Українці в сучасному світі: тенденції' розвитку діаспори

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА - означення української національної спільноти поза політичними кордонами України. Головним джерелом утворенння у.д. стала еміграція. Масова еміграція українців розпочалася в останній чверті 19 ст. Головною причиною еміграції українців було аграрне перенаселення. Еміграція українців за океан, початок якої відноситься до 1871, була спрямована у США, де вони працювали, в основному, у промисловості й на будівництві. У 1890-х розпочалася еміграція українських селян у Канаду (у т. зв. степові провінції), Бразилію (штат Парана) і Аргентину (провінція Міссіонес). Всього до Першої світової війни в Америку виїхало 500 тис. українців, з них у США-350 тис., у Канаду - 100 тис., у Бразилію і Аргентину - 50 тис. чол. На американському континенті українці створили розгалужену мережу власних релігійних, господарських, просвітницьких, громадських, спортивних і політичних організацій, які допомагали їм зберегти зв'язок з рідними землями і національну самобутність.

У.д. в Російській імперії (зокрема, в Азії), яка була переважно землеробською, мала зовсім інший характер, ніж в Америці. Після 1861 еміграційні потоки з України спрямовувались на Поволжя і Урал. В останній чв. 19 ст., коли вільних земель в Європейській Росії вже не було, українці емігрували в Західний Сибір і сусідню частину Туркестану, а потім - на Далекий Схід, у т. зв. Зелений Клин. Згідно з переписом 1897 у Російській імперії в діаспорі проживало 1.560 тис. українців. У наступні роки українська еміграція постійно зростала. В результаті цього процесу в 1914 в Російській імперії поза етнічними територіями проживало бл. 3,4 млн.чол. (з них в Азії-майже 2 млн. чол.). Перша світова війна 1914-18 і поразка українських національно-визвольних змагань 1917-21 викликали першу масову українську політичну еміграцію. Вона поповнила існуючу Уд, свіжими кадрами політичних, наукових, господарських, культурних діячів. Головними центрами нової еміграції стали країни Середньої і Західної Європи (Чехо-Словаччина, Німеччина, Польща, Франція, Австрія, Румунія, Югославія). У післявоєнний період відродилась трудова еміграція із західноукраїнських земель за океан. Кількісно вона була значно меншою, ніж до Першої світової війни. Разом уся західна Уд. налічувала 1,7-1,8 млн. чол. (США-700-800 тис. чол., Канада - 200 тис. чол., Аргентина - 100-120 тис. чол., Бразилія - 80 тис. чол., Румунія - 350 тис. чол., Польща -100 тис. чол..Франція-40 тис. чол., Югославія - 40 тис. чол., Чехо-Словаччина - 35 тис. чол., в інших країнах Західної і Центральної Європи - 15-20 тис. чол.). Чисельною була Уд. на території СРСР. За переписом 1926, поза українськими землями в СРСР проживало 3,4 млн. українців. Масштаби і географія У.д. значно розширились після 1945. Нова хвиля політичної еміграції одразу після війни опинилася в Німеччині і Австрії, у таборах для переміщених осіб (бл. 200 тис. чол.), а наприкін. 1940-х - на поч. 1950-х розпорошилася по різних континентах і країнах. Так виникли нові українські поселення в Австрії, Тунісі, Венесуелі, зміцніли існуючі общини у США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Парагваї. В Європі залишилося приблизно 550 тис. чол., які утворили нову українську групу у Великій Британії, зміцнили спільноти у Франції, Бельгії, Голландії. Нині Уд. налічує у Чехії 40-60 тис. чол., Словаччині - 80-100, Польщі - 300-350, Румунії - 250-280, Сербії - ЗО, Хорватії - 6, Боснії і Герцеговині - 5, Австрії - 4-5, Німеччині - 20-25, Франції - 40-45, Бельгії - 3-5, Великій Британії-30-35, США-1250-1500, Канаді - 800-900, Бразилії - 150, Аргентині -200, Парагваї - 10, Уругваї - 10, Чилі - 2, Венесуелі - 2, Австралії та Новій Зеландії-35 тис. чол. У середовищі західної У.д. діє значна кількість політичних, науково-просвітних, культурних організацій, учбових закладів. Однак, тільки незначна частина емігрантів готова повернутися на історичну батьківщину. Народжена в нових країнах поселення генерація вважає їх за свою батьківщину. Вона інтегрувалася в їхнє життя, а свою етнічну приналежність прагне зберегти як окрему культурну спадщину. В значно гіршому становищі перебуває східна Уд., розміщена на території колишнього СРСР. У Російській Федерації проживає 3,7 млн. чол., у Казахстані - бл. 700 тис. чол., в Узбекистані-112, у Киргизії-120, у Молдові - 507, у Білорусі - 133 тис. чол. Чисельністю східна У.д. значно переважає решту У.д., але вона не користується ніякими гарантованими правами та інституціями національного життя. Наприкін. 1980-х - на поч. 90-х років розпочалося певне відродження українського національного життя. У 1989 в Москві утворено Товариство української мови "Славутич" (перший голова - льотчик-космонавт П.Попович), виникли українські науково-просвітницькі, культурні організації на Далекому Сході, в Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Білорусі, Молдові.