Розкрийте причини посилення та характер русифікаторської політики царизму в Україні у ХІХ ст.

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.

Так, 18 липня 1863 р. з'явився циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови. Він у категоричній формі стверджує, «що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».

Після валуєвського циркуляра мовні репресії царату посилюються. У 1875 р. створюється комісія, мета якої — припинення українофільської пропаганди, небезпечної для імперії, і видання літератури, а також перевезення в Росію книг українською мовою із-за кордону. На основі матеріалів комісії в 1876 р. з'являється Емський указ. Олександра II про заборону ввезення українських книг із-за кордону та друкування нот українською мовою. Для остаточного знищення української мови в 1895 р. було заборонено українські книги для дітей та викладання рідною мовою в початкових школах.

Русифікаторська політика царату поширювалася на громадські організації — громади, «Просвіти», товариства, братства, гуртки, клуби, бібліотеки. Під тиском реакції припиняли свою видавничу та пропагандистську роботу найпоширеніші організації — громади, а їх організатор М. Драгоманов змушений був емігрувати до Женеви. Емігрували за кордон і такі яскраві особистості, як С. Подолинський, М. Зібер, Ф. Вовк, щоб вільно працювати для української справи.

Згортали свою просвітницьку діяльність і товариства «Просвіти», які були майже на всій території України. Разом з «Просвітами» ліквідувалася і база, на яку вони спиралися. Закривалися клуби, бібліотеки, хати-читальні тощо. Дошкульно вдарила реакція і по українській інтелігенції. Переслідувалися науковці, літератори, живописці, актори.

Ледве жевріло театральне життя. Під реакційним тиском повністю припинилась діяльність видавництв, закрились редакції газет. У 90-х роках XIX ст. в Наддніпрянській Україні не видавалося жодної газети.

Розгул антиукраїнської політики в Російській імперії в перші роки XX ст. досягнув свого апогею, і тільки з початком революції 1905 р. царизм змушений був припинити наступ реакції.

Назвіть видатні твори Т. Шевченка. Поясніть чому його вважають основоположником критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Хто із художників були його послідовниками?

Найвідоміші картини Шевченка — це «Катерина», «Селянська родина», «На пасіці».

Він був основоположником критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, малюнки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати сучасну дійсність. Цінність художніх творів полягає в гострому викривальному змісті, чіткій соціальній спрямованості.

І в своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби, тим самим впливаючи на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму.

Найвідоміші послідовники Тараса Шевченка в образотворчому мистецтві - Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський.

У чому полягає особливості творчих феноменів Г. Сковороди і Т. Шевченка? Дайте порівняльну характеристику.

Григорій Савич Сковорода — найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII ст. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник, він у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, виражав передові погляди українського громадянства. Його багатогранна філософська й літературна творчість — це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової.

Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною — філософом-мислителем, письменником, педагогом, музикан­том, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами—латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх одночасно іншим — учням, близьким знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, вкраплював у свої твори враження від спостереженого й почутого.

Велика роль Г. Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним предтечею. Його поетична і прозова творчість стала органічним складником нового письменства, яке розвивало гуманістичні, демократичні ідеї, заперечувало існуючий суспільно-політичний лад, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні і національні права.

Тарас Григорович Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майж е на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.

Художні стилі (символізм, модерн, кубізм, конструктивізм, супрематизм, соцреалізм, реалізм) в архітектурі, живописі і графіці кінця ХІХ – початку ХХ ст. До яких напрямів належить творчість художників О. Архипенка, К. Малевича, Ф. Кричевського, О. Богомазова, І. Їжакевича, М. Бойчука? Назвіть їх найвідоміші картини.

Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Українські образотворчі митці-символісти, як і їхні европейські попередники й сучасники, намагалися знайти синтезу кольорів і ліній, яка могла б висловити ідею. Елементи символізму і його впливи наявні у творчості — Михайла Жука, Миколи Бурачека, Анатоля Петрицького, Юхима Михайлова, Олекси Новаківського, раннього Павла Ковжуна, Р. Лісавського, Льва Ґеца, Осипа Сорохтея

Головні представники модерну: архітектори Городецький Владислав Владиславович, Артинов Григорій Григорович, Левинський Іван Іванович, скульптор зі Львова Юліан Марковський. Приклади модерну Будинок Григорія Глібова, Чернігів; Залізничний вокзал, Чернівці; Український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської, Чернівці; Музей Лесі Українки, Ялта; Театр драми ім. Шевченка, Харків; Міська забудова на пл. Свободи, Львів.

Кубізм - революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву.

В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, Конструктиві́зм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо. У СРСР конструктивізм виник відразу після Жовтневої революції в якості одного з напрямків нового, авангардного, пролетарського мистецтва. Ідея нового напрямку полягала у відмові від «мистецтва заради мистецтва» і підпорядкування її виробництву. Прихильники конструктивізму, висунувши задачу «конструювання» довкілля, активно направляє життєві процеси, прагнули осмислити формотворчі можливості нової техніки, її логічних, доцільних конструкцій, а також естетичні якості таких матеріалів, як метал, дерево, скло.

Супремати́зм — напрям модерного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку ХХ століття. Зачинателем вважається К. Малевич. Супрематизм, за Малевичем, - це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. Власне супрематизм як такий з'являється 1915 року: на Останній футуристичній виставці картин "0,10" (нуль-десять), що відкрилася 17 грудня в приміщенні Художнього бюро Надії Добичиної, було представлено «Чорний квадрат» та інші роботи.

Соціалісти́чний реалі́зм – термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу, «що представляє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва. Поняття соцреалізму пов'язували насамперед з творчістю: живопис Б. В. Йогансона, А. А. Дейнеки, Б. И. Пророкова, П. Д. Корина, Р. Гуттузо, скульптура С. Т. Коненкова, В. И. Мухіної.

У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому виді.

О. Архипенко - кубізм, конструктивізм та абстракціонізм. Картини: «Відпочинок», «Відхилена», «Відхилений торс», «Соломія», «Срібний торс», «Купальниця», «Жінка, що зачісується», «Фігура, що сидить», «Жінка», «Композиція з двома постатями», «Мої медитації», «Жіночий портрет».

К.Малевич - один з засновників супрематизму та кубофутуризму. Картини: «Селяни в церкві», «Врожай», «Англієць в Москві», «Чорний квадрат на білому тлі», «Біле і чорне».

Ф. Кричевський – один з засновників української Академії образотворчого мистецтва. Картини: "Сім'я", “Наречена”.

О. Богомазов - кубофутуризм та спектралізм. Картини: «Базар», «Львівська вулиця в Києві», «Тюрма», «Пляшки», «Паровоз», «Спогади про Кавказ» «Пилярі» «Київський пейзаж» «Праця малярів».

І. Їжакевич - працював у галузі станкового й монументального живопису. Картини: «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Тарас Шевченко — пастух», «Битва козаків з шляхтою», «Гайдамаки під Уманню», «Повстання селян у Галичині».

М. Бойчук - один із засновників монументального мистецтва. Картини: Портрет Седляра, Молочниця, Пророк Ілля, Дівчина.