Зів: межі, сполучення, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

ЗІВ, FAUCES Зів являє собою великий отвір, який веде з порожнини рота в глотку. Зів обмежений вгорі м'яким піднебінням і язичком, внизу — коренем язика, по боках — arcus palatoglosus і піднебінними миг- даликами. При диханні через ніс корінь язика піднімається вгору, а м'яке піднебіння опускається і дотикається до кореня язика, що при- зводить до різкого звуження зіву. Під час ковтання м'язи піднебіння піднімають піднебінну завіску і притискають її до задньої стінки глотки, перешкоджаючи по- паданню їжі в носову порожнину. Для огляду зіву необхідно широко розкрити рот і дихати через нього.

ПІДНЕБІННИЙ МИГДАЛИК, TONSILLA PALATINA Піднебінний мигдалик парний, розташований у мигдаликовій ямці, fossa tonsillaris між піднебінно-язиковою і піднебінно- глотковою дужками. Мигдалик має овальну форму з розмірами 20x15x12 мм і складається з лімфоїдної тканини, яка утворює лімфатичні вузлики розмірами близь- ко 1 мм.

Піднебінний мигдалик має такі утворення:

• capsula tonsillae, капсула мигдалика, оточує мигдалик зовні і складається з тонкої пластинки сполучної тканини;

• fossulae tonsillae, ямочки мигдалика, розташовані на його поверхні, вони надають мигдалику схожість із шкарлупою мигдального горіха;

• cryptae tonsillares, крипти мигдалика, являють собою сліпі заглиблення, які відкриваються в ямочках.

Кровопостачання, лімфовідтік та іннервація стінок порожнини рота:

Артерії. Губи кровопостачаються верхньою і нижньою губними артеріями (аа. labiales superior et inferior), які є гілками лицевої артерії. До щоки підходять артеріальні гілочки з поперечної артерії обличчя (а. transversa faciei), яка є гілкою поверхневої скроневої артерії. Крім того, від верхньощелепної артерії відходить щічна артерія (а. buccalis). Кровопостачання твердого і м'якого піднебіння здійснюється низ хідною піднебінноюартерією(а.ра- latina descendens), яка відходить від верхньощелепної артерії і про- ходить у великому піднебінному каналі. Низхідна піднебінна артерія віддає великі і малі піднебінні артерії (аа. palatinae majores et minores). До м'якого піднебіння, крім цього, підходить висхідна під- небінна артерія (a.palatina ascendes), яка є гілкою лицевої артерії. Вени. Венозний відтік від стінок ротової порожнини від- бувається по венах, які супро- воджують однойменні артерії, а також в крилоподібне (plexus pterygoideus) і глоткове (plexus pharyngeus) сплетення. Слід пам'ятати, що притоки лицевої вени (vv. angulares) в ділянці кута ока анастомозують з венами очної ямки, які впадають у печеристу пазуху твердої оболони мозку. По цих анастомозах інфекція з ділянки обличчя може попасти в печеристу пазуху і викликати важкі ускладнення. При поширенні інфекції в крилоподібне сплетення теж слід побоюватися її проходження у вени очної ямки і порожнини черепа. Лімфатичні судини. Відтік лімфи від верхньої і нижньої губ відбувається в підпідборідні і підниж- ньощелепні лімфатичні вузли, від твердого і м'якого піднебіння — в позаглоткові і глибокі шийні лімфатичні вузли. Іннервація. Чутливу іннервацію слизова оболонка порожни- ни рота одержує від другої і третьої гілок трійчастого нерва (п. maxillaris et n. mandibularis). Від другої гілки через крилопіднебінний вузол до піднебіння направля- ються великий і малий піднебінні нерви (nn. palatini major et minor). Від третьої гілки трійчастого нерва до слизової оболонки щоки йде щічний нерв (n. buccalis), а до слизової оболонки дна ротової порожнини — під'язиковий нерв (n. sublingualis), який відходить безпосередньо від п. lingualis. Практичні зауваження Найчастішими захворюваннями мигдаликів є їх гостре і хронічне за- палення (ангіна, тонзиліт). У дітей часто спостерігається гіперплазія мигдаликів. У деяких випадках по- казана тонзилектомія (видалення мигдаликів). Під час операцій не- обхідно враховувати, що на відстані 1 см позаду мигдаликів проходить внутрішня сонна артерія.

149. Глотка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), відділи, їх сполучення; лімфоепітеліальне кільце глотки (кільце Пирогова-Вальдеєра). Описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті

Голотопія глотки: розташована у передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior).

Скелетопія глотки: від основи черепа (basis cranii) до рівня VI – VII шийних хребців (vertebrae cervicalis sextae – septimae [VI – VII]).

Синтопія глотки:

- спереду глотки (pharynx) розташовані носова і ротова порожнини (cavitates nasi et oris) та вхід до гортані (aditus laryngis);

- ззаду – шийний відділ хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis) та глибокі м’язи шиї (musculi colli profundi);

- з боків – середнє вухо (auris media) та судинно–нервові стовбури.

Порожнина глотки поділяється на:

- носову частину глотки pars nasalis (через хоани сполучається з носовою порожниною);

- ротову частину глотки pars oralis (за допомогою зіва сполучається з власне ротовою порожниною);

- гортанну частину глотки pars laryngea (сполучається з порожниною гортані).

Лімфоепітеліальне кільце глотки (кільце Пирогова-Вальдеєра) anulus lymphoideus pharyngis утворюють:

-три глоткових мигдалики: глотковий (tonsilla pharyngealis) та парний трубний мигдалик (tonsilla tubaria)

- три мигдалики ділянки зіва: язиковий (tonsilla lingualis),парний піднебінний мигдалик (tonsilla palatina).

150. Глотка: будова стінки - слизова, м’язова і зовнішня оболонки, їх характеристика. Кровопостачання та іннервація глотки

Стінка глотки (paries pharyngis) складається з шарів:

- слизової оболонки (tunica mucosa) і підслизова основа (tela submucosa):слизова об. розміщена на щільній фіброзній пластинці;у підслизовій основі глотки розташовані глоткові залози, протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки.

- м’язової оболонки (tunica muscularis): побудована із поздовжніх та колових поперечно–посмугованих м’язових волокон

- сполучнотканинної оболонки (адвентиції – tunica adventitia): тонка адвентиція,за допомогою якої глотка контактує з розміщеними поряд органами.

К р о в о п о с т а ч а н н я здійснюють гілки висхідної глоткової, висхідної та низхідної піднебінних артерій.

Венозний відтік здійснюється через навкологлоткове сплетення у внутрішню яремну вену. Лімфа відтікає в глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.

І н н е р в а ц і я: глоткове нервове сплетення (язикоглотковий і блукаючий нерви, верхній шийний симпатичний вузол).

151. Стравохід: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); будова стінки; анатомічні і фізіологічні звуження стравоходу. Кровопостачання та іннервація стравоходу

У стравоході виділяють:

- шийну частину (pars cervicalis);

- грудну частину (pars thoracica);

- черевну частину (pars abdominalis);

- іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica).

Топографія стравоходу:

- голотопія стравоходу:

- розташований в ділянці шиї (regio cervicalis);

- в грудній порожнині (cavitas thoracis);

- в черевній порожнині (cavitas abdominis);

- скелетопія: - від VI шийного хребця до XI грудного.

- синтопія: стравохід відноситься до верхнього та середнього середостіння,спереду стравоходу розміщена трахея,позаду - аорта.

Стравохід має 5 звужень (3 анатомічні і 2 фізіологічні)

Анатомічні звуження:

-горлове – в місці переходу горла в стравохід;(VІ-VІІ шийні хребці)

- бронхіальне – в місці розгалуження трахеї на бронхи(IV-V)

-діафрагмальне – в місці проходження стравоходу крізь діафрагму

Фізіологічні звуження:

- аортальне – в місці перехресту стравоходу з аортою

- кардіальне – в місці переходу стравоходу в шлунок

Будова стінки стравоходу:

1)слизова оболонка (виражена підслизова основа,наявні стравохідні залози,поздовжні складки,лімфатичні вузлики)

2)м`язова оболонка (має 2 шари: внутр.циркулярний, зовн.-поздовжній)

3)зовнішня оболонка (адвентиційна і серозна)

Кровопостачання: шийна частина — від нижніх щитоподібних артерій, грудна — від гілок грудної частини аорти, черевна — від гілок лівої шлункової артерії.

Іннервація: гілки блукаючого нерва шийних і грудних вузлів симпатичного стовбура, які на стінках стравоходу утворюють нервове сплетення.

152. Ділянки передньої черевної стінки: назвати латинськими термінами і намалювати схему

1 – підреберна ділянка -regio hypochondriaca

2 –епігастрій - regio epigastrica

3 – бічна ділянка - regio lateralis

4 - пупкова ділянка - regio umbilicalis

5 - пахвова ділянка - regio inguinalis;

6 – лобкова ділянка - regio pubica

 

153. Шлунок: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація шлунка.

Топографія шлунка:

- голотопія: шлунок знаходиться в черевній порожнині,в надчеревній та лівій підреберній ділянках;

- скелетотопія: від ХІ грудного хребця до І-ІІ поперекового хребця;

-синтопія: передня поверхня шлунка контактує з діафрагмою,вісцеральною поверхнею печінки, задня поверхня – з поперечною ободовою кишкою та її брижою,селезінкою,підшлунковою залозою,верхнім полюсом лівої нирки та лівою наднирковою залозою.

Шлунок має такі частини:

- кардіальну частину (pars cardiaca) з кардіальним отвором (ostium cardiacum)

- дно шлунка (fundus gastricus)

- тіло шлунка (corpus gastricum) з шлунковим каналом (canalis gastricus);

- воротарну частину (pars pylorica)

Кровопостачання: ліва і праві шлункові артерії,ліва і права шлунково-чепцеві артерії, короткі шлункові артерії; Венозна кров від шлунка відтікає у шлункові вени (притоки ворітної вени). Лімфа відтікає у червоні лімфатичні вузли.

Іннервація: гілки блукаючого нерва й симпатичного стовбура. Перший підвищує секрецію залоз, посилює перистальтику, розслаблює воротарний м'яз-замикач, другі є його антагоністами.

154. Шлунок: будова стінки; описати латинськими термінами будову слизової, м’язової і серозної оболонок.

Будова стінки:

- Слизова оболонка (tunica mucosa) – вистелена простим (одношаровим) призматичним залозистим епітелієм (epitelium simplex columnare). Утворює багато шлункових складок (plicae gastricae), колових і поздовжніх. Між цими складками розміщені шлункові поля (areae gastricae), в глибині яких містяться шлункові ямочки (foveolae gastricae), де відкриваються протоки шлункових залоз (glandulae gastricae).

- М’язова оболонка (tunica muscularis) – має: - поздовжній шар (stratum longitudinale); - коловий шар (stratum circulare); - косі волокна (fibrae obliquae).

- Серозна оболонка (tunica serosa) – нутрощевий листок очеревини. Утворює:

- печінково–шлункову зв’язку (ligamentum hepatogastricum);

- шлунково–діафрагмову зв’язку (ligamentum gastrophrenicum)

- шлунково–селезінкову зв’язку (ligamentum gastrolienale);

- шлунково–ободовокишкову зв’язку (ligamentum gastrocolicum).

155. Тонка кишка: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), відношення до очеревини;будова стінки; особливості будови слизової оболонки тонкої кишки. Кровопостачання та іннервація тонкої кишки.

Відділи тонкої кишки:

- дванадцятипала кишка (duodenum)

- порожня кишка (jejunum)

- клубова кишка (ileum)

12-пала кишка поділяється на:

- верхню частину (pars superior)

- низхідну частину (pars descendens)

- горизонтальну частину (pars horizontalis)

- висхідну частину (pars ascendens)

Топографія:

· голотопія: лежить у черевній порожнині,займає мезогастральну та частково гіпогастральну ділянки живота

· скелетотопія: 12-пала кишка знаходиться на рівні ХІІ грудного – І-ІІІ поперекових хребців

· синтопія: навколо петель тонкої кишки лежить товста кишка,12-пала кишка охоплює головку підшлункової залози,контактує з ворітною веною,жовчною протокою,печінкою,правою ниркою.

Будова стінки:

1) Слизова оболонка. Особливості: - одношаровий циліндричний епітелій

- циркулярні складки

-виражена підслизова основа

- кишкові залози(продукують кишковий сік)

- кишкові ворсинки

- лімфатичні вузлики

2) М*язова оболонка (2 шари:внутр.-циркулярний,зовн.- поздовжній)

3)Зовнішня оболонка – серозна (12-пала з одної сторони має серозну а з інших трьох сторін адвентаційну оболонки)

Кровопостачання: дванадцятипалої кишки – гілки шлунково- дванад-цятипалокишкової і верхньої брижової артерій,а порожньої і клубової кишок — верхня брижова артерія.

І н н е р в а ц і я — гілки черевного, печінкового (дванадцятипалої кишки) і верхнього брижового сплетень.

156. Відділи тонкої кишки: дванадцятипала кишка, її відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація дванадцятипалої кишки.

Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій ділянці та поділяється на:

- верхню частину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla) на рівні XII грудного – І поперекового хребців;

- низхідну частину (pars descendens) на рівні І–ІІІ поперекових хребців;

- горизонтальну частину (pars horizontalis) на рівні III поперекового хребця;

- висхідну частину (pars ascendens) на рівні ІІІ–ІІ поперекових хребців.

Дванадцятипала кишка (duodenum) прилягає:

- вгорі до квадратної частки печінки (lobus quadratus hepatis);

- унизу до правої нирки (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis) і своєю увігнутою поверхнею оточує головку підшлункової залози (caput pancreatis).

Кровопостачання: верхня та нижня підшлунково-дванадцятипалі артерії.

Іннервація: печінкове сплетення

157. Дванадцятипала кишка: особливості будови шарів стінки - слизова, м’язова та зовнішня оболонки.

Стінка дванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три оболонки:

- зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а спереду – серозну (tunica serosa);

- середню оболонку, або м’язову (tunica muscularis), яка складається із: - зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale); - внутрішнього колового шару (stratum circulare);

- внутрішню оболонку, або слизову оболонку (tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки (plicae circulares).

158. Товста кишка: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація ободової кишки.

Товста кишка (intestinum crassum) має такі відділи:

- сліпу кишку (caecum);

- ободову кишку (colon), яка складається з:

- висхідної ободової кишки (colon ascendens);

- поперечної ободової кишки (colon transversum);

- низхідної ободової кишки (colon descendens);

- сигмоподібної ободової кишки (colon sigmoideum);

- пряму кишку (rectum);

- відхідниковий канал (canalis analis).

Т о п о г р а ф і я:

голотопія: товста кишка займає черевну порожнину і порожнину таза; сліпа кишка лежить у правій клубовій ямці,висхідна ободова кишка – у правій латеральній ділянці живота, поперечна ободова кишка – в пупковій ділянці,нисхідна обоова кишка – у лівій латеральній ділянці живота,сигмоподібна ободова кишка – у лівій клубовій ямці,пряма кишка – в порожнині таза.

скелетотопія: пряма кишка знаходиться на рівні крижової кістки

синтопія: товста кишка лежить навколо петель тонкої кишки,спереду прямої кишки у мужчин знаходиться сечовий міхур,а у жінок-матка.

К р о в о п о с т а ч а н н я: - сліпої, ободової та верхньої третини прямої кишок здійснюється від гілок верхньої та нижньої брижових артерій;

- нижні дві третини прямої кишки одержують кров від внутрішньої клубової та серединної крижової артерій

І н н е р в а ц ія: гілки верхнього і нижнього брижового (ободова кишка), прямо-кншкового (пряма кишка) нервових сплетень, нижні підчеревні нервові сплетення (сигмоподібна ободова і пряма кишки).

159. Товста кишка: будова стінки (особливості будови слизової, м’язової і серозної оболонок), відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

 

Слизова оболонка товстої кишки, на відміну від тонкої, не має ворсинок, внаслідок чого вона гладка й блискуча. Складки слизової оболонки тут невеликі і їх небагато. Складки утворені всією товщею стінки кишки і під час розтягування кишки вони зникають. На всій довжині має тільки кишкові залози з великою кількістю келихоподібних клітин, що виділяють слиз.

М'язова пластинка слизової оболонки, як і підслизовий прошарок, помірна. У підслизовому прошарку та у власному шарі слизової оболонки трапляються поодинокі лімфоїдні вузлики, яких у дитячому віці значно більше, ніж у дорослих.

М'язова оболонка товстої кишки складається з двох шарів: зовнішнього поздовжнього і внутрішнього колового. Пучки поздовжнього шару товстої кишки (за винятком прямої та червоподібного відростка) не розподілені рівномірно, а збираються в три поздовжні стрічки ободової кишки (taeniae coli): брижову (taenia mesocolica), чепцеву (taenia omentalis) і вільну (taenia libera).

Коловий м'язовий шар розвинутий в цілому однаково і лише в межах півміся-цевих складок посилюється. Оскільки поздовжні м'язові пучки стрічок дещо коротші порівняно з довжиною кишки, перебувають у стані постійного тонусу й посилено скорочуються під час перистальтики, у стінці ободової кишки між стрічками утворюються випини (haustra coli).

Серозна оболонка вкриває сліпу кишку і червоподібний відросток з усіх боків, висхідну й низхідну ободову — з трьох боків (крім заднього), поперечну та сигмоподібну ободову — з усіх боків і утворює брижу. Утворює особливі чепцеві привіски (appendices epiploicae), яких немає або вони ледь помітні у дітей і підлітків, але дуже розвинені в огрядних людей похилого віку.

160. Сліпа кишка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), особливості будови; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація сліпої кишки.

Топографія: сліпа кишка лежить у правій клубовій ямці(fossa iliaca dextra), нижче місця переходу тонкої кишки в товсту. Від неї відходить червоподібний відросток (appendix). У місці з'єднання тонкої і товстої кишки є ілеоцекальний клапан, перешкоджає зворотному відтоку харчових мас з товстої кишки в тонку.Сліпа кишка найчастіше оточена очеревиною з усіх боків і розташована внутрішньочеревно, але може бути покритою очеревиною з трьох сторін.

Кровопостачання: здійснюється від гілок верхньої та ниж­ньої брижових артерій, венозний відтік однойменними венами (система ворітної вени).

Іннервація: здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів,в яких перериваються черевні гілки блукаючого нерва

161. Пряма кишка: частини, згини, відношення до очеревини, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) у чоловіків і у жінок; особливості будови слизової, м’язової і зовнішньої оболонок. Описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація прямої кишки.

Пряма кишка поділяється на частини:

- тазова (pars pelvina)

- анальна (pars analis) або відхідникова

Утворює такі згини:

1. Верхній – крижовий згин (flexura sacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (os sacrum).

2. Нижній – відхідниково–прямокишковий згин (flexura anorectalis), або промежинний згин (flexura perinealis), що розміщений в ділянці переходу прямої кишки (rectum) у відхідниковий канал (canalis analis)

Топографія прямої кишки. Ззаду від прямої кишки знаходяться крижі і куприк, а спереду у чоловіків вона примикає своїм відділом, до насіннєвих бульбашок і сім'явиносних проток, сечового міхура, і до передміхурової залози. У жінок пряма кишка спереду межує з маткою і задньою стінкою піхви на всій його довжині, відокремлена від нього прошарком сполучної тканини (septum rectovaginale).

Стінка прямої кишки має такі оболонки:

- зовнішня оболонка є адвентиційною оболонкою (tunica adventitia);

- середня оболонка є м’язовою оболонкою (tunica muscularis), яка має:

- зовнішній поздовжній шар гладких м’язових волокон (stratum longitudinale externum fibrarum muscularium glabrarum);

- внутрішній циркулярний (коловий) шар (stratum circulare internum);

- внутрішня оболонка є слизовою оболонкою (tunica mucosa), яка завдяки підслизовій основі утворює поперечні складки прямої кишки (plicae transversae recti) в ампулі прямої кишки (ampulla recti), яких є три:

- верхня складка (plica superior);

- середня складка (plica media);

- нижня складка (plica inferior), вона має складки гвинтоподібного напрямку.

Пряма кишка (rectum) вкрита очеревиною особливо:

- верхня третина вкрита з усіх боків (інтраперитонеально);

- середня третина вкрита з трьох боків (мезоперитонеально);

- нижня третина вкрита з одного боку (екстраперитонеально)

Кровопостачання: верхньої третини прямої кишок здійснюється від гілок верхньої та нижньої брижових артерій, нижні дві третини прямої кишки одержують кров від внутрішньої клубової та серединної крижової артерій.

Іннервація: гілки прямо-кишкового нервового сплетення,нижні підчеревні нервові сплетення.

162. Зовнішні ознаки товстої кишки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах

Товста кишка (intestinum crassum) у вигляді рамки обмежовує нижній поверх черевної порожнини.

Вона має такі ознаки, за якими її можна відрізнити від тонкої кишки (intenstinum tenue):

- стрічки ободової кишки (taeniae coli), які утворені зовнішнім поздовжнім шаром м’язової оболонки кишки (stratum longitudinale externum tunicae muscularis coli). Їх є три: - вільна стрічка (taenia libera); - чепцева стрічка (taenia omentalis); - брижовоободовокишкова стрічка (taenia mesocolica);

- випини ободової кишки (haustra coli), які утворюються внаслідок того, що поздовжні м’язові стрічки ободової кишки (taeniae coli) коротші за довжину кишки;

- чепцеві привіски (appendices omentales) або жирові привіски ободової кишки (appendices adiposae coli).

163. Печінка: зовнішня будова; рельєф діафрагмової і нутрощевої поверхонь; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально) за винятком:голого поля,ямки жовчного міхура,воріт печінки.

Печінка (hepar) має: - діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica), або передньо–верхню;

- нутрощеву поверхню (facies visceralis), або нижню.

До нутрощевої поверхні (facies visceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповідні втиснення:

- ниркове втиснення (impressio renalis);

- надниркове втиснення (impressio suprarenalis);

- шлункове втиснення (impressio gastrica);

- дванадцятипалокишкове втиснення (impressio duodenalis);

- стравохідне втиснення (impressio oesophagealis);

- ободовокишкове втиснення (impressio colica).

На діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) лівої частки печінки (lobus hepatis sinister) знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca), що утворилося внаслідок прилягання серця (cor) до діафрагми (diaphragma), а через неї до печінки (hepar).

164. Печінка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зв’язки печінки, відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Топографія.

Голотопія: печінка займає:

- праве підребер’я (hypochondrium dextrum);

- частину надчеревної ділянки (regio epigastrica);

- частково ліве підребер’я (hypochondrium sinistrum)

скелетотопія: верхній контур печінки справа проходить по V міжребер`ї,зліва -по VI міжребер`ї;

нижній контур печінки – по краю реберної дуги справа,зліва – у місці прикріплення VIIIлівого ребра до VII.

синтопія: органи,які контактують з печінкою,залишають на печінці втиснення:

-серцеве(impressio cardiaca)

-стравохідне (impressio esophagealis)

- шлункове(impressio gastrica)

- дванадцятипале(impressio duodenalis)

- ободове(impressio colica)

-ниркове (impressio renalis)

- надниркове(impressio suprarenalis)

Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально) за винятком:

- голого поля (area nuda), яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні (pars posterior faciei diaphragmaticae);

- ямки жовчного міхура (fossa vesicae biliaris; fossa vesicae felleae), розміщеної на нутрощевій поверхні печінки (facies visceralis hepatis);

- воріт печінки (porta hepatis)

Зв`язки печінки:

Серпоподібна зв’язка (lig. falciforme) – це дуплікатура очеревини (peritoneum), що переходить у стріловій площині (planum sagittale) з діафрагми (diaphragma) на печінку (hepar) і розділяє діафрагмову поверхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на: - більшу праву частку печінки (lobus hepatis dexter); - меншу ліву частку печінки (lobus hepatis sinister)

Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку (lig. coronarium), яка розташована в лобовій площині (planum frontale), обмежовуючи голе поле, і продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково–ниркову зв’язку (lig. hepatorenale).

Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, формуючи:

- праву трикутну зв’язку (lig. triangulare dextrum);

- ліву трикутну зв’язку (lig. triangulare sinistrum).

165. Печінка: утворення внутрішньопечінкових шляхів відтоку жовчі. Кровопостачання та іннервація печінки.

Жовч потрапляє в жовчний каналець(canaliculus bilifer), розміщений між двома рядами гепатоцитів. -- > навколо часточковий проточок – по периметру печінкової часточки -- >

міжчасточковий проточок (ductulus interlobularis)– вздовж бічної грані часточки -- >

сегментарна протока(ductus segmentalis) -- >

права і ліва часткові протоки(ductus lobaris dexter et ductus lobaris sinister) -- >

загальна печінкова протока(ductus hepaticus communis) виходить з воріт печінки -- >

жовчна протока (ductus choledochus).

Жовчна протока утворюється від злиття загальної печінкової протоки і міхурової протоки.Об*єднується з протокою підшлункової залози і впадає у печінково-підшлункову ампулу,яка відкривається у великому сосочку 12-палої кишки.

І н н е р в а ц ія: гілки печінкового сплетення (блукаючі та діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур)

Кровопостачання: Печінка кровопостачається власною печінковою артерією,яка входить у ворота печінки.

Схема артеріальної с-ми печінки: власна печінкова артерія - часткові артерії - міжсегментарні артерії – між часточкові артерії – навколо часточкові артерії – синусоїдні капіляри.

В печінці є 2 венозні с-ми: «чудесна сітка печінки»(венозна кров потрапляє у печінку,проходить через капіляри і знову впадає у вени) і портальна та кавальна с-ми.

166. Жовчний міхур: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова стінки, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація жовчного міхура

Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) розміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною переважно з трьох боків (мезоперитонеально).

Дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris) трохи виступає з–під нижнього (переднього) краю печінки (margo inferior hepatis) біля місця з’єднання між собою VIII і IX ребрових хрящів (cartilagines costales VIII et IX), у цьому місці його інколи можна промацати.

Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі і має:

- дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);

- тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);

- лійку жовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae felleae);

- шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка переходить в міхурову протоку (ductus cysticus), що має спіральну складку (plica spiralis)

Іннервація здійснюється печінковим сплетенням.

Кровопостачання здійснює жовчно-міхурова артерія. Венозний відтік від жовчного міхура відбувається через жовчно-міхурово вену в праву гілку ворітної вени. Лімфовідтікання від жовчного міхура відбувається спочатку в жовчно-міхурово вузол, а потім в печінкові вузли, що лежать в печінково-дуоденальної зв'язці.

167. Позапечінкові шляхи відтоку жовчі. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах

Жовчні протоки (ductus biliferi) – система проток, яківідводять жовч з печінки і жовчного міхура у дванадцятипалу кишку. Розрізняють внутрішньопечінкові жовчні протоки і позапечінкові, до яких відносяться права і ліва печінкові протоки, загальна печінкова,супрадуоденальна частина жовчної протоки,ретродуоденальна частина жовчної протоки,інтрапанкреатична частина жовчної протоки,підшлункова залоза,панкреатична протока,інтрадуоденальна частина жовчної протоки, міхурова і загальна жовчна протока.

Загальна печінкова протока утворюється в результаті злиття правої та лівої печінкових проток, які відводять жовч з обох часток печінки. Міхурова протока починається від шийки жовчного міхура і зливається із загальною печінковою протокою, формуючи загальну жовчну протоку.

Жовч в жовчних протоках переміщується в результаті секреторного тиску печінки, моторної функції жовчного міхура, сфінктерів і тонусу стінок жовчні протоки.

168. Підшлункова залоза: частини, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) (скелетотопія, синтопія), відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація підшлункової залози

Топографія:

- розташована в надчеревній ділянці (regio epigastrica), частково у лівому підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні І–II поперекових хребців (vertebrae lumbales [І–II]) і має видовжену трикутну форму;

- головка підшлункової залози (caput pancreatis) оточена дванадцятипалою кишкою (duodenum);

- до передньонижньої поверхні тіла підшлункової залози (facies anteroinferior corporis pancreatis) дещо справа прилягає права нирка (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis);

- до передньоверхньої поверхні тіла підшлункової залози (facies anterosuperior corporis pancreatis) прилягає шлунок (gaster);

- до задньої поверхні тіла підшлункової залози (facies posterior corporis pancreatis) прилягає нижня порожниста вена (v. cava inferior), черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) і нервове черевне сплетення (plexus coeliacus) автономної частини периферійної нервової системи (pars autonomica systematis nervosi peripherici).

. - хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis) торкається селезінкових воріт (hilum splenicum).

Підшлункова залоза (pancreas) вкрита очеревиною (peritoneum) тільки спереду (екстраперитонеально).

Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є складною альвеолярно–трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.

Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими острівцями (insulae pancreaticae) – острівцями Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози (cauda pancreatis) і виробляють гормони, що поступають безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі: - інсулін; - глюкагон.

К р о в о п о с т а ч а н н я: гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка).

І н н е р в а ц ія: гілки черевного, печінкового та верхнього брижового сплетень

169. Екзокринні та ендокринні відділи підшлункової залози, шляхи виведення продуктів їх діяльності.

Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є складною альвеолярно–трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.

Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи.

Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення {панкреатичні острівці) внутрішньо-секреторного типу

Підшлунковий сік, у складі якого є фермент соматостатин, потрапляє у низхідну частину дванадцятипалої кишки (pars descendens duodeni) через протоку підшлункової залози (ductus pancreaticus).

Підшлункова залоза (pancreas) може мати ще й додаткову протоку підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius), яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor).

Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими острівцями (insulae pancreaticae) – острівцями Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози (cauda pancreatis) і виробляють гормони, що поступають безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі: - інсу

Венозний відтік здійснюється однойменними венами. Л і м ф а відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, черевні та інші лімфатичні вузли. Лімфатігчні капіляри і судини затягають тільки в проміжній сполучнійтканині, а всередині острівців їх немає. лін; - глюкагон.

170. Очеревина: загальна характеристика. Чепці, зв’язки, брижі, їх будова та утворення; описати лати нськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Очеревина це серозна оболонка (tunica serosa), яка вкриває стінки черевної порожнини (parietes cavitatis abdomonis) та органи, що розміщені в ній, тому вона поділяється, відповідно, на:

- пристінкову очеревину (peritoneum parietale);

- нутрощеву очеревину (peritoneum vіscerale)

Перехід пристінкової очеревини (peritoneum parietale) у нутрощеву очеревину (peritoneum vascerale) здійснюється за допомогою похідних очеревини: - зв’язок (ligamenta); - бриж (mesenterium et mesocolon); - чепців (omentum majus et omentum minus) – сальників.

Зв`язки:

- серпоподібна зв*язка печінки

- вінцева зв*язка печінки(ligamentum coronarium hepatis)

- права трикутна зв*язка(ligamentum triangulare dextrum)

- ліва трикутна зв*язка (ligamentum triangulare sinistrum)

- кругла зв*язка печінки

- венозна зв*язка

- печінково-ниркова зв*язка (ligamentum hepatorenale)

- печінково-дванадцятипала зв*язка(ligamentum hepatoduodenale)

Малий чепець (omentum minus); малий сальник – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з:

- печінково–шлункової зв’язки (lig. hepatogastricum);

- печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale);

- печінково–діафрагмової зв’язки (lig. hepatophrenicum);

- печінково–стравохідної зв’язки (lig. hepatoesophageale).

Великий чепець (omentum majus), або великий сальник, побудований із 4 листків очеревини, які є продовженням шлунково–ободовокишкової зв’язки (lig. gastrocolicum), що вільно звисає як фартух, і вкриває органи верхнього та частково нижнього поверхів очеревинної порожнини (cavitas peritonealis)

Брижі:

- брижа тонкої кишки(mesenterium)

- брижа червоподібного відростка(mesoappendix)

- брижа поперечної ободової кишки(mesocolon transversum s.mesotransversum)

- брижа сигмоподібної ободової кишки(mesocolon sigmoideum s.mesosigmoideum)

- брижа прямої кишки(mesorectum)

171. Очеревинна порожнина: відділи (поверхи), їх межі, елементи очеревини; описати латинськими термінами і намалювати схему

Очеревинна порожнина (cavitas peritonealis) поділяється на:

- верхній поверх;

- нижній поверх;

- порожнину малого таза.

Верхній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розташований між діафрагмою (diaphragma) і поперечною ободовою кишкою (colon transversum) та її брижею (mesocolon transversum).

У ньому розміщені:

- печінка (hepar);

- селезінка (splen);

- шлунок (gaster).

Включає такі утвори: печінкова сумка,передшлункова сумка,чепцева сумка

Нижній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) простягається від поперечної ободової кишки (colon transversum) та її брижі (mesocolon transversum) до входу в малий таз (pelvis minor).

У ньому міститься більша частина тонкої кишки та товста кишка (intestinum tenue et crassum).

Включає в себе: праву брижову пазуху,ліву брижову пазуху

Порожнина малого таза (cavitas pelvis minoris) розміщена між межовою лінією (linea terminalis) та промежиною (perineum).

У ній розташовані:

- сечовий міхур (vesica urinaria);

- пряма кишка (rectum);

- у жінок: матка і піхва (uterus et vagina);

- у чоловіків: передміхурова залоза (prostata) і пухирчасті залози (glandulae vesiculosae).

172. Верхній поверх очеревинної порожнини, елементи очеревини: печінкова сумка, передшлункова сумка, чепцева сумка, їх межі і сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах

У верхньому поверсі очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розташовані такі утвори: