиму проблему по суті, аналітик переходить до наступних процедур — галузевого аналізу державної політики. Напрями й обсяги галузевого аналізу визначаються змістом проблеми, але, як правило, дослідники якнайменше вдаються до економічного (макро- та мікро-), соціального й правового аналізу державної політики. На цьому етапі для аналізу державної політики також дуже корисною є експертна думка.

Розроблення стратегії реалізації обраної політики також вимагає аналітичного забезпечення, оскільки ця процедура потребує вибору засобів реалізації політики, які також потрібно проаналізувати. Коли політичне рішення прийняте остаточно й затверджене, починається його реалізація — процес найбільш тривалий, який також потребує аналітичного супроводу. Для аналітика процедурами супроводу реалізації державної політики є експертне спостереження та соціально-політичний моніторинг, результати яких, у свою чергу, можуть спричинити до корекції політики під час її реалізації.

Документознавчі ідеї Н. М. Кушнаренко

Н.М.Кушнаренко, поділяє документознавство на загальне та особливе.

Загальне документознавство, на думку дослідниці, складається з трьох розділів: теорії документа, історії документа та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа проф. Н.М. Кушнаренко подала синомічну назву - "документологія".

Особливе документознавство, на думку дослідниці, поділяється на спеціальне та часткове. До спеціального автор відносить дисципліни, що розглядають особливості документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, учення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства, зазначає автор, може бути вивчення специфіки різних процесів документально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства є окремі види та різновиди документів. Звідси, на думку автора, документознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознавство, галузеве документознавство тощо.

Документологія, на думку проф. Н.М. Кушнаренко, має бути теорією та "методологією документознавства, або тільки методологією документознавства, яка розглядає історію, типологію, класифікацію документа, технологічні основи життєвого циклу документа". Але дана наука, зазначає дослідниця, перебуває ще на стадії свого формування і для її повного конституювання має пройти час.

 

 

Діловодство – Документаційне забезпечення управління – Документно-інформаційне забезпечення управління – Управління документацією – Керування документацією – Керування документаційними процесами: еволюція і зміст понять.

Діловодство – це діяльність, що охоплює документування (створення документів) та організацію роботи з документами: організацію документообігу, використання інформаційно-пошукових систем документів органу, контроль виконання документів і підготовку документів для передачі в архів.

Останнім часом як синонім терміна діловодство нерідко вживають терміни документаційне забезпечення управління або інформаційно-документаційне забезпечення управління, що включають, окрім традиційної роботи з документами, також інформаційне обслуговування, створення баз даних, їх ведення і роботу з ними.

Документаційне забезпечення управління – можна визначити як діяльність спеціальних працівників або підрозділів по створенню (фіксації та оформленню) документаційної інформаційної бази на різних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій.

Інформаційно-документаційне забезпечення управління у - створення комплексної системи діловодства, тобто сукупності організаційних, Інформаційних, технічних, технологічних процедур, що забезпечують отримання, опрацювання, використання, зберігання, відправлення і знищення документів.

Тлумачення поняття “керування документаційними процесами”, подане в ДСТУ 4423:2005, різниться від пропонованих раніше Якщо у чинному термінологічному стандарті у сфері діловодства й архівної справи до англомовного варіанту records management зустрічаємо україномовну версію керування документацією, то в ДСТУ 4423–1:2005 розробники відмовляються від буквального перекладу терміну словосполучення, мотивуючи неадекватністю віддзеркалення змісту іншомовного терміну, а також некоректністю значень лексем. Тому, замість звичного “керування документацією” маємо модифіковану версію – “керування документаційними процесами”. Останнє трактується як галузь керування, що відповідає за ефективний і систематичний контроль за створенням, прийманням, зберіганням, використанням, передаванням до архіву, вилученням для знищення службових документів, охоплюючи процеси відбирання та зберігання в документальній формі свідчень, інформації про ділову діяльність.

Таким чином, збагачення терміносистеми документознавства у прикладному сенсі стало свідченням стрімкого розвитку діловодства. Входження у науковий обіг термінів “документаційне забезпечення управління”, “керування (управління) документацією” / “керування документаційними процесами” стало ознакою часу. Так склалося завдяки, по-перше, зростання ролі практичної сфери роботи з документами у суспільстві, по-друге, удосконалення інформаційних технологій продукування, розповсюдження, використання та збереження інформації, а, по-третє, освоєння відповідного зарубіжного досвіду. Це, в свою чергу, вплинуло на зміст документознавства як науки, зрослої на ґрунті досягнень роботи з документами.

 

«Документологічна» версія документознавства.

Гостроту питання про назву науки про документ неодноразово підкреслював Ю.М. Столяров, у тому числі в новітній публікації [1]. Головним аргументом на користь заміни назви документознавства на документологію висувається прагнення до усунення полісемії, коли одним і тим самим терміном називають різні навчальні і наукові дисципліни. термін «документологія» започаткував класик «науки про документ взагалі» Поль Отле. Проте разом з цим терміном, як синонім, П. Отле застосовував термін «документація», який і став найбільш вживаним у подальші роки, аж до останніх публікацій міжнародних стандартів з «інформації та документації». Формування «документологічної» версії документознавства припадає на 90-ті роки. Активними адептами стали представники бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, які обстоюють перспективність розширення представницького кола документології за рахунок археографії, кодикології, журналістики, теорії комунікації тощо. Автором відновленої версії науки про документ став відомий теоретик бібліотечної справи, професор, доктор педагогічних наук Ю. М. Столяров та його послідовниця, також професор і доктор педагогічних наук Н. М. Кушнаренко. На позиціях документознавства як науки інформаційного циклу стоїть також вітчизняний доктор історичних наук, професор М. С. Слободяник. Активно формується подібний підхід доктором історичних наук, професором Г. М. Швецовою-Водкою.

Гостра необхідність вдосконалення документаційного забезпечення управління на всіх рівнях соціального керівництва молодої радянської держави, впровадження наукових методів організації праці, в т.ч. у діловодстві викликала необхідність теоретичного обгрунтування питань документування управлінської документації та організування роботи зі службовими документами на підприємствах. Засновникам цього більш вузького підходу став професор К. Г. Мітяєв, який розробляв відповідний курс в Московському державному історико-архівному інституті в 60-х роках минулого століття.

Особливе місце серед досліджень теоретичних основ документознавства належить працям професор А. М. Сокової, котра головним завданням цієї дисципліни вважає забезпечення вищої якості документів у момент їх створення та функціонування як в оперативному так і в архівному середовищі.

В більшості праць перерахованих вчених свої підходи до розуміння науки про документ, так би мовити широкі і вузькі – «традиційні». Одні вважають, що узагальнюючу науку про документ назвати документологією (Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник, Г. М. Швецова-Водка), інші (С. Г. Кулешов) вважають, що документологією як загальною історією та теорією документа можна назвати лише розділ документознавства.

При полярних поглядах на місце та структуру докумнтології у М. С. Слободяника, С. П. Кулешова та О. А. Плешкевич їх об’єднує те, що зазначена наука може мати місце після доопрацювання і що необхіден ще певний час для її узагальнення. В той же час ініціатори нового підходу (Ю. М. Столяров та Н. М. Кушнаренко) вважають, що чекати для документології кращих часів не має сенсу.

 

 

Політична аналітика у державному управлінні

Значний світовий досвід успішного функціонування державно-управлінських систем в країнах з розвиненою демократією, громадянським політично активним суспільством та ринковою економікою довів ефективність використання в процесі наукового супроводу державного управління методів і технологій, накопичених теорією політичної аналітики потягом багатьох століть. Зародившись ще в стародавніх державно-організованих суспільствах, політична аналітика успішно використовувалася для потреб держави, разом з тим — сприяла формуванню та розвитку громадянського суспільства.

Отже, визначимо політичну аналітику в державному управлінні як специфічну галузь наукового пізнання політичного буття суспільства, що спрямована на виявлення — шляхом застосування сукупності методів, технологій і процедур аналізу та синтезу, які базуються на принципах логіки й діалектики - та використання в практичній діяльності його закономірностей, через вироблення порад щодо формування й реалізації державної політики.

Послідовність політичної аналітики в державному управлінні починається з постановки мети й завдань дослідження. Етап постановки завдання також передбачає визначення ресурсів, якими зможе користуватися аналітик у дослідженні.

Аналіз продовжується визначенням об'єкта державно-управлінського впливу й цілеспрямованим спостереженням за ним. Спостереження починається й здійснюється за двома паралельними процедурами: переданалітичний збір інформації про об'єкт та його соціально-політичний моніторинг. Зібравши й обробивши інформацію, аналітик переходить до першої процедури аналізу державної політики, якою є проблемний аналіз - визначення та формулювання суспільно-значимої для життєдіяльності об'єкта державного управління проблеми. Коли проблему в загальних рисах встановлено, доцільно застосувати процедуру оцінювання проблеми - визначення міри її суспільної значущості або гостроти.

Якщо доведено, що проблема є гостро суспільно-значимою, переходимо до її політичного^ аналізу. Політичний аналіз також містить у собі низку спеціальних процедур, застосування яких може призвести до формулювання парадоксальних, з погляду на суспільну значущість проблеми, порад. Такими процедурами є: проблемно-політичний аналіз, вироблення політичної поради, аналіз політичного ризику, прогнозний аналіз, політичний прогноз. Зазначимо, що на всіх цих етапах доцільно застосовувати процедури політичного консультування та експертизи, а також моніторингу та контент-аналізу ЗМІ. Якщо результат політичного аналізу — порада вирішувати суспільно-значиму проблему по суті, аналітик переходить до наступних процедур — галузевого аналізу державної політики. Напрями й обсяги галузевого аналізу визначаються змістом проблеми, але, як правило, дослідники якнайменше вдаються до економічного (макро- та мікро-), соціального й правового аналізу державної політики. На цьому етапі для аналізу державної політики також дуже корисною є експертна думка.

Розроблення стратегії реалізації обраної політики також вимагає аналітичного забезпечення, оскільки ця процедура потребує вибору засобів реалізації політики, які також потрібно проаналізувати. Коли політичне рішення прийняте остаточно й затверджене, починається його реалізація — процес найбільш тривалий, який також потребує аналітичного супроводу. Для аналітика процедурами супроводу реалізації державної політики є експертне спостереження та соціально-політичний моніторинг, результати яких, у свою чергу, можуть спричинити до корекції політики під час її реалізації.