ТОП 10:

Українське національне відродження першої половини XIX ст. у Наддніпрянщині й Галичині - порівняльна характеристика



У XIX столітті українські етнічні землі входили до складу двох великих імперій - Російської та Австрійської (з 1867 року Австро-Угорської). В Російській імперії на початок XIX ст. склався поділ українських земель на дев'ять губерній: Київську, Полтавську, Чернігівську, Катеринославську, Харківську, Херсонську, Таврійську, Подільську і Волинську. У 1815 р. до Російської імперії було приєднано Холмщину і Підляшшя, які в 183] р. увійшли до складу Сідлецької, Люблінської і Гродненської губерній. Під владою імперії Габсбургів знаходились Східна Галичина, Буковина і Закарпаття. Наприкінці XVIII ст. на захоплених внаслідок трьох поділів Речі Посполитої землях австрійський уряд утворив коронний край - Королівство Галичини І Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові, у складі якого штучно об'єднав українські етнічні землі з частиною польських земель. Коли у 1867 році постала Австро-Угорська імперій то Галичина і Буковина залишилась в австрійській частині - Цислейтанії, а Закарпаття потрапило до угорської частини - Транслейтанії.

У XIX ст. і Росія, І Австро-Угорщина пройшли через реформаційні перетворення, котрі визначили перехід цих країн до якісно нового соціально-економічного стану, до економіки, головну сутність якої визначає капіталістичне товарне виробництво

Український національний рух у XIX ст. Український національних рух у XIX столітті не був якимось особливим і відокремленим від європейської дійсності явищем. Процеси національного відродження розгортаються у багатьох народів Центральної і Східної Європи. Характерно, що початковим центром, своєрідною колискою українського культурного відродження стала Слобожанщина. Визначну роль відіграло відкриття у Харкові першого в Підросійській Україні університету. Засновано його було за Ініціативою української інтелігенції і значною мірою громадським коштом у 1805 році. Новоутворений університет став не тільки науково-освітнім центром, а й зберігачем та провідником української культури. Харківський університет, при якому були відкриті друкарня і книгарня, стимулював розвиток на Слобожанщині місцевих газет і журналів, українських спочатку за тематикою, а потім і за мовою. Під безпосередньою егідою університету було закладено основи української професійної журналістики - почали виходити перший в Україні масовий журнал "Украииский вестник", газета "Харьковские известия" та інші видання.

Процеси національного пробудження проходили і в Підавстрійській Україні. Характерно, що тут першими будителями культурного відродження виступали священники греко-католицької церкви, а з 30-х років усе помітнішу роль відігравала університетська молодь. Велику першопроходницьку роль відіграло львівське просвітницьке угрупування "Руська трійця" у складі Івана Вагілевича, Якова Головацького, Маркіяна Шашкевича. Найбільш відомим результатом їх діяльності став виданий у 1836 році альманах "Русалка Дністровая". У різноманітних художніх, публіцистичних, науково-історичних творах опублікованих у ньому проголошувалась і пропагувалась ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, вказувалось на важливість вивчення історичного минулого свого народу.

Свідченням того, що український рух у 40-х роках XIX ст. виходить за межі фази пробудження є, зокрема, початок процесу його політизації. Цей процесе знайшов своє відображення в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства і Головної Руської Ради.

Кирило-Мефодіївське братство стало першою українською політичною організацією в новітні часи. Товариство утворилось на початку 1846 року і проіснувало трохи більше року. Його засновниками стали професор Київського університету Микола Костомаров, службовець канцелярії київського генерал-губернатора Микола Гулак і вчитель з Полтави Василь Білозерський. В роботі товариства брали участь Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Савич, Олександр Навроцький, Панас Маркович, Іван Посяда, Георгій Андрузький, Олександр Тулуб. Дмитро Пильчиков.

Ідеологію кирило-мефодіївців найбільш повно відображають програмні документи товариства - "Книга буття українського народу" і "Статут Слов'янського братства св.Кирила і Мефодія". Головну мету своєї діяльності члени товариства вбачали в утвердженні національно-державної незалежності України у конфедеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав. Ідеї визволення слов'янських народів з-під іноземного гноблення та їх федеративного єднання мали поширюватися шляхом літературно-иросвітницької пропаганди. Члени братства виступали за повалення царського самодержавства і ліквідацію кріпацтва.

Навесні 1847 р. товариство було розкрито, а усіх його учасників заарештовано. За слідством уважно наглядав сам Микола І. Він же затверджував і вирок Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало дуже недовго, та його ідеї на багато років уперед визначили основну спрямованість ідеології українського національно - визвольного руху.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.224.8 (0.004 с.)