Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем

 

Глава 22. Переміщення товарів і транспортних засобів між митними органами.

Транзитні перевезення

 

Стаття 154. Права та обов'язки перевізника

Перевізники мають право не приймати для перевезення між митними органами товари у разі:

1) оформлення митних і транспортних документів з порушенням порядку, встановленого законодавством України з питань митної справи;

Якщо митне забезпечення, накладене на транспортний засіб і упаковку товарів, не виключає можливості доступу до товарів без порушень такого забезпечення. Перевізники зобов'язані доставити товари у митний орган призначення, а також подати передбачені законодавством документи на них.

Витрати на такі перевезення відшкодовуються у порядку, передбаченому законом.

 

У всіх випадках, коли виникає потреба перевезти (перемістити) товари, які перебувають на митній території України під митним контролем, з однієї митниці (митниці відправлення) в іншу (митницю призначення) до виконання такого перевезення залучаються підприємства перевізники.

З метою уникнення виконання зайвих операцій митного контролю митницею призначення (повторного митного огляду) та унеможливлення вилучення або заміни товарів під час перевезення товарів між митницями, митниці відправлення накладають митне забезпечення (однорозові номерні запірно-пломбувальні пристрої, пломби) на технічні засоби (двері, люки тощо) які перешкоджають проникнення у внутрішній простір засобів зберігання товарів (вантажний відсік, контейнер, цистерна тощо) які розміщені на транспортних засобах. Контрольні реквізити митного забезпечення (відтиски, відбитки символів) повинні зчитуватись однозначно та чітко, а самі пломби повинні бути накладені так, щоб було неможливо порушити їх реквізити та недоторканість шляхом звичайних передбачуваних на період перевезення дій. Дані про накладені пломби (контрольні реквізити) заносяться у митні та транспортні документи.

Як правило ініціатором перевезення виступають не митні органи, а підприємство перевізник або експедитор, оскільки така потреба мотивується необхідністю виконати обов‘язок перевізника згідно договору перевезення - доставити товар одержувачу в строк. Необхідність перевезення (доставки) товару перевізником від відправника до одержувача є передуючою і головною умовою виникнення необхідності перевезення товару між митними органами.

Виконання таких перевезень здійснюється підприємствами з обов‘язковим документальним оформленням транспортної операції, відповідно законному порядку, який існує в країні де здійснюється перевезення. В більшості країн світу документальне оформлення транспортної операції передбачає наявність на момент перевезення транспортного документу, який для різних випадків застосування, наприклад для різних видів транспорту, може мати різну назву, форму, кількість примірників, правила заповнення тощо (наприклад: товарно-транспортна накладна, CMR, залізнична накладна, накладна СМГС, авіаційна накладна, коносамент та ін.). У ряді випадків правила застосування такого документу, визначаються нормами національного законодавства, в інших випадках міжнародними нормами, наприклад застосування накладної для міжнародних автомобільних перевезень CMR передбачено Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ). Разом з тим, головними ознаками для визнання митним органом документу як транспортного документу є наявність в ньому даних про: відправника, одержувача, перевізника та про товари (назва, кількість, вага), що перевозяться. Транспортні документи, як правило складаються власником товару (відправником, одержувачем), а засвідчуються і власником і перевізником. Деякі з таких документів крім документування транспортної операції виконують і інші функції (фінансові, майнові, господарчі тощо). Транспортні документи, які подаються митниці для виконання перевезення між митницями повинні бути відповідним чином оформлені митницею. Зміст такого оформлення полягає по-перше у визнанні поінформованості митних органів у виконанні транспортної операції, по-друге у зарахуванні документа у статус документа, як такого, що “перебуває під митним контролем”, з останнього походить, що і сама транспортна операція виконується під контролем митних органів. Технічно оформлення транспортного документу митницею передбачає нанесення на ньому відміток (записів, відбитків штампів, печаток тощо), які надають змогу перевізнику і іншим зацікавленим особам бути обізнаним у виконанні перевезення під митним контролем.

Поряд з транспортним документом для перевезення товару в іншу митницю перевізнику видається оформлений митний документ. Такі документи називають документами контролю доставки, скорочено ДКД. Порядок застосування, заповнення, оформлення ДКД затверджуються Державною митною службою України. Як правило ДКД складається підприємством (власником, перевізником, експедитором) та засвідчується посадовою особою митного органу (підписом, відбитком штампу, печатки тощо). Після засвідчення ДКД митником митний документ вважається оформленим.

Головними ознаками ДКД слід вважати наявність у ньому даних про: товар (назва, кількість, вага), перевізника, транспортний документ на товар. Крім того в ДКД обов‘язково зазначається назва митниці у яку необхідно доставити товар (митниця призначення), встановлюється строк виконання доставки товару в митницю призначення.

Якщо операція по переміщенню товарів на етапі від митниці відправлення до митниці призначення виконується за участю однієї особи (громадянина), в ДКД наводиться письмове зобов‘язання громадянина (представника перевізника: водія, супроводжуючого або представника власника товару), який бере на себе відповідальність за доставку. Підписання зобов‘язання громадянином де-юре засвідчує фактичне прийняття товару до перевезення між митницями для доставки в митницю призначення у встановлений строк.

У випадку, коли переміщення товарів передбачає декілька осіб (громадян) виконавців, товар передається поетапно від одного виконавця іншому згідно діючій технології транспортування (наприклад поштові, залізничні перевезення), наведення в ДКД тексту зобов‘язання та його підписання не має юридичного сенсу, або повинно виконуватись в присутності посадової особи митного органу на кожному етапі передачі товарів, що є абсолютно неприйнятним для митних органів.

На практиці підписання зобов‘язання громадянином виконується до моменту оформлення митного документу, тому реалізувати право надане перевізнику - не приймати для перевезення між митними органами товари у за умов, наведених у статті 154 Митного кодексу, де-факто повинно мати наступне вирішення: громадянин (представник перевізника), одразу після прийняття митного і транспортного документа, ознайомлюється з їх змістом та робить відповідну заяву (“не приймаю”) митному органу. Якщо непорозуміння не можливо виправити терміново - заява подається у письмовій формі на ім‘я начальника митного органу і розглядається відповідно діючому порядку.

У випадку, коли від громадянина заява, зазначена вище за текстом, у митний орган не подається, товар, митні, транспортні та інші супровідні документи на товар, які набули статус “документів під митним контролем”, вважаються прийнятим до перевезення на умовах, визначених у зобов‘язанні наведеному у ДКД.

 

Стаття 155. Види транзитних перевезень

Транзитні перевезення здійснюються як прохідний та внутрішній митний транзит.

Прохідний митний транзит - це переміщення товарів під митним контролем від одного пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту ввезення на митну територію України - до іншого пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту вивезення за межі митної території України.

Внутрішнім митним транзитом вважається переміщення товарів під митним контролем:

1) від пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту ввезення на митну територію України - до митного органу, розташованого на митній території України;

2) від митного органу, розташованого на митній території України, до пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - пункту вивезення за межі митної території України;