Загальні закономірності будови ендокринних залоз, їх ембріологічна класифікація

Це залози, які не мають проток, їх секрет потрапляє безпосередньо у кров. Вони мають добре кровопостачання, а їх секрет має велику біологічну активність.

Продуктом діяльності ендокринних залоз є гормони (гр. hormao – збуджую), які впливають на загальний обмін речовин, ріст, розвиток, функціонування різних тканин та органів людини.

Усі органи знаходяться під подвійним контролем – з боку нервової системи через через периферійні нерви та з боку залоз внутрішньої секреції через судинну систему – нейро-гуморальна регуляція.\

Ендокринні залози класифікують за:

- походженням;

- хімічною будовою гормонів, які вони синтезують;

- відношенням до центральної нервової системи.

Ендокринні залози (glandulae endocrinae) за походженням поділяються на залози:

- ентодермального походження;

- мезодермального походження;

- ектодермального походження.

Залози ентодермального походження поділяються на:

- бранхіогенну групу:

- щитоподібна залоза (glandula thyroidea);

- прищитоподібні залози (glandulaе parathyroideae);

- залози, що розвиваються із епітелію кишкової трубки:

- ендокринна частина підшлункової залози – острівці підшлункової залози (insulae pancreaticae).

До залоз мезодермального походження (інтерреналова система) належать:

- інтерстиційні залози (клітини) статевих залоз (glandulae interstitiales genitalium);

- кіркова речовина надниркових залоз (cortex glandularum suprarenalium).

До ектодермальної групи залоз внутрішньої секреції належать:

- гіпофіз (hypophysis) – неврогенна група;

- шишкоподібна залоза (glandula pinealis – неврогенна група;

- мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium);

- параганглії (paraganglia).

За хімічною будовою гормонів, що виробляє залоза, виділяють:

- залози, що продукують стероїдні гормони (кора надниркових залоз та інтерстиціальні клітини статевих залоз);

- залози, що продукують нестероїдні гормони (усі інші ендокринні залози).

За відношенням до центральної нервово системи ендокринні залози поділяють на:

- центральні залози, що анатомічно зв’язані з центральною нервовою системою (гіпофіз, епіфіз, нейроендокринні клітини ядер гіпоталамуса).

- периферійни залози.

 

Щитоподібна залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) розташована в передній ділянці шиї на рівні IV–VI шийних хребців (vertebrae cervicales) і складається з:

- двох часток – правої та лівої (lobus dexter et lobus sinister);

- перешийка щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae), який часто продовжується вгору у вигляді пірамідної частки (lobus pyramidalis).

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa) і побудована із строми (stroma) та паренхіми(parenchyma), яка перегородками поділяється на часточки (lobuli).

Всередині часточок є численні фолікули, у яких виробляються гормони щитоподібної залози:

- тироксин (thyroxin);

- трийодотиронін (triiodothyronine);

- тирокальцитонін (thyrocalcitonin).

Щитоподібна залоза розвивається із епітелію передньої кишки у вигляді непарного серединного виросту на рівні між I і II вісцеральними дугами.Щитоподібна залоза (gl. thyroidea) у нижчих хордових функціонує як залоза, що має протоку. У хребетних, зокрема людини, ця залоза перетворилася на ендокринну (розвивається з похідних зябрового апарату).

Кровопостачання: Вона розташована в передній ділянці шиї на передньобічнііі поверхні верхніх хрящів трахеї та гортані. Складається з правої і лівої часток (lоbus dexter/sinister), з'єднаних перешийком (isthmus gl. thyroidcae). Приблизно в 30 % випадків від перешийка догори відходить відросток, який називається пірамідальною часткою (залишок щито-язикової протоки). Спереду залоза вкрита шкірою, м'язами, розташованими нижче під'язикової кістки, пластинкою внутрішньошнйної фасції, яка утворює щільну волокнисту капсулу залози (capsula fibrosa), що фіксує залозу до трахеї та гортані. Кожна бічна частка щитоподібної залози ззаду прилягає до загальної сонної артерії, гортанної частини глотки та шийної частини стравоходу, де в борозні між стравоходом і трахеєю проходить поворотний гортанний нерв.

верхні і нижні щитоподібні артерії: венозна кров відходить по однойменних венах (системи верхньої порожнистої вени).

Іннервація: гілки блукаючого нерва і шийних вузлів симпатичного стовбура

 

246. Прищитоподібні залози: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції.

Прищитоподібна залоза складається із парних:

- верхньої прищитоподібної залози (glandula parathyroidea superior);

- нижньої прищитоподібної залози (glandula parathyroidea inferior).

Ці залози (glandulae parathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози (facies posterior glandulae thyroideae).

Можуть бути додаткові прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae accessoriae).

Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) виділяє паратгормон (parathormonum), який регулює фосфорно–кальцієвий обмін.

Вона розвивається із епітелію третього та четвертого жаберних кишень.

Верхні та нижні прищитоподібні залози в еволюції хордових з'явилися лише в нижчих наземних хребетних. У людини вони найчастіше мають вигляд чотирьох маленьких тілець (6 х 4 х 2 мм), розташованих біля кінців кожної частки щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою.

Основна функція прищитоподібних залоз полягає в регулюванні обміну кальцію.

У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень.

Надниркова залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) правої і лівої надниркових залоз, будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація надниркових залоз.

 

Надниркова залоза (gl. suprarenalis))— парна залоза. Розташована в заочеревинному просторі безпосередньо на верхньому кінці нирки. Своєю формою нагадує тригранну піраміду, обернену верхівкою до діафрагми, а основою до нирки. її розміри в дорослої людини: висота 3 —6 см, поперечник основи близько 3 і ширина близько 4 — 6 см; маса 20 г. На передній поверхні залози є ворота — місце входу та виходу судин і нервів. Залоза вкрита волокнистою капсулою, яка є частиною ниркової фасції. Відростки капсули проникають в неї через ворота й утворюють строму. На поперечному розрізі надниркова залоза складається із кори (cortex) і мозку (medulla).
Кожна надниркова залоза складається з двох шарів: зовнішнього – коркового і внутрішнього – мозкового. Кіркова речовина містить три відмінних у морфо­логічному і функціональному відношеннях зони: поверхневу клубочкову, серединну пучкову і глибоку сітчасту.

Функція. Надниркові залози відіграють дуже важливу роль в організмі. Мозок виділяє гормони (адреналін та ін.), які стимулюють функцію симпатичної частини автономної нервової системи, звужують кровоносні судини, активізують процес розщеплення глікогену в печінці тощо. Гормони, які виділяє кора (кортикостероїди), регулюють водно-електролітний, ліпоїдний обмін і впливають на функцію статевих залоз. Вироблення кортикостероїдних гормонів тісно взаємозв'язане з функціями гіпофіза і гіпоталамуса.
В ембріогенезі кожна надниркова залоза закладається у вигляді двох зачатків: кора розвивається із мезодерми між первинними нирками (інтеррендльний орган); мозок — із симпатичних елементів (ектодермального походження), що мігрують із гангліозної пластинки та інтенсивно забарвлюються солями хромової кислоти (хромафінний орган). У нижніх хребетних і деяких ссавців (кріль) ці частини надниркової залози існують окремо.
Кровопостачання: гілки нижньої діафрагмальної та ниркової артерій і черевної частини аорти; венозна кров відтікає по однойменних венах. Відтік крові від надниркових залоз відбувається через центральну і численні поверхневі вени, що впадають у венозну мережу навколишніхорганів і тканин. Поруч з кровоносними розташовані лімфатичні капіляри, що відводять лімфу.
Іннервація: гілки блукаючого та великого нутряного нервів.