ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Вчитель Є куточок в найвіддаленішій частині України – Лемківщина. Ця багатостраждальна західноукраїнська земля, віками переслідувана і принижена, подарувала хлопчика. Сталося це 5 жовтня 1909 року в с. Новиця, Горлицького повіту (тепер це територія Польщі). (Показ на карті), якому судилася доля стати поетом – Богданом-Ігорем Антоничем.

Мальовнича природа Карпат, працьовиті земляки мали великий вплив на формування світорозуміння письменника, його ніжної поетичної натури. Про це він пізніше скаже у вірші «Автобіографія».

Учень читає поезію «Автобіографія».

Учитель Як святиню з батьківської хати сільського священика, виніс Антонич народну мову своєї «задуманої країни», черемх, ялівцю, звичаїв та обрядів, потім незабутніх дитячих вражень.

Уже змалечку, як свого часу Іван Франко та Василь Стефаник, вiдчув «меншовартість» українця, пережив хвилини величезного приниження. Йому довелося вiдстоювати нацiональну і людську гiднiсть у польськiй гiмназiї в мiстечку Сяноку (1920— 1928 рр.), де перечитав у перекладах твори свiтової й української класики; у Львiвському унiверситетi (1928—1934 рр.) на вiддiленнi славiстики, бо українського вiддiлення окупаційка польська влада в Галичинi не вiдкрила. Богдану-Ігорю Антоничу, уже магiстру фiлософії, було вiдмовлено навчатися в Болгарiї тiльки тому, що він українець, а не поляк. Для нього, високоосвiченого фахiвця, у панськiй Польщi не було державної роботи.

Поет самотужки глибоко засвоїв лiтературну українську мову, дивуючи своїми знаннями сучасникiв, вiдвiдував гурток українiстiв, де виступав з рефератами з питань розвитку мистецтва, читав власнi поезiї. Вiн вiрив у незнищеннiсть свого народу в йото етнічних межах – від Сяну по Кубань, бо «не вміє пригинати спини козацький вільний юний син».

Рання смерть обірвала життя великого поета. Немов метеорит, сяйнуло воно на літературному небозводі, залишивши на ньому слід. 6 липня 1937 р. Богдана-Ігора Антонича не стало. Помер він на 28 році життя у Львівській лікарні через запалення легенів.

Оригінальність сприйняття лiричним героєм природи й навколишньої дiйсностi через народнi символічні образи в поезii «Вишнi»

Словникова робота.

Символ — художнiй образ, який умовно вiдбиває яку-небудь думку, iдею, почуття та iн.

Архетип — прообраз, закорiнений у глибинах колективної свiдомостi.

Сфарагiта — уживання iменi чи прiзвища певного автора у написаному ним творi.

Читання поезiї «Вишнi».

Дослiдження учня з народознавства.

Вишня — символ свiтового дерева життя, сонця, святе Боже дерево, утiлення образу дiвчини, матерi, рiдної домiвки, рiдного краю, любовi, злагоди, символ України.

Наш народ здавна шанував й оберігав вишню. У давнину нашi пращури-хлiбороби святкували Новий рiк у березні, у час весняного рiвнодення (з 21 на 22 березня).

Вишню мали за ритуальне дерево. Звичаю прикрашати ялинку тодi ще не було. Ще восени невеличку рослину садили з коренем у дерев’яну дiжечку із землею, поливали тiльки водою, принесеною в ротi, а в березні з’являвся бiлий, біло-рожевий цвіт. За ним родина визначала врожайність, а дівчата пророкували собі долю: вийдуть заміж чи нi? Можливо, первiсно саме до дерева, а не до матерi, було звернено слова доньки, гiлка якої чомусь не зацвіла: «Мамо, моя вишне, чи я в тебе лишня?» З вишневих гiлок, зрiзаних навесні, нашi предки варили ритуальний напiй, який уживали на Новий рiк, Зеленi свята, Купала тощо.

Чулий до краси наш народ склав багато пiсень, оспiвавши вишню, вишневий садок — найбiльш поширений образ з багатою, значущою символікою. Яких тiльки несподiванок не вiдкриє цей сад, чого тiльки в ньому не діється, і насамперед — кохання.

Стала пiдростати, стала пiдростати,

Стала усiм хлопцям принаду давати.

Найпершу принаду, найпершу принаду —

Нарвала ягiдок з вишневого саду,–

каже дiвчина в баладi «За нашим городом зацвiла калина».

Ночувала нiчку в вишневiм садочку,

Із тобою, сивий соколочку,–

зiзнається iнша.

В вишневiм саду

Я ж твото коня пасла,–

звертається дiвчина до милого.

У вишневому саду копає козак криниченьку, сподiваючись на зустрiч з дiвчиною. А якi рiчки з цього саду витiкають, якi почуття, ситуації з ними узгоджуються.

Вишневий сад — це i окраса обійстя, що вабить прохолодою, де приємно відпочити, особливо пiсля лiтнього спекотного дня, i ознака маєтностi, достойності.

Образ вишнi — архетип рiдної оселi, краю, України — пiднiс до вершини національної символiки в поезії «Садок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченко. Ще глибшого символiчного осмислення набуває дерево у вiршi Богдана-Ігоря Антонича «Вишні».

Декламування вірша напам’ять учнем.

Робота над поезiєю «Вишні» Б.-І. Антонича.

Короткий коментар учителя У тогочаснiй лiрицi, зокрема авангардистськiй, традицiйнi символи (вишня, калина, тополя) вважалися застарiлими, невiдповiдними урбанiстичному свiтовi. Та митець не подiляв цих поглядiв. Вiн знаходив в архетипних образах ознаки нашої ментальностi, що не втрачають свiжостi й до нашого часу.

Бесiда.

- Знайти сфарагiту у творi.

-Чому лiричний герой назвав себе хрущем?

(Усвiдомлює себе не паном природи, а рiвним будь-якiй iстотi чи рослинi. Цей образ уводить його у свiт Шевченкої лiрики.)

- Знайти головнi образи вiрша

- Назвати художнi засоби, їх роль у твореннi образiв (метаморфоза, епiтети, риторичне вокативне звертання метафори).

Робота з таблицею

«Літературна творчість поета»

1931р. Львів. «Привітання життя»

1934р. «Три перстені»

1936р. «Книга Лева»

1938р. «Зелена Євангелія «Ротації» (після смерті поета)»

III. Пiдсумок уроку.

Інтерактивна вправа «Мiкрофон»:

«На уроцi для мене було вiдкриттям...»

«Я пишаюся тим, що..»

«Особливо мене схвилювало те...»

IV. Домашнє завдання

Повторити вивчений матерiал. Самостiйно проаналізувати поезiю «Село» в групах:

1 група — дослiдити архетип тополi;

2 група — створити асоцiативний кущ вiрша;

З група — виписати художнi засоби та пояснити їх роль у творі.

 

Урок 27

 

Мельник Марія Володимирівна, вчитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ст. №2

 

Тема. Осип Турянський. Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення, загальнолюдські мотиви й гуманістичні цінності у поемі в прозі «Поза межами болю».

Мета: коротко ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника. Допомогти учням розкрити світоглядні позиції митця, аналізувати поему в прозі «Поза межами болю», викликати інтерес до творчості письменника. Дати поняття поема в прозі.

Обладнання: текст поеми у прозі «Поза межами болю», портрет письменника.

 

Хід уроку

 

І.Організаційний момент