Інфляційний та дефляційний розриви

Бажаним для сус-ва є такий обсяг нац.вир-ва, який можна отримати в умовах, близьких до повної зайнятості.Побудуємо графік,що ілюструє відхилення економіки.Для цього по осі OY відклалемо обсяг ЧНП, а по осі ОХ-сукупні витрати(Е),які для закритої приватної ек-ки=сумі споживчих витрат домогосподарства(С) та інвестиційних витрат(І):

Нехай безінфляційний рівень виробництва в умовах повної зайнятості дорівнює 200 млрд грн. Графік сукупних витрат (С –І₀)₁ перетинає бісектрису кута в точці N₁, яка знаходиться ліворуч від обсягу виробництва в умовах повної зайнятості (N).

Величина, на яку сукупні витрати менші того рівня, що забезпечує рівень ЧНП при повній зайнятості, називають рєцесійним розривом.

Рецесійний розрив — це та величина, на яку потрібно змістити кри­ву сукупних витрат вгору, для того щоб досягти не-інфляційного обсягу ЧНП в умовах повної зайнятості. Графічно реценсійному розриву відповідає відстань по вертикалі між (С+І₀)₀ та (С+І₀)₁.

Зміщення кривої сукупних витрат (С+І₀)₀ вгору від того обсягу сукупних витрат, який забезпечує пов­ну зайнятість, тобто до (С+І₀)₂ відображає інфляційний розрив попиту.

Інфляційний розрив — величина, на яку сукупні витрати ((С+І₀)₂ перевищують рівень витрат, що забезпечують неінфляційний потенційний обсяг ЧНП. Інакпіе кажучи, інфляційний розрив — це відстань, на яку крива сукупних витрат (С+І₀)₂ має зміститись донизу, щоб забезпечити безінфляційний ЧНП при повній зайнятості.Інфляційний розрив свідчить про те, що в суспіль­стві наявний надлишковий інфляційний попит, який не може бути задоволений шляхом зростання реаль­ного обсягу національного виробництва. При рецесійному та інфляційному розривах держа­ва прагне впливати на величину сукупного попиту че­рез величину сукупних витрат, зміщуючи точку рівно­ваги у бажаному для суспільстві напрямку. З урахуван­ням участі держави сукупні витрати набувають вигля­ду: С + І + G.

 

 

 

 

Дефляційний розрив - відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги за умов повної зайнятості в бік зменшення при сталій пропозиції (AS) (графік 5).

Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.

 

 

 

де М0 - точка рівноваги;

AS - сукупна пропозиція;

AD - сукупний попит;

YF - лінія повної зайнятості;

YM0- обсяг ВНП (доходу) в умовах рівноваги;

MB - дефляційний розрив.

 

Дефляційна політика спрямована на стримування зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження.

56. Інфляційний податок та сеньйораж. При монетизаії ДБ д-ва отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Він виникає в умовах перевищення приросту грошов.маси над приростом ВВП_Р.=> зростає серед.рівень цін. Через це всі економ.агенти змушені сплачувати інфляц.податок, який ч\з вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави: ІТ=p (М/Р), де ІТ-інфл.податок, p-темп приросту інфл.за рік(%), (М/Р)-рівень запасів грошов. Коштів екон. Агентів у реальн. вираженні.

В умовах інфляції економічні суб'єкти фактично сплачують ще один податок, не передбачений податковою системою, - інфляційний податок.

Інфляційний податок - втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.

Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів.

Інфляційни й податок (ІТ) визначається за формулою:

 

де Pn- рівень цін в n-му році;

Pn-1- рівень цін в (n-1)-му році;

Mn- пропозиція грошей в n-му році;

M/P - рівень запасів грошових коштів у реальному вираженні;

PΛ - темпи приросту інфляції за рік.

 

Інфляційний податок отримує емітент грошової маси, тобто держава.

Крім того, держава отримує додатковий дохід, обумовлений прогресивною шкалою оподаткування, тому інфляція (PΛ) сприяє зростанню номінальних доходів і в результаті темп приросту номінальних податкових надходжень випереджає темп інфляції (тому, що податки сплачуються за більш високими ставками). Але цей дохід не є інфляційним податком.

Сеньйораж (SE) - дохід, який отримує уряд на основі монопольного права друкувати гроші.

Сеньйораж може бути визначений купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за даний період:

З урахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньйоражу набуває вигляду:

де Mn - пропозиція грошей в n-му році;

Mn-1 - пропозиція грошей в (n-1)-му році;

Pn- рівень цін в n-му році;

Mc - витрати на виготовлення нових грошей.

 

 

57. Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні. Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Вона вимір.за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменш.індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції. Для обчисл.темпу інфляції (ТІ) застосов. 2 методи. Перший – на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року): ТІ= –100,де – індекс цін аналізованого періоду (року); 100 – індекс цін поперед.періоду (року). Другий – на основі індексу цін поперед.періоду. В цьому випадку інфляція показ.відсоток приросту цін в аналізов.періоді (році) стосовно поперед.періоду (року): ТІ= .

Однією з закономірн.інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділ.на 3 види: Помірна (повзуча) інфляція виник.тоді, коли річний приріст цін склад.не більше 10%.Певний час ціни можуть зрост.повільними темпами, що не має негат.наслідків і не відчутним для економ.суб’єктів. Але з часом темпи зрост.цін збільш. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізов.секторах економіки, де почин.прискорено підвищ.ціни на товари у відповідь зростання попиту. Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.десятками або сотнями відсотків. На цій стадії окремі групи економ.суб’єктів добив.різкого підвищ.цін, що змушує й інших посил.свої економ.та соц.вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави. Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.тисячами відсотків. На цій стадії гроші почин.втрачати здатність викон.свої функції. У залежності від характеру кінцевих причин, які виклик.інфляцію, слід розрізн.2 її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат. Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зрост.внаслідок випереджаючого зростання сукупн.попиту стосовно сукупн.пропозиції. Таке зрост.сукупн.попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, держ.витрат, а також ін вест.витрат та ін. Інфляція витрат, як правило, супрводж.падінням вир-ва. Таке явище дістало назву стагфляції. Отже, стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. У залежності від можливості передбачити зрост.цін розрізн.очікувану і неочікувану інфляцію. Очікув.інфляція спричин.певними тенденціями в економіці або заходами, заплонов.державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь. Неочікув.інфляція є результатом не передбач.змін в економіці, наслідком виникнення незапланов.змін у сукупн.попиті та сукупн.пропозиції. ЇЇ соц.-економ.наслідки прояв.у слідуючому: 1) Зниж.реальні доходи населення. При зрост.цін їхні реальні доходи зменш.і навпаки. 2) Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція зниж.їхню реалюну вартість. У цьому випадку скороч.також і реальні доходи, що їх отрим.власники таких фінансов.активів. 3) Поруш.норм.розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і прогр.кредитори (позичкодавці). Це обумов.тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купів.спроможності грошей, а поверт.за іншої, нижчої. 4) Зниж мотивація до інветув.довгострокових програм. Довго строк.інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очік.отрим.при поточних цінах, у майбут.внаслідок інфляції може суттєво зменш.в реальному вимірі. 5) Прискор.матеріалізація грошей. Під час інфляції зрост.ціни на товарно-матер.ресурси і нерухомість. Тому домашн.господарства та підприємства намаг.позбут.грошей і вкласти їх у запаси товарно-матер.цінностей і нерухомість. 6) Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В умовах неповн.зайнятості інфляція може викон.і позитив.функцію, якщо воно набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупн.витрати, може ціною помірн.інфляції стимулюв.збільш.вир-ва та зниж.безробіття. Але помірн.інфляція попиту може також самопримнож., якщо стає затяжною. За цих умов до неї звик.продавці і тому автоматично наперед підвищ.ціни на свої товари та послуги. 7) Зниж.мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотвор.структури і диференціації доходів негатив.вплив.на мотивацію підприєм.та трудов.діяльності. Це пов’язано з вел.диференціацією міжгалузев.зароб.плати, розривом у рівні оплати праці в держ.і недерж.секторах економіки, великим відставанням мінім.зароб.плати від середньої. 8) Інфляція відрив.управлінський механізм економіки. Інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему регулювання економіки.

 

 

58. Антиінфляційна політика держави Антиінфляційна політика — це система цілей та за­собів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть впливати тіль­ки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефі­цитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми.

Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильни­ки однієї вважають, що до інфляції треба присто­совуватись, навчитись жити в умовах інфляції, обме­жуючи згубний її вплив на економіку шляхом індек­сації податків, контрактів за заробітною платою, позиками і т. ін.

Прихильники іншої стратегії вбачають в інфляції чисте зло для економіки, якому треба протисто­яти за допомогою будь-яких можливих макроеко-номічних заходів, не гребуючи навіть падінням об­сягу виробництва.

Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20—ЗО % за рік.

Активна політика передбачає різке (шокове) ско­рочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосо­вується в умовах гіперінфляції.

Активна політика застосовує такі групи заходів:

1. Прямі монетарні заходи:

• контроль за грошовою емісією;

заборона емісійного фінансування державного бюджету;

• здійснення поточного контролю за кількістю гро­шей в обігу через операції на відкритому ринку;

• проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

2. Заходи, спрямовані проти інфляції чають:

попиту, вклю-

• зменшення державних витрат;

• зростання податків;

• скорочення бюджетного дефіциту;

• здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

• стабілізацію валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією про­позиції (витрат), включають:

• обмеження зростання факторних доходів і цін;

• обмеження монополізму та захист конкурентно­го середовища;

• зниження податків на бізнес та з громадян;

• здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;

• посилення мотивацій до трудової діяльності шля­хом змін у соціальній політиці.

 

 

59. Ринок робочої сили. Фактори, які визначають сучасний стан ринку робочої сили, 1.Відповідно до закону Оукена відбувається відста­вання фактичного обсягу ВНП порівняно з тим об­сягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості.

2.Відбувається нерівномірний розподіл втрат від без­робіття серед різних соціальних верств населення.

3.Під час кон'юнктурного безробіття - через тривалі періоди бездіяльності — втрачається кваліфікація ро­бітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

4.Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рі­вень їх захворювань тощо.

5.Безробіття призводить до громадського і політично­го безладдя.

Головною тенденцією ринку праці в Україні є стале зниження рівня безробіття, яке розпочалося у 2000–2001рр., а з 2002р. доповнилося і такими важливими ознаками оздоровлення ринку праці як скорочення довготривалого безробіття.

Показники безробіття

Кількість громадян у віці 15-70 років, які з різних причин не мали роботи або прибуткового зайняття за 2003р., порівняно з даними за 2002р., зменшилася на 154,1 тис. осіб, або на 1,0%, та становила 15,7 млн. осіб, або 43,4% всієї кількості населення зазначеного віку. При цьому, кількість безробітних у віці 15 – 70 років у цілому по країні порівняно з показником за 2002р. скоротилася на 10,5%, або на 241,5 тис. осіб. Це відбулося виключно за рахунок зменшення чисельності безробітного населення в міській місцевості на 13,9 %, або на 260,4 тис. осіб. Проте у сільській місцевості обсяги безробіття збільшилися на 4,4%, або на 18,9 тис. осіб.

Відповідні зміни вплинули на рівень безробіття населення віком 15 – 70 років, визначений за методологією МОП, який за зазначений період у цілому по країні скоротився з 10,1% до 9,1%, у міського населення – з 11,6% до 9,9%. Проте у сільській місцевості відбулося зростання цього показника з 6,6% до 7,0%. Цей показник був вищим серед чоловіків, порівняно з жінками та міського населення на відміну від сільського. За віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці від 15 до 25 років, яка не маючи належної освіти та професійного досвіду не здатна на рівних конкурувати на ринку праці.

Кількість безробітних у віці 15–70 років у цілому по країні за 2004 рік порівняно з показником за 2003 рік, скоротилася на 101,3 тис.осіб, або на 5,0%. Це відбулося в основному за рахунок зменшення чисельності безробітного населення міської місцевості на 206,0 тис. осіб або на 13,3%. Відповідно рівень безробіття населення віком 15 – 70 років (за методологією МОП) за зазначений період у цілому по країні скоротився з 9,1% до 8,6%, а у міського населення – з 9,9% до 8,7%. Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) за 2004 рік складав 9,2% та був вищим серед чоловіків, порівняно з жінками, та сільського населення на відміну від міського. За віковими групами найвищий рівень безробіття, як і в попередньому періоді, спостерігався серед молоді у віці 15-24 роки.

Рівень безробіття (за методологією МОП) населення працездатного віку майже удвічі перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахований за відповідною методикою, тобто по відношенню до економічно активного населення працездатного віку. При цьому його варіація за статтю та місцевістю була наступною: у жінок таке перевищення складало 1,4 раза, у чоловіків – 2,8, у міського населення – 2,5, а в сільського населення – 1,3 раза.

Основними причинами безробіття, як зареєстрованого, так і за методологією МОП, найчастіше виступають: звільнення за власним бажанням (33,9%); вивільнення з економічних причин (32,9%); неможливість знайти роботу після закінчення навчальних закладів (18,0). Продовжує скорочуватись кількість незайнятих осіб працездатного віку, які припинили пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2003 рік ця категорія осіб скоротилася на 29,8% та становила в 2004 році 443,4 тис. Слід відмітити, що відповідно до рекомендацій міжнародних організацій, зневірені особи також можуть бути віднесені до безробітних.

З урахуванням цієї категорії населення, рівень безробіття працездатного віку становив би 11,1%, проти 9,2%, розрахованого за методологією МОП. Відповідно, ці показники дорівнювали б: в міській місцевості 10,7% та 9,1%, в сільській – 12,1% та 9,3%.

Вивільнення у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій.

Одним з позитивних явищ ринку праці впродовж 2004 року було скорочення довготривалого безробіття серед осіб, які перебували на обліку у державній службі зайнятості. Так, кількість безробітних, які перебували на обліку цієї установи більше одного року, порівняно з 2003 роком скоротилася на 8,5% та на 1 січня 2005р. становила 156,8 тис. осіб, або 16,0% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Кількість безробітних, визначених за методологією МОП, у віці 15–70 років у цілому по країні у 2005р., порівняно з показником у 2004р., скоротилася на 305,9 тис. осіб або на 16,0% та становила 1,6 млн. осіб. За віковими групами найвищий рівень безробіття, спостерігався серед молоді у віці 15–24 роки, а найнижчий серед осіб пенсійного віку.

Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття збереглася у 2006р. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2006р., порівняно з 2005р., скоротилася на 85,8 тис. осіб, або на 5,4% та становила 1,5 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,1 млн. осіб), решту – сільські жителі (401,5 тис. осіб ). Загальне скорочення безробіття населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 81,5 тис. осіб, або на 5,1%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні знизився на 0,4 в.п. та становив 6,8% економічно активного населення зазначеного віку. Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) знизився з 7,8% у 2005р. до 7,4% у 2006р. Більш суттєве зниження цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед міського населення на відміну від сільського населення, показник якого залишився на рівні 2005р.

За віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці 15–24 років, а найнижчий - серед осіб пенсійного віку. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2005р., зменшилась на 12,0% та становила у 2006р. 784,5 тис. осіб, що складає понад половину кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. За останні шість років зниження обсягів зареєстрованого безробіття відбулося за рахунок населення міської місцевості, де кількість зареєстрованих безробітних скоротилась більш як удвічі (з 904,5 тис. осіб у 2000р. до 386,7 тис.осіб у 2006р.). Натомість у сільській місцевості переважала тенденція до зростання зазначеної категорії громадян, яка за 6 років зросла на 45,1%. За сприянням державної служби зайнятості за 2006р. було працевлаштовано понад 1,1 млн. незайнятих осіб., або більше третини (39,7%) незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2005р. відповідно – 1,0 млн. та 36,4% відповідно). Тенденція в цілому позитивна.

60. Зайнятість та безробіття у макрозв’язках. Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками останніх є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, на предметів праці, але володіють здібностями дл праці – це наймані робітники. Вони пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її. Т.ч. на рп мають місце як і на інших ринках пропозиція, попит, та ціна у вигляді з\п. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\п, культурою, податковою системою тощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від кон’юктури ринку загалом та фази екон циклу у країні. Коли економіка у стані циклічного піднесення По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Зайнятість у країні визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну з\п або з метою отримання інших видів доходу. З точки зору макроекономічного аналізу зайнятість це діяльність працездатного населення,яка спрямована на створення суспільного продукту (національного доходу). Безробіття – це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою рс. Визначається безробіття як різниця між кількістю осіб, що входять до складу рс в даний момент та кількістю зайнятих. Існує фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне пов’язане з пошуками чи очікуванням роботи, є короткочасне. Структурне безробіття носить довгостроковий характер і полягає в тому, що структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць і безробітні не можуть отримати роботу без певної кваліфікації чи додаткового навчання. Циклічне безробіття викликане спадом виробництва та скороченням попиту на робочу силу. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\п. В умовах, коли з\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, що безробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою ринкового механізму. Тобто надлишок Пр має тиснути на ціни до низу. Це означає, що безробіття може знижувати рівень з\п, а це, в свою чергу, підвищує рівень зайнятості. У класичній моделі стабільна з\п означає існування безробіття. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс не заперечував, що зменшення з\п може призвести до зростання зайнятості, але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як найкращі ліки проти безробіття. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\п. Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики.

 

 

61. Види безробіття. Закон Оукена. Макроек-ою проблемою є безробіття. Безробіття в ринковій ек-ці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропоз-ія робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний хар-ер.

У відповідності з стандартами розробленими міжнар. організацією праці все населення можна поділити на три категорії: 1) зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувальну роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через ряд причин, також відносять і тих, хто зайнятий неповний робочий день; 2) безробітні – це ті, хто не має роботи, але активно шукає ії, або чекає щоб повернутися на попереднє місце роботи. Людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

¨ Без роботи;

¨ Робить активні спроби знайти роботу;

¨ Готова відразу ж стати до роботи.

Дві перші категорії становлять ек-но активне населеня в даний момент часу. 3) особи поза робочою силою, або ек-но неактивне нас-ня – це люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до неї також належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи.

Таким чином, нас-ня=робоча сила+особи поза робочою силою; робоча сила=зайняті+безробітні.

Рівень безробіття (u): u=(безробітні/робоча сила)*100%.

Рівень зайнятості=(зайняті/особи у віці від 16 і старше)*100%.

Існують 3 види безробіття:

1) фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, яке пов'язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи.

2) Структурне безробіття – означає невідповідність між пропоз-єю праці та попитом на робочу силу, яка виникає в зв'язку з технологічними змінами у процесі вир-ва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропоз-я не може швидко пристосуватися до цього.

3) Циклічне безробіття – це вивільнення робочої сили викликане загальним спадом вир-ва, тобто тією фазою ек-го циклу, яка пов'язана з кризовим явищем в ек-ці, ¯ АД, ¯ зайнятості і ­ рівня безробіття.

Рівень безробіття за умов повної зайнятості= сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називається також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП.

Соціальні та економічні наслідки безробіття.

Ø Відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу вир-ва в порівнянні з тим обсягом, якого б сусп-во могло досягти при своїх потенційних можливостях.

Ø Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних прошарків нас-ня.

Ø Під час безробіття втрачається кваліфікація робітниківÞ¯ ЗП і нові звільнення.

 

 

Закон Оукена

На фактичний рівень безробіття впливають кон'юнктурні коливання економіки.

ЗАКОН ОУКЕНА: в ситуації, коли фактичний рівень без­робіття перевищує природний рівень на 1%, відставання фак­тичного ВНП від потенційного його обсягу становить 2,5%.

Американський економіст Оукен на основі емпіричних да­них виявив стійкий зв'язок між величиною кон'юнктурного безробіття та кон'юнктурним розривом:

(У —¥}
/(и-«*) = — ^100%, (10.3)

у_Р

де и - фактичний рівень безробіття; и*- рівень природного безробіття; у - параметр Оукена;

¥р - національний дохід в умовах повної зайнятості; У- фактичний рівень національного доходу; и - и*- рівень кон'юнктурного безробіття; Ур— У- кон'юнктурний розрив.

 

Наявність кон'юнктурного безробіття свідчить про неповне використання виробничих можливостей країни.

Втрати економіки, викликані кон'юнктурним розривом, вищі, ніж відхилення фактичної зайнятості від умов повної зайнятості з таких причин:

=> не всі безробітні реєструються на біржі праці;

=> не всі зайняті в умовах високого безробіття працюють повний робочий день, тиждень і т. ін.;

=> знижується середня продуктивність праці через прихо­ване безробіття в умовах економічної кризи.