ТОП 10:

Опозиційні та революційні рухи в Україні першої половини XIX ст.



Рішучіше діяли у цей період таємні дворянські організації, до яких входили в основному кадрові офіцери. Багато з них пройшли школу масонства, але не задовольнилися її поміркованістю та обережністю в засобах боротьби проти соціального і національного гніту. У змаганнях проти царського самодержавства та кріпосницьких порядків Російської імперії вони зробили головну ставку на військовий переворот, не зупиняючись у своїх намірах навіть перед цілковитим знищенням царської родини. І в цих організаціях, хоч би в якому регіоні імперії вони діяли, активною, ато й провідною силою виступали українці. Наприклад, у «Союзі порятунку» («Товариство істинних І вірних синів вітчизни»), що виник 1816 р. в Петербурзі, діяли брати офіцери Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли — поміщики з Миргородщини на Полтавщині, вихідці з давньої козацько-старшинської родини, рідні онуки українського гетьмана Данила Апостола. Коли у 1817 р, цей «Союз» реорганізувався в Москві у «Союз благоденства», то негайно відкрив свою філію в Тульчині на українському Поділлі. Тут розміщувався В'ятський піхотний полк, яким командував полковник Павло Пестель. 1820 р. вони поділили «Союз благоденства» на дві рівноправні організації: Північне і Південне товариства. Центром діяльності першого залишили столицю імперії, а вся діяльність другого зосередилась в Україні — у місцях розташування військ. У зв'язку із зростанням масштабів діяльності Південне товариство до вже Існуючої Тульчинської «управи», якою керував Пестель, додало ще дві. Почали діяти «управа» в Кам'янці на Черкащині . У Новоград-Волинську офіцери нижніх чинів, а також юнкери, настроєні опозиційно до соціально-політичного режиму Російської імперії, утворили 1823 р. окрему таємну військову організацію — Товариство об'єднаних слов'ян. Засновниками його були Юліан та брати Андрій та Петро Борисови. Керівники Товариства об'єднаних слов'ян склали його «Правила», які були його програмним документом. Товариство мало на меті скасування монархічних режимів в усіх країнах, ліквідацію кріпацтва та станових привілеїв,-знищення міжнаціональної неприязні та створення федеративного союзу незалежних слов'янських республік. Інший програмний документ під назвою «Руська правда» був ще консервативнішим щодо національного питання як загалом в усіх державах, так і в Російській імперії та Україні. Від імені Південного товариства його склав П. Пестель. «Руська правда» обстоювала відверто великодержавні позиції неподільності території Російської імперії, хоч і закликала до демократичного оновлення її форм державного управління та до соціально-економічних перетворень ринкового характеру. Проголошувались необхідність повної ліквідації самодержавного ладу і заміна його республіканською формою правління, встановлення правової рівності громадян, проведення земельної реформи з частковою конфіскацією поміщицьких земель, наділення селян земельними ділянками без викупу, створення великих громадських фондів і надання права на придбання землі у приватну власність.

Поблажливішим у розв'язанні «українського питання» виявилось Північне товариство. Його програма під назвою «Конституція», складена Микитою Муравйовим, хоч і не передбачала повної незалежності України, але в майбутньому адміністративно-політичному устрої серед «держав» і «областей» федерації планувала створення Української і Чорноморської «держав» (з центрами, відповідно, у Харкові і Києві).

1825 р. Товариство об'єднаних слов'ян добровільно влилося у Південне товариство, реорганізувавши в його четверту «управу» — «Слов'янську» — свій керівний центр у Но-воград-Волинському. Керівники Південного товариства налагодили контакти з діячами таємної польської патріотичної організації, яка також виступала за повалення царського самодержавства. Хоча керівники Польським патріотичним товариством перебували у Варшаві, але чимало його членів постійно мешкали і вели революційну діяльність в Україні. Деякі з них припускали можливість схилити на свій бік і українських селян під гаслами боротьби за незалежну Україну. Цей задум дістав одностайне схвалення на нелегальному з'їзді, який відбувся на початку 1825 р. в Житомирі.

Як «південні», так і «північні» патріоти дійшли згоди, що центром державного перевороту має бути Україна. Здійснити його вирішили навесні 1826 р., коли до Києва мав приїхати цар Олександр І, щоб оглянути війська, дислоковані в Україні. Проте його раптова смерть у листопаді 1825 р. змінила заздалегідь вироблені плани. Північне товариство без будь-якого узгодження своїх дій із Південним вирішило самостійно підняти повстання у Петербурзі, скориставшись церемонією публічного присягання військ петербурзького гарнізону на вірність новому цареві Миколі 14 грудня 1825 р. Але повстання у Петербурзі, яке скидалося на звичайний заколот, повністю провалилося.

Дізнавшись про невдачу спільників у Петербурзі, діячі Південного товариства вирішили повторити спробу антисамодержавмого повстання. Ініціативу цього разу виявили керівники Васильківської «управи» підполковник Сергій Муравйов Апостол і підпоручик Михайло Бестужев-Рюмін. 29—ЗО грудня на їхній заклик повстали п'ять рот Чернігівського полку, розквартированого у селах та містечках на Київщині.

31 грудня повстанці зібралися на центральній площі Василькова. Повстав увесь полк у складі майже 1 тис. осіб; серер них було 18 офіцерів. Кілька солдатів на чолі з офіцером, взявши рукописні примірники «Православного катехізи су», вирушили до Києва, щоб загітувати І тамтешній гарнізон приєднатися до повсталих. Проте виконати цей план не вдалося: повстанців заарештували. Не дочекавшись їх повернення і не наважившись власними силами штурмувати Київ, Чернігівський полк рушив 2 січн* 1826 р. у напрямку Білої Церкви. Далі передбачалося йти на Волинь, щоб уже там залучити на бік повстанців військові частини, в яких служили члени «Слов'янської управи». Однак 3 січня у відкритому полі Чернігівський полк зіткнувся з передовими частинами гусарської дивізії, посланої на придушення повстання. Чернігівці розгорнутим фронтом сміливо рушили на гусарів, сподіваючись, що ті до них приєднаються. Але артилерія гусарської дивізії за наказом її командира відкрила зустрічний вогонь картеччю.

Повстанці відразу зазнали великих втрат. 5 січня 1826 р. розпочались допити рядових учасників повстання, а офіцерів Чернігівського полку відправили до Петербурга, де на той час уже відбувалося слідство щодо повстанців на Сенатській площі. Спеціально створену комісію очолив сам цар Микола І. За її вироком усі учасники повстання Чернігівського полку — як офіцери, так і солдати — були покарані засланням на каторгу до Сибіру або в діючу армію на Кавказ. За наказом Миколи І було страчено п'ятьох лідерів антицаристського груднево-січневого повстання 1825— 1826 рр. у Петербурзі та в Україні. Троє із них — Павло Пестель, Сергій Муравйов-Апостол та Михайло Бестужев-Рюмін — були членами Південного товариства, що діяло в Україні.

Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. 17 квітня 1848 р. уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.

Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового демократичного руху. В березні 1848 р. у Львові відбулися демонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола. Польська ліберальна буржуазія і

поміщики 13 квітня 1848 р. утворили у Львові Центральну раду народову, яка ставила своєю метою перетворення Галичини в Польську автономну провінцію, заперечуючи право на окремий національний розвиток українців.

Галицька інтелігенція виступала рішуче проти намагань поляків втягнути Галичину до Польщі і створила свою політичну організацію - Головну руську раду у Львові, яка, підтримуючи проведення буржуазних реформ, прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення.

Галичани шукали зв'язків з іншими народами австрійської держави і взяли участь у слов'янському з'їзді в Празі.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.21.123 (0.004 с.)