Тема 1. Бюджетний дефіцит: методи оптимізацн та джерела покриття

Розкрито сутність бюджетного дефіциту як специфічного економічного явища, вказано на причини його виникнення та форми прояву, проаналі­зовано динаміку дефіциту бюджету України за роки незалежності, охарак­теризовано основні джерела покриття бюджетного дефіциту та наведено їх класифікацію, визначено специфіку державного боргу України шляхом аналізу його структури, наведені основні джерела його погашення.

Тема 2. Оптимізація організації та контролю виконання бюджету

Наведено перелік державних утворень, що залучені до виконання бюджету, а також окреслено їх повноваження, розкрито особливості казначейської системи виконання державного бюджету, розкрито сутність бюджетного обліку, визначено його предмет, завдання та методику виконання.

Тема 3. Вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні

Обґрунтовано необхідність удосконалення регіональної політики дер­жави у світлі євроінтеграційних процесів, охарактеризовано передумови збалансованого економічного розвитку регіонів, окреслено концептуа­льну модель стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій, розкрито сутність положень економічної теорії бюджетного федераліз­му, як одного з перспективних шляхів розв'язання проблем міжбюджет­них відносин в Україні, визначено сутність цілісної концепції реформу­вання української системи міжбюджетних відносин.

ТЕМА 1

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: МЕТОДИ ОПТИМІЗАЦІЇ ТА ДЖЕРЕЛА ПОКРИТТЯ

Програмна анотація. Бюджетний профіцит і бюджетний дефіцит. Критерії класифікації бюджетного дефіциту. Відкритий і прихова­ний, вимушений і свідомий, стійкий і тимчасовий, фактичний, '

структурний та циклічний, активний і пасивний бюджетний дефі­цит. Економічні передумови виникнення бюджетного дефіциту в Україні. Заходи держави щодо подолання бюджетного дефіциту та * джерела його покриття. Поняття зовнішнього боргу та характерис­тика його структури. Рейтинг зовнішніх зобов'язань України. Не­гативні і позитивні аспекти зовнішніх запозичень, передумови, не­обхідні для ефективного використання зовнішніх позик.

1^1 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опа-рін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

2. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

3. Льовочю'н С. М. Теоретичне обґрунтування державного боргу (на прикладі США) // Фінанси України. — 1997. — № 1. — С 65—70.

4. Опарін В. М., Малько В. І., Кондратюк С. Я. Бюджетна сис­тема. — К.: КНЕУ, 2000. — 208 с •

5. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2003. — 523 с.

6. Сучасні проблеми бюджетної системи // Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми. М-ли наук.-практ. конф. — Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. —С 3—166.

7. Фінансово-правовий механізм формування дохідної частини бюджетів: Курс лекцій / Л. А. Савченко, А. В. Цимбалюк,

8. Т. Капріна та ін. — Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. — 357 с 8. Хохлов М. П. Державний бюджет США: сучасні тенденції структурних змін // Фінанси України. — 1999. — №4. — С 117—120.

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання со­ціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: рівновагою доходів і видатків, перевищен­ням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доці-... льним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бю­джету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінан­сового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фі-

нансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування.

З позицій адміністративного управління фінансами проблема створення рівноважного бюджету вирішується досить просто. За­лежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслід­ків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваже­ності бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а то­му практично не піддається математичному моделюванню.

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, це до­сить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. Згідно з Бюджетним кодексом України про­фіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. Проте якщо погашення цього боргу включити у видат­ки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бю­джету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини. У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як пози­тивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибу­тку суб'єктів підприємництва. Як правило, він означає економічну і фінансову стабільність у державі.

Бюджетний дефіцит — перевищення видатків над постій­ними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, віднесені до доходів бюджету, є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Він притаманний бюджетам більшо­сті країн світу, у тому числі й країнам з розвиненою ринковою економікою. Його величина коливається від 2 до 15 % валового національного продукту при середньосвітовій величині 4,5 %. Вважається, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує З % валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскі­льки при його складанні та затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характери­зує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пусто-

тою, коли в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Од­нак в Україні воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання.

Існують глибинні, загальні причини бюджетного дефіциту, що властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, невиважена соціально-економічна політика.

Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не мож­на оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховува­ти всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за фор­мою прояву, причинами виникнення та спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит — це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: Законі про Дер­жавний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається і фактично означає фальсифікацію основного фінансового плану держави. Така фальсифікація може бути як свідомою — для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність. В Україні останніми роками мали місце елементи прихованого дефіциту у ви­гляді завищення планових завдань. Завищення доходів може мати напівприхований характер. Так, в Україні у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що ма­ють бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування, затверджений бю­джет має містити тільки реальні доходи, які необхідно чітко визна­чити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бюджету з метою фіктивного його збалансування. Можливий варіант напівприхова-ного дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділя­ється, однак до складу доходів включаються надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит — вкрай небажане явище, особливо у його прихована форма — завищення планових показ­ників доходів. Адже згорнути окремі програми і скоротити видат­ки в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмови­тись від них із самого початку. Такий підхід відображує бажання

органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Існування напів-прихованого дефіциту характеризує фінансову казуїстику, ігнору­вання загальноприйнятих визначень, термінів і підходів.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит пов'яза­ний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності, і є наслідком економічної та фінансової кризи. Теоре­тично завжди можна скоротити видатки або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні за умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуаль­них доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та ін­ші цілі просто неможливо. Аналогічно немає можливості підвищити • рівень оподаткування — він і так надто високий.

Причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно розду­та бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністратив­но-командної системи, і низький рівень ВВП на душу населення. Якщо в розвинених країнах світу останній становить 25—40 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. Вимушений бюджетний дефіцит фактично є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням полі­тики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюдже­ту може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фі­нансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забез­печення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обме­ження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних ви­датків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслід­ком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юри­дичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий же стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий.

З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно важливе для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна вважати негатив­ним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідливий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінансового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансу­вання інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки. Адже в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні. Неможливо вийти з кризи без певних зусиль і без певних вкладень. Під час економічної кризи падає ділова активність приватних інвес­торів, оскільки високим є ризик втрати коштів чи їх знецінення. Тільки держава в змозі взяти на себе такий ризик і таку відповідаль­ність. Політика дефіцитного фінансування інвестицій потребує чіт­кої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспек­тиву, сприяючи виходу з кризи, зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

Політика дефіцитного фінансування інвестицій ґрунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бюджетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють розвитку еко­номіки, розширюють попит і цим стимулюють економіку. Фінан­сова політика дефіцитного фінансування економіки широко ви­користовувалась у різних країнах світу в певних історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокла­сична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно Україні необхідно передусім визначитись в орієнтирах своєї еко • номічної доктрини, чітко сформулювати завдання та цілі, і зже стосовно до них обирати певну фінансову політику.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Дефіцит бюджету на рівні 3 % від ВВП не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Безперечно, такий «норма­тив» є досить умовним. Він може використовуватися при здійс­ненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від між­народних фінансових організацій з метою визначення і забезпе­чення платоспроможності позичальника. У певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищено. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ про­водилось за умови рівня бюджетного дефіциту 4—5 % до ВВП.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається ви­могами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, осно­вним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негатив­ні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бю­джетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей, що веде до економічної нестабільності, оскі-

льки гроші втрачають свою вартість у часі й практично переста­ють виконувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може да­ти зворотні наслідки. Дефіцит грошей — настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфля­ції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зрос­тання попиту, а відтак, і виробництва. Тому політика бюджетного дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюдже­тного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від бага­тьох чинників, насамперед від наявності продуманої політики, керованості бюджету і бюджетного процесу.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викли­кається касовими розривами у виконанні бюджету або неперед-бачуваними подіями та обставинами.

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефі­циту виділяють фактичний, структурний та циклічний бюджет­ний дефіцит.

Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період.

Структурний дефіцит — це дефіцит за умов повної або ви­сокої зайнятості потенційних виробничих ресурсів.

Циклічний дефіцит — це результат недонадходження бю­джетних доходів унаслідок циклічних коливань в економіці. У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між факти­чним і структурним дефіцитом.

Фактичний дефіцит є зовнішнім виявленням розбалансованос-ті дохідної та видаткової частин бюджету, а структурний і циклі­чний дефіцити є його внутрішніми складовими.

За критерієм впливу на економіку бюджетний дефіцит поді­ляється на активний і пасивний.

Активний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збі­льшення державних видатків, що спричинює неможливість зба­лансувати бюджет. Відмінність між структурним і активним де­фіцитом полягає в тому, що останній виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стиму­лювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробни­чих ресурсів, що спонукає економіку розвиватись відносно неза­лежно від циклічних коливань. Отже, активний дефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту.

Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Пасивний дефіцит можна ототожни­ти з циклічним бюджетним дефіцитом.

Особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

■S структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення структурних перетворень;

v збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

v неефективний механізм оподаткування суб'єктів господа­рювання;

S значний обсяг тіньової економічної діяльності;

S невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

S нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

S втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки і т. ін., що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шля­хів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюдже­ту. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання до­ходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахун­ків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфе­ри особистих заощаджень населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього біз­несу способом розроблення й виконання цільових програм роз­витку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування до системи надання суб­сидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7) запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні норма­тиви бюджетної забезпеченості.

Проблема покриття дефіциту бюджету з'явилася в Україні у 1991 р. Починаючи з цього року сума доходів бюджету в порівнян­них цінах почала зменшуватись, що було спричинено початком економічної кризи. В умовах відсутності цивілізованих методів фі­нансування дефіциту бюджету за рахунок випуску державних цін­них паперів, перевищення видатків над доходами покривалося за рахунок емісійних кредитів Національного банку України. Наслід­ком цього стали величезні темпи інфляції. Тільки в 1994 р. фінансу­вання дефіциту бюджету було частково здійснено за рахунок інозе­мних кредитів, а з 1995 р. — і за рахунок розміщення державних цінних паперів. Найвищим дефіцит бюджету був у 1992 р. — 13,8 % ВВП. Надалі бюджетна політика спрямовувалася на поступове зме­ншення дефіциту. Так, у 1999 р. дефіцит становив 1,5% ВВП, у

2000 р. бюджет був зведений з профіцитом у розмірі 0,6 % ВВП, а у

2001 р. — з дефіцитом у розмірі 0,3 %, у 2002 р. — з профіцитом у розмірі 0,7 %. Динаміку доходів, видатків і рівня бюджетного дефі­циту в Україні у 2003—2004 роках показано на рис. 4.2.

У 2003 році дефіцит державного бюджету становив 0,65 %. У 2004р. відбулося значне збільшення розміру бюджетного дефіциту. При запланованому рівні держбюджету в розмірі 3,5 % фактичний його рівень становив понад 10%. Максимальний розмір дефіциту Державного бюджету на 2005 рік встановлено на рівні 6,5 %.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

S державні позики;

■/ емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами ін­ших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредито­рами. Залежно від територіального розміщення виділяють внут­рішні та зовнішні державні позики. Внутрішні характеризують залучення коштів на внутрішньому фінансовому ринку даної краї­ни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів ін­ших країн: юридичних та фізичних осіб, урядів або урядових орга­нізацій. Особливе місце займають кредити, які надаються міжна­родними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації виділяють державні позики, що пов'я­зані з випуском в обіг державних цінних паперів, а також позики, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на ко­ротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові позики у ви­гляді казначейських векселів надаються на термін до одного ро­ку. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

На відміну від державних позик, емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту і спричиняє інфляцію — знецінення грошей, а отже, фактично не вирішує проблеми браку коштів. Інфляція призводить до збільшення грошової маси одноча­сно з її знеціненням. У результаті сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Проте, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, на період складання і виконання бюджету грошову емісію використовують для його збалансування. Надалі все залежить від спрямування кош­тів дефіцитного фінансування. Інвестування в економіку дає мож­ливість створити передумови для повернення грошей, а відтак, і відновлення їх вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Створюється загроза переростання інфляції в гіперінфляцію і далі — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету вкрай небажане і офіційно забороняєть-

ся. Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту ре­альним і повноцінним є лише державні позики.

В Україні випускаються облігації внутрішньої державної по­зики на коротко- і середньостроковій основі. Значну роль у дже­релах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні пози­ки. Співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел покриття бю­джетного дефіциту України за окремі роки наведено в табл. 4.1.

У сучасних умовах дефіцитності державних бюджетів значно активізуються позичкові операції на міждержавному рівні. Тому в останні роки спостерігається регулярний вихід багатьох урядів⁵ на міжнародний ринок позичкових капіталів. Причиною цього є переважно недостатня розвиненість національних ринків та більш сприятливі умови на міжнародних ринках.

Фінансування державних видатків за рахунок зовнішніх запо­зичень, використання зовнішніх джерел фінансування є цілком нормальним явищем у економічному житті як в країнах, що роз­виваються, так і в економічно розвинених країнах і досі залиша­ється актуальним для України. Залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел означає, що підприємства і уряди країн з дефі­цитом капіталу вдаються до позик у країнах з надлишком капіта­лу, де ринкова відсоткова ставка нижча. Важливим аргументом на користь державних позик є те, що державне запозичення під час економічних спадів слугує цілям стабілізації економіки, оскі­льки перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. У кращо­му випадку наростання державного боргу не є загрозливим, оскі­льки борг частково може погашатися після подолання кризових явищ. Так, вступ економіки на стадію підйому супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати при про­веденні економічно обґрунтованої політики повинні зменшувати­ся. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, повинен спря­мовуватися на погашення боргів, що виникли під час кризи. Проте такий механізм діє за умови проведення заходів структур­ного реформування економіки, у результаті якого відроджувало­ся б національне виробництво, а не наближалася боргова криза.

Значний державний борг спричиняє проблему його обслуго­вування. Якщо державний борг зростає швидкими темпами, стрі­мко збільшуються відсоткові виплати за державним боргом. Тоді держава вимушена піднімати рівень оподаткування або ж скоро­чувати державні видатки. Збільшення податкового навантаження підриває стимули до економічної активності й сприяє розширен­ню тіньової економіки. Скорочення ж державних видатків загос­трює соціальні та економічні проблеми суспільства..

При позитивних темпах зростання ВНП обслуговування державно­го боргу відбувається безболісно, більше того, економічне зростання створює передумови для безболісного збільшення державного боргу.

За класифікацією Світового банку, Україна належить до країн із середнім рівнем зовнішнього боргу. Причинами накопичення зовні­шнього боргу в економіці України були дефіцит держбюджету, не-збалансованість платіжного балансу, необхідність формування стабі­лізаційного фонду національної валюти, роздача державних гарантій за іноземними кредитами, прийняття «газових» боргів підприємств.

Специфічність зовнішнього боргу України можна частково пояснити, охарактеризувавши його структуру в 2003 р:

• 9 % зовнішнього боргу сформовано за рахунок гарантованих урядом іноземних кредитів, які залучалися юридичними особами через кредитні лінії Німеччини, США, Італії, Японії та Франції;

• 42,15 % — заборгованість перед МВФ;

• 20,22 % — борг перед Росією і Туркменістаном за постачан­ня енергоресурсів;

• 23,05 % — є наслідком реструктуризацій зовнішнього боргу в 2000 р. і

• 2,94 % — заборгованість перед ЄС;

• решту становить борг перед Японією та за наслідки реструк­туризації боргу в 1995 р. Таким чином, із загальної суми боргу лише 25,46 % є державним боргом у класичному розумінні, тобто боргом, що виник як результат фінансування дефіциту держаного бюджету через запозичення. Решта виникла внаслідок виконання державою невластивих їй функцій, що було наслідком нерозви­неності в Україні інституту боргового управління. ■*■

Основними формами врегулювання відносин із зовнішніми кредиторами у минулому і сьогодні є угоди про відстрочку пла­тежів та пролонгація надкоротких кредитів; конверсія у формі взаємозаліків; рекапіталізація за рахунок так званих револьвер­них кредитів, тобто шляхом надання на певних умовах нових кредитів для погашення існуючих зобов'язань; сек'юритизація.

Досить вдалим було проведення реструктуризації у 2000—2001 pp., коли сума виплат за зовнішнім боргом становила 5,7 млрд дол. Про­те на цьому можливості України з реструктуризації своїх зовнішніх боргів закінчилися. До того ж у 2002 р. закінчився пільговий період зазначеної реструктуризації і протягом 2003—2006 pp. зовнішні тор­гові виплати України сягатимуть 1,5 млрд дол. щорічно.

Основними джерелами фінансування виплат уряд визначив доходи від приватизації, внутрішні й зовнішні позики та дохідну частину держбюджету. Проте, відповідно до результатів моделю-

вання протягом найближчих 5 років, цих джерел буде недостат­ньо для виконання державою своїх зобов'язань повною мірою.

Можливість держави виступати позичальником на зовнішніх ринках капіталу має позитивний ефект, особливо враховуючи фактор конкуренції за вільні ресурси світової економіки. При­кладом цього є факт розміщення Україною у 2003 р. 10-річних єврооблігацій на 800 млн доларів під 7,65 відсотків річних. При цьому обсяг заявок від інвесторів перевищив пропозицію більш ніж у п'ять разів, а кількість заявок перевищила 300. Авторитет­ний журнал Emerging Markets у випуску до щорічних зборів Сві­тового банку і Міжнародного валютного фонду назвав розміщен­ня українських євробондів у сумі 800 мільйонів доларів за ставкою 7,65 % — кращою державною фінансовою операцією року. Це зайвий раз підтвердило високу зацікавленість інвесторів в українських цінних паперах.

Протягом 2003 року ряд міжнародних рейтингових агентств по­кращили рейтингові оцінки України. Так, 10 листопада 2003 року міжнародне рейтингеве агентство Moody's підвищило кредитний рейтинг зовнішніх зобов'язань України з «В2» до «В1». Прогноз рейтингу —■ стабільний. Підставою для підвищення рейтингу є еко­номічне зростання, високі темпи якого тривають останніми роками, накопичення валютних резервів, виважена податкова та грошово-кредитна політика, проведення урядом України податкової, пенсій­ної реформ, реформи в агропромисловому секторі.

Підвищення рейтингових оцінок України не тільки збільшує привабливість України для міжнародних інвесторів, а й виступає додатковим фактором євроінтеграційних прагнень нашої держави.

Проаналізувавши особливості розміщення облігацій зовніш­ньої та внутрішньої державної позики, можна зазначити переваги та недоліки фінансування бюджетного дефіциту за допомогою зовнішніх запозичень.

Серед переваг можна відмітити покращання структури держа­вного боргу країни, можливість рефінансування існуючого дер­жавного зовнішнього боргу, шляхом збільшення терміну обігу та зменшення вартості обслуговування; збільшення міжнародних золотовалютних резервів НБУ. Світовий ринок є більш містким, що дозволяє одержувати кошти на триваліший термін і під мен-. ший відсоток. Позитивною відмінністю позик Міжнародних фі­нансових організацій та кредитів іноземних держав є можливість їх вільного використання, без додаткових умов і обмежень.

Негативними аспектами зовнішніх запозичень для покриття бю­джетного дефіциту є значні втрати часу на підготовку, розміщення

та перманентне навантаження на бюджет у зв'язку зі здійсненням платежів з погашення та обслуговування боргу. У разі значного ко-- ливання відсоткових ставок та валютних курсів може значно збіль­шитися вартість обслуговування у гривневому еквіваленті, що є не­гативним моментом для забезпечення боргової безпеки держави.

До негативних сторін зовнішніх запозичень також можна від­нести збільшення розміру державного зовнішнього боргу, хоча його помірне збільшення, по своїй суті, не має негативних нас­лідків для економіки держави.

Для ефективного використання бюджетних позик необхідні певні передумови, серед яких:

1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;

2) довіра з боку кредиторів до держави;

3) наявність стимулів до надання позик державі;

4) спроможність держави своєчасно повернути борги та ви­платити відсотки.

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. У дійсності такі вільні кошти як у фізич­них, так і в юридичних осіб є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Адже завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші можуть викорис­товуватись як кредитні ресурси, на які можуть претендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Проблема полягає не в наявно­сті ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. У зв'язку з тим, що кредитні взаємовідносини мають ризикова­ний характер, кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тому не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити. Держава завжди мусить дбати про свій імідж надійного і вигідного пози­чальника. Це досягається передусім своєчасним поверненням бо­ргів і забезпеченням збереження вартості грошей.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредит­ний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів, у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохідністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим ме­нша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найна-

дійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль станда­рту дохідності, вони стабілізують і регулюють фінансовий ринок.

Основним стимулом до надання позик державі є досить висо­ка надійність державних цінних паперів. Водночас держава праг­не встановити і високу їх ліквідність. Державні цінні папери ві­льно продаються і вільно купуються. Держава може брати на себе зобов'язання викупити їх з першого пред'явлення свого кре­дитора. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розви­тку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкла­дати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час.

Найважливішою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити відсотки. Джерелами погашення державного боргу можуть бути:

• дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор;

• додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і по­даткової бази від інвестування коштів в економіку;

• надходження від спеціально введених податків чи підви­щення ставок оподаткування для погашення державного боргу;

• скорочення видатків;

• залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів. Доходи від інвестування коштів, залучених' за допомогою

державних позик, відбивають результативність діяльності держа­ви у сфері економіки. Якщо інвестиційна політика має обґрунто­ваний і цілеспрямований характер, то погашення боргів здійсню­ється також планомірно і гарантовано. Необхідність у підвищенні ставок оподаткування чи у введенні нових податків, а також у скороченні видатків пов'язана саме з проблемами відсутності по­воротних джерел від використання позик чи внаслідок неефекти­вності інвестицій, або в результаті «проїдання» позикових кош­тів. Необхідність же залучення нових позик для покриття попередніх боргів пов'язана або з небажанням, або з неможливіс­тю підвищувати рівень оподаткування. Однак реально погасити державну заборгованість новими позиками неможливо. Навпаки, це тільки збільшує цю заборгованість. Реальне погашення може відбуватись тільки за рахунок додаткових надходжень у бюджет чи від інвестицій, або від підвищення рівня оподаткування.

ТЕМА 2