ТОП 10:

Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики



Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового ме­ханізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окре­мої країни.

Фінансовий механізм у широкому розумінні комплекс фінансових ме­тодів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються роз­подільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб’єктів еконо­мічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функ­ціонування фінансового механізму Грунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне вико­ристання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фі­нансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансо­вих ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб’єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 4.1):

Ø фінансові методи;

Ø фінансові важелі;

Ø фінансові інструменти;

Ø нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

Рис. 4.1. Склад фінансового механізму

 

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові мето­ди: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фі­нансове забезпечення і фінансове регулювання.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутріш­нього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в пер­шу черіу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування. Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, роз­поділу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господа­рювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована па досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фі­нансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фі­нансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою полі­тикою. Серед них можна виокремити такі:

Ø втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показ­ники;

Ø забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фі­нансування;

Ø виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

Ø обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

Ø контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо. Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб’єктів господарювання та інших учасників суспільного життя. Суб’єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, орга­нізації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місце­вому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

Ø наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показни­ків має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досві­ду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоити- мальнішого з них;

Ø комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній мето­дології фінансових розрахунків;

Ø безперервності, який передбачає взаємозв’язок перспективних, поточ­них та оперативних фінансових планів;

Ø стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

Ø оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі. Фінансове планування включає:

Ø фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фі­нансів суб’єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани склада­ють на період, більший одного року);

Ø поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб’єктів економічної діяль­ності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроко­вому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

Ø оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошо­вих надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і кон­кретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

При визначенні фінансових показників використовують такі методи плану­вання (рис. 4.2).

 

Рис. 4.2. Етапи і методи фінансового планування

 

Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенден­цій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосу­ванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріаль­них цінностей у зв’язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошо­вих коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибут­ку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефектив­ним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю ви­значити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових по­казників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.

Фінансові плани складають, як правило, усі суб’єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають спе цифіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб’єкт госпо­дарювання. При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управ лінні як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі проце­си з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного пере­розподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Об’єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найваж­ливіші об’єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фі­нанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб’єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і вико­навчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підпри­ємств, організацій і установ.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фі­нансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ре­сурсів суб’єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на трипалу пер­спективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верхов­на Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апа­рат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів. Державне казначейство, Державну кон­трольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд. Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фон­дові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього про­дукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фі­нансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення закон­ності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

Основна мета фінансового контролю:

Ø дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;

Ø реалізація стратегії фінансування, тобто передбачення змін умов фінан­сової діяльності і своєчасне пристосування до них.

Фінансовий контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні суб’єктів господарювання (мікрорівень).

На макрорівні об’єктом фінансового контролю є фінансово-господарські операції, пов’язані з формуванням і використанням державних фінансових ре­сурсів на соціально-економічний розвиток, суб’єктами — державні органи влади і управління в особі постійних комісій Верховної Ради України, Націо­нального банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.

Фінансовий контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних госпо­дарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.

На мікрорівні об’єктом фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Суб’єктами — фінансові мене­джери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організа­ції тощо.

Основні принципи фінансового контролю такі:

Ø незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);

Ø гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

Ø превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

Ø дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);

Ø регулярність (контроль проводиться з иевною періодичністю); об’єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законо­давства);

Ø всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплю­вати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

Фінансовий контроль класифікується за певними ознаками (рис. 4.3).

Залежно від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють такі види.

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ і організацій, виконанням фінансових зобов’язань перед державою суб’єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розра­хунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). Його проводять орга­ни державної влади і управління.

Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний і відом­чий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фі­нансів України, Державна податкова служба. Державна контрольно-ревізійна служба. Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комі­тетів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останніми роками у зв’язку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінан­сового контролю значно скоротилися.

 

Рис. 4.3. Класифікація фінансового контролю за певними ознаками

 

Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різ­них порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фа­хівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фі­нансових відшкодувань.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевір­ку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, пра­вильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюють структурні підрозділи підприємств — бухгалтерія, фінансовий відділ, служба фінансового менеджера.

Аудит. — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціо­ нує з квітня 1993 р., коли був прийнятий Закон України “Про аудиторську діяльність”, іцо визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, облі­ку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів гос­подарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноті і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами або аудиторськи­ми фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керів­ництва або власників суб’єкта господарювання.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надава­тися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фір­ми — комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю.

Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій. Напри­клад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на вико­ристання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згід­но з нормами тощо. На макрорівні прикладом такого контролю є процес складання і затвердження бюджетів усіх рівнів.

Поточний фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінан­сових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат). Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення режиму економії у використанні ресурсів та мобілізації внутрішніх резервів.

Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) підчас розгляду бухгалтерської і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спря­мована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроб­лення фінансової стратегії на майбутнє.

Залежно від мети та завдань фінансового контролю виділяють такі його форми.

Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб’єктами фінансово­го контролю, що пов’язана зі спостереженням за фінансовими явищами і про­цесами і використовується для прийняття оперативних рішень.

Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів дер­жавного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допу­щення помилок чи нерентабельності.

Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору лри використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов’язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Відмінністю інспектування від внутрішнього аудиту є його фіскальна спря­мованість.

Методами фінансового контролю є конкретні прийоми проведення фінансо­вого контролю. їх поділяють на:

Ø натуральні, коли перевіряється наявність товарно-матеріальних ціннос­тей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, кон трольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фак­тично виконаних робіт тощо);

Ø документальні, коли контроль здійснюється за наявними документами (ревізії, перевірки).

Перевірка — обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяль­ності підприємств або їх підрозділів на основі документації та видаткових до­кументів і визначення можливості виправлення виявлених порушень. Наслід­ки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання за­конодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, а тякпж спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізії проводять державні та недержавні органи фінансового контролю. За ре­зультатами ревізії складається акт, який є підставою для вжиття заходів щодо виправлення порушень, відшкодування збитків тощо. Ревізії бувають: плано­вими і позаплановими; повними і частковими (залежно від повноти охоплення ревізією фінансово-господарської діяльності підприємства); суцільними, ви­бірковими і комбінованими (залежно від обсягу аналізованих даних та повно­ти залучення документів); комплексними і тематичними (залежно від органі­зації проведення); документальними (контроль здійснюється на підставі документів) та фактичними (перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей).

Кожна перевірка і ревізія мають бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайом­лення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості основної діяльності тощо. За результатами підготовчої роботи складається програма ревізії і на її основі розробляється робочий план.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності: представлення пов­новажень; проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства; проведення інвентаризації (встановлення відповідності ма­теріальних цінностей і грошових коштів їх документам); особисте ознайомлен­ня з ревізованим об’єктом; попередній аналіз господарської діяльності; безпо­середньо документальна ревізія чи перевірка; систематизація матеріалів ревізії чи перевірки; складання акта чи довідки; реалізація матеріалів ревізії чи перевірки; перевірка усунення виявлених недоліків.

ІІри цьому важливо зазначити, що завдання ревізії та перевірки схожі із завданнями аудиту, а саме: визначення достовірності інформації, що пере­віряється, та відповідність чинному законодавству здійснених фінансово-гос­подарських операцій. Водночас між ними є і суттєві відмінності:

Ø аудиторська діяльність спрямована на захист інтересів клієнтів, а ревізій­на діяльність насамперед захищає інтереси держави;

Ø зв’язки між організацією, що проводить перевірку, і об’єктом контролю при аудиті — горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії —вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного при­значення;

Ø - аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який по­требує аудиторського висновку; ревізії оплачуються вищестоящим органом або державою;

Ø і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом, але за умови виявлення порушень аудитор мас право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за весь період, а ревізор повинен провести суцільну перевірку за весь період для ви­значення розміру шкоди і встановлення винних;

Ø ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки; ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відобра­жається розмірами донарахованих у бюджет податків та інших надходжень;

Ø результати аудиторської перевірки відображаються в аудиторському висновку і рекомендаціях для клієнта; за результатами ревізії складається акт, що містить організаційні висновки, обов’язкові вказівки, виконання яких пізніше контролюється;

Ø аудитори зобов’язані забезпечити конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту; ревізори мають право їх висвітлити перед громадськістю.

Фінансове забезпечення і фінансове регулювання є узагальнюючими мето­дами фінансового механізму, оскільки включають окремі часткові методи фі­нансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два ме­тоди тісно взаємопов’язані між собою і взаємодоповнюють один одного. Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповід­ного фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб’єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності:

Ø самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

Ø кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);

Ø бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);

Ø оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);

Ø інвестування (вкладання коштів у певні об’єкти з метою отримання при­бутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов’язаний із регулю­ванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів.

Основні елементи фінансового регулювання:

Ø оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

Ø бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і без­поворотних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

Фінансові важелі та інструменти прийоми дії фінансових методів, кон­кретні форми розподілу і перерозподілу ВВІІ. До фінансових важелів нале­жать: доходи, нагромадження, податки та обов’язкові платежі, неподаткові надходження, міжбюджетні трасферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції. Фінансовими інструментами є: ставки податків і обов’язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користу­вання кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробіт­ної плати, пенсій, стипендій тощо.

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих резуль­татів використовують фінансові стимули:

Ø заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є голов­ним джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задово­лення соціальних потреб та виробничого розвитку;

Ø бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для держави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансу­вання за рахунок державних коштів державних програм, підготовки і підви­щення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних за­ходів тощо);

Ø спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключен­ня певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення при­скореної амортизації).

Серед фінансових важелів вагоме місце займають також фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, що мають посилити ма­теріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. До фінансових санкцій належать: санкції за порушення податко­вого законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, скасування наданих раніше пільг тощо. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними є штраф і пеня. Штраф — це міра матеріального впли­ву на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаєть­ся, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеня застосовується за несвоєчасного виконання грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, представлене передусім Кон­ституцією України, численними законами, а також підзаконними норматив­но-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: “Про власність”, “Про систему оподаткуван­ня”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про цінні папери і фондову бір­жу”, Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними держав­ними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструк­ції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верхов­ною Радою України тощо.

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рі­шень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних по­треб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів еконо­мічної, фінансової та іншої інформації.

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон’юнктуру фондово­го і грошового ринків, повідомлення про фінансову діяльність контрагентів і конкурентів, фінансова звітність суб’єктів господарювання тощо.

Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через фінансо­вий механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повно­ти здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб’єктів. Кожен з фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі.

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдоско­налення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішу­ються при цьому, є такі:

Ø забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валово­го внутрішнього продукту;

Ø забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

Ø науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і вико­ристання;

Ø підвищення результативності фінансового контролю;

Ø вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

Ø адекватне нормативно-правове, інформаційне і організаційне забезпе­чення функціонування усього фінансового механізму.

Стан фінансового механізму та ступінь його довершеності залежать від удосконалення господарського механізму в цілому та окремих його елементів зокрема (механізму ціноутворення, механізму економічного стимулювання, кредитного механізму тощо).

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.021 с.)