Тема 1. Предмет фінансової науки. Фінансові категорії

Тема 1. Предмет фінансової науки. Фінансові категорії

Лекція 1. Предмет фінансової науки. Фінансові категорії

1. Предмет фінансової науки.

2. Сутність фінансів.

3. Необхідність та характерні особливості фінансів.

 

Предмет фінансової науки.

Розробка наукових підходів до трактування сутності фінансів є однією з найскладніших проблем фінансової науки і практики, оскільки сутність гли­боко захована за зовнішніми формами її вияву, за допомогою яких різноманіт­ні фінансові явища проявляються у розвитку соціально-економічних про­цесів.

Наукове обґрунтування сутності фінансів можна осягнути методом науко­вої абстракції, а саме шляхом відкидання часткових ознак, характерних для кожного окремо взятого фінансового явища, і визначення узагальнених ха­рактерних для фінансів властивостей, які у сукупності становлять предмет фі­нансової науки. У цілому фінанси асоціюються з процесами розподілу певної вартості, який здійснюється у різних формах (розподіл доходів, сплата подат­ків тощо) та обов’язково супроводжується рухом грошових коштів. У процесі такого розподілу спостерігається виокремлення різних за обсягом і цільовим характером частин вартості в одного власника, або передача частини вартості у грошовій формі одним власником іншому. Спільною для таких фінансових операцій є їхня основа — суспільні відносини, які за своїм характером в еконо­мічній науці називаються виробничими, або економічними, відносинами.

Економічні відносини спостерігаються на різних стадіях відтворювального процесу, у всіх сферах суспільного життя, на різних рівнях господарювання та управління тощо. Дослідження особливостей цих відносин дає змогу глибоко розкрити властивості, специфічні ознаки різних об’єктів та суб’єктів влас­ності, з’ясувати соціально-економічну природу різних економічних категорій у певних соціально-економічних системах. Особливостями економічних відно­син є їхній розподільний характер (вони пов’язані з розподілом та перерозподі­лом вартості валового внутрішнього продукту) та вартісне вираження (ці від­носини завжди грошові, оскільки їх носієм є гроші).

Отже, за допомогою економічних відносин забезпечується розподіл валово­го внутрішнього продукту. При цьому однорідні економічні відносини пред­ставлені в узагальнюючому абстрактному вигляді, утворюють економічні ка­тегорії, такі як гроші, фінанси,* кредит, ціна, зарплата тощо. Всі ці категорії є теоретичним відображенням, абстракцією суспільних відносин. Вони відобра­жають реально існуючі у суспільстві економічні відносини, що мають об’єктивний характер та соціальне суспільне призначення.

Маючи багато спільних ознак, економічні категорії відрізняються суспіль­ним призначенням. На відміну від грошей, кредиту, зарплати, цін, основною метою фінансових відносин є формування та використання фондів грошових коштів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

У цілому фінансові відносини є такою формою суспільних відносин, яка ви­никає на основі руху вартості у її грошовому вираженні, безпосередньо пов’язана з існуванням грошей. Розподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансових відносин здійснюється виключно у грошовій формі, внаслідок чого формуються та використовуються різноманітні цільові грошові фонди усіма суб’єктами цих відносин. Отже, однією з найважливіших ознак фінансів як об’єктивної економічної категорії є грошовий характер фінансо­вих відносин, а гроші — необхідною умовою існування фінансів.

Виникнення фінансів було можливе на порівняно високій стадії розвитку суспільства, яка характеризується широким застосуванням державою грошей і відносно відокремленим існуванням вартості у її грошовій формі. У фінансах використовується лише властивість грошей — бути вищою формою вартості. На відміну від грошей, де субстанція не уособлена, фінанси як об’єктивна еко­номічна категорія завжди пов’язані з відносинами володіння вартістю різними конкретними суб’єктами. Економічною основою функціонування фінансових відносин є не гроші самі собою, а рух вартості у її грошовій формі. Фінанси ви­конують роль інструменту розподілу, який дає можливість визначити частку кожного суб’єкта у виробленому валовому внутрішньому продукті.

Отже, предмет фінансової науки становить сукупність фінансових відно:ин, що виникають на різних етапах розподілу і перерозподілу валового внут пшнього продукту, різних рівнях економічної системи, між різними 'уб'єктами відносин та економічною основою яких є рух вартості у іг гро­новій формі.

У фінансовій науці розрізняють три характерні риси фінансових відносин:

фінансові відносини — це розподільні відносини, які виникають у від- творювальному циклі на стадії розподілу, безпосередньо пов’язані з розподі­лом і перерозподілом валового внутрішнього продукту та за допомогою роз­поділу впливають на всі інші стадії відтворювального циклу (виробництво, обмін, споживання);фінансові відносини — це грошові відносини, носієм яких є гроші;

кінцева мета фінансових відносин — формування і використання цент­ралізованих та децентралізованих фондів грошових коштів усіх суб’єктів для забезпечення відповідного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволення економічних інтересів членів суспільства.

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту передбачає роз­маїття грошових відносин, зокрема:

Ø внутрішньогосподарські відносини між окремими підрозділами суб’єктів господарювання;

Ø міжгосподарські відносини між різними суб’єктами господарювання;

Ø внутрішньогалузеві відносини між суб’єктами господарювання окремих галузей та галузевими органами управління;

Ø між суб’єктами господарювання та робітниками і службовцями;

Ø між суб’єктами господарювання та акціонерами, учасниками, співвлас­никами та іншими фізичними особами;

Ø між суб’єктами господарювання і державою;

Ø між суб’єктами господарювання та фінансово-кредитними установами;

Ø між суб’єктами господарювання та їхніми об’єднаннями;

Ø міжгалузеві відносини;

Ø міжтериторіальні відносини;

Ø відносини між державою і населенням;

Ø відносини між державою, галузевими органами управління та органами місцевого самоврядування;

Ø відносини між державою та іншими державами, міждержавними об’єднаннями, міжнародними організаціями, іноземними юридичними і фі­зичними особами.

Сукупність цих грошових відносин становить зміст фінансів як об’єктивної економічної категорії.

Дослідження предмета фінансової науки базується на підходах та методоло­гічних принципах, які охоплюють весь хід пізнання фінансових явищ, про­цесів, механізмів та структур. Пояснення фактів, процесів фінансової діяль­ності, виявлення сутнісних аспектів фінансових явищ і процесів, розкриття закономірностей і тенденцій у відносинах людини з природою, державою, між людьми у процесі трудової діяльності завжди спиралось на філософські кате­горії і принципи.

Філософія є методологічною основою дослідження фінансових явищ і про­цесів (а також їх глибинного пізнання), виявлення фінансових проблем, особ­ливостей виникнення, тенденцій розвитку, функціонування, їх рушійних сил та загроз.

Як ключовий підхід у розумінні предмета фінансової науки використовуєть­ся антропологічний, згідно з яким визначальними у детермінації соціально- економічної, фінансової діяльності є людина, її потреби та інтереси. В основі аналізу фінансових відносин лежить фундаментальне положення, що основний суб’єкт діяльності, рушійну силу суспільного життя становить особистість. За допомогою філософсько-соціологічної інтерпретації фінансової поведінки індивіда як платника податків, інвестора, власника, працівника, споживача суспільних благ, громадянина обґрунтовуються морально-етичні аспекти, орієнтири, деформації, проблеми та визначаються шляхи їх вирішення.

Антропологічний підхід дослідження предмета фінансової науки забезпе­чує розкриття сутності поняття соціально орієнтованої економіки внаслідок дослідження соціальних змін у суспільстві, специфіки діяльності політичних і управлінських структур, виявлення характеру соціально-політичних пере­творень, соціального, економічного осмислення постановки та реалізації за­вдання духовно-морального оздоровлення суспільства — виробленні, реаліза­ції національної ідеї.

Фінансова наука — система знань про фінансові явища і процеси, з виявле­ними достовірними передумовами виникнення, механізмами та принципами функціонування, доказовими, обґрунтованими положеннями та висновками про їх вплив на людину, господарство, суспільство, цивілізацію, оцінкою здо­бутків, вигод, втрат.

Ускладнення та урізноманітнення фінансових явищ та процесів на різних рів­нях та у сфері людської діяльності зумовили необхідність поглибленого їх ви­вчення. Така соціалізація фінансової науки, потреба у пізнанні глибинного змісту фінансових процесів, що відбуваються у житті індивідів, діяльності орга­нізацій, регіонів, держав, міжнародної спільноти, формування, розподілу та вико­ристання фінансових ресурсів, капіталу, грошових та фінансових потоків спри­чинили концентрацію уваги дослідників на явищах та процесах у суспільстві.

Складність проблем, продиктованих вимогою часу у пізнанні особливостей фінансових відносин у сучасний період стало першопричиною посиленої уваги науковців до дослідження як економічних, так і позаекономічних аспектів фі­нансової політики, фінансового менеджменту, бюджетного менеджменту, по­даткового менеджменту, фіскального адміністрування, корпоративного управ­ління.

Предмет фінансової науки потрапляє у сферу наукових досліджень пред­ставників інших наук та наукових напрямів. Процес інтеграції наук викликав небувалий інтерес до використання математичних методів та економіко-мате- матичного прогнозування і моделювання для дослідження фінансових явищ і процесів. Філософське осмислення фінансів, фінансової політики, управління фінансами, вивчення психологічних, соціологічних, правових аспектів збага­тили світову фінансову науку.

Фінанси віддзеркалюють складну ієрархічну структуру із субординацією, взаємозалежністю категорій і понять, що їх виражають. Обслуговуючи відно­сини власності, систему економічних зв’язків як способу господарювання з ха­рактерними для нього відносинами, методами та формами впливу на вироб­ництво, розподіл, обмін і споживання, фінанси є чинником і результатом економічних процесів як на національному (макро-, мікро-, субмікрорівні), так і на міжнародному рівнях.

Сутність фінансів.

Теоретичне осмислення сутності фінансів є складним та відповідальним творчим процесом, оскільки лише на основі пізнання глибинних основ явища або процесу можна виявити чинники, що впливають на нього, дослідити при- чинно-наслідкові зв’язки та використовувати здобуті знання у практичній діяльності.

Для отримання найбільш повної системи знань про предмет фінансової на­уки, що дасть підстави стверджувати про максимально можливе пізнання його сутності, слід використовувати відомі науковому пізнанню підходи та методи.

Філософський підхід до пояснення сутності фінансів як суспільного явища озброює дослідників методологією пізнання. З філософських позицій, кате горій, поняття є абстракцією, продуктом розумової діяльності людини, резуль­татом руху думки від конкретного до абстрактного, теоретичним виразом ре­альних відносин.

Формулюючи концептуальні підходи до трактування фінансів, використа­ємо такі філософські категорії як “сутність” і “явище”, “зміст” і “форма”, про­слідкуємо, яким чином вони дають можливість пізнати особливості фінансів, зрозуміти їхнє призначення як об’єктивної економічної категорії та інстру­менту регулювання соціально-економічного розвитку суспільства.

За сутністю фінанси є об’єктивною економічною категорією. Вони відоб­ражають сукупність економічних відносин, пов’язану із розподілом та пере­розподілом ВВП, а в окремих випадках й національного багатства країни з ме­тою формування фінансових ресурсів та створення фондів грошових коштів і їхнього використання для забезпечення соціально-економічного розвитку су­спільства.

Процес розподілу й перерозподілу ВВП за допомогою фінансів супрово­джується рухом грошових коштів, що набувають особливих різноманітних форм у вигляді доходів, нагромаджень, відрахувань, надходжень, що у сукуп­ності становлять фінансові ресурси суспільства, які є матеріальними носіями фінансових відносин. Використання цих ресурсів здійснюється через фонди грошових коштів, які мають цільове призначення. Аналіз фінансових ре­сурсів, що використовуються у фондовій формі, як матеріальних носіїв фінан­сових відносин, дає можливість виокремити фінанси із загальної сукупності економічних категорій і виділити таку специфічну ознаку фінансів — фінан­сові відносини завжди пов’язані з формуванням фінансових ресурсів, утворен­ням і використанням грошових фондів цільового призначення.

Глибоке пізнання сутності фінансів дає можливість сформувати оптималь­ну теоретичну модель розподілу ВВП, яка б створювала рівні можливості у ре­альному задоволенні економічних інтересів усіх учасників розподільного про­цесу. За допомогою такої теоретичної моделі, законів та інших нормативних актів суспільство може розробляти практичну модель, максимально наближе­ну до теоретичної. Якщо теоретична модель динамічна, то вона змінюється з урахуванням певного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та завдань, які стоять перед ним на перспективу. Порівняння цих двох моделей дає можливість без особливих зусиль виявити “вузькі місця”, проблеми та розробляти реальні дієві шляхи їхнього подолання. Отже, розуміння сутності фінансів суб’єктами розподілу є необхідною запорукою вирішення усіх питань фінансової практики.

Протилежною категорією сутності фінансів є їхнє явище. За явищем фінан­си як об’єктивна економічна категорія за умови прийняття законодавчих та нормативних актів набувають матеріального вираження у русі розподіленої вартості як за допомогою конкретних видів доходів, надходжень, нагрома­джень, відрахувань, видатків, витрат тощо, так і за допомогою руху фінансо­вих ресурсів у загальному. Зважаючи на неперервність відтворювальних та розподільних процесів, рух фінансових ресурсів, який називають грошовими потоками, в усіх суб’єктів розподілу теж є неперервним.

Отже, фінанси як явище відображають грошові потоки суб’єктів розподіль­них відносин, які характеризуються обсягами (наповненістю), спрямованістю і часом. У фінансовій теорії та практиці розрізняють вхідні, внутрішні та вихідні потоки. Множинність грошових потоків, розмежованих за часовими інтервалами, різноспрямованих і відмінних за видами грошових фондів (фі­нансових ресурсів) та обсягами, забезпечує належний рівень соціально-еконо­мічного розвитку країни та суб’єктів господарювання, реалізацію визначених цілей і завдань.

Важливою умовою успішного господарювання є синхронізація грошових потоків — узгодженість у часі вхідних та вихідних грошових потоків, що за­безпечує виконання зобов’язань кожного суб’єкта розподільних відносин, не­обхідну платоспроможність.

На мікрорівні відбуваються рух капіталу (фінансового, фізичного та людсь­кого), рух ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових), здійснюються то­варні та грошові потоки. На макрорівні рух фінансових ресурсів та грошові потоки ізольовані від руху матеріальних ресурсів та товарних потоків.

Між сутністю фінансів та їхнім явищем послідковується тісний взаємозв’я­зок та суперечності, обумовлені законом єдності і боротьби протилежностей. Основні суперечності полягають у невідповідності якісної характеристики фінансів, визначеної теоретичною моделлю, та практичної реалізації цієї моделі за допомогою грошових потоків.

Наступними філософськими категоріями, які дають можливість сформува­ти концептуальні підходи до трактування фінансів, є зміст і форма.

За змістом фінанси відображають кінцеву мету розподільних і пере- розподільних процесів — формування і використання фондів грошових кош­тів. Отже, грошові фонди є матеріальним змістом фінансів. Саме ці фонди є тією специфічною ознакою, яка відрізняє фінанси від усіх інших економічних категорій. У фінансовій науці виділяють такі основні ознаки, характерні для фондів грошових коштів:

Ø наявність грошових фондів у суб’єктів розподільних відносин, які здійс­нюють свою діяльність в умовах суспільної власності (формування фондів гро­шових коштів для індивідуального споживання неможливе);

Ø законодавче та нормативно-правове забезпечення процесів формування і використання грошових фондів;

Ø односторонній рух грошових коштів у процесі формування і використан­ня грошових фондів (немає еквівалентного обміну);

Ø цільовий характер коштів кожного грошового фонду;

Ø динамічність кожного фонду (кошти грошових фондів не нагромаджу­ються, а використовуються у міру надходження);

Ø мобільність (кошти грошових фондів використовуються насамперед на найнеобхідніші потреби);

Ø можливість поступової мобілізації та використання одних і тих самих коштів одним грошовим фондом декілька разів, або декількома грошовими фондами у процесі кругообігу цих коштів.

Фонди грошових коштів поділяються на централізовані і децентралізовані. До централізованих грошових фондів належать фонди, які держава створює у централізованому порядку і використовує їхні кошти для виконання своїх функцій (зокрема, державний і місцеві бюджети, пенсійний фонд, державні цільові фонди соціального страхування). Децентралізованими вважаються грошові фонди суб’єктів господарювання усіх форм власності та рівнів підпо­рядкування (зокрема, фонди в основних засобах, оборотні фонди, фонди обігу, фонди заробітної плати, резервні фонди, інвестиційно-інноваційні фонди, фонфон­ди матеріального заохочення, фонди соціально-культурного призначення, доброчинні фонди тощо). В умовах ієрархічної системи управління (державна та комунальна форма власності) та громадських об’єднань суб’єктів господа­рювання із сукупності децентралізованих грошових фондів виділяють умовно- централізовані, які формують та використовують органи управління вищого рівня або керівництво громадських об’єднань.

Протилежною категорією змісту є форма фінансів. В економічній науці розріз­няють такі форми фінансів як доходи, надходження, нагромадження, відраху­вання, видатки, витрати, тобто елементи, які характеризують рух фондів грошо­вих коштів. Ці форми є матеріальним вираженням фінансових відносин.

Між формою і змістом простежуються тісний взаємозв’язок та суперечності, визначені особливостями дії закону єдності і боротьби протилежностей. Одно­часно зміст і форма фінансів обумовлені їхніми сутністю та явищем. Діалек­тичний взаємозв’язок та відмінності між цими категоріями дають можливість глибоко пізнати теоретичні і практичні засади фінансів суспільства, досягнути єдності теорії і практики, забезпечити ефективне використання фінансів у за­безпеченні належного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволенні економічних інтересів усіх його членів.

Фінанси виступають основним важелем, за допомогою якого здійснюються регулятивні азимути економічних факторів. Саме фінанси свідчать про успіхи чи недоліки трансформації економічних процесів. Тому розроблення ефектив­них методів фінансової політики, їх реалізація на практиці змушують карди­нально змінювати сталі погляди на фінанси та визначати їх фундаментальність у контексті стратегічних завдань економічної розбудови держави.

Визначальною складовою економіки будь-якої країни є її фінансово-кре­дитна сфера, завдяки якій реалізуються інтереси кожної людини, кожного суб'єкта господарювання та держави загалом. Більше того, саме через фінан­сову сферу діють економічні стимули. Потреби людини — стимул економічної діяльності, що забезпечує участь людини в господарських зв’язках. Оскільки економічний інтерес — форма усвідомлення потреб, то інтереси трактуються також як причини, іцо спонукають до економічної діяльності.

Як складне суспільне явище фінанси наділені різними багатоплановими сутнісними ознаками і формами прояву. Одна із найбільш наочних — грошова форма. Саме гроші є квінтесенцією форм розподілу вартості створеного валово­го продукту, падають фінансам кількісного визначення та якісної суті. Проте не вся маса грошей є фінансами. Відмінність полягає, насамперед, в об’єктивній історичній потребі виникнення цієї категорії у розвитку суспільства. Якщо гроші є продуктом розвитку суспільного поділу праці й товарних відносин, то фінанси — продукт розвитку держави.На рівні держави фінанси забезпечують належний рівень виконання нею своїх конституційних функцій, що супроводжується зростанням обсягів дер­жавних видатків. З удосконаленням системи державного устрою різко збіль­шувались видатки на оборону, захист певних інтересів, соціальну сферу, охо­рону навколишнього середовища, а також на економіку тощо.

Значні розміри державних видатків зумовили збільшення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Основним джерелом поповнення таких коштів стали податки — фінансова клітина, що виникла задовго до появи таких фінансових категорій, як бюджет, державний кредит, державний борг та ін.На основі податку розвивається вся складна структура фінансів, особливо державних. Саме фінанси зумовлюють рух частин чистого доходу в грошовій формі, для якої характерний нееквівалентний обмін. У сфері фінансів дія за­кону вартості обмежується законодавчо встановленими нормами розподілу чистого доходу, що випливає із суспільних потреб. Перерозподільні важелі чистого доходу за допомогою фінансів значно оперативніші, не піддаються впливові закону вартості, а тому мають значно ширші можливості. Крім того, фінанси забезпечують узгоджену взаємодію нееквівалентного перерозподілу із системою економічного стимулювання.

Враховуючи те, що фінанси є вагомою інституційною складовою економіч­ної інфраструктури суспільства, а їх ознаки (грошова форма, розподільний і перерозподільний статус) властиві всім сферам і ланкам господарського проце­су, фінанси ототожнюють із грошовими потоками, що опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: ви­робництва, розподілу, обміну та споживання. Фінанси — не лише невід’ємна зв’язкова ланка між створенням і використанням валового внутрішнього про­дукту, а також головний важіль конституційного впливу держави на розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту. Тому об’єктивно фінанси — епіцентр економічної, соціальної та міжнародної політики держави. Отже, чітко простежується фінансове наповнення базису структури відтворюваль- них процесів та їх надбудови — ланок управління фінансовою системою. Вод­ночас господарські суб’єкти, формуючи грошові ресурси, перебувають у пев­них відносинах з контрагентами відтворювального процесу. Залежно від їхньої ролі в суспільному відтворенні (чи вони безпосередні учасники виробництва, чи лише здійснюють регулювання розподільними важелями) визначають на­лежність або до базисних структур, або до надбудовчого каркаса.

Отже, фінанси виражають відповідні грані відтворювального процесу, кож­на з яких формується у процесі взаємодії окремих елементів.

Основними елементами фінансових відносин у техніко-економічних зв’яз­ках відтворювального процесу є забезпечення грошовими коштами, поглиб­лення спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентра­ція та автоматизація.

Організаційно-економічні відносини відтворювального процесу потребують забезпечення грошовими коштами процесу взаємодії маркетингової та управ­лінської діяльності як на мікро-, так і на макрорівні.

При аналізі функціонування фінансів щодо економічної природи власності слід вказати на обов’язкове забезпечення грошовими коштами різних галузей суспільного відтворення та об’єктів привласнення.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб’єктів (держави, під­приємств, громадян), виділяють наднаціональні суб’єкти міжнародні ор­ганізації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу окремі автори звужено трактують міжнародні фінанси, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інсти­тутів.

Теорія та набутий досвід підтверджують, що під час трансформаційних про­цесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб’єктів, які умовно можна поділити на національно-дер­жавні та міжнародні. Так, націонал ьно-державні, як правило, циркулюють у межах території однієї держави без залучення іноземних суб’єктів, на основі національного законодавства, і є тільки внутрішньонаціональними.

Міжнародні фінанси включають міждержавні та транснаціональні кредитно-фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатам відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співробітництво з метою раціонального розміщен­ня внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень.

Отже, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: на- ціонально-державні й міжнародні фінанси. Хоча національно-державна фор­ма є первинною щодо міжнародної, останню можна розглядати як вищу, до­сконалішу та краще системно структуровану. Проте це твердження є доволі дискусійним. Опосередкованість усіх економічних, культурних, спортивних та інших відносин у світових господарських процесах зумовлює об’єктивне іс­нування фінансів, особливістю котрих, як економічної категорії, є грошова форма. Зростання зовнішньоекономічних зв’язків будь-якої країни, як засвід­чує практика, базується на її належності до певного регіонального економічно­го угрупування. Досвід західноєвропейської інтеграції, створення Європейсь­кого Союзу, впровадження євро вказують на те, що основи цих процесів закладено на мікрорівні у вигляді взаємовигідного співробітництва конкрет­них компаній, банків, фінансово-промислових груп, їхніх спільних інвести­ційних проектів, спільних підприємств тощо. Активізація Європейського Союзу та налагодження світових взаємозв’яз­ків, спрямованих на вирішення глобальних проблем людства, зумовлює фор­мування принципово нової структури економічних, культурних, політичних та інших відносин, однак цьому перешкоджатиме функціонування традицій­ної структури фінансів.

Фінанси як вартісний результат господарської діяльності є в цілому уза­гальненим інтегрованим вираженням вартості. Розвиток інформаційних тех­нологій, використання електронних носіїв економічних операцій дають змогу більше і ґрунтовніше здійснювати фінансове оцінювання, повніше використо­вуючи при цьому математичний апарат. Відображаючи результати ринкової конкуренції, фінанси дедалі більше сприяють вирішенню людських проблем, об’єднують різні економічні інтереси, що потребує регулювання, тобто втру­чання держави через фінансові агрегати в економічні процеси.

Фінанси виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визна­чає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, котрі її відобра­жають. Обслуговуючи насамперед систему економічних зв’язків щодо способу господарювання із властивими йому відносинами, формами й методами впли­ву на процес виробництва, розподіл і споживання, фінанси в ринкових відно­синах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Отже, вітчизняна наука розглядає фінанси як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їхні характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи.

Лекція 1. Генезіс фінансів

1. Фінанси як економічна категорія.

2. Історичний характер фінансів.

 

 

1. Фінанси як економічна категорія. Історичний характер фінансів.

 

Фінанси — важлива, складна та багатогранна економічна категорія. По­няття “фінанси” походить від лат. (фінанзіа — “платіж”). Вперше цей термін був застосований в Італії у XIII ст., зокрема у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим по­няттям позначалися платежі та внески, що здійснювалися на користь держа­ви. Надалі поняття набуло поширення в інших країнах і використовувалося у зв’язку з системою грошових відносин між державою і населенням з приводу формування централізованого фонду грошових коштів. Як об’єктивна еконо­мічна категорія фінанси — абстракція, що виявляється у грошових відноси­нах, тобто матеріальною основою існування фінансів є грошові кошти. Фінан­си виражають економічні відносини, оскільки пов’язані з рухом грошової форми вартості. Це означає, що фінанси базуються на економічних відноси­нах, відносинах власності як первинних. Суспільне відтворення передбачає наявність таких стадій, як виробництво, розподіл, обмін і споживання. Фінанси виражають не всі економічні відноси­ни, а лише ті, що виникають на стадії розподілу. Кожний суб’єкт ділить дохід на дві частини: споживання і нагромадження. У розподільному процесі бере участь держава, яка централізує частину коштів через податки, обов’язкові платежі, позики, а потім їх перерозподіляє між територіями, галузями, сфера­ми діяльності, підприємствами, фізичними особами. Підприємства, отримав­ши дохід від своєї діяльності, сплачують податки в бюджети, обов’язкові внески у позабюджетні фонди. З особистих доходів громадяни оплачують різні послуги, сплачують податки, погашають позички банків. У суспільстві перерозподільні відносини відбуваються непреривно.

На першій стадії розподілу суспільного продукту виділяється вартість ви­користаних засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань, при­дбання нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою виробництва і фінанси тут мають лише опосередкований вплив. На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд на­громадження і фонд споживання, співвідношення між якими залежить від суспільного устрою, економічного розвитку, стратегії уряду тощо. Вкладення коштів у розширене відтворення може відбуватися за рахунок коштів бю­джетів, кредитів банку, приватних доходів, іноземних інвестицій. Частково кошти нагромаджуються у резервних і страхових фондах з метою фінансуван­ня непередбачених витрат. Фонд споживання складається із суспільних фондів споживання і фонду особистого споживання, співвідношення між якими залежить від соціальної політики країни. Фінанси обслуговують процес формування і використання суспільних фондів споживання, які в основному проходять через бюджетні ви­датки на утримання установ соціального забезпечення, здійснення соціально­го захисту населення, надання безплатних послуг соціальної сфери. Особисте споживання включає отримання таких доходів: заробітна плата, соціальні до­помоги, дивіденди, відсотки за депозитними вкладами тощо. У ринковій еко­номіці переважне обсяг фонду особистого споживання, тому що це дає стимули до активної трудової діяльності, посилює відповідальність особи за свій ма­теріальний добробут. Однак держава повинна здійснювати регулюючий вплив на ринок праці з метою створення нових робочих місць, використовуючи для цього кошти бюджетів та відповідних соціальних позабюджетних фондів. Час­тина доходів громадян може бути інвестована в акції, облігації, що сприятиме розвитку підприємницької діяльності та слугуватиме джерелом додаткових надходжень у вигляді дивідендів і відсотків.

Основні пропорції між складовими національного доходу у процесі його роз­поділу й перерозподілу встановлюються законодавчою і виконавчою владою з урахуванням дії економічних законів, суспільного устрою, стану економіки, соціальної ситуації, національних особливостей тощо. Так, надмірне зростання обсягу фонду споживання спричинює зростання інфляції, обезцінення грошей, падіння реального рівня життя населення, внаслідок чого держава має збіль­шувати обсяги соціальних виплат, заробітної плати працівникам бюджетних установ, що ускладнює збалансування бюджетів. Зростання видатків зумовлює збільшення і податкових надходжень. Якщо держава буде стягувати у вигляді податків більше 30 % національного доходу, то не залишить суб’єктам господа­рювання коштів, необхідних для модернізації та розширення виробництва.

Отже, фінанси як економічна категорія виражають розподільні відносини, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу у грошовому вираженні.

Фінансові відносини супроводжуються рухом грошових коштів у процесі розподілу й обміну. На стадії розподілу відбувається односторонній рух грошо­вої форми вартості, а під час обміну — двосторонній рух вартостей, коли вар­тість у грошовій формі обмінюється на товарну.

Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресур­си, які формуються у суб’єктів господарювання, держави, домогосподарств за рахунок грошових доходів і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, соціальні та інші суспільні потреби.

У розподілі валового внутрішнього продукту використовуються не лише фі­нанси, а й інші економічні категорії — ціна, заробітна плата, кредит. Всі ці важелі застосовуються по-різному, кожний з них має свої особливості, однак ефективність суспільного розвитку залежить від їхнього узгодженого функ­ціонування. Так, ціна є грошовим вираженням вартості будь-якого товару, виступає вихідним інструментом розподілу вартості валового внутрішнього продукту і створює умови для його подальшого перерозподілу. В умовах віль­ного ціноутворення держава закладає в ціни податки та обов’язкові платежі в бюджети, внески в соціальні позабюджетні фонди, через норми амортизації ре­гулює суму відрахувань. Введення нових податків або зміна порядку сплати чинних може привести до зменшення чи збільшення ціни. З метою регулюван­ня виробництва або споживання окремих товарів, послуг уряд застосовує фі­нансові важелі: дотації, субсидії, субвенції за рахунок бюджетних коштів. За реалізації товару на його ціну впливає співвідношення попиту і пропозиції, що відображається на фінансових результатах суб’єкта господарювання, доходах бюджету і фінансовій безпеці держави.

Дія фінансів як розподільної категорії ширша, тому що вони охоплюють не тільки первинний розподіл вартості валового внутрішнього продукту, а й пере­розподіл через бюджети, позабюджетні фонди, фінансовий ринок, централізо­вані фонди і резерви міністерств. Заробітна плата є важливою складовою фонду споживання. Вона підлягає державному регулюванню шляхом встановлення розміру мінімальної заробіт­ної плати, прожиткового мінімуму, посадових окладів, надбавок і доплат пра­цівникам державних організацій та установ. Податки з доходів фізичних осіб вилучають частину заробітної плати в бюджети на суспільні потреби та здійс­нюють перерозподіл доходів окремих громадян. Формування фонду заробітної плати залежить від певних виробничих та фінансових показників. Фактичні витрати на оплату праці є об’єктом оподаткування та нарахування обов’язкових внесків у соціальні позабюджетні фонди. Отже, заробітна плата пов’яза