Міжнародна торгівля: роль, обсяг, структура, особливості. Платіжний баланс. Торговий дефіцит.

МІЖНАРОДНА (СВІТОВА) ТОРГІВЛЯ - форма міжна родних економічних відносин, що ґрунтується на МПП, спеціа­лізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого екс­порту, їхнім відношенням до валового національного продукту.

Світовий ринок - це система проникнення одних країн в економіку інших через товарний обіг, за умов, що внутрішні ринки цих країн виступають зовнішніми для інших країн.

Світове господарство, як і світовий ринок, базується на ви­годах розподілу суспільної праці.

А. Сміт, а за ним і Д. Рікардо в теорії порівняльних переваг довели, що різні держави можуть отримувати вигоду від спеціалізації на виробництві певних видів товарів та послуг.

 

ПРИЧИНИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Д

д

Нерівномірність у розподілі і забезпеченості економічними ресурсами різних країн.

Ефективне виробництво різ­номанітних технологій або комбінація ресурсів в окре­мих країнах.

Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних пе­реваг, дає можливість світовій економіці досягти більш ефек­тивного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріаль­ного добробуту.

Переборює обмеженість національної ресурсної бази.

Розширює місткість внутрішнього ринку і встанов­лює зв'язки національного ринку із світовим.

Забезпечує одержання додаткового доходу за раху­нок різниці національних і інтернаціональних ви­трат виробництва.

Розширює масштаби виробництва, обмежені кри­вою виробничих можливостей.

.':;:.: •■■:-

Сприяє розвитку спеціалізації країни, зростанню продуктивності використання ресурсів, збільшенню обсягів виробництва.

Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних пе­реваг, дає можливість світовій економіці досягти більш ефек­

тивного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріаль­ного добробуту.

Рис. 11.7. Значення міжнародної торгівлі для національної економіки

Відповідно до принципу порівняльних переваг, який був запропонований Д. Рікардо в 1817 р., сукупний обсяг про­дукції стане максимальним тоді, коли колений товар буде вироблятися тією країною, в якій нижчі витрати.

Шведський економіст, лауреат Нобелівської премії Б. Улін на основі положень теорії порівняльних витрат довів, що вигоди міжнародного обміну (або ефекти міжнародної тор­гівлі) можуть бути отримані із спеціалізації країн на по­ставках світовому господарству певних факторів вироб-

ництва (природних ресурсів, праці, капіталу, підприємницьки: здібностей, технології, інформації тощо).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг продовжи ли у своїх роботах шведський економіст Елі Хекшер та йог< учень Бертіль Олін у 20-30 рр. XX століття. Теорія Хекшера Оліна відповіла на питання: чому виникають відмінності у від носних витратах у різних країнах.

Головна ідея цієї теорії така.

У зв'язку з тим, що матеріальні і трудові ресурси розподілен між різними країнами нерівномірно, в умовах відкритої економі ки кожна країна прагне спеціалізуватися на експорті тих товарів стосовно яких вона має надлишкову кількість виробни чих факторів, і як наслідок, порівняно низькі ціни. І, навпаки країна буде імпортувати ті товари, на які відчутний дефіцит ви робничих факторів, і тому на них порівняно високими є ціни.

За теорією Хекшера - Оліна, у процесі міжнародно торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються і країні втрачають початкові переваги. Це пояснюється тим, що з роз витком експортних галузей виробничі фактори в країнах експортерах перестають мати надлишок, попит на них і пропо зиція вирівнюються і ціни зростають до рівноважного рівня.

Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порівняль ні переваги окремих країн, розширює коло експортерів і сприя< виникненню міжнародної конкуренції.

У середині 50-х років відомий американський економіст Ва лерій Леонтьєв перевірив емпірично основні висновки теорі Хекшера - Оліна і отримав парадоксальні результати. Викорис тавши модель міжгалузевого балансу «затрати - випуск» зе 1947 р., Леонтьєв показав, що в американському експорті пере важали відносно трудомісткі товари, а в імпорті капіталомістк (хоча надлишковим фактором виробництва на ту пору був капі тал, а рівень заробітної плати був значно вищим, ніж в іншю країнах). Отриманий результат суперечив тому, що передбачалг теорія Хекшера - Оліна, і тому отримав назву «парадокс Ле-онтьєва».

Подальші дослідження з метою пояснення цього парадоксу дали змогу збагатити теорію Хекшера - Оліна завдяки враху

ванню додаткових факторів, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

=> неоднорідність факторів виробництва, особливо робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. За наяв­ності надлишку висококваліфікованої робочої сили попит кра-їн-імпортерів може здійснюватися на продукцію, яка потребує значних витрат некваліфікованої робочої сили;

=> вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики уряду (протекціоністська політика уряду може обмежу­вати імпорт і стимулювати розвиток національного виробництва, або сприяти розвитку тих експортних галузей, де спостерігається відносний дефіцит національних факторів виробництва тощо).

Для оцінки «вигідності» для країни зовнішньої торгівлі ви­користовують показник «умови торгівлі» (в) - співвідно­шення експортних цін даної країни до її імпортних цін.

На практиці цей показник, як правило, розраховується на ос­нові індексу Ласпейреса як відношення індексу експортних цін (Р_ехр) до індексу імпортних цін (Р_ітр):

/і

V"¹ ехр

0 = -^- = -^ї---, (п.з)

^Рітр у_т._р{'пР і=\

де Р_ехр - рівень цін експортних товарів; Рітр - рівень цін імпортних товарів;

р^е.^хР _ відношення експорної ціни /'-го товару в поточному році до його ціни в базисному році;

а; - частка кожного /'-го товару в загальній вартості імпорту в базисному році.

Зростання показника умови торгівлі (в) свідчить про поліп­шення умов обміну для даної країни і підвищення добробуту нації, а його зменшення, навпаки, вказує на погіршення умов торгівлі і падіння добробуту.

 

67. Валютна система. Конвертованість валюти. Валютний курс: фактори, які впливають на його зміну. Валютний курс — ціна однієї валюти, вираже­на в одиницях іншої валюти. Фактори, які визначають валютний курс: 1) економічні події: зміна попиту на національному ринку, зміна продуктивності праці, державна фінансова і грошова політики; 2) ціни, процентні ставки; 3) політичні і психологічні фактори, очікування; 4) попит і пропозиція іноземних валют.

Валютний паритет – законодавчо встановлене відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу. Паритет купівельної спроможності – співвідношення купівельної спроможності 2 чи більше валют відносно певного набору товарів і послуг.

Конвертованість валюти – спроможність національної грошової одиниці вільно використовуватися в міжнародному платіжному обігу для здійснення різних міжнародних розрахунків. Розрізняють такі види конвертованості валюти: 1) повна конвертованість – відсутність будь-яких валютних обмежень для фізичних та юридичних осіб і вільне використання валюти в усіх видах міжнародних операцій. 2) обмежена конвертованість: зовнішня – вільне використання валюти лише іноземними фізичними та юридичними особами тільки в поточних або в зовнішньоторговельних розрахунках; внутрішня – достатньо вільна купівля-продаж іноземної валюти для юридичних і фізичних осіб даної країни.

Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти: 1) припинення кредитної емісії не забезпеченої товарами та послугами; 2) максимальне скорочення військових витрат, відмова від фінансових ін’єкцій на підтримку збиткових підприємств; 3) обмеження соціальних програм, не забезпечених грошовими та іншими ресурсами; 4) стимулювання виробництва товарної маси і послуг, спроможних протистояти зростаючій грошовій масі в обігу; 5) послідовне проведення лінії на стабілізацію і зміцнення НБУ валютного курсу гривні за допомогою кредитно-грошової політики, мобілізації внутрішніх і зовнішніх валютних ресурсів, інтервенції на валютному ринку; 6) отримання на пільгових умовах допомоги від МВФ і МБРР; 7) широке залучення іноземного капіталу в економіку України.

Зовнішньоекономічні зв'язки між країнами обумовлюють необхідність у обміні їхніх національних валют.

Національна валюта - грошова одиниця даної країни, яка використовується в міжнародних розрахунках з іншими країнами.

Резервна валюта - національні грошово-кредитні кошти провідних країн, які використовуються для розрахунків у зов­нішньоекономічних операціях, при здійсненні іноземного інве­стування, при визначенні цін.

Замкнута волюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти

Вільноконвертована валюта - валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на іноземні валюти.

КОНВЕРТОВАШСТЬ ВАЛЮТИ -це спроможність національної грошової одиниці вільно викорис­товуватися в міжнародному платіжному обігу для здійснення різ­них міжнародних розрахунків.

ПОВНА КОНВЕРТОВАНІСТЬ відсутність будь-яких валют­них обмежень для фізичних і юриди­чних осіб (вітчиз­няних і іноземних) і вільне викорис­тання валюти в усіх видах міжна­родних операцій

ОБМЕЖЕНА КОНВЕРТОВАШСТЬ:

ВНУТРІШНЯ: Достатньо вільна купівля-продаж інозем­ної валюти для юридичних і фізичних осіб даної країни.

ЗОВНІШНЯ: вільне використан­ня валюти лише іно­земними фізичними або юридичними осо­бами тільки в поточних або в зовнішньоторго­вельних розрахунках.

Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного курсу.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці країни, вира­жена в грошових одиницях інших країн.

Валютний паритет - законодавчо встановлене відно­шення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Паритет купівельної спроможності - співвідно­шення купівельної спроможності двох чи більше валют віднос­но певного набору («кошика») товарів і послуг.

Система валютних курсів

Існує два протилежних варіанти систем валютних курсів:

• Система фіксованих валютних курсів, яка припускає втручання держави в їхні зміни.

• Система гнучких (плаваючих) валютних курсів, прь

якій курс обміну національної валюти визначається співвідно­шенням попиту і пропозиції на неї.

Фактори, які визначають валютний курс:

 

=> Економічні події:

• зміна попиту на національному ринку;

• зміна продуктивності праці;

• державна фінансова і грошова політики.

=> Ціни, процентні ставки.

=> Політичні і психологічні фактори, очікування.

=> Попит і пропозиція іноземних валют.

Заходи щодо регулювання валютного ринку спонукають уряд здійснювати девальвацію або ревальвацію своїх на­ціональних валют.

Девальвація - цілеспрямовані дії уряду на зниження обмін­ного курсу валюти своєї країни.

Ревальвація - дії уряду, спрямовані на підвищення обмінно­го курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають на міжнарод­ному ринку дешевшими, оскільки інші країни платять за них менше валюти (за цих умов може зростати експорт). Товари, куплені за кордоном, стають дорожчими, що веде до зниження імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Корегування національного валютного курсу можна здійс­нювати за допомогою валютної інтервенції.

Валютна інтервенція - вплив на курс національної валю­ти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Особливості валютного режиму в Україні в перехідний період

-Високі темпи інфляції збільшують попит на іноземну валюту та знижують курс національної валюти.

- Скорочення експорту скорочує можливі нагромадження іноземної валюти.

- Великий державний борг, дефіцит платіжного балансу знижують попит на національну валюту.

- Неефективна структура економіки, експорту та імпорту зменшують надходження іноземної валюти.

- Нестабільність економічного і політичного стану ви­кликає відтік валюти в іноземні банки, що зменшує її пропо­зицію на внутрішньому ринку України і відповідно веде до зниження курсу національної валюти.

Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти

=> Припинення кредитної емісії не забезпеченої то­варами та послугами.

=> Максимальне скорочення військових витрат, відмова від фінансових ін'єкцій на підтримку збит­кових підприємств.

=> Обмеження соціальних програм, не забезпечених грошовими та іншими ресурсами.

=» Стимулювання виробництва товарної маси і послуг, спроможних протистояти зростаючій грошовій масі в обігу.

=> Послідовне проведення лінії на стабілізацію і іміцнепня Національним банком валютного курсу гривні за допомогою кредитно-грошової політики, мобілізаці' Внутрішніх і зовнішніх валютних ресурсів, інтервенції на валют­ному ринку.

=> Отримання на пільгових умовах допомоги від МВФ і МБРР.

=> Широке залучення іноземного капіталу в еко­номіку України.

 

 

68. Вивіз капіталу як провідна форма міжнародних економічних відносин. Модель міжнародного руху капіталів. Модель Манделла - Флемінга за основу має модель IS- LМ, яка доповнюється новими змінними: чистим експортом (NЕ); світовою ставкою процента (і*), курсом національної валюти (e).

Формалізовано модель можна записати таким чином:

Y=Y(i,e,m’);

M/P=M^D(Y,i);

S(Y)+Z(Y, m’)=I(i)+E(і*,e)

де У-дохід; е — курс національної валюти; m ' — гранична схильність до імпорту; Z—імпорт; Е—експорт; і* - світова ставка процента, яка є екзогенною величиною; I - інвестиції; S - заощадження;S та Z - зростаючі функції від доходу У, тому у формулі S = S(У); Z = Z(У); M^D (У,і) попит на гроші.

Економічний зміст зсуву лінії IS за цією моделлю:

=> Коли світова ставка процента (і*) менша за вітчизняну, тобто і* < і, то іноземні інвестори заінтересовані у вкладанні інвестицій в економіку країни, це приводить до зростання попиту на вітчизняну валюту і відповідно до зростання її курсу (е).

=> Від ставки процента і курсу валюти одночасно залежить лише крива IS, тому саме вона зсувається на графіку.

=> Коли курс національної валюти зростає, лінія IS зсуває­ться ліворуч (IS ")

=> Коли i* > і, то інвестори намагаються вивезти капітали з країни, курс валюти зменшується і лінія IS зсувається право­руч (IS’).

ВИВІЗ КАПІТАЛУ - вилучення частини капіталу з проце­су національного обігу і включення у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання при­бутку.

Мета вивозу капіталу - отримати більш високу норму прибутку за рахунок переваг, пов'язаних з використанням ін­тернаціонального фактора виробництва порівняно з національ­ними умовами господарювання.

-Характерні риси сучасного вивозу капіталу

• Зростання масштабів експорту виробничого капіталу.

• Вивіз капіталу почав здійснюватись переважно між ви-сокорозвиненими державами.

• На початку 70-х років зростає роль країн, що розвиваю­ться, як експортерів капіталу (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Мексика, Венесуела та ін.).

• Вивіз капіталу виявився формою включення країн, що розвиваються, в МПП у галузях електроніки, машинобудуван­ня, науки, інформатики і перетворення їх у світових лідерів за рядом напрямків сучасного світового виробництва (Південна Корея, Сінгапур, Малайзія).

• Зміна галузевої структури вивозу капіталу - зростання темпів прямих іноземних інвестицій у новітні технології та об­слуговування.

• В останні десятиріччя вивіз капіталу сприяв формуван­ню умов для інтенсивного розвитку транснаціональної форми інтернаціоналізації виробництва.