Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету.

У світовій практиці одним із найважливіших методів боротьби з хронічни­ми дефіцитами, основним видом діяльності, спрямованої на зниження обсягів державного боргу, інфляції і досягнення сталого розвитку, було застосування спеціальних фіскальних правил. Це правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення у сфері фіскальної політики стосовно ве­личини і розподілу державних видатків і джерел їхнього фінансування (подат­кового чи боргового). Ці правила набувають форми законодавчих норм, проце­дур бюджетного процесу і цифрових задач (граничних показників).

У різних країнах фіскальні правила мають свої особливості. Усі правила можна об’єднати у певні групи.

Правила збалансованого бюджету, серед яких центральне місце займає “золоте правило” державних фінансів, що передбачає збалансованість поточ­них бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США), циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швей­царія), встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського Співтовариства).

Правила запозичень, щодо обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад в Індонезії), заборону держав­них запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Ар­гентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулоріч­них доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко).

Боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов’язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необ­хідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Однак у сфері фіскальних правил не має уніфікованих вимог. Кожна країна сама встановлює свої фінансові обмеження, враховує власні потреби й врахо­вує особливості свого бюджетного процесу.

У країнах ЄС, до якого прагне вступити Україна, правове регламентування бюджетного дефіциту включає:

Ø маастрихтські критерії;

Ø фінансові санкції за їх порушення;

Ø моніторинг з боку Єврокомісії (із застосуванням скоригованого дефіциту для своєчасного виявлення негативних тенденцій, а також для вжиття за­побіжних заходів);

Ø процедуру надмірного дефіциту, за результатом якої можуть вживатися фінансові санкції до країн — порушниць маастрихтських критеріїв.

Відповідно до Маастрихтського договору для країн ЄС встановлено два ос- зовних критерії, які стосуються державних фінансів, зокрема, державний Зорг не повинен перевищувати 60 % ВВП, а бюджетний дефіцит — 3 % ВВГІ. Відповідно до цього всі країни ЄС розробили і реалізували програми з фіскаль­ної консолідації, центральним завданням яких було досягнення встановлених обсягів боргу і дефіциту. У 1997 р. країни ЄС ухвалили Пакт про стабільність і зростання, основна ідея якого полягала у скороченні бюджетного дефіциту і досягнення у довгостроковому періоді бюджетної позиції, наближеної до ба лансу чи надлишку. При цьому може допускатися поява дефіциту в результаті дії вбудованих автоматичних стабілізаторів, але у розмірі не більше 3 % ВВП. Таким чином, бюджетна позиція кожної країни має бути збалансованою про­тягом економічного циклу, а якщо перед країною стоїть проблема високого рівня державного боргу, уряд має турбуватися про формування бюджетного надлишку.

Для України накладання самообмежень у бюджетній політиці є новим. Бюджетна дисципліна з боку держави є вагомим економічним і політичним чинником у досягненні сталого розвитку. Вітчизняне законодавство, зокрема. Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років містять окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування. До них належать такі:

Ø недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

Ø недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету Авто­номної Республіки Крим і міських бюджетів);

Ø ухвалення бюджетного дефіциту під час прийняття закону про держав­ний бюджет лише у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування;

Ø допущення дефіциту бюджету Автономної Республіки Крим лише у час­тині бюджету розвитку;

Ø заборону використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фінансуван­ня дефіциту;

Ø здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних роз­мірів державного боргу;

Ø заборону використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави (за винятком видатків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги);

Ø тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду у разі недоотримання бюджетних надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (окрім захищених статей), якщо за результатами квар­тальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15 % від передба­чених бюджетним розписом сум.

Перераховані норми стосуються питань збалансування бюджетів та обме­ження деяких джерел фінансування, а також заходів щодо дотримання затвер­джених показників бюджетного балансу протягом бюджетного року. Однак вони не відповідають вимогам ЄС, оскільки не забезпечують попередження ухилень від жорстких бюджетних обмежень, нічого не говорять про контроль­ні санкції за недотримання бюджетних вимог. З метою удосконалення методів боротьби за скорочення бюджетного дефіциту доцільно вітчизняне законодавс­тво привести у відповідність до загальноєвропейських вимог і стандартів. Для цього у вітчизняному законодавстві слід звернути увагу на:

Ø встановлення граничного розміру бюджетного дефіциту у відсотках до ВВП;

Ø визначення його для сектору державного управління;

Ø виділення у системі моніторингу державного бюджету окремого блоку моніторингу бюджетного дефіциту;

Ø розроблення фінансових санкцій до уряду за порушення ним граничного розміру дефіциту.

Наступним кроком у боротьбі за скорочення дефіциту бюджету в Україні може стати розроблення оптимальної моделі фіскального правила, яка б від­повідала критеріям чіткості визначення, прозорості, адекватності, сумісності, простоти, гнучкості, обов’язковості виконання, підтримки з боку інших на­прямів економічної політики. Без таких правил боротьба з бюджетним дефіци­том має хаотичний, нецілеспрямований і безсистемний характер. Українська модель фіскального правила, враховуючи надбання світової фінансової науки і практики і євростандартів, могла б розкрити такі позиції:

Ø вибір виду фіскального правила;

Ø постановку загальної мети введення фіскального правила; встановлення строків досягнення поставлених завдань (це потрібно для

Ø контролю ефективності дій фіскальних обмежень);

Ø визначення нормативно-правового інструменту, який закріпить правило і регламентуватиме його застосування (це може бути Конституція, закон тощо);

Ø деталізацію суб’єктів (органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування), а також операцій (окремих статей доходів, видат­ків, запозичення тощо) щодо яких застосовується фіскальне правило;

Ø встановлення граничних значень для конкретних контрольних показ­ників;

Ø умови відхилень від дотримання вимог, встановлених фіскальним пра­вилом;

Ø чітке визначення стадії контролю за дотриманням правила (під час скла­дання, затвердження, за фактом виконання бюджету);

Ø призначення суб’єктів контролю застосування фіскального правила;

Ø розроблення санкцій за порушення правила.

Відповідно до фіскальних правил щорічно у процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету доцільно проводити комплекс тактич них заходів, пов’язаних зі збалансуванням бюджету, скороченням бюджетно­го дефіциту. До таких заходів відносять:

удосконалення нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу, своєчасне внесення необхідних змін у закони та нормативні акти, які б забезпечили якісне збалансування бюджету на всіх стадіях бюджетного процесу;

Ø пошук реальних резервів збільшення доходів бюджету, створення плат­никам податків сприятливих умов для розвитку своєї діяльності, збільшення об’єктів оподаткування;

Ø щорічне уточнення бюджетних нормативів та норм видатків, які б, з од­ного боку, забезпечували якісне виконання суб’єктами бюджетних відносин своїх функцій, а з іншого — сприяли економному, раціональному та ефектив­ному використанню бюджетних коштів;

Ø використання прогресивних технологій бюджетного планування та бю­джетного регулювання, спрямованих на визначення реальних показників об­сягів доходів і видатків, оптимальне збалансування бюджетів усіх рівнів;

Ø удосконалення планування і розвиток системи платних послуг у соціаль­но-культурній сфері, що сприятиме збільшенню надходжень спеціального фонду бюджету і зміцненню фінансової бази відповідних бюджетних установ;

Ø наукове обґрунтування річних бюджетних програм, які підлягають фі­нансуванню з бюджету, своєчасне внесення корективів у перехідні середньо- і довгострокові бюджетні програми;

Ø удосконалення трансфертної політики, зменшення непродуктивних трансфертних виплат окремим галузям реального сектору економіки, підви­щення ефективності трансфертних платежів;

Ø складання щорічних бюджетів на багатоваріантній основі, внаслідок чого можна сформувати оптимальну структуру доходів і видатків;

Ø поступова відмова від концепції пріоритету бюджетних видатків і дефі­цитного фінансування (видатки, що перевищують заплановані доходи, відоб­ражати у бюджеті розвитку і фінансувати у межах додатково отриманих до­ходів та залучених неінфляційних джерел);

Ø постійний розвиток ринку державних цінних паперів, що сприятиме фі­нансуванню видатків бюджету без збільшення грошової маси в обігу;

Ø оптимальне збалансування поточного бюджету у процесі складання бю­джетного розпису;

Ø відмова від адміністративного тиску на платників податків у процесі ви­конання бюджету, удосконалення чинного податкового механізму;

Ø скорочення системи податкових пільг, особливо малоефективних;

Ø попередження виникнення у суб’єктів господарювання податкового бор­гу, ефективна протидія відмиванню “брудних” грошей та дієва підтримка Дер­жавної програми детінізації економіки;

Ø удосконалення системи податкового контролю, підвищення його ефек­тивності;

Ø запровадження жорсткого режиму економії бюджетних коштів;

Ø скорочення витрат на управління;

Ø ліквідація необгрунтованих економічних і соціальних пільг;

Ø посилення відповідальності керівників усіх ланок управління за неці­льове використання бюджетних коштів.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів бороть­би з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру ви датків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов’язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілізації доходів та суттєвим скороченням надхо­джень дохідних джерел бюджету, а з іншого — перевищенням граничного рів­ня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджет­них видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада України у законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.

Під час розроблення стратегічних напрямів боротьби з бюджетним дефіци­том необхідно враховувати, що, по-перше, подолання дефіциту в умовах недо­статньо розвинутої економіки приречене на невдачу; по-друге, бюджетний де­фіцит не завжди є злом, яке необхідно викорінювати; по-третє, за будь-яких умов бажано уникати емісії грошової маси для фінансування дефіциту. Отже, боротьба з бюджетним дефіцитом має починатися з оздоровлення економіки, забезпечення її позитивної динаміки, підвищення ефективності. Саме міцна економічна основа є запорукою фінансової стабільності країни, джерелом зро­стання фінансових ресурсів. Таким чином, стратегічні напрями подолання де­фіциту бюджету будуть включати заходи, пов’язані з розвитком економіки, збільшенням доходів та раціональним використанням видатків бюджетів.

У першу чергу стратегічним завданням держави є підвищення ефективності суспільного виробництва, яке сприятиме зростанню обсягів фінансових ре­сурсів суспільства, що є основним джерелом збільшення доходів бюджетів.

Наступним важливим напрямом є сприяння розвитку і зміцненню ринко­вих відносин, проведенню ринкових реформ, внаслідок чого можна досягти раціонального скорочення сфери державної економіки, її оптимізації. Такий захід забезпечить скорочення бюджетного фінансування економіки, підви­щення ефективності використання бюджетних ресурсів.

Суттєве значення для скорочення обсягів бюджетного дефіциту має прове дення адміністративно-територіальної реформи, розширення повноважень ор­ганів місцевого самоврядування і розвиток територіально-регіонального госп­розрахунку. Розширення самостійності регіонів і територіальних громад дає можливість суттєво збільшити обсяги місцевих бюджетів, зміцнити фінансову основу місцевого самоврядування, передати частину видатків державного бю­джету місцевим, переглянути сферу впливу місцевих бюджетів на соціально- економічні процеси.

Позитивний вплив на збалансування бюджетів і зміцнення їхньої дохідної бази мас удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових вилучень, розширення кола платників податків. Стратегічним зав­данням податкової системи мас бути гарантування надходжень податків до бюджетів і стабільні перспективи господарювання платників. Для цього по­трібно розробити на новій основі Податковий кодекс, який сприяв би знижен­ню податкового навантаження у державі, спрощенню системи адмініструван­ня податків, стабільності нормативно-правової бази.

Важливим стратегічним завданням скорочення дефіциту є оптимізація і реструктуризація видатків бюджетів. Бюджетне фінансування економіки має вирішувати завдання її структурної перебудови, концентруватися у перспек­тивних галузях, які визначають науково-технічний прогрес, рівень економіч­ної могутності держави. Видатки на соціально-культурні заходи необхідно спрямовувати на виконання бюджетних програм в обсягах, які забезпечували б якісне виконання державою своїх функцій.

Важливе місце серед стратегічних напрямів має відводитися удосконален­ню міжбюджетних відносин і механізму їхнього регулювання. Міжбюджетні відносини мають здійснюватися на стабільній і прозорій основі, сприяти ви­рівнюванню соціально-економічного розвитку регіонів і територіальних гро­мад та реальному збалансуванню бюджетів усіх рівнів.

Потребує удосконалення механізм управління бюджетним дефіцитом і дер­жавним боргом відповідно до стратегічних завдань держави. Політика у сфері бюджетного дефіциту має бути антиінфляційною, відкритою і зрозумілою су­спільству та сприяти розвитку економіки і соціальної сфери.

Важливим напрямом є також удосконалення бюджетного процесу в цілому та кожної його стадії зокрема. Він має відповідати бюджетній доктрині держа­ви, бути ефективним, вирішувати всі завдання, пов’язані з виконанням держа­вою своїх функцій.

Загалом стратегічні напрями подолання бюджетного процесу мають здійс­нюватися за спеціально розробленою програмою, яка могла б бути складовою державної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

 

 

Тема 8. Державний кредит

1.Економічна природа та роль державного кредиту.

2. Форми державного кредиту та касифікація державних позик.

3. Державний борг: сутність та соціально-економічні наслідки.