Системи внутрішніх органів: визначення, назвати латинськими термінами органи, які утворюють ці системи, дати загальну характеристику функцій цих систем




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Системи внутрішніх органів: визначення, назвати латинськими термінами органи, які утворюють ці системи, дати загальну характеристику функцій цих систем



Внутрішні органи (splanchna, s. viscera) розташовані головним чином у порожнинах тіла (грудній, черевній, тазовій). Ці органи забезпечують процеси обміну в організмі з зовнішнім середовищем (споживання й перетравлювання їжі, повітряний і тканинний обмін), виведення продуктів обміну, генеративну функцію та ін. Такі функції властиві рослинам, тому ці органи називають також органами рослинного життя.

Залежно від функціональних властивостей і будови внутрішні органи об'єднані в системи: травну, дихальну, сечову, статеву.

Органи травної системи розташовані в ділянці голови, шиї, в грудній, черевній і тазовій порожнинах, мають вхідний отвір (рот) і вихідний (відхідник).

Органи дихальної системи (з одним вхідним отвором — носовим) містяться в ділянці голови, шиї і в грудній порожнині. У грудній порожнині розташоване також серце, що належить до системи кровообігу.

Сечові й статеві органи мають лише вихідні отвори, містяться в черевній порожнині й порожнині таза. Черевна порожнина є місцем розташування селезінки, що належить до органів кровотворення. У всіх порожнинах тіла розташовані ендокринні залози.

Внутрішні органи за своєю структурою поділяються на паренхіматозні й трубчасті, або порожнисті. Паренхіматозні органи складаються з паренхіми (скупчення спеціалізованих клітин) і сполучнотканинної строми. До паренхіматозних органів належить печінка, легені, нирки тощо. Строма виконує опорну й трофічну функції, у ній розташовані кровоносні та лімфатичні судини, нерви. Трубчасті органи (глотка, стравохід, шлунок, кишки, трахея, бронхи, сечоводрі, сечовий міхур тощо) є трубками різного діаметра. Незважаючи на різні форму та функції трубчастих органів, їх стінки мають схожу будову й складаються із слизової оболонки, підслизової основи, м'язової та серозної оболонок (адвентиції).

Слизова оболонка (tun. mucosa) — це внутрішня оболонка трубчастих органів (травних, дихальних, сечових); вона вистелена епітелієм: багатошаровим (плоским), що не зроговіває (порожнина рота, язик, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки), перехідним (сечові органи), одношаровим циліндричним (шлунок, тонка й товста кишки). Епітелій слизової оболонки, виконуючи покривну функцію, відмежовує стінку порожнистого органа від зовнішнього середовища (у його просвіті).

Епітелій лежить на власній пластинці слизової оболонки (lam. propria mucosae), що складається в основному з пухкої колагенової сполучної тканини. У ній розташовані залози слизової оболонки, кровоносні та лімфатичні судини, нерви, скупчення лімфоїдної тканини. Під власною пластинкою на межі з підслизовою основою міститься м'язова пластинка слизової оболонки (lam. muscularis mucosae), скорочення якої формують різні складки слизової оболонки.

У товщі слизової оболонки травної трубки розкидані келихоподібні клітини, які виділяють слиз, одно- та багатоклітинні залози, що синтезують травний сік. Багатоклітинні залози можуть бути окремими органами, вивідні протоки яких відкриваються у травну трубку, наприклад великі слинні залози, печінка. За будовою розрізняють залози трубчасті, альвеолярні й трубчасто-альвеолярні, кожна з яких може бути простою (з однієї трубочки чи альвеоли) чи складною (з багатьох трубочок або альвеол). Складні залози, що мають вивідні протоки, називають екзокринними, ендокринні залози таких проток не мають (glandule sine ductibus). Великі багатоклітинні залози розділені прошарками сполучної тканини, що йдуть від капсули вглиб залози, на частини — частки (lobi). Деякі частки поділяються на дрібніші часточки (lobuli).

Лімфоїдна тканина в слизовій оболонці може мати вигляд дифузно розкиданих невеликих поодиноких лімфатичних фолікулів (folliculi lymphatici solitarii) або їх скупчень (folliculi lymphatici aggregati).

Підслизова основа (tela submucosa) лежить ззовні від слизової оболонки; складається з пухкої колагенової сполучної тканини, в якій проходять кровоносні та лімфатичні судини. У травних органах тут базується досить розвинуте підслизове нервове сплетення. Підслизова основа містить деякі травні залози, а також лімфатичні фолікули. Пухка колагенова сполучна тканина забезпечує рухомість слизової оболонки й утворення складок. У тих місцях, де немає підслизової основи й слизова оболонка щільно прилягає до м'язової, складки не утворюються, наприклад у сечоміхуровому трикутнику (trigonum vesicae).

М'язова оболонка (tun. muscularis) розташована ззовні від підслизової основи. У початкових і кінцевих відділах травної трубки (порожнина рота, глотка, верхній відділ стравоходу, зовнішній м'яз — стискач відхідника) м'язова оболонка складається з посмугованої м'язової тканини, решта трубки — з гладкої. У м'язовій оболонці гладкі міоцити утворюють внутрішній коловий шар (stratum circulare), назовні від нього розташований поздовжній шар (stratum longitudinale).

Головна функція м'язової оболонки трубчастих органів — перемішування харчової маси і проштовхування її по травній трубці (травна система), регулювання голосової щілини й бронхів (дихальна система) , проштовхування сечі та регулювання просвіту сечових органів.

Серозна оболонка (tun. serosa) (з підсерозною основою) — це тонка пластинка, що вистеляє порожнини тіла (черевну, осердну, плевральні тощо), а також обгортає розташовані в них органи. Серозна оболонка стінки порожнин називається пристінковим (парієтальним) листком, а та, що вкриває внутрішні органи, — нутряним (вісцеральним). Серце ззовні вкрите вісцеральним листком серозного осердя (епікард).

Основою серозної оболонки є щільна волокниста сполучна тканина з різнонапрямленими колагеновими та еластичними волокнами. Поверхня оболонки з боку порожнини вкрита одношаровим плоским епітелієм, або мезотелієм.

Вільна поверхня серозної оболонки в нормі завжди волога, гладка, блискуча, що сприяє ковзанню одного органа відносно іншого. Ті органи або їх частини, які не мають серозної оболонки, обгорнуті сполучнотканинною волокнистою оболонкою (tun. abventitia). До них належить стравохід, ділянки дванадцятипалої і товстої кишок, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, а також повітропровідні та сечові органи.

У цьому розділі вивчаються органи травної, дихальної, сечової, статевої систем. Подано також відомості про посмуговані м'язи порожнини рота, глотки, гортані та промежини, функції яких міцно пов'язані з внутрішніми органами.

ТРАВНА СИСТЕМА До травної системи належить комплекс органів (Рис. 2), які за- безпечують механічну і хімічну об- робку продуктів харчування, що потрапляють в організм. В трав- ній системі відбувається всмок-тування поживних речовин (амі- нокислот, вуглеводів, жирів, міне- ральних солей, води) у кровоносні і лімфатичні судини та виділення з організму неперетравлених ре- човин і тих, що не всмокталися. Загальна довжина травної трубки становить 7-8 м. ЇЇ складає

1)РОТОВА ПОРОЖНИНА, CAVITAS ORIS

2) ГЛОТКА, PHARYNX

3) СТРАВОХІД, OESOPHAGUS

4) ШЛУНОК, GASTER

5) Тонкий кишечник

6) Товстий кишечник

Дихальна система.

Дихальна система складається з органів, які забезпечують проходження повітря до і від легень, газообмін, голосоутворення та визначають особливості вдихуваного повітря, а також очищають його від пилу, зігрівають і зволожують. Ці органи можна поділити на дихальні шляхи (верхні та нижні) та легені. В альвеолах легень відбувається газообмін між кис- нем повітря та вуглекислим газом крові шляхом дифузії. До верхніх дихальних шляхів належать носова порожнина, носова і ротова частини глотки. До нижніх ди- хальних шляхів відносяться гор- тань, трахея і бронхи. В дихальній системі сформувався складно по- будований спеціалізований орган утворення голосу — гортань, а також знаходиться початкова час- тина органа нюху. Особливістю саме дихальних шляхів є будова їх стінок із не- податливих тканин (кісткової та хрящової), завдяки чому їх стінка не спадається і повітря, не див- лячись на різку зміну тиску з по- зитивного на від'ємнний, вільно циркулює під час вдоху та видоху. Повітря, що вдихається, може проходити не тільки через носову, але й через ротову порожнину.

1) Носова порожнина , cavum nasi

2) Гортань, larynx

3) Трахея, trachea

4) Бронхи bronchi

5) Легеня, pulmo

СЕЧОВА СИСТЕМА, SYSTEMA URINARIUM До сечових органів належать нирки якы продукують сечу, а також сечовивідні органи - сечово ди, сечовий міхур і сечівник.

1) НИРКА, REN

2) СЕЧОВІД, URETER

3) СЕЧОВИН МІХУР, VESICA URINARIA

 

138. Класифікація внутрішніх органів. Загальний план будови трубчастих органів

Внутрішні органи за будовою прийнято ділити на паренхіматозні і трубчасті, або порожні. Паренхіматозні органи побудовані з робочою тканини (паренхіми), в яку входять спеціалізовані клітинні елементи і соединительнотканная строма.
Трубчасті (порожнисті) органи мають вигляд трубки більшого чи меншого діаметру (стравохід, шлунок, кишка, трахея, сечоводи та ін.), Стінки якої обмежують порожнину. Незважаючи на відмінності у формі та призначення, стінки трубчастих органів складаються з чотирьох оболонок: внутрішньої — слизової оболонки, підслизової основи, м’язової оболонки і зовнішньої сполучнотканинної оболонки — адвентиции, або серозної. .
Слизова оболонка, tunica mucosa, є внутрішньою оболонкою трубчастого органу (рис. 180). Її поверхня, звернена в просвіт органа, вистелена епітеліальної тканиною різного виду: багатошаровим плоским епітелієм (ротова порожнина, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки), перехідним (сечовивідні шляхи), одношаровим циліндричним (шлунок, товста кишка) або призматичним (тонка кишка , трахея). Епітелій лежить на власній пластинці слизової оболонки, lamina propria mucosae, представленої пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій знаходяться скупчення лімфоїдної тканини (лімфоїдні вузлики), залози, кровоносні і лімфатичні капіляри і судини, нерви. Виконуючи покривну функцію, епітелій слизової оболонки служить бар’єром між стінкою трубки і зовнішнім середовищем-вмістом органу (грає захисну роль). У найглибшому шарі слизової оболонки, на кордоні з підслизової основою, розташовується м’язова пластинка слизової оболонки, lamina muscularis mucosae, при скороченні якої слизова оболонка збирається в складки.
Залози слизової оболонки в залежності від кількості утворюють їх клітин діляться на одноклітинні і багатоклітинні.
Підслизова основа, tela submucosa, утворює наступний шар стінки трубчастого органу. Від слизової оболонки вона відокремлена м’язової платівкою. У підслизовій основі розташовуються кровоносні і лімфатичні судини, нерви, в цю оболонку проникають залози. Завдяки наявності підслизової основи слизова оболонка може зміщуватися і утворювати складки. При відсутності підслизової основи слизова оболонка зростається з підметом шаром і складок не утворює.
М’язова оболонка, tunica muscularis, розташовується назовні від підслизової основи. У початкових відділах травного тракту (порожнина рота, верхня третина стравоходу) і в кінці його (зовнішній сфінктер заднього проходу) м’язова оболонка складається з поперечно-смугастої (покресленої) м’язової тканини, а в інших відділах — з гладкої (неісчерченной) м’язової тканини. Пучки гладких м’язових клітин лежать в два шари, причому напрямок м’язових клітин в них різна. Безпосередньо до підслизової основі прилежат кругові пучки гладких м’язових клітин-це кругової (внутрішній) шар, stratum circulare, а зовні від нього розташований поздовжній (зовнішній) шар, stratum longltudinale, в якому гладкі м’язові клітини лежать поздовжньо. Функціональне значення м’язової оболонки в трубчастих органах травної системи полягає в просуванні по травному тракту харчової маси, її перемішуванні. В органах дихальної системи м’язова оболонка регулює просвіт бронхів, в трубчастих органах сечостатевого апарату — просвіт сечовивідних і статевих шляхів.
Адвентіція, tunica adventltia [tunica fibrosa, capsula /, або у деяких органів серозна оболонка, tunica serosa, є зовнішньою оболонкою травної та дихальної трубок, сечовивідних і статевих шляхів. Адвентіціальная оболонка таких органів, як глотка, стравохід, трахея, утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в ній проходять судини і нерви. Серозна оболонка (очеревина) покриває черевну частину стравоходу, шлунок, тонку кишку та інші органи черевної порожнини. У грудній порожнині серозний покрив легких називається плеврою. Серце вкрите вісцеральної платівкою серозного перикарда (епікардом).





Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.185.97 (0.005 с.)