Податкова політика і податкова система України.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тіль­ки джерелом поповнення бюджетів, а й інструментом регулювання тих чи ін­ших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для до­сягнення відповідних цілей проходить у рамках податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, право­вого регламентування та організації справляння податків і податкових пла­тежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшен­ня державного обсягу податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спадан­ню господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює про­порції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування здійснює значний вплив на ре­алізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові цілі: еконо­мі чиє зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями стосовно податкової політики можуть бути попов­нення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні щодо внут­рішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Напрями проведення податкової політики концентруються на основі вива­женого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов’язаного з особливос­тями сучасного перехідного стану економічного розвитку. Без визначення дов­гострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспек­тивність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України.

Першочерговим слід вважати максимізацію функції соціального добробуту шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одно­часним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращання стану платіжного балансу. По суті, на противагу іншим, в основі нашої кон­цепції лежить стратегія органічного поєднання невіддільних одне від одного завдань: зростання добробуту громадян та стійкого інноваційного зростання економіки.

Податкова політика є однією з найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки має здатність впливати на сукупний по­пит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат призводить до того, що податкова політика може скоротити норму накопичен­ня. Таким чином, відбувається ефект заміщення, який має місце в тому випад­ку, коли виникає бюджетний дефіцит і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Збільшення державних видатків підвищує сукупний попит і приводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення вироб­ництва, що підвищує відсоткову ставку на ринках активів і тим самим пом’якшує вплив податкової політики на виробництво. Найбільш ефективна податкова політика за стабільного обмінного курсу і стійкого руху капіталів.

Тобто надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з іншого — забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі нор- мативно-правових актів із питань оподаткування, які розробляються, та осво­єння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Проблема формування ефективної податкової політики — одна з найакту­альніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. Її розв’язання має здійснювати­ся шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в країні зако­нодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка б гарантувала або хоча б не гальмувала розвиток економіки.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:

Ø можливість податкової політики збільшити джерела доходів бюджету;

Ø здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу;

Ø спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.

Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базуєть­ся на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фон­дів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто су­купність податків, зборів (обов’язкових платежів) у взаємозв’язку і взаємодії з платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критерієм її ефективності.

Податкова політика, яка проводиться у державі і формується відповідними дер­жавними структурами, на практиці виявляється у податковій системі країни.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система — це сукупність податків і податно вих платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова сис­тема включає механізми нарахування, сплати податків та організації контро­лю і відповідальності за порушення податкового законодавства.Отже, податкова система — сукупність податків і зборів, механізмів і спо­собів їх розрахунку та сплати, а також суб’єктів податкової роботи, які забез­печують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через основні складові податкової системи — податки, пільги і фінансові санкції, принципи, форми і методи опо­даткування, обов’язки і відповідальність — держава ставить єдині вимоги до ефективного господарювання в державі.

Важливою складовою податкової системи є принципи її побудови, які розробляються на основі загальних принципів оподаткування, вироблених фіскальною теорією і практикою.

Суттєві умови оподаткування, що характеризують податкову систему дер­жави в цілому:

Ø порядок встановлення і введення в дію податків і зборів;

Ø види податків і зборів;

Ø права та обов’язки платників податків;

Ø порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; відповідальність учасників податкових відносин.

Податкові системи не однакові в різних країнах. Кожна з них має свої особ­ливості, оскільки створювались і розвивались вони у різні історичні періоди в різних економічних умовах. Але є загальні показники, які характеризують податкові системи. Найбільш узагальнюючим з них є податковий тиск — від­ношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного про­дукту; тобто податковий тиск показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

Відомий американський економіст Р. Масгрейв сформулював основні вимо­ги до функціонування податкової системи:

Ø розподіл податкового тиску має бути рівномірним;

Ø тиск на економічні рішення зробити мінімальним;

Ø якщо податкова політика має на меті стимулювання інвестицій, звести до мінімуму можливе порушення рівноваги між соціальною справедливістю та економічною ефективністю;

Ø сприяти стабілізації економіки та економічному зростанню;

Ø оподаткування має бути зрозумілим для платника податків, а управлін­ня ним — справедливим і таким, що Грунтується на законах;

Ø затрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними.

Науковий підхід до побудови раціональної податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення основобудовної бази цієї систе­ми і, по-третє, формування правової бази.

Потреба системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємо­пов’язані й органічно доповнювати один одного, не суперечити системі оподат­кування в цілому і окремим її елементам.

Основоположною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки — не самоціль, а засіб для виконання державою своїх функ­цій, і з цих позицій вони походять від державних видатків.

Податкова система — продукт податкового законодавства. Вона створюєть­ся в результаті прийняття низки законодавчих актів, які затверджують від­повідні принципові положення, види податків, порядок нарахування й утри­мання кожного з них, обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.

Світова фінансова наука сформувала принципи, які визначають науковий підхід до характеристики внутрішньої сутності і суспільного призначення по­даткової системи.

Принцип вигоди та адміністративної зручності. Цей принцип наголо­шує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків мають бути співмірними для платників з тими вигодами, котрі вони отримують за раху­нок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і для державних структур з погляду змісту податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. Причому на організацію справляння податків необхідно витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.

Принцип платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподат­кування має розподілятись відповідно до платоспроможності платника подат­ків (розміру доходу, обсягу споживання, вартості майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівності в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою за доходом чи майном сплачують одинакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається в тому випадку, коли платники податків з різною плато­спроможністю сплачують різні за величиною суми податків, що диферен­ціюються відповідно до певних етичних принципів соціальної справедли­вості.

Принцип визначальної бази. В основу побудови певної податкової систе­ми мас бути покладена соціально-економічна доктрина держави. Економічна доктрина держави молсе базуватись на одному з напрямів економічної думки класичному і неокласичному, кейнсіанському і посткейнсіанському, марк­систському і немарксистському. Кожний напрям економічної теорії передба­чає свою модель економічної, фінансової і податкової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напряму теорії, держава розроб­ляє стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Виходячи з вибраної соціально-економічної доктрини держави, в країні має формуватись середній рівень оподаткування, тобто та частина валового внут­рішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет за допомогою подат­ків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи.

Проявом соціально-економічної доктрини держави на практиці виступає прогнозована величина видатків бюджетів. Якраз ця прогнозована (але в жод­ному разі не занланована) величина і виступає визначальною базою для вста­новлення норми оподаткування в державі.

Основною складовою податкової системи є система оподаткування — су­купність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших дер­жавних цільових фондів.

Вітчизняна система оподаткування має досить складну структуру, яка включає різні види податків. Різноманітність форм податків пов’язана з ба­жанням врахувати розбіжності в платоспроможності платників податків, зро­бити оподаткування в цілому психологічно легшим, відобразити різноманіт­ність форм доходів, вплинути на споживання і нагромадження.

Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані А. Смітом у пра­ці “Дослідження природи і причин багатства народів” і з якими пізніше, як правило, погоджувались вчені, зводяться до чотирьох понять: загальність, справедливість, визначеність, зручність. Ці загальні принципи оподаткуван­ня поступово розширювалися під впливом соціально-економічних і політич­них перетворень у світі.

Принципи побудови та призначення системи оподаткування України ви­значені Законом “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р. XI 1251:

Ø стимулювання науково технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок висо котехнологічної продукції;

Ø стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестицій­ної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

Ø обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на основі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період; встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

Ø рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб, що здійснюється у відповідній частці від отриманого прибутку; забезпе­чення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибут­ки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) — на біль­ші доходи;

Ø рівність, недопущення будь яких виявів податкової дискримінації — за безпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання за визначення обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

Ø соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малоза­безпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтова­ного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диферен­ційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

Ø стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів), їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

Ø економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної еконо­міки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення зба­лансованості витрат бюджету з його доходами;

Ø рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

Ø компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законо­давства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими ра­дами;

Ø єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розроблення податко­вих законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язко­вого платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати, податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), підстав для надання податко­вих пільг;

Ø доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавс­тва для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Таким чином, система оподаткування буде ефективною тоді, коли в державі будуть дотримуватися всі принципи оподаткування і коли вона буде зручною як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.