ТОП 10:

Поняття та система державного права.



Забезпечення цілеспрямованого функціонування фінансового механізму і відповідно реалізації фінансової політики здійснюється за допомогою норм фі­нансового ггрявя.

Фінансова діяльність держави як діяльність уповноважених органів щодо утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів потребує врегулювання прав, обов’язків та відпові­дальності суб’єктів, які беруть участь у такій діяльності. У цьому і полягає ос­новне призначення фінансового права: за допомогою його норм формується правове поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової політики.

Фінансове право — самостійна галузь публічного права, яка містить сукуп­ність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держа­ви та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх зав­дань та функцій.

Норми фінансового права регулюють відносини, що виникають під час: ста­новлення і функціонування бюджетної, податкової і грошово-кредитної сис­тем; складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів; розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи; збирання податків та обов’язкових платежів з підприємств і організацій різних форм власності, а також населення; державного фінансування та кредитування; державного обов’язкового майнового й особистого страхування, державних позик та ор­ганізації ощадної справи; регулювання грошово-кредитної та валютної систем. Врегульовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та обов’язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ та громадян.

Для фінансового права властивою є різноманітність та складність об’єкта правового регулювання, що зумовлено багатовекторністю і динамічністю са­мої фінансової системи, її зв’язками з усіма структурами суспільного вироб­ництва.

Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що вини­кають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави та її місцевих утворень. У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави у розподілі валового внутрішнього продукту і національного доходу, тому вони мають владно-майновий (владно-грошовий) характер.

Важливими ознаками предмета фінансового права є такі:

Ø організаційний характер, тобто ці відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів;

Ø владний характер, тобто у цих відносинах беруть участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фінан­совою компетенцією) стосовно інших суб’єктів відносин;

Ø грошовий характер, тобто об’єктом відносин є гроші або грошові зобо­в’язання, пов’язані з утворенням і використанням фондів грошових коштів.

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів виливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є ор­ганічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-пра­вових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей права — кон­ституційного, адміністративного, кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінан­сове право пов’язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних при­писів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідно­син, юридичний статус їхніх суб’єктів, розподіл прав та обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, ін­ших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повнова­жень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шля­хом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення держав­ного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Крім методу владних приписів, для фінансового права характерні метод суб­ординації, метод погодження, метод рекомендації, які все більшого поширен­ня набувають у сучасних умовах, що зумовлено ускладненням суспільних взаємозв’язків, зростанням рівня самостійності суб’єктів фінансових відно­син. Але найчастіше ці методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з основним методом фінансово- правового регулювання — методом владних при­писів — і доповнюють його.

Суб’єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, по­ведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності. Суб’єктами фінансового права є держава, ад­міністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, уста­нови, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колектив­ні суб’єкти, та громадяни (індивідуальні суб’єкти). Держава як суб’єкт фінансового права виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності (Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо).

Фінансове право, як зазначалося вище, складається з великої кількості фі­нансово-правових норм, сукупність яких виражається складною цілісною сис­темою. Під системою фінансового права мається на увазі об’єктивно зумовле­на внутрішня його побудова, об’єднання і розміщення фінансово правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності. Є також визначення системи фі­нансового права як сукупності, взаємозв’язку і взаємодії всіх фінансово-пра­вових інститутів.

Аналогічно до інших галузей права, фінансове право поділяється на два ве­ликих блоки фінансово-правових норм — Загальну та Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дає можливість здійснювати дослідження загальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, полегшує користуван­ня відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систе­матизації фінансового законодавства.

До Загальної частини фінансового права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:

Ø загальні принципи, правові форми та методи фінансової діяльності дер­жави і місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць);

Ø систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх ієрархію, компетенцію, правозий статус, завдання і функції, форми і методи роботи;

Ø основні риси фінансово-правового становища інших суб’єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини;

Ø зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово- правових нормах Особливої частини, яка складається з розділів (підгалузей) і фінансово-правових інститутів. Розділи об’єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері державного і місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів, фінансів державних підприємств, загально­державних і місцевих податків та інших обов’язкових платежів, державних видатків, державного та місцевого кредиту; обов’язкового державного страху­вання, грошового обігу; валютного регулювання та контролю.

Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодав­чої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права — Конституція Украї­ни, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держа­ви, и суб’єктний склад у цілому і за окремими напрямами зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояс­нюється вагомим значенням бюджету як центральної ланки фінансової сис­теми.

На сьогодні є підстави говорити про наявність в Україні сформованого фі­нансового права. Підтвердженням цієї тези слугує нормотворча діяльність Верховної Ради України, зокрема прийняття Господарського та Бюджетного кодексів, законів у сфері грошово-кредитної системи, закріплення на рівні за­конів компетенції спеціальних фінансових органів, розгляд проекту Податко­вого кодексу тощо. Таким чином, фінансове право не лише відображає суспіль­ні відносини, а й регулює та активно впливає на них.

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих від­повідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відноси­ни в державі.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламента­ції. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпо­середньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інс­трукціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій. Такий підхід потребує досить глибокої де­талізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різ­них суб’єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструк­ціях, які є лише доповненням до закону і не суперечать йому.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів. Водно­час абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити неможливо та й не завжди доцільно, тому закони досить часто доповнюються різного роду інс­трукціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяль­ність відображає лише загальні засади функціонування банківських установ. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тіль­ки не суперечили законам, а й не коригували їхню дію, адже це може призвес­ти до викривлення фінансової політики.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та ви­конавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопро­ектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином, виступаючи інструментом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики, фінансове право здійснює актив­ний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.194.190 (0.007 с.)