Політика уряду П. Скоропадського у справі відродження та розвитку української культури і науки?

Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;

- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;

- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;

- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.

24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела.

46.Творчість Леся Курбаса, поняття «розстріляне відродження» Для початку був актором в театрі Миколи Садовського, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів. Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Курбас та його учні в керованому ним театрі вирішували такі вистави: "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Великий льох", "Йоля", "Цар Едіп", "Різдвяний вертеп", "Гайдамаки", "Свобода", "Жовтень", "Новий Месія", "Джіммі Гіґґінс", "Жакерія", "Напередодні", "Народний Малахій", "Диктатура", "Машиноборці", "Маклена Ґраса".Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Гуманістична етика його театру, його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах і відкритість естетикам Заходу і Сходу стали звинуваченням митцю. Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві.

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури,живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр. Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»). Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, худжники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших.

47.Розвиток культури української у 20-30 р.р. ХХ ст. та вплив тоталітарного режиму Українське відродження 20-х років ХХ ст. – яскравий феномен історії українського народу. Відродження охопило різні сфери життя, в тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. була прийнята постанова Раднаркому УСРР в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов’язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». У 1925 р. діяло 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів. Але при цьому Компартія уважно стежила, щоб «командні висоти» в освіті у центрі й на місцях займали комуністи та комсомольці. На кінець 1921 р. комуністи у місцевих відділах наросвіти становили від 4 до 20%. Проводилось обов’язкове навчання учителів у політшколах та політкурсах, де вони вивчали теорію марксизму-ленінізму та оволодівали новими методами навчання теж у дусі класового виховання. Виховна робота спрямовувалась на формування в учнів нової радянської моралі. У культурно-освітній роботі більшовики вважали за необхідне поєднати цю діяльність з завданням комуністичної пропаганди. Саме так ставив завдання В.Ленін на ІІ Всеросійському з’їзді політосвіт 17 жовтня 1921 р. Щоб виконати цю настанову вождя, його намісникам у сфері освіти довелося боротися з організаціями «просвіти», народними будинками, які на початку 20-х років ще складали більшість серед культурно-освітніх установ на селі. Навколо них групувалися представники старої інтелігенції, учасники національно-визвольних змагань. З 1923 р. в країні почала проводитись політика коренiзацiї, яка була спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію мережі шкіл, закладів культури, видання газет, журналів та книг мовами корінних національностей. Як вважає Г.Г.Єфіменко, «коренізація була не метою, а лише засобом встановлення тісного контакту з українськими масами, наближення державного апарату до мас. Завданням коренізації на території України у кадрових питаннях була не «українізація», а «більшовизація» державного й партійного апарату». Коренізація була викликана прагненням більшовиків заручитися підтримкою місцевого (корінного) населення, спробою спрямувати національне Відродження в соціалістичне русло. Бурхливо розвивалась українська література, для якої було характерне розмаїття напрямків. У спілку селянських письменників «Плуг» входили П.Панч, А.Головко, в спілку пролетарських «Гарт» – В.Еллан-Блакитний, В.Сосюра. До неокласиків належали М.Зеров, М.Рильський, до символістів П.Тичина. Широку популярність здобув гуморист Остап Вишня. Серед драматургів провідне місце займав М.Куліш. Лесь Курбас і його театр «Березіль» стали ренесансом українського театру. О.Довженко здобув світове визнання своїми фільмами «Арсенал», «Земля». З середини 20-х років істотну роль в політичному, ідеологічному та культурному житті населення починає відігравати радіо.

48.Поняття коренізація, українізація…зміни в період українізації

Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.

Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.

Хоча доба «коренізації» була важливою і яскравою, її основним завданням було «вкорінення» влади на окраїнах, врахування національних чинників при формуванні партійно-державного апарату «Коренізація» на практиці означала дерусифікацію, вивільнення різнопланових можливостей представників того чи іншого народу. Організація мережі шкіл усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей — це лише деякі ключові проблеми, що їх належало тепер розв'язувати за офіційної державної підтримки на місцях. КП(б)У здійснювала цю політику в двох напрямах, дотримуючись лінії на «українізацію» і на сприяння розвиткові нацменшостей.

Українізація — політика просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя.Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації.

За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення: завдяки українізаційним заходам (у взаємодії з іншими соціально-економічними процесами) у шкільництві, установах культури, пресі тощо і напливові українського населення з села, міста УССР почали набирати українського характеру. До позитивних прикмет українізації належить закріплення бодай на деякий час частини завоювань української революції 1917—1921 років, зміцнення позицій українства в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті. Українізація весь час зустрічала ворожий опір російських великодержавних шовіністів в Україні (діяльність пролеткультів, опір українізації державного апарату, преси тощо), підтримуваних московською й ленінградською пресою й особливо наполегливими україножерами на високих посадах Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках

Культурно-національна автономія, опортуністична націоналістична теорія, висунута на початку 20 ст деякими діячами австрійської соціал-демократії і що була складовою частиною австромарксизма. Основою До.-н. а. була помилкова теорія нації як союзу однаково мислячих людей, що склався на грунті спільності долі. У теорії До.-н. а. нація відривалася від займаної території, ігнорувався розкол нації на протилежні класи. До.-н. а. зводила рішення національного питання лише до досягнення національної самоврядності, обмеженої питаннями культури, школи і мови, відірваними від політичної боротьби класів. На ділі це означало б ізоляцію, відокремлення різних частин пролетаріату за національною ознакою, підпорядкування його буржуазії.

Практичними кроками в напрямку українізації стали декрети ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р., в яких проголошувалась рівність мов і у зв’язку з цим необхідність надання допомоги в розвитку української мови, щоб піднести її до рівня російської. Одним з перших заходів щодо українізації навчального процесу в закладах професійної освіти було запровадження українознавчих курсів: мови, літератури, історії, економічної географії України. Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. 3 серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. Паралельно зростала кількість українців у партійно-державному апараті. У 1923 р. їхня частка становила 25-35%, у 1926-1927 pp. - уже 52-54%. Одним з найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських та культурних еліт. Найбільший вплив «українізація» справила на розвиток національної освіти. У 1925 р. було запроваджене для дітей обов'язкове чотирикласне, а в 1931 р. - семикласне навчання. Якщо до революції 1917 р. в Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкінці 1920-х pp. 97% українських дітей навчалися рідною мовою (цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади). Частка вищих навчальних закладів і українською мовою викладання зросла з 19,5% у 1923 р. до 69% у 1929 р. Різко збільшилася кількість української преси. На 1933 р. вона ста-повила 89% усього тиражу газет у республіці. Виникли україномовні стаціонарні театри. У 1931 р. вони складали три чверті всіх театрів в Україні. На українській сцені йшли п'єси не лише з національного репертуару, а й світова класика у перекладі на українську мову.

49.Довести, що воєнні події другої світової вплинули на піднесення свідомості українського народу… Важким випробуванням для українського народу стала Друга світова війна. Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з'явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі твори, як «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, вірші Л. Первомайського.Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співпрацювали з армійською, фронтовою, республіканською періодикою ("За Радянську Україну!, «За честь Батьківщини!»). З Москви українською вела передачі радіостанція «Радянська Україна» (П. Панч, О. Копиленко, Д. Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т.Шевченка (Я.Галан, К. Гордієнко, В. Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів сталапубліцистика.

У роки війни українські письменники створили такі твори, як «Україна у вогні» О. Довженка, який виявив себе як талановитий публіцист, «Похорони друга» П. Тичини, «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, поетичний цикл «Україно моя!». Переваги цих творів були очевидні в порівнянні з риторично-офіційним тоном більшості поетичних і прозаїчних творів 30-х років.Значний розвиток в роки війни отримує документальне кіно. Кінооператори здійснили справжній подвиг, донісши людям і залишивши нащадкам безцінні свідчення історії. О. Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».

50.Користуючись фактами, довести, що під час другої світової війни митці підпорядкували свою діяльність справі оборони країни… Буремний воєнний час був для композиторів, художників, працівників театру і кіно, культуроосвітніх закладів характерний надзвичайним творчим напруженням, сміливими дерзаннями і пошуками. Радянські митці у своїх творах оспівували масовий героїзм, стійкість, ратні подвиги радянських воїнів, їх безмежну відданість Комуністичній партії, беззавітну любов до Батьківщини. У період Великої Вітчизняної війни з усією силою проявилась видатна роль мистецтва в ідейній мобілізації трудящих. На заклик партії «Все – для фронту! Все – для перемоги!» відгукнулись радянські композитори, художники, артисти.З початком війни багато представників творчої радянської інтелегенції пішли на фронт, поставивши свій талант і майстерність на службу Червоної Армії. Інші, переважно представники старшого покоління, працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і Громадську гідність справі оборони країни від ворога.Нові теми, образи і явища, народженні священною війною радянських людей проти фашизму, утвердилися в радянській музиці, образотворчому мистецтві.
Кровно зв’язані з народом, митці постійно відгукувалися на найважливіші події на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах. На фронтах побували десятки театральних колективів, ансамблів і акторських бригад, що доносили своє мистецтво до мільйонів радянських воїнів, надихаючи їх на звитяжні подвиги у боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Усього театри України, що працювали в евакуації, створили і послали на фронт 106 фронтових концертних бригад. Значну роботу провадили артисти в тилових гарнізонах та госпіталях.

Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).

51. Доведіть на прикладах, що у повоєнний період українська культура розвивалася у складних, суперечливих умовах. З одного боку у 40-50х р.р. відбувається культурна відбудова, а з іншого боку починається шалений тиск радянської влади. Починається відбудова народної освіти. Відбудовуються старі університети, створюються нові, створюється фонд всеобуч, відкриваються недільні школи. Популярною стала кібернетика, в 1948 створена перша ЕОМ. Науковці працюють у галузі полімерів, наднизьких температур, хімії. З іншого боку була «лисенківщина», яка гальмувала розвиток біологічних наук, особливо генетики. В сфері гуманітарних наук з’являється «жданівщина». З 1946-1951 було видано 16 декретів проти різних творів. Каганович прийшовши до влади одразу розробив багато справ проти творців літератури. Після війни найпопулярнішими творами стають: «Тронка», «Прапороносці» Гончара, твори О.Вишні.

 

52. ЯК ПОЗНАЧИВСЯ ПЕРІОД ВІДЛИГИ НА РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ. Період 60х років – «відлига»- політика засудження сталінського режиму. У літературно-житті з’являються: «Людина і зброя» Гончара, «Соняшники» Драча. В цей період були допущені до читача твори Хвильового, Винниченка (з цензурою). З’являються письменники-шістдесятники (Костенко, Симоненко, Стус), хоча проіснували вони не довго. У цей період починає формуватись рух дисидентів. В науці працюють Патон, Богомолець, Антонов. В окрему галузь виокремлюється кібернетика, створюється інститут кібернетики, очолюваний Глушковим. У 1961р. створюються промислові алмази, у 1964 – прискорювач електронів. В Києві з’являються будівлі палацу спорту, цирку, автовокзалу. Ковальов створює Пам’ятник Пушкіну в Києві та Шевченку в Москві. Створюється ялтинська кіностудія.

 

53. ПРИЧИНИ ПРОБУДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ АКТИВНОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. ПРОЯВ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА В ЛІТЕРАТУРІ. В 1956р. відбувається 20й з’їзд КПРС, на якому було засуджено політику Сталіна. Починається період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації). В цей період з’являються шістдесятники. Вони виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники: Драч, Вінграновський, Симоненко, Костенко, В.Шевчук, Є.Гуцало. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.

 

54. ОХАРАКТИРЕЗУЙТЕ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ПЕРІОД КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ. Період 70-80х років – період «застою». Встановлюється культ Брєжнєва. Було надзвичайно багато анекдотів про партійну верхівку. 1984р. ухвалені реформи школи. Відкриваються університети в Сімерополі, Запоріжжі. Академію наук очолював Б.Патон. Працюють школи Патона, Бунденка, Амосова. Відбувається деякий розвиток гуманітарних наук. Проводяться етнографічні експедиції. Виходить 26-томне видання «Історії міст і сіл України», 8-томна «Історія УРСР». У літературі можна було писати про війну або про мирну працю. Головні письменники – Костенко, Павличко. Івасюк створює «Водограй», «Червону руту». З середини 70х з’являються фільми державного замовлення. В цей період діють худради, які контролювали театр та образотворче мистецтво. Споруджується Палац Україна, пам’ятник Лесі Українці, скульптурна композиція засновникам Києва.

 

55. ДОВЕДІТЬ СУПЕРЕЧЛИВИЙ ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У 60-80Х РОКАХ ХХ СТ. 60-80-ті роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «відлига». Відбулась певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Величезний внесок у розвиток наук внесли Боголюбов, Глушков, Янгель, Шмальгаузен, Філатов, Амосов, Бурденко. Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих «шестидесятників», які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. «Відлига» закінчилася трагічно: більшість з «шестидесятників» були репресовані, а Василь Стус, В. Марченко, Олекса Тихий, Юрій Литвин загинули в ув'язненні.

56. Доведіть, що в кінці ХХ ст. в Україні настав період національного відродження. Назвіть фактори, які сприяють розвитку національної культури на сучасному етапі…

Загалом національне відродження в Україні починається ще за часів Хрущова (відлига). В цей період дозволялося критикувати Сталіна, його систему, і в зв’язку з цим починають виходити вільнодумні твори (друкуються деякі твори Хвильового, Винниченка та ін.). За часів Хрущова починається лібералізація всіх сфер суспільного життя, відбувається піднесення українців як нації. За Брежнєва всі культурні процеси згортаються, але відродження вже почалось. У 1976 виникає УГГ, яка мала на меті боротьбу за права людини, пізніше у 1988 на основі УГГ виникає УГС. За Брежнєва починається вже боротьба за свої права. А вже після отримання незалежності Україною національне відродження проявляється в повній мірі. З’являється свобода думки, слава, виникає багатопартійність. Друкуються твори, виставляються виставки живопису, виконуються музичні твори заборонені в радянські часи. Ще до отримання незалежності відбулось згуртування всієї нації (стайки. мітинги, голосування), завдяки чому ми отримали незалежність. На зламі століть вже сильна відроджена нація розвивалась в світовому контексті.////На сучасному етапі важливе значення для розвитку національної культури має світова культура, історична спадщина, сучасні реалії життя людини, технічний розвиток, економічне становище, суспільні явища та проблеми. Важливе значення також має подальша демократизація і розвиток в цілому. /////На даний період найкраще в Україні розвивається література (Ю. Андрухович «Таємниця. Замість роману», С.Жадан «Лілі Марлен», О.Забужко «Музей Покинутих Секретів», І. Карпа «Добло і зло», І. Римарук). Твори українських письменників представлені у всьому світі і користуються популярністю. Для літературної діяльності зараз створені найкращі умови. Високого розвитку досяг живопис (О. Ройтбурд "Прощавай, Караваджо", В. Цаголов "Зайчик", А. Савадов "Караїмське кладовище" О. Гнилицький "Небо. Олегівська"). Розвивається музика (М.Скорик, В.Кирейко, В.Зубицького) та архітектура (зустрічається все частіше постмодерн і хай-тек, офісні споруди, сучасні житлові споруди, реконструйовані видатні пам’ятки української культури.

57. Дайте характеристику основних досягнень сучасної літератури і образотворчого мистецтва…

Питання 56/3. Сучасна українська література відзначається розмаїтістю тем, напрямів та думок. Твори вільні за побудовою та інформативністю. Загалом сучасна українська культура знаходиться на високому рівні. Розвиток живопису характеризується модерністськими та постмодерністськими віяннями. Як і в літературі спостерігається розмаїтість технік стилів та напрямів. Після розпаду СРСР розвиток літератури та образотворчого мистецтва відбувався бурхливими темпами. Деякі митці і на сьогоднішній день спрямовані на стиль СРСР. Але загалом після розвалу відбувся відхід та інтенсивний розвиток національної культурної традиції. Слід також відмітити важливий вплив утворення незалежної України на подальший розвиток (свобода творчості, національні традиції, патріотизм, та ін.)

58. Визначте особливості сучасного співробітництва України з іншими країнами в різних галузях науки й культури…

На сьогодні Україна має широкі зв’язки з іншими країнами. Найтісніші зв'язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Відбувається взаємний обмін науковими дослідженнями в галузях енергозбереження, видобутку корисних копалин, медицині та ін.. В культурному плані відбувається активний обмін історичними пам’ятками (Німеччина, Італія), вивчення культур інших країн. Спостерігається пропаганда культурних традицій інших країн в Україні і навпаки. Перекладаються твори, відбуваються виставки, виступи, конференції щодо культурного обміну. Найактивніше обмін досягненнями відбувається з ближніми країнами-сусідами, хоча спостерігається тенденція до глобалізації в цьому питанні. На сьогоднішній день в діаспорі знаходяться такі видатні українці (О. Куриленко, Е. Стельмах, Е. Еленіак, В. Матвієнко та ін.).

59. Суть, періодизація та соціально-економічні наслідки сучасної науково-технічної революції для українського суспільства…

Сучасна науково-технічна революція полягає в переході до майже повної автоматизації праці за допомогою комп’ютерної техніки. На сьогодні відбувається інтенсивний розвиток інформатизованих технологій, пристроїв і використання їх в різних галузях народного господарства та буденному житті. Періодизація науково-технічної революції в України має такі періоди: зародження(90-ті роки, після початку широкого розповсюдження комп’ютерної техніки), прийняття нової реалії(наукової парадигми) на зламі століть та розвитку(етап подальшого пристосування життя, сучасний етап). Для України наслідки революції – значні. Відбувається розвиток суспільства, підвищується продуктивність праці, зближення нас з іншими розвиненими країнами, перехід якості життя на новий рівень, соціальний та виробничий прогрес. Основна проблема сучасної науки в Україні є недостатнє фінансування галузі. В зв’язку з цим не вистачає наукових баз, центрів, відсутні наукові дослідження та низький приплив наукових кадрів(більшість здібних виїжджає в інші країни). Також можна ще розвивати міжнародні зв’язки, зокрема в науковому плані.

60. Дайте оцінку науковим досягненням вчених НТУУ «КПІ» в умовах розгортання науково-технічної революції…

В умовах розгортання науково-технічної революції в Україні «КПІ» як інститут і як дослідний центр відіграв досить вагому роль. В цьому університеті було створено спеціалізовані кафедри, які займаються комп’ютерними технологіями, а при них і дослідні центри. Свою працю не припиняли вчені з інших галузей і розробляли власні проекти з енергозбереження, метало-фізичних досліджень, хіміко-технічних та ін. Працювали Христич В. О., Сігорський В. П., Пащенко О. О., Павловський М. А.. В період науково-технічної революції «КПІ» став одним із центрів наукового розвитку та наукової думки. Тому можна безпосередньо говорити про вплив цих вчених на подальший розвиток. На сьогодні «КПІ» є визначним науково-дослідним та навчальним центром, який продовжує забезпечувати країну науковцями та їхніми винаходами і працями в різних сферах і галузях.