Західноукраїнські землі у складі Австрії (кінець ХУШ-перша половина XIX ст.) політико-правовий аспект

У першій половині XIX ст, коли адміністративний східні й південні українські землі були возз'єднані в складі Російської держави, західноукраїнські землі перебували під владою Австрійської монархії. Східна Галичина, захоплена Австрією внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. і населена в основному українцями, разом з Буковиною, шо перейшла від Туреччини до Австрії в 1774 р., була об'єднана з Західною Галичиною, де переважали поляки, в «королівство Галичини і Лодомерії». Межею між українською і польською частинами Галичини була р. Сян. Адміністративно «королівство» поділялося на 19 округів (дистриктів), керували якими призначувані австрійським урядом окружні старости. До Східної Галичини належали 10 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславський, Стрийський, Самбірський та частина Сяноцького і Перемишльського округів. Окремий округ становила Буковина з центром у м. Чернівцях, приєднана до Галичини в 1786 р.

У складі Австрійської монархії під владою Угорського королівства ще з XVII ст, перебувало Закарпаття. Закарпаття було включено до складу Братиславського (Пожонського) намісництва, становлячи 4 комітати (жупи): Березький, Мармароський, Угочанський та Ужанський. На чолі адміністрації в жупах стояли жупани.

Австрійська монархія на початку XIX ст. була однією з найвідсталіших феодальних держав Європи. На західноукраїнських землях вона проводила колоніальну політику. Австрійський абсолютизм намагався денаціоналізувати, онімечити, асимілювати західноукраїнське населення, розірвати його єдність зНаддніпрянською Україною, припинити розвиток української мови й культури. Разом з цим польські шляхтичі прагнули полонізувати українцівГаличини, румунські феодали намагались румунізувати українське населення Буковини, а угорські поміщики проводили в Закарпатті політикумадяризації.

Селяни — основна маса західноукраїнського населення — різко протестували проти кріпосницького гноблення. Вони домагалися повернення захоплених поміщиками земель, зменшення панщини та інших повинностей, обмеження влади й сваволі феодалів і, нарешті, повного звільнення від кріпацтва, відібрання в поміщиків земель та їх розподілу.

Антикріпосницька боротьба селян виливалася в різні форми: скарги селян на поміщиків у державні установи, спори громад із домініями (маєтками), втечі від поміщиків, потрави панських посівів і лук, підпали поміщицьких маєтків, розправи над маєтковою адміністрацією і сільською старшиною, відмову від виконання повинностей і сплачування державних податків, діяльність опришків-ських загонів у Прикарпатті, масові хвилювання й повстання.

Найбільш інтенсивно суспільно-політичний рух розвивався в Галичині. У польських таємних організаціях і гуртках («Союз друзів народу», «Співдружність польського народу», «Союз вільних галичан», «Союз синів вітчизни» та ін.), які діяли у Львові, Самборі, Перемишлі, Тернополі та в інших місцях, брали участь і українці, особливо представники українського студентства.

Одночасно з польським розвивався й український національний рух. У 30-х роках у Львові, серед прогресивно настроєних українських студентів духовної семінарії і Львівського університету склався гурток,,який за те, що його засновники Маркіян Шашкевич (1811—1843), Іван Вагилевич (1811—і 866) і Яків Головацький (1814—1888) розмовляли в університеті й семінарії українського («руською») мовою, був прозваний реакційними студентами «Руською трійцею». Ця назва й закріпилася за гуртком. До цього гуртка, крім засновників, входили Г. Ількевич, М. Кульчшдький, М. Устиянович та ін.

Найбільш значною заслугою Шашкевича, Вагилевича й Головацького було видання в 1837 р. у Будапешті збірки «Русалка Дністровая.У цій збірці були опубліковані українські народні думи, історичні пісні, жіночі пісні, колискові, оригінальні поезії і прозові твори Шашкевича, Вагилевича і Головацького, переклади сербських народних пісень, уривки давніх рукописів та ін.

У 40-і роки український національний рух у Східній Галичині продовжував розвиватись. У 1846—1847 рр. брати Іван та Яків Головацькі видали дві книжки альманаху «Вінок русинам на обжинки».

середину XIX ст. в ряді країн Європи наростав революційний рух, спрямований проти феодальних відносин і абсолютних монархій. Звістки про революцію у Відні й Будапешті уже 18 березня донеслися до Галичини, Буковини та Закарпаття. Революційні події дістали цілковите схвалення й бурхливу підтримку широких кіл місцевого населення — поляків, українців, румун, угорців, німців. У Львові, Чернівцях, Ужгороді відбулися масові народні демонстрації. Незабаром були звільнені політичні в'язні, в багатьох місцях почалося формування національної гвардії, а у Львові сформований також студентський (академічний) легіон.

Велике збудження революція викликала серед селянства. З'явилася пряма загроза масового селянського повстання. Щоб йому запобігти, Фердінанд 17 квітня 1848 р. підписав патент (указ) про скасування в Галичині з 15 травня 1848 р. «всіх панщинних робіт і підданських данин» «за винагороду в майбутньому за рахунок держави. Під натиском масових селянських рухів на Буковині, що охопили край навесні і влітку 1848 р., австрійський уряд 9 серпня 1848 р. поширив дію указу від 17 квітня про скасування панщини в Галичині на Буковину, починаючи з 1 липня. На Закарпатті ще 27 березня 1848 р. було оголошено закон угорського сейму від 18 березня 1848 р. про скасування кріпацтва та феодальних повииностей.

13 квітня 1848 р. створена Центральна рада народова у Львові. Рада народова виступила за відновлення Польщі в межах 1772 р. у формі польської автономної провінції у складі Австрії з включенням до неї Правобережної й Західної України.

Українська інтелігенція й уніатське духівництво для керівництва політичним і національним рухом українського населення 2 травня

1848 р.у Львові, за згодою губернатора, створили політичну організацію — Головну руську раду. ЇЇ головою став Г. Яхимович, 15 травня 1848 р. Головна руська рада почала видавати свою газету — «Зорю Галицьку», що була першою у Львові газетою українською мовою.

Головна руська рада висунула помірковані вимоги, які стосувалися захисту наданих конституцією політичних свобод і задоволення культурно-національних запитів українського населення. Вона вимагала ввести в школах Східної Галичини навчання українською мовою, закони і урядові розпорядження публікувати і українською мовою, дозволити українцям займати всі державні посади, уніатське духівництво зрівняти в правах із католицьким, всі урядові чиновники, призначувані в Східну Галичину, повинні знати українську мову. Західну (польську) і Східну (українську) Галичину поділити на дві окремі адміністративні одиниці.

Головна руська рада скликала у жовтні 1848 р. у Львові перший з'їзд діячів науки й культури — Собор руських учених. На з'їзді було створено «Галицько-Руську матицю» — товариство для видання й розповсюдження дешевих книг, для організації освіти народу. Наприкінці 1848 р. з дозволу цісаря у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови й літератури, на якій з січня 1849р. почав викладацьку роботу Яків Головацький.

23 травня 1848 р. у Львові створили «Руський собор», що мав протистояти Головній руській раді.

Масовий селянський рух, що розгортався у 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях, був однією з причин, що привів до падіння кріпосного права.