ТОП 10:

Фінансова політика субїєктів господарювання.



 

Крім держави, будь-який інший суб’єкт господарювання (підприємст- іці, установа, організація) також розробляє і здійснює свою фінансову полі- і шсу, дотримуючись вимог чинного законодавства.

Фінансова політика підприємства є цілеспрямованим використанням фінансів для досягнення довгострокових і короткострокових завдань, ви- чіш’існих засновницькими документами (статутом) підприємства.

Фінансову політику підприємства визначають засновники, власники, проводить фінансове керівництво, виконують фінансові служби, виробничі структури, підрозділи і окремі працівники. Фінансова політика знаходить сііог відображення в балансі підприємства.

Реалізація фінансової політики поєднує стратегічні і тактичні фінан­сові рішення, які можна розділити на дві групи:

Ø інвестиційні рішення;

Ø рішення фінансування.

Інвестиційні рішення пов’язані з освітою і використанням активів (майна) організації і дають відповідь на питання: «Куди вкласти?».

Рішення фінансування пов’язані з освітою і використанням пасивів і дають відповідь на питання: «Де узяти кошти?».

Два типи фінансових рішень взаємозв’язані і взаїмопереплетені. Для організації пріоритетними є рішення інвестування, оскільки їх мета — отримання доходу від ефективного вкладення капіталу.

Рис. 4.2. Структура фінансової політики підприємства

Стрижневою метою розробки фінансової політики організації є ство­рення раціональної системи управління фінансовими ресурсами, спрямо­ваної на забезпечення стратегічних і тактичних завдань її діяльності. Ці за­вдання індивідуальні для кожного суб’єкта господарювання (наприклад, досягнення оптимальної фінансової стійкості і платоспроможності, рента­бельності активів і власного капіталу та ін). Ці аспекти діяльності підда­ються управлінню за допомогою фінансового, податкового і управлінсько­го обліку і аналізу.

У сучасних умовах для багатьох організацій характерна оперативна фо­рма управління фінансами, тобто управлінські рішенім є реакцією на поточ­ні проблеми. Така форма управління фінансами часто викликає суперечності між інтересами організації та її партнерів. Тому актуальна проблема перехо­ду до управління фінансами на основі аналізу фінансового стану, постановки стратегічних цілей діяльності організації, адекватних ринковим умовам, і пошуку шляхів їх досягнення в межах прийнятої фінансової політики.

Фінансова політика є цілеспрямованим використанням фінансів для досягнення довгострокових і короткострокових завдань, визначених уста­новчими документами (статутом) організації. Наприклад, посилення пози­цій на ринку товарів (послуг), досягнення прийнятного обсягу продажу, прибутку, прибутковості (рентабельності) активів і власного капіталу, збе­реження платоспроможності і ліквідності балансу.

Більшість організацій, що довгий час працювали в умовах неста­більного економічного середовища, високої інфляції, непередбачуваиої податкової і грошово-кредитної політики держави, як і раніше вирішують поточні фінансові проблеми, реагуючи на макроекономічні установки дер­жавних владних структур. Така політика в управлінні фінансами породжує ряд суперечностей між інтересами господарюючих суб’єктів і фіскальними інтересами держави, ціною зовнішніх запозичень і рентабельністю вироб­ництва, прибутковістю власного капіталу і фондового ринку, інтересами пиробництва і фінансової служби.

Зміст фінансової політики багатогранний і складається з таких ланок:

Ø Розробки оптимальної концепції управління фінансовими ресур­сами організації, що забезпечує поєднання високої прибутковості і захисту під підприємницького ризику.

Ø Визначення основних напрямків використання фінансових ресур­сів на поточний період (місяць, квартал) і на перспективу (рік і триваліший період). При цьому враховують перспективи розвитку виробничої і комер­ційної діяльності, стан макроекономічної кон’юнктури (оподаткування, облікова ставка банківського відсотка, тарифи внесків до державних поза­бюджетних фондів, норми амортизаційних відрахувань по основних засо­бах і нематеріальних активах та ін.).

Ø Здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставле­ної мети (фінансовий аналіз і контроль, вибір способів фінансування підп­риємства, оцінка реальних інвестиційних проектів і т.п.

Єдність трьох стрижневих ланок визначає зміст фінансової політики, стратегічними завданнями якої є:

Ø максимізація прибутку;

Ø оптимізація структури капіталу і забезпечення фінансової стійкос­ті організації;

Ø досягнення фінансової прозорості організації для власників (акці­онерів, засновників), інвесторів і кредиторів;

Ø використання ринкових механізмів залучення капіталу за допомо­гою емісії корпоративних цінних паперів;

Ø розробка ефективного механізму управління фінансами (фінансо­вого менеджменту) на основі діагностики фінансового стану, бю- джетування і прогнозування руху капіталу, доходів і витрат з ура­хуванням постановки стратегічних цілей і пошуку шляхів їх досягнення.

При розробці ефективної системи управління фінансами постійно ви­тікають проблеми гармонізації різних інтересів організації (власників і управлінського персоналу), наявність достатнього обсягу грошових ресур­сів для розширення виробництва і збереження високої платоспроможності.

Метою фінансової політики є оптимізація рішень фінансування і інвестування.

Основними завданнями конструктивної фінансової політики є:

Ø забезпечення джерел фінансування виробництва;

Ø недопущення збитків і збільшення маси прибутку;

Ø вибір напрямків і оптимізація структури виробництва з метою пі­двищення її ефективності;

Ø мінімізація фінансових ризиків.

Пріоритетним завданням оперативного управління фінансами органі­зації є забезпечення її ліквідності і фінансової стійкості.

Фінансова політика організації — складова частина її економічної по­літики. Вона відображає сукупність заходів щодо організації і використан­ня фінансів для здійснення своїх функцій і завдань, якісно певного напря­мку розвитку, що стосується сфер, засобів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позицій організації в зовнішньому середовищі.

Об’єкт фінансової політики — господарська система і її діяльність у взаємозв’язку з фінансовим станом і фінансовими результатами, грошовий обіг.господарюючого суб’єкта, що є потоком грошових надходжень і ви­плат. Кожному напрямку витрачання грошових фондів повинні відповідати певні джерела: на підприємстві до джерел належать власний капітал і па­сиви, які інвестуються у виробництво і набувають форми активів.

У діючій організації неможливо визначити початкову і кінцеву точки грошового обороту. Обсяг грошових коштів, яким розпоряджається організа­ція, змінюється в часі і залежить від характеру виробничого процесу, обсягу продажу, погашення дебіторської заборгованості та ін. Розмір запасів сиро­вини, незавершеного виробництва, готової продукції на складі, дебіторській заборгованості і належний оплаті комерційний кредит також коливаються за­лежно від реалізації, виробничого процесу і фінансової політики організації щодо кредиторської і дебіторської заборгованості, формування запасів.

Предмет фінансової політики — внутрішньофірмові і міжгосподарські фінансові процеси, відносини і операції, у т.ч. виробничі процеси, ство­рюючі фінансові потоки і такі що визначають фінансовий стан і фінансові результати, розрахункові відносини, інвестиції, питання придбання і випу­ску цінних паперів і т.п.

Суб’єкти фінансової політики — засновники організації і керівництво (працедавці), фінансові служби, які розробляють і реалізують стратегію і тактику фінансового менеджменту в цілях підвищення ліквідності і плато­спроможності підприємства за допомогою отримання і ефективного вико­ристання прибутку.

Фінансова політика полягає в постановці цілей і завдань фінансового управління, а також у визначенні і використанні методів і засобів їх реалі­зації, в постійному контролі, аналізі і оцінці відповідності процесів, що ві­дбуваються, наміченим цілям.

Фінансова політика виявляється в системі форм і методів мобілізації і оптимального розподілу фінансових ресурсів, визначає вибір і розробку фі­нансових механізмів, способи і критерії оцінки ефективності і доцільності формування, напрямку і використання фінансових ресурсів в управлінні.

Організація фінансової політики будується на певних принципах:

Принцип самоокупності і самофінансування. Самоокупність при­пускає, що засоби, що забезпечують функціонування організації, повинні окупитися, тобто принести дохід, який відповідає мінімально можливому рівню рентабельності. Самофінансування означає повну окупність витрат па виробництво і реалізацію продукції, інвестування в розвиток виробниц­тва за рахунок власних грошових коштів і, за необхідності, за рахунок бан­ківських і комерційних кредитів.

Принцип самоврядування або господарської самостійності поля­гає в:

Ø самостійному визначенні перспектив розвитку організації (переду­сім, на основі попиту на вироблювану продукцію, виконувані ро­боти або послуги, що надаються);

Ø самостійному плануванні своєї діяльності;

Ø забезпеченні виробничого і соціального розвитку фірми.

Принцип матеріальної відповідальності означає наявність певної си­стеми відповідальності організації за ведення і результати господарської дія­льності. Фінансові методи реалізації цього принципу різні для окремих організацій, їх керівників і працівників залежно від організаційно-правової форми.

Принцип зацікавленості в результатах діяльності. Об’єктивна не­обхідність цього принципу визначається основною метою підприємницької діяльності — систематичним отриманням прибутку.

Принцип здійснення контролю за фінансово-господарською дія­льністю підприємства. Як відомо, фінанси підприємства виконують конт­рольну функцію, оскільки вона об’єктивна, то на ній грунтується суб’єк­тивна діяльність — фінансовий контроль.

Розрізняють декілька видів контролю залежно від суб’єктів, що здійс­нюють його:

Ø загальнодержавний (позавідомчий) контроль здійснюють органи державної влади і управління;

Ø відомчий контроль здійснюють контрольно-ревізійні відділи міні­стерств, відомств;

Ø незалежний фінансовий контроль здійснюють аудиторські фірми.

Принцип формування фінансових резервів, пов’язаний з необхід­ністю забезпечення безперервності підприємницької діяльності з враху­ванням високого рівня ризику внаслідок коливань ринкової кон’юнктури.

За напрямками здійснення фінансова політика організації поділяється па внутрішню і зовнішню. Внутрішня фінансова політика спрямована на фінансові відносини, процеси і явища, що відбуваються всередині організації.

Зовнішня фінансова політика спрямована на діяльність організації в зовнішньому середовищі: на фінансових ринках, у кредитних відносинах і т.гг,

Виходячи з тривалості періоду' і характеру вирішуваних завдань, фі­нансову політику поділяють на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і припускає рішення великомасштабних за­вдань розвитку організації. Фінансові рішення і заходи, розраховані на пе­ріод більше 12 місяців або на період, що перевищує операційний цикл, на­лежать до довгострокової фінансової політики.

До найважливіших елементів фінансової стратегії належать:

Ø вироблення кредитної стратегії;

Ø управління основним капіталом, у т.ч. і амортизаційна політика;

Ø цінова стратегія;

Ø вибір дивідендної та інвестиційної стратегії.

Фінансова тактика спрямована на вирішення локальних завдань кон­кретного етапу розвитку організації шляхом своєчасної зміни фінансових зв’язків, перерозподілу грошових ресурсів між видами витрат і структур­ними підрозділами (філіалами).

Фінансові рішення і заходи, розраховані на період менший 12 місяців або на період тривалості операційного циклу, якщо він перевищує 12 міся­ців, належать до короткострокової фінансової політики.

Тактичними завданнями, досягнення яких повинне забезпечувати управління фінансами, є:

Ø розробка цінової політики;

Ø управління поточними витратами;

Ø управління оборотними активами і кредиторською заборгованістю;

Ø управління фінансуванням поточної діяльності;

Ø організація поточного фінансового планування.

Метою вибору фінансової тактики є визначення оптимального розміру оборотних активів і джерел їх фінансування, як власних, так і залучених.

Якщо фінансова політика націлена на розвиток, вдосконалення фінан­сових відносин або на позитивний результат для відповідного об’єкта фінан­сових відносин, її слід вважати конструктивною. У випадку, якщо особисті, групові і інші інтереси за певних умов приносять збиток, перешкоджаюп, розвитку об’єкта, то така фінансова політика вважається деструктивною.

Фінансова політика може бути протизаконною (кримінальною), якщо в ній допускаються відхилення від чинного законодавства. Не кожна де­структивна фінансова політика є протизаконною, оскільки суб’єкти по тільки конструктивної, але і деструктивної політики прагнуть діяти в ме­жах закону.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.009 с.)