Української літератури в 11 класі

АНОТАЦІЯ

 

Пропонований вашій увазі посібник складений за програмою «Українська література 10—11 класи», яку уклали М.Г. Жулинський – академік НАН України, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України; Г.Ф. Семенюк – доктор філологічних наук, професор, директор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; доктори філологічних наук – Р.В. Мовчан, М. М. Сулима; кандидати філологічних наук – Н.В. Левчик, М.П. Бондар, О.А. Камінчук; кандидат педагогічних наук, заслужений учитель України – В.І. Цимбалюк, за загальною редакцією доктора філологічних наук Р.В. Мовчан.

Мета посібника — допомогти вчителям-предметникам підготуватися до уроків літера­тури. Він містить календарне планування на І семестр, плани-конспекти уроків, словничок літературознавчих термінів, список ви­користаної літератури.

Структура поурочних планів-конспектів дає змогу вчителеві по­ступово, крок за кроком, підвести учнів до усвідомлення найсуттє­віших явищ і процесів в українській літературі 1920-1930рр.

До складу посібника увійшов програмний матеріал, уроки тек­стуального вивчення творів, позакласного читання, розвитку зв'язного мовлення,

контрольні роботи. Запропоновані конспекти уроків репрезентують інтерактивні технології та нестандартні прийоми, методику особистісно зорієнтованого навчання, механізми формування літературної компетенції учнів, самореалізації особистості школяра на уроках української літератури.

Автори сподіваються, що даний посібник, який певною мірою відобра­жає власний досвід викладання предмету, сприятиме творчому по­шуку вчителів, поліпшенню методики проведення сучасного уроку літератури.

Посібник розрахований на вчителів української мови та літератури шкіл різних типів.

 

 

Календарне планування уроків

Української літератури в 11 класі

І семестр

(2 години на тиждень, 70 годин на рік)

№ уроку	Зміст програмового матеріалу	Дата
	ТЕМА 1.1.УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930 рр.
	ВСТУП Складні суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм). Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець і влада, свобода творчості. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття “розстріляне відродження”, домінування соцреалістичної естетики в19 30-ті роки.
	Павло Тичина “Арфами, арфами...”, “О панно Інно...”, “Ви знаєте, як липа шелестить...”, “Одчиняйте двері…”, “Пам’яті тридцяти” Найбільший модерніст 20-х років. Звернення до “вічних” тем, культура віршування, потужне ліричне “Я” як символ нової людини, життєствердний пафос, поєднання тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму. Феномен «кларнетизму»
	Наскрізна оптимістична тональність, життєствердна настроєвість (зб. «Сонячні кларнети»). Художнє відтворення національно-визвольного пробудження народу, уславлення борців за вільну Україну (“Пам’яті тридцяти”).   ТЛ: вітаїстичність, експресіонізм, кларнетизм.
	Літературний авангард (Михайль Семенко) Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х років. Поет-футурист, сміливий експериментатор, впроваджувач Урбаністичні мотиви його лірики, їхня змістова новизна, деструкція класичної форми (“Бажання”, “Місто”, “Запрошення”)   ТЛ: авангард, футуризм, деструкція
	Київські «неокласики». Микола Зеров («Київ − традиція»).Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша.. Філософічність, афористичність їхньої лірики. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.   ТЛ: філософічність, сонет.
	Максим Рильський (“Молюсь і вірю...”, “Солодкий світ!..”) Приналежність письменника до групи “неокласиків. Різногранний творчий шлях митця. Філософічність, афористичність лірики. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.   ТЛ: філософічність, сонет.
	Євген Плужник Один із провідних поетів “розстріляного відродження”. Життєвий та творчий шлях письменника, його трагічна доля. Поезія “Для вас, історики майбутні...”, “Громадянський інтим”, сповідальність, ліричність, філософічність лірики
	Євген Плужник Вчись у природи творчого спокою...”, “Ніч... а човен – як срібний птах!..”, “Річний пісок...” “Громадянський інтим”, сповідальність, ліричність, філософічність лірики. Урівноваженість душевного стану ліричного героя, мотив туги за минущістю краси, гармонією світу і людини, мить і вічність у чуттєвому вираженні.   ТЛ: поглиблення поняття про ліричного героя.
	РЗМ
	Контрольна робота (тести)
	Тема 1. 2 УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930 рр.
	ПРОЗА Жанрово-стильове розмаїття. Нові теми, проблеми. Часткова ідеологічна заангажованість, її експериментаторські модерністичні пошуки, опертя на національну і європейську традиції. Зв’язок із поезією. Микола Хвильовий (М. Фітільов) Життєвий і творчий шлях. Провідна роль у літературному житті 1920-х рр. Романтичність світобачення. Участь у ВАПЛІТЕ, у проведенні дискусії 1925-1928 рр.
	Микола Хвильовий (М. Фітільов) Тематичне і стильове розмаїття його прози. “Я (Романтика)”—новела про добро і зло в житті та в душі. Проблема внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом і обов’язком
	Григорій Косинка (Г. Стрілець) “В житах” Трагічна доля митця. Змалювання строкатої картини життя крізь призму долі й душі людини. Перевага імпресіонізму в стильовій палітрі. “В житах” -- зупинена мить, пошуки порушеної гармонії. Вітаїстичний пафос, імпресіоністична настроєвість.   ТЛ: поглиблення поняття про імпресіонізм.
	Юрій Яновський Творча біографія митця. Романтичність світовідчуття і стилю в ранній творчості. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу.
	Роман у новелах “Вершники” як «реабілітаційний двійник» «Чотирьох шабель». Умовність зображення (“Подвійне коло”), ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
	Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті (“Дитинство”). Утвердження високих загальнолюдських ідеалів вірності й кохання, відданості громадянському обов’язку (“Шаланда в морі”).   ТЛ: роман у новелах, художній час і простір, умовність зображення. (Домашній твір)
	Валер’ян Підмогильний “Місто” Автор інтелектуально-психологічної прози, перекладач.
	Світовий мотив підкорення людиною міста, самоутвердження, інтерпретовані на національному матеріалі.
	Зображення “цілісної” людини: в єдності біологічного, духовного, соціального.   ТЛ: екзистенціалізм, маргінальність, психологізм, іронія.
20- 21	Контрольний твір
	Остап Вишня (Павло Губенко) “Моя автобіографія”, “ Трагічна творча доля українського гумориста, велика популярність і значення його усмішок у 1920-ті роки.
	Остап Вишня (Павло Губенко) “Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки” Оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні.   ТЛ: усмішка.
	ДРАМАТУРГІЯ Розвиток національного театру (“Березіль” Леся Курбаса, Харківський театр ім. І.Франка), драматургії 1920−1930 рр. (від ідеологічних агіток до психологічної драми). П’єси В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, І.Кочерги, Я.Мамонтова на перетині традицій “корифеїв”, зарубіжної класики і модерної драматургії.   Микола Куліш Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п’єсах.
	Сатирична комедія «Мина Мазайло». Особливості сюжету. Розвінчання національного нігілізму, духовної обмеженості на матеріалі українізації (Мина, Мокій, дядько Тарас, тьотя Мотя). Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння. Драматургічна майстерність автора у створенні комічних характерів і ситуацій, у побудові діалогів та ремарок, у мовній характеристиці героїв. Сценічне втілення. Актуальність п’єси у наш час. ТЛ: сатирична комедія.
	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ. Література в Західній Україні (до 1939 р.) (огляд) Автономність, відкритість зарубіжним традиціям і новітнім процесам, високий розвиток літератури в Західній Україні до 1939 р. Яскраве поетичне гроно: Б.-І.Антонич, С.Гординський, Ю.Липа. Проза В. Стефаника, О.Кобилянської, І.Вільде, О.Турянського. Історична проза Б.Лепкого, Ю.Опільського, Катрі Гриневичевої. Богдан-Ігор Антонич “Автопортрет”, “Вишні”, “Зелена євангелія”, “Дороги”, “Різдво” Життя і творчість. Аполітичність, наскрізна життєствердність, метафоричність і міфологізм поезій. Лемківська конкретика як джерело образних асоціацій. Поєднання язичницьких мотивів із християнськими; міфологічність образу, екзотика лемківського краю в контексті вселюдських мотивів. ТЛ: міфологізм, асоцітивність.
	Осип Турянський “Поза межами болю” Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення. Поема у прозі, що хвилює, єднає людські серця, звільняє і просвітлює душу. Умовність зображення (події поза конкретним часом і простором).
	Осип Турянський “Поза межами болю” Загальнолюдські мотиви і гуманістичні цінності. Біологічні інстинкти і духовна воля до життя. Ідея перемоги духа над матерією. Гуманістичний, життєствердний пафос поеми у прозі, його вселюдська значимість і всеохопність.   ТЛ: поема у прозі.
	ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА (огляд) “Празька поетична школа” української поезії та її представники.
	Євген Маланюк Коротко про митця. “Під чужим небом”, “Стилет чи стилос?..” Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета і поезії. Символічні образи.
	Бесіда з позакласного читання
	Контрольна робота (тести)

 

 

Урок №1

Луценко Таїсія Григорівна, вчитель Вільшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Хід уроку

ІІІ. Підсумок уроку

Перевірити шляхом бесіди, як учні засвоїли лекційний матеріал:

· Які особливості національного українського відродження 20-х рр. порівняно з класичним Ренесансом?

· Як змінився склад української діаспори після подій в Україні 1917—1920 років?

· Що було поштовхом для розвитку української культури у 20-х роках в Україні і за її межами? Чи можна цей розвиток назвати вільним?

· Мистецькі декларації яких літературних угруповань цього періоду вам подобаються, а яких — ні?

· Які відмінності між літературними угрупуваннями МАРС, «неокласики», ВАПЛІТЕ, і «Гарт», «Плуг», ВУСПП, «Молодняк»?

· Яка визначальна проблема порушувалася літературною дискусією 1925 - 1928 рр.? Що привело її до кризи?

· Що означає «дві дійсності» 20-х років у творчості тогочасних письменників?

· Що зумовило експериментальні пошуки української поезії 20-х рр.? Які особливості поезії «неокласиків»?

· Що ви розумієте під «стильовим новаторством» української прози

20-х років? Яку проблематику порушували прозаїки 20-х рр.?

· Поясніть причини оновлення української драматургії

· Чому українських письменників цієї доби називають митцями «Розстріляного Відродження»?

Можна запропонувати тест.

1. Як називалася організація пролетар­ських письменників?

а)'Гарт";

б)"Забой";

в)"Ланка";

г)ВУСПП;

ґ)"Аспис".

2. До якого мистецького угруповання належав М.Рильський?

а)неокласиків;

б)символістів;

в)імпресіоністів;

г)неоромантиків;

ґ) футуристів.

3. Фатальну роль у літературній дис­кусії відіграли

а)постанова ЦК КПУ(б);

б)рішення ВУСПП;

в)лист до М.Шумського;

г)лист Сталіна;'

ґ) саморозпуск ВАПЛІТЕ.

4. Як називалася організація селян­ських письменників, створена в
1923 р.?

а) "Плуг";

б)"Молот";

в)"Гарт";

г)"Забой";

ґ) "Молодняк".

5. Хто був представником сюрреалізму в Україні в 20-х роках?

а)В.Чумак;

б)Б.-І.Антонич;

в)М.Семенко;

г)В.Підмогильний;

ґ) П.Тичина.

6. Хто з перерахованих письменників належав до групи неокласиків?

а)В.Сосюра;

б)В.Поліщук;

в)П.Филипович;

г)П.Тичина;

ґ) В.Підмогильний.

7. Вкажіть роки, якими окреслюється літературна дискусія.

а)1924-1925;

б)1925-1927;

в)1925-1928;

г)1926-1928;

ґ) 1921-1924.

8. Як називався театр Леся Курбаса?

а)"Березіль";

б)"Березілля";

в)"Березень";

г)"Березоль";

ґ) "Бразолій".

9.У якому році створена організація ВАПЛІТЕ?

а)1923;

б)1924;

в)1925;

г)1926;

ґ) 1927.

10. Ранні твори П. Тичини належать до

а)неоромантизму;

б)символізму;

в)футуризму;

г) сюрреалізму;

ґ) неокласицизму.

11. Лесь Курбас і його театр працю­вали в

а)Харкові;

б)Києві;

в)Одесі;

г)Катеринославі;

ґ) Чаплинці.

 

12. Яка літературна організація стала синонімом непрофесійності й масовості?

а)"Ланка";

б)"Аспис";

в)"Гарт";

г)"Плуг";

ґ) "Молодняк"

 

V. Домашнє завдання

Прочитати біографію Павла Тичини, скласти хронологічну таблицю

Урок №2-3

Кваша Людмила Володимирівна, учитель Старосільської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Тема. Павло Тичина - найбільший модерніст 20-их років. Життєвий і творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О панно Інно…»

Мета: ознайомити учнів із віхами життя і творчості поета; допомогти зрозуміти ранню поезію Павла Тичини; сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів; формувати естетичне ставлення до життя, до поезії; удосконалювати навички виразного читання, уміння аналізувати прочитане і висловлювати власні роздуми про ліричні поезії; виховувати почуття людяності, любові до мистецтва, розвивати розуміння прекрасного.

Обладнання: портрет Павла Тичини 20-х років, мультимедійна презентація про письменника, виставка творів поета, грамзапис романсів та хорових творів на слова поета, опорна схема аналізу ліричного твору, роздавальний матеріал «Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики».

 

Ах! Скільки радості.

Коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

Павло Тичина

Хід уроку

I. Організація класу

II. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя

Звучить пісня на слова П. Тичини «Я стою на кручі».

— А ви, друзі, знаєте, хто є автором щойно прослуханої пісні?

(Відповіді учнів).

Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей талантами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину. Поет був надзвичайно талановитою людиною: він вільно володів п’ятнадцятьма мовами, чудово малював, грав на кількох музичних інструментах, був прекрасним співаком і диригентом, писав музику. Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який підтримав іскру Божу хлопця. А ще, можливо, доленосний вибір зумовлювався тим, що слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: слово може і змалювати, і озвучити, і розказати.

— Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу життя і поезії Павла Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити.

IV. Підсумок уроку

1. Визначте найголовнішу ознаку світлої поезії збірки «Сонячні кларнети».

(Найголовнішою ознакою світлої поезії «Сонячних кларнетів» є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією).

— Коли навкруги — чудесний світ, а ти щасливий, то хіба замислюєшся над тим, чому тобі радісно? Отак і поет — не прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій світ: радійте, будьте молоді й щасливі! Життя того варте! У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика».)

2. У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини?

(У надзвичайно високій, порівняно з попередниками і сучасниками, образності відтворення світу, у своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму.

3. Чи погоджуєтесь ви зі словами Миколи Зерова про те, що Тичина «уже в «Сонячних кларнетах» відкрив свої козирі? Обґрунтуйте відповідь.

Учитель. Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його поезії кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова...» Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу.

Життя великого поета було часткою життя всього українського народу. Разом із ним він печалився і радів, гинув і знову воскресав. І, здається, весь безмір його любові до України, до її природи вмістився в кількох зболено-гірких рядках його вірша, написаного незадовго до смерті:

Радощі і чорну днину –

Все я з вами розділю.

Любите ви Україну –

Я ще більш її люблю.

 

 

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети»; підготувати аналіз поезії «Пам’яті тридцяти…»; скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів»

 

Урок №4

Скалига Ольга Миколаївна, вчитель Мліївської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Хід уроку

I. Організаційний момент

V. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

«На уроці для мене було відкриттям…..

 

VI. Домашнє завдання

Самостійно проаналізувати поезії М. Семенка «Тротуар», «Меридіан».

 

Урок №5

 

Коваль Надія Антонівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2

Тема. Київські «неокласики». Микола Зеров («Київ − традиція»).Група київських “неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша. Філософічність, афористичність їхньої лірики. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність.

Мета: розкрити положення неокласицизму щодо розвитку літератури і мистецтва. Познайомити учнів із творчістю київських “неокласиків”, з життєвим та творчим шляхом лідера "неокласиків" Миколи Зерова. Прищепити вміння тонко відчувати лірику, естетику поетичного образу, урівноваженості і філософської самозаглибленості при зіткненні з життєвими проблемами. Розвивати в учнів поетичне сприйняття світу, навики виразного й усвідомленого читання ліричних творів, аналізу поезій.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Емоційна готовність учнів до уроку

ІІІ.Основний зміст уроку

Епіграф уроку

Перекладач, учений, критик і поет,

Закоханий в Елладу і поетів Риму,

Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму,

Великий ерудит, природжений естет...

В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

Коли засліплені безглуздий культ кували,

В неволі дальній, де німа холодна мла,

Миколи Зерова не стало.

І.Теліга

1. Вступне слово вчителя

Творча постать Миколи Костьовича Зерова, поета, перекладача, літературознавця, критика, помітно виділяється навіть на тлі багатого на таланти літературного життя 20-х років. Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова, рідкісний ерудит, проникливий історик літератури, блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом-Хмарою та Освальдом Бургардтом він належав до так званої групи “неокласиків”. Вертаючи сучасникам творчість М. Зерова, варто пройти стежками та дорогами життя цього унікального митця, доля якого випала на складний передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв це як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати. Йшов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, “гострої розпуки гострий біль”, але водночас і незникаючу буттєву радість.

2. Неокласицизм (від гр. neos — новий і лат. classicus — зразко­вий) — течія в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізні­ше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних обра­зів і мотивів, проголошенні гасел «чистого мистецтва» та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у середині XIX ст. в західноєвропейській літературі. Його тенденції позначились на російській та українсь­кій поезії (А. Майков, М. Щербина, М. Рильський, Юрій Клен).

Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а пізніше — біля київського видавництва «Слово». Сюди входили такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович,

М. Драй-Хмара, Освальд Бургард і М. Рим­ський, які прагнули підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.

Група неокласиків в українській поезії 20-х років, відмежовуючись від так званої пролетарської культури», прагнула наслідувати мистецтво минулих епох. До основних рис цієї школи, крім підкресленої уваги до худож­ньої форми, відносять також орієнтацію на вивірені віками духовні цінності, відданість традиціям світової класики (від античності до початку XX ст.), віддання переваги історико-культурній та морально-психологі­чній проблематиці, негативне ставлення до політизації мистецтва, повернення до вічних законів мистецтва, орієнтир на кращі здобут­ки античності, інтелектуалізм, вико­ристання зразків античної культури і культури епохи Відродження, есте­тизм, аристократизм духу, гармонія між розумом і почуттями, несприйняття радянської дійсності (комуніс­тичної ідеології - всього, що призве­ло до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

 

3. Життєвий шлях Миколи Зерова (Матеріал для вчителя і учнів)

Повідомлення №1. Дитинство

Микола Костьович Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові Пол­тавської губернії в сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. Батько його похо­див із селян, розумів, що зробити кар'єру вихідцю з народу надзвичайно тяж­ко (сам працював учителем, згодом директором школи, а ще пізніше - інспек­тором народних шкіл), тому всім своїм синам (а дітей у сім'ї було семеро: 5 синів і 2 дочки) дав вищу освіту. Микола - найстарший, але не єдиний інте­лектуал серед братів Зерових. Молодші: Дмитро став відомим ботаніком, ака­деміком АН УРСР, Костянтин - визнаним гідробіологом, Михайло - визна­ним поетом і редактором, який у діаспорі виступав під псевдонімом Михайло Орест. Зерови не були росіянами за походженням. Мати вийшла з козацького знатного роду роду Яреськів з-під Диканьки на Полтавщині. Дід і прадід по батьковій лінії - чернігівці, які переїхали з Ніжина. Хоча вдома говорили ро­сійською мовою, до чого зобов'язували посади батька, мати часто співала ук­раїнські народні пісні дітям. Дядько по материнській лінії - П.Яресько - дуже вплинув на світогляд малого Миколи й на його життєву позицію в майбутньо­му. Навчився читати Миколка в чотири роки. З допомогою батька у ранньому дитинстві легко опанував початки географії, астрономії, ботаніки.

Повідомлення №2 Освіта і перші публікації

У своїй першій школі - Зіньківській початковій - Микола Зеров учився разом з Пав­лом Губенком - майбутнім гумористом Остапом Вишнею.

З 1903 до 1908 року Зеров здобував освіту в Першій київській гімназії, де на нього особливий вплив мав талановитий учитель-латинолог. Гімна­зисти дивувалися феноменальній пам'яті ровесника й часто екзаменували його: "...Проробляли з ним такі тести: давали прочитати при них сторінку богослов'я і, згромадившись коло нього, стежили за рухом його зіниць, і була умова, що текст має бути прочитаний лише один раз). Потім ми підручник забирали, і він повторював прочитане слово в слово. А текст вибирали трудний". Вчився М.Зеров виключно на "відмінно", але медалі не отримав через те, що прямо висловлював опозиційні думки до подій у державі. У 1908 році юнак склав конкурсний екзамен у Петербурзький уні­верситет, але через матеріальні нестатки і особисту апатію до цього міста вирішив за краще вчитися в Києві на історико-філологічному факультеті університету імені святого Володимира. Тут під керівництвом приват-до­цента В.Данилевича Микола Зеров написав свою першу наукову працю -курсову роботу "Літопис Граб'янки як історичне джерело і літературна пам'ятка", яку у травні 1914 року блискуче захистив уже як дипломну. З 1912 року Микола Зеров починає публікувати свої перші наукові розвідки у педагогічному журналі "Світло", а наступного року досить часто друкує й рецензії і в газеті "Рада". Одночасно Микола - активний член студентсь­кої громади, один з кращих студентів вузу. 9 травня 1910 року помер відо­мий український письменник і педагог Борис Грінченко. Над його моги­лою виступив молодий Зеров і дав своєрідну клятву. Почуте з уст молодо­го науковця вражало свіжістю думки й глибоким змістом.

Повідомлення №3 Учителювання

Миколі Зерову пророчили велике майбутнє, обіцяли залишити при уні­верситеті. Але через надто різкі публічні виступи й конфлікт з деканом-шо-віністом професором Т.Флорінським наукова кар'єра почала пробуксовува­ти, а тому Зеров поїхав учителювати до Златопільської гімназії. Тут він вик­ладав латинську мову й історію, але деколи приходилося підміняти колег, які читали зовсім інші предмети. Одного разу Миколу Зерова попросили провести урок географії. Коли він увійшов у клас і вияснив тему попереднього уроку, виявилося, що учні забули принести карту, а тепер відмовлялися відпо­відати. Щоб не тратити лишнього часу, "Микола Костьович, недовго дума­ючи, розграфив на дошці меридіани та паралелі північної частини Росії з усіма потрібними деталями". На уроках історії Зеров сипав датами. Коли ж приходилося викладати літературу, цитував десятки віршів напам'ять. Діти обожнювали свого учителя, але самому йому в Златопіллі було тісно. Вир­ватися з цієї глухої провінції вдалося аж у 1917 році, коли Зеров уже був делегатом двох українських учительських з'їздів і заявив про себе як чудо­вий оратор й здібний науковець. З вересня 1917 року Зеров очолював секре­таріат педагогічної ради Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства, а також викладав тут латинь. Як постійний рецензент, Микола Костевич починає співробітництво із журналом "Кни­гар", пізніше стає його редактором.

Не покидаючи роботи в гімназії і ви­кладання у Київському архітектурному інституті, сам пробує себе в поезії. Зеров сходиться також з митцями і вченими, які гуртувалися навколо рек­тора Української Академії мистецтв Г.Нарбута.

У 1920 році Микола Зеров одружується з Софією Лободою, видає кни­гу перекладів з античних авторів "Антологія римської поезії", де були вміщені твори Катулла, Вертілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціала, а також кни­гу "Нова українська поезія", що стала явищем у літературному процесі.

Голод у двадцятих роках був настільки страшним, що Зеров з сім'єю вирішує покинути столицю. Він влаштовується на роботу в Баришівську соціально-економічну школу, де працює біля трьох років, не пориваючи при цьому зв'язків з Києвом. "Баришівський період" життя був дуже плідним. Тут народилися усі вірші, які Зеров пізніше помістив у збірку "Камена", багато сонетів, сатир, перекладів і навіть кілька маленьких опо­відань. Та провінція Зерова пригнічувала, і тому як тільки в 1923 році вче­ному запропонували посаду професора Київського інституту народної ос­віти, він переїхав у центр. З жовтня Микола Зеров почав читати тут такі цікаві лекції, що про них поширювалися легенди. Проте викладач не тільки читав, а й уважно слухав відповіді студентів, не тільки пояснював, а й ви­магав глибокого розуміння предмета. Ю.Лавріненко підкреслював: "Як педагог, науковець і критик - Зеров був нещадний до лінивого примітивіз­му й неуцтва та вимагав найвищого рівня. На здібнішу літературну і нау­кову молодь він мав величезний вплив, незалежно від її до нього особис­тих симпатій чи антипатій". Українську літературу Микола Зеров викла­дав одночасно у кількох вузах Києва.

Повідомлення №4 1923—1925 Неокласики

Двадцяті роки української літератури дійсно пройшли "під знаком Зерова", коронованого терновим вінком вождя "неокласиків". 1923 рік для цього угруповання став своєрідним трампліном. Всі неокласики - від "грона п'ятірного" до В.Домонтовича - вже проживали в столиці, спілкувалися, дружили. У цей час М.Зеров познайомився також з майбутнім лідером "ВАПЛІТЕ" Миколою Хвильовим, коли той у складі харківської письмен­ницької організації "Гарт" приїхав до Києва.

У 1924 році вийшла книжка М.Зерова "Камена", яка принесла авторові велику славу, хоч сам Зеров свої вірші зневажливо називав "сухарями" і навіть про власні набутки іронічно писав у третій особі, підкреслюючи одночасно також свою безкомпромісність: "До драм, оповідань і доносів не причет­ний. Найтяжче даються йому поезії". У вступі до "Камени" звучить докір малограмотним українським митцям: "Ні для кого не секрет, що наші по­ети, за кількома нечисленними виїмками, дуже мало вчаться і мало працю­ють над технікою слова... В результаті - довга низка поем, позбавлених музичності, колориту, словесної економії, доброї синтакси, хорошого слов­ника... І тут, на мій погляд, праця над латинськими класиками та французь­кими парнасцями може нам у великій пригоді стати". Письменник дещо за­недбує своє покликання літературного критика і всі зусилля докладає до справи перекладів, власне літератури та літературознавства. Появляється його чудова праця "Леся Українка". Разом з С.Єфремовим та П.Филиповичем М Зеров приступає до другого тому "Нового українського письменства", працює упорядником "Збірника з теорії та історії письменства", перший випуск якого під назвою "Література" побачив світ у 192% році. У 1929 році виходить книга М.Зерова "Від Куліша до Винниченка".

Повідомлення №5 1925—1928 Літературна дискусія

Микола Зеров брав активну участь у літературній дискусії 1925 -1928 рр., підтримував погляди на літературу Миколи Хвильового, разом з іншими "неокласиками" проводив кілька літературних вечорів. Експан­сивний, "рухливий, як живе срібло", лідер "неокласиків" "щедро розси­пав... серед своїх друзів епіграми, римовані жарти, віршовані листи". Аналізуючи питання завтрашнього дня української літератури, Микола Зеров заявляв: "Ми повинні повсякчас заявляти про потребу уважного відношення до всякої культурної цінності". А в той же час дуже вимог­ливо ставився до виданого, іронізуючи: "Плуг" пише для села, а "Гарт" для города, а виходить ні к селу, ні к городу". Зеров виступав проти сепа­ратизму в письменницькому середовищі й провінційності у стосунках: '"Ми повинні протестувати проти гуртківства і гурткового патріотизму, гурткової виключності в наших літературних відносинах". Такі виснов­ки не були випадковими, адже неокласики виступали проти регіоналізму, проти народництва і спроби "плужанської" реставрації. Вченому виста­чало наснаги на все, навіть на допомогу в перекладанні М.Рильському "Пана Тадеуша" А.Міцкевича. Завдяки Зерову український читач зміг причаститися до античної літератури, прочитати українською мовою Байрона, Петрарку, Бодлера, Пушкіна, Лєрмонтова.

Улюблена праця його ніколи не втомлювала, не набридала. Навіть коли М.Зеров приїжджав на дачу, то з собою брав роботу, сідав на ве­ранді й перекладав або творив свої власні вірші. Коли не давалися рими, йшов до лісу, а за якийсь час уже повертався вдоволеним: підібрав чудо­ве слово! У розквіті таланту Микола Зеров стає надто помітною постаттю. Його вже не могло не зауважити недремне око тоталітарної системи. Якщо ж узяти до уваги ще й те, шо Микола Зеров "був великим майстром дратувати українську громадську думку" у той час, коли не логічні дока­зи, а донос вирішував будь-яку справу, то він сам себе підставляв, набли­жав фатальну розв'язку. До того ж йому заздрили, не маючи сил дорівня­тися ні в перекладі, ні у віршуванні, ні у критичній оцінці, ні в літерату­рознавчих студіях. "Переклад "Бориса Годунова", - засвідчувала дружина, - був останньою великою працею Зерова, доконаною в Києві". А пере­кладачем Микола Костьович був непересічним. Досі в українській літе­ратурі нема рівного йому на цьому поприщі. Тож варто прислухатися до оцінки Зерова Г.Кочуром: "...Перекладознавчий і перекладацький доро­бок Зерова має першорядну вагу в українській літературі - це вже стало аксіомою й дискусій не викликає".