Фактоои що визначають пропозицію грошей

=> Кількість грошей (М⁵) у країні зростає, якщо:

• зростає грошова база (Н);

• знижується норма обов'язкових мінімальних банків-

ських резервів (г);

• зменшуються надлишкові резерви комерційних бан­ків (В);

• знижується частка готівкових грошей у загальній сумі платіжних засобів населення (А).

Величина (Н) та (г) визначаються політикою Центрального банку (НБУ) і виступають екзогенними параметрами моделі пропозиції грошей (М⁵).

Параметри (В) та (</) є спадними функціями ставки про­цента (і): В = В (і); Л = сі (і), оскільки із зростанням (і), у ко­мерційних банків посилюється заінтересованість у зниженні надлишкових резервів, а у домогосподарств - готівкових грошей.

Функція пропозиції грошей (М³) визначається таким чином:

М⁸ =т*(г,в(і),а(і))-Н, (8.13)

де т* - грошовий мультиплікатор.

Взаємозв'язок дефіциту Державного бюджету фЕР) з інф ляцією (Р) можна формально записати таким чином:

де Р - рівень інфляції; М- пропозиція грошей; Р - рівень цін;

інфляційний податок на реальні грошові залишки;

1 + Р

М — - рівень реальних грошових залишків (купівельн

спроможність номінальних грошових коштів, які знаходяться даний період у населення).

51. Грошово-кредитна політика держави. Грошово-кредитна політика в моделі IS-LMвпливає на рівень доходу через зміну процентних ставок. Коливання пропозиції грошей і відповідна зміна процентної ставки стимулюють або обмежують інвестиції в економіку і таким чином спричиняють коливання сукупного попиту.

Розглянемо механізм впливу на економічну систему стимулювально грошово-кредитної політики.

В короткостроковій моделі зростання про позиції грошей (М) підвищує їхні реальні запаси (М/Р), оскільки рі­вень цін (P) не змінюється. За даного рівня доходу зростання реальних запасів грошових коштів веде до падіння процентної ставки, тому крива LM пересувається пра­воруч вниз уздовж кривої IS, За зни­ження процентних ставок зменшу­ються витрати, пов'язані з фінан­суванням інвестицій. Фірми реа­гують на це підвищенням планових інвестицій, що збільшує обсяг ви­робництва в економіці. Таким чи­ном, зсув кривої LМ і зменшення рівноважної процентної ставки су­проводжується зростанням рівно­важного доходу. Як уже відомо, описаний механізм, через який зміни в пропозиції грошей впливають на економічну систему, отримав назву кейнсіанського передатного механізму грошово-кредитної політики.

Застосування стимулювальної грошово-кредитної політики дає змогу за­безпечити короткострокове економічне зростання без ефекту витіснення.

Обмежувальна грошово-кредитна політика в короткостроковому періоді призводить до зменшення реального обсягу виробництва. В умовах зменшення пропозиції грошей відбувається зсув кривої LM ліворуч вгору. Згідно з кейнсіанським передатним механізмом, це збільшує ставку процен­та. Ії зростання викликає скорочення планових інвестицій і, відповідно, зменшує рівноважний рівень доходу в економіці.

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Грош.-кред. політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економ. циклу, попередження і подолання спаду вир-ва.

Мета грош.-кред. політики – досягнення на нац. ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду вир-ва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Гол. суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грош.-кред. д-ть комерц. банків.

У своїй політиці Центральний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку – суть методу полягає в купівлі-продажу Центр. банком урядових ЦП на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Центр. банк вступає у відносини з комерц. банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові ЦП, Центр. банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банк. системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Якщо Центр. банк продає урядові ЦП, то в результаті у комерц. банків, нефінансових фірм і населення зосереджуються ЦП, а в Центр. банку – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерц. банків до кредитування. Скорочення резервів у комерц. банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грош.-кред. механізм діє у зворотньому напрямку: Центр. банк починає скуповувати урядові ЦП у комерц. банків, нефінансових фірм і населення, збільшуючи таким чином резерви комерц. банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей і знижує відсоткову ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика “дешевих” грошей.

Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Центробанк також може впливати на кредитні можливості комерц. банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Центр. банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Облікова ставка – це відсоток, під який Центр. банк надає кредити комерц. банкам. Центр. банк може надавати безпосередньо позику комерц. банкам, призначаючи низьку (дисконтну облікову ставку). Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерц. банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Центр. банк скорочує резерви комерц. банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Грошово-кредитна політика – сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості і відсутності інфляції.

Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є НБУ.

Основні функції НБУ: 1) емісія готівки та організація грошового обігу; 2) функція «банку банків»; 3) функція «банкіра уряду»; 4) здійснення грошово-кредитної політики; 5) здійснення валютного регулювання; 6) забезпечення стабільності національної грошової одиниці; 7) забезпечення безперебійної роботи платіжної системи; 8) представлення інтересів України у взаємних з центральними банками інших держав та міжнародними установами.

Операції, які здійснює НБУ: 1) відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства та міжнародних організацій; 2) емісія власних цінних паперів; 3) купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу; 4) купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці; 5) купівля і продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внутрішньому та зовнішньому ринках без ліцензування та квотування; 6) отримання й погашення кредитів від МВФ; 7) операції з комерційними банками, за допомогою яких здійснюється державне регулювання грошового ринку тощо.

НБУ використовує інструменти грошово-кредитної політики з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки.

Інструменти грошово-кредитної політики розрізняють за такими ознаками: 1) за об’єктами впливу: стимулювання кредитної емісії, стримування кредитної емісії; 2) за формою впливу: адміністративні, ринкові; 3) за характером параметрів: кількісні, якісні; 4) за строками впливу: короткострокові, довгострокові.

Причини нестабільності грошово-кредитної системи: 1) нестабільність курсу національної валюти; 2) прорахунки грошово-кредитної політики НБУ; 3) неадекватна фіскальна політика; 4) відсутність системи страхування депозитів тощо.

Політика «дешевих грошей» здійснюється шляхом: викупу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку; зменшення облікової ставки та зменшення норми обов’язкових банківських резервів. Це стимулююча монетарна політика.

Політика «дорогих грошей» здійснюється шляхом: продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку; збільшення облікової ставки та збільшення норми обов’язкових банківських резервів. Це стримуюча монетарна політика.