Ліцензування діяльності митного перевізника здійснюється відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (1775-14).

 

Ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника має право видавати виключно Держмитслужба. Для отримання ліцензії суб’єкт підприємницької діяльності повинен надати заяву до Центрального апарату Держмитслужби про намір здійснення діяльності “митного перевізника”. До заяви також додаються документи, перелік яких установлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 4.07.2001 № 756 “Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”, а також:

- ліцензія на право здійснення перевізної, транспортно-експедиційної діяльності звичайного перевізника;

- свідоцтво про допущення транспортних засобів (як правило автомобілів) окремо на кожний, для перевезення товарів під митним контролем за митним забезпеченням;

- страхове свідоцтво (поліс);

- документи, що підтверджуються право власності або оренди транспортних засобів;

- затверджений податковою адміністрацією документ аудитора або майновий документ органа державної виконавчої влади, що підтверджує наявність у підприємства основних фондів відповідних категорій та їх розмірів;

- інші необхідні документи.

Строк дії ліцензії, форма ліцензій, порядок розглядання заяви та терміни визначаються Держмитслужбою. Впродовж терміну дії ліцензії на право здійснення діяльності “митного перевізника” можуть бути застосовані наступні обмеження:

- призупинення дії ліцензії;

- скасування ліцензії.

Призупинення дії ліцензії може бути застосовано щодо суб’єкта підприємницької діяльності у наступних випадках:

- невиконання покладених на митного перевізника обов’язків,

- на час проведення перевірки митним органом діяльності митного перевізника, якщо були випадки порушення митних правил під час перевезень.

За поданням керівника відповідного митного органу скасування ліцензії може бути здійснено у разі, якщо:

- раніше вже застосовувалося призупинення дії ліцензії за невиконання покладених обов’язків;

- на підставі судового рішення про кримінальну справу, якщо митного перевізника було визнано винним;

- закінчення строку дії ліцензії;

- змінюється чинне законодавство.

На кожному окремому транспортному засобі поряд з іншими документами у водія повинна знаходитися завірена нотаріусом копія ліцензії на право здійснення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності митного перевізника.

Керівник підприємства “митного перевізника” повинен забезпечити:

- ознайомлення підлеглих з митними правилами, що є обов’язковими для митного перевізника;

- виконання покладених обов’язків у встановлені митним органом строки;

- надавати митному органу необхідні документи щодо товарів, тощо.

 

Стаття 184. Реєстр митних перевізників

 

Спеціально уповноважений центральним органам виконавчої влади в галузі митної справи веде реєстр митних перевізників і забезпечує його періодичну публікацію.

 

Держмитслужба відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 № 1658 “Про затвердження порядку формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру” веде реєстр митних перевізників.

Перелік зареєстрованих митних перевізників підлягає оприлюдненню будь-якими засобами, що визначаються Держмитслужбою.

Користувачами відомостей з реєстру Держмитслужби є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадяни України, підприємства, установи, організації усіх форм власності, міжнародні об’єднання та організації, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.

У разі скасування дії ліцензії суб’єкт підприємницької діяльності негайно виключається з реєстру Держмитслужби. Інформація до усіх митних установ про виключення з реєстру надасться терміново, засобами електронного зв’язку.

 

Розділ VIII МИТНИЙ РЕЖИМ ЩОДО ТОВАРІВ І ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ, ЯКІ ПЕРЕМІЩУЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Глава 28. Загальні положення

 

 

Стаття 185.Види митного режиму

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджуються такі види митного режиму:

1) імпорт;

2) реімпорт;

3) експорт;

4) реекспорт;

5) транзит;

6) тимчасове ввезення (вивезення);

7) митний склад;

8) спеціальна митна зона;

9) магазин безмитної торгівлі;

10) переробка на митній території України;

11) переробка за межами митної території України;

12) знищення або руйнування;

Відмова на користь держави.

Митний режим, не передбачений частиною першою цієї статті, може встановлюватися тільки шляхом внесення відповідних змін до цього Кодексу.

Митний режим у широкому понятті означає правовий режим, встановлений Митним Кодексом з метою регламентування відношень, які виникають у зв’язку з переміщенням товарів та транспортних засобів через митний кордон України між митним органом і особами, що їх переміщують.

У вузькому значенні митний режим є сукупність норм, що визначають порядок переміщення товарів і транспортних засобів та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Митні режими застосовуються юридичними та фізичними особами при переміщенні товарів через митний кордон України.

Важливо відмітити, що товари та транспортні засоби можуть бути переміщенні через митний кордон України тільки при визначенні тих митних режимів, які запровадженні Митним Кодексом.

Кожний митний режим відповідає меті переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України.

Запровадження таких видів митних режимів обумовлено в першу чергу необхідністю придання переміщенню товарів та транспортних засобів певного статусу з метою недопущення їх хаотичного ввезення та вивезення, а також з метою забезпечення можливості здійснення митного контролю.

Також, застосування митних режимів дасть можливість, в залежності від мети, терміну ввезення чи вивезення товарів, або інших обставин, застосовувати до них різні заходи правового регулювання, що дозволить більш повніше враховувати потреби та інтереси суб’єктів ЗЕД для розвитку зовнішньоторговельного обміну.

Приведені види митних режимів не є вичерпними та можуть бути доповнені шляхом внесення відповідних змін до Митного Кодексу.

 

Стаття 186. Вибір та зміна митного режиму

Декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідних документів, що підтверджують заявлений режим.

Статтею 186 МКУ закріплено принцип самостійного визначення митного режиму товарів та транспортних засобів декларантом відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, які будуть подаватись митному органу.

Визначення митного режиму має місце у випадку, коли товар ще не набрав певного статусу для проведення митного контролю та оформлення або коли цей статус із-за різних обставин втрачено.

Зміна одного митного режиму на інші можлива тільки у період дії режиму. Як правило, зміна митного режиму обумовлена зміною наміру власника вантажу відносно товару, переміщеного через митний кордон України, або закінченням строку дії визначеного митного режиму.

Так, товари, які розміщені під митним режимом митний склад можуть бути оформлені в режимі імпорту при заключенні договору купівлі-продажу або вивезені за межи митної території України відповідно до митного режиму транзит (ч.6 ст.71 МКУ).

Так, згідно ст.210 МКУ, до закінчення строків тимчасового ввезення (вивезення) товарів особа, яка надала зобов’язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів повинна вивезти (ввезти) ці товари або заявити про зміну митного режиму.

Право на самостійне визначення митного режиму не є абсолютним і може бути обмежено положеннями нормативно-правових актів з митної справи.

По-перше, деякі товари можуть бути визначені тільки до певних митних режимів. Наприклад, вимогою митного режиму переробки за межами митної території України є визначення продуктів переробки з вивезених за межи митної території українських товарів для переробки та наступного повернення в Україну в режимі імпорту (ст.237 МКУ).

В даному випадку має місце реалізація права самостійного визначення митного режиму, а не його обмеження.

По-друге, у відповідності з вимогами ст. 213 МКУ та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.02 р. № 1867 “Деякі питання застосування режиму митного складу”, деякі товари не можуть бути розміщені під певні митні режими. Крім цього, самостійне визначення митного режиму і зміна його на інший може бути обмежена такими обставинами, як статус товару.

Характерним прикладом обмеження свободи зміни митного режиму зміною статусу товару може бути ситуація, при якій товар було розміщено під митний режим переробки та були проведені операції по його переробки. Особа в даному випадку не може змінить митний режим переробки на інший, оскільки початковий стан товару вже було змінено.

Важливо підкреслити, що при самостійному визначенні та зміні митного режиму перед митними органами не виникає право обов’язковості надати декларанту визначений ним митний режим.

Така обов’язковість виникає тільки при додержанні декларантом всіх вимог, необхідних для розміщення товару під певний митний режим.

Таким чином, прийняття остаточного рішення про правильність визначення декларантом певного митного режиму є виключною прерогативою митного органу. Таке рішення приймається на етапі митного оформлення.

 

 

Стаття 187. Регулювання питань, пов’язаних із застосуванням митних режимів

Питання, пов’язані із здійсненням митного контролю відповідно до заявленого митному режиму, регулюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, який визначає порядок здійснення такого контролю та надає роз’яснення щодо застосування відповідних митних процедур.

 

Стаття 187 МКУ передбачає право спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі митної справи регулювати та надавати відповідно:

1) питання, пов’язані із здійсненням митного контролю відповідно до заявленого митного режиму та визначати порядок здійснення такого контролю;

2) роз’яснення щодо застосування відповідних митних процедур.

Регулювання питань пов’язані із здійсненням митного контролю відповідно до заявленого митного режиму, висвітлені у законодавчих та нормативно-правових актах (Закони України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.95 (із змінами та доповненнями), “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96, “Про транзит вантажів” від 20.10.99, “Про металобрухт” від 05.05.99, “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23.12.98, Постанова КМ України “Деякі питання застосування режиму митного складу” від 12.12.02 № 1867 (із змінами та доповненнями), накази Держмитслужби №592 від 31.12.96 “Про затвердження Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів”, №173 від 28.03.00 “Про затвердження Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення)” (із змінами), №771 від 08.12.98 “Про затвердження Положення про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення” тощо).

Указом Президента України від 24.08.00 №1022/2000 затверджено Положення про Держмитслужбу, яким передбачено здійснювати інформування суб’єктів ЗЕД та громадян з питань митного законодавства. Роз’яснення щодо застосування відповідних митних процедур надаються на запити громадян, суб’єктів ЗЕД та митних органів.

 

Глава 29. Імпорт