Тема 1. Бюджет як економічна категорія

Простежено історичну еволюцію терміна «бюджет», розкрито його економічну сутність як основної ланки державних фінансів, наведе­но ознаки та охарактеризовано основні функції.

Тема 2. Бюджетний механізм

Розкриває закономірності функціонування бюджетного механізму, на рівні головних підсистем: підсистемою управління бюджетним процесом та бюджетними відносинами, а також підсистемами формування, розподілу, використання, аналізу та контролю за ви­користанням бюджетних ресурсів.

Тема 3. Бюджетна політика

Охарактеризовано зміст, роль та основні функції бюджетної політики як складової фінансової політики держави, показано мінімально та максимально допустимі межі ефективності бюджетного регулюван­ня, що визначаються українським законодавством, визначено сут­ність та види соціально-економічного моніторингу.

Тема 4. Способи формування і реалізації бюджетної політики

Розглянуто основні елементи бюджетної політики як способи її фо­рмування та реалізації — бюджетну стратегію та бюджетну тактику, що розробляються в рамках бюджетного законодавства, проаналі­зовано методику бюджетного планування і прогнозування.

ТЕМА 1

БЮДЖЕТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Програмна анотація. Походження, еволюція та сучасне розумін­ня терміна «бюджет». Головні ознаки, економічна сутність та фун­кції бюджету. Бюджет як основна ланка державних фінансів. Роль і місце бюджету в ринковій і командно-адміністративній моделях економіки. Відмінності рівня централізації національного доходу в бюджеті в різних моделях ринкової економіки.

І^І Рекомендована література

1. Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика дер­жавних фінансів). —Львів: Каменяр, 2000. — 302 с

2. Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адмініст­ративної науки // Вісник податкової служби України. — 2003. — Квітень—травень. — С 46—53.

3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. / Передмова і наук. ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000. — 654 с.

4. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К: КНЕУ 2004. — 864 с.

5. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

6. Всемирная история экономической мысли. — Т. 11. — М.: Мысль, 1988.

7. Іванов В. М. Бюджетна система: Конспект лекцій. — К.: МАУП, 1999.— 80 с.

8. Иноземцев В. Л. Очерки истории экономической общест­венной формации. — М.: Таурус-Альфа: Век, 1996. — 400 с.

9. Конституція України. — К.: Феміна, 1996. — 64 с.

10. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: Миро­вой опыт второй половины XIX—XX вв. — Харьков: Консум, 1999.— 288 с.

11. Опарін В. М., Малько В. /., Кондратюк С. Я. Бюджетна система. — К.: КНЕУ, 2000. — 208 с.

12. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2003. — 523 с. •

13. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. — М.: Соцэкгиз, 1962.

За понад 200-літній період фінансова наука запропонувала чимало теорій стосовно бюджету і державних фінансів. На ранніх етапах фінансова наука вбачала своє завдання в обгрунтуванні пропозицій правителя для розумного ведення державного госпо­дарства. Ці пропозиції базувалися на загальнолюдських ціннос­тях і відображали найраціональнішу, на їхній погляд, бюджетну політику держави.

У XVII—XVIII століттях найяскравішими представниками фінансової думки щодо бюджету і державних фінансів були ка-мералісти — представники адміністративних і господарських знань. Німецькі вчені Д. Зоненфельд і Д. Бехер у своїх працях намагалися переконати правлячі еліти тодішніх державних утво­рень у доцільності керуватися під час мобілізації коштів не суб'єктивними намірами й потребами, а ідеєю збереження потен­ціалу довгострокового економічного зростання. У дослідженнях камералістів є досить ґрунтовні висновки, актуальні й сьогодні. Відстоюючи ідею помірного оподаткування, вони стверджували,

що зниження податкових ставок, а також надання пільг у пер(іе-ктиві може привести до зростання податкової бази і надходж нь до бюджетів. Аналогічно у сфері бюджетних видатків камера іс-ти обґрунтовували ідею стимулювальної функції витрат, які у ю-вгостроковій перспективі мають сприяти зростанню доходів і ер-жави.

Погляди камералістів стосовно бюджету, податків, ви- эат держави тощо суттєво вплинули на представників класичної то-літичної економії. А. Сміт, а пізніше Д. Рікардо, вбачали га ан-тію економічного розвитку й поліпшення життя народу в дет ок-ратизації бюджетного процесу. Положення А. Сміта і Д. Ріке що щодо доходів держави й використання бюджетних коштів, с їли фінансовою класикою, яка повністю може бути реалізована і ль-ки в умовах демократії.

На початку XX ст. з'явилися перші наукові визначення 5ю-джету. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона ст ер-джує, що бюджет, з погляду держави, є загальним фінансовш за­коном, на якому будується розпис доходів і видатків держави

Саме в цей час зароджується ідея, що стала панівною у др тій половині XX ст., згідно з якою за допомогою бюджету деря іва, поряд із розв'язанням класичних адміністративних, політичі їх і оборонних завдань, повинна виконувати соціальну функцію;ус-пільного добробуту, забезпечувати населенню матеріальний до­статок, комфортне та безпечне існування.

Ідея суспільного блага набула вирішального значення в ті орії бюджету та фінансів загалом. Представники цієї теорії називг оть бюджет публічною або фіскальною економікою, продуктиві ість якої вимірюється обсягом і якістю суспільних благ.

У наукових працях європейських авторів державні фінан;и, і передусім бюджет, постають складною сферою, яка перебувг: на перехресті економіки й політики та є невід'ємною складової су­спільно-економічної системи.

Сьогодні під бюджетом розуміють фонд фінансових ресу юів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади т шо-го рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією.

Державний бюджет — це сукупність законодавчо регла іен-тованих відносин між державою і юридичними та фізич йми особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за пе тих умов — /' національного багатства з метою формування і t ико-ристання централізованого фонду грошових коштів, признак гно-го для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існу­вання реальних, об'єктивно обумовлених розподільчих відносин, які виконують специфічне призначення — задоволення потреб як суспільства в цілому, так і його адміністративно-територіальних структур у фінансових ресурсах.

Головними ознаками бюджету є: історичність, плановість, юридичний характер, терміновість.

Економічна сутність бюджету полягає в розподілі й перероз­поділі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення і територіями з метою підвищення ефектив­ності економіки та добробуту громадян. За його допомогою дер­жава надає суспільству блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. До таких благ належать оборо­на країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, за­хист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Сутність бюджету реалізується через його основні функції — розподільну і контрольну. Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ефективністю. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює такого багатопрофільного пе­рерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл.

Широка сфера дії розподільної функції обумовлюється участю в бюджетних відносинах практично всіх членів суспільства. Ос­новою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур конт­ролює й вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як у частині їх збирання, так і розподілу.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм — доходів і видатків, кожна з яких має специфі­чне суспільне призначення. За рахунок доходів формується фі­нансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпе­чуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

Бюджет є основною ланкою державних фінансів, що вира­жають сукупність економічних відносин у грошовій формі з при­воду розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави і важливою складовою фінансової системи в цілому.

Суб'єктами фінансових відносин виступають юридичні й фізич­ні особи та держава, а об'єктом — валовий внутрішній продукт (ВВП). Об'єктом фінансових відносин за певних умов може бути й національне багатство, виражене у вартості накопичених у сус­пільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Розвиток економічних відносин неможливий без втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вар­тості в суспільстві. З розвитком цивілізації бюджет стає ефектив­ним інструментом здійснення економічної політики держави в рі­зних політико-адміністративних системах. У ньому сконцентро­вані інтереси держави, підприємців, населення, між якими то­читься постійна боротьба за задоволення власних потреб.

Права підприємців та робітників і службовців ґрунтуються на правах власності відповідно на засоби виробництва та на робочу силу. Вони є суб'єктами фінансових відносин як безпосередні виробники, зусиллями яких створюється ВВП. У процесі розпо­дільних відносин підприємці отримують прибуток, а робітники і службовці — заробітну плату. Результати такого розподілу хара­ктеризують відносини і права власності. Кожний отримує згідно з тим, що він заробив і що йому належить.

Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Рин­ковий механізм є саморегульованою системою, що ґрунтується на балансі інтересів і суперечностей. З одного боку, кожний із суб'єктів ринку прагне отримати якомога більший прибуток, а з іншого, існують певні обмеження, що стримують ці прагнення. Підприємці обмежені в зростанні прибутку за рахунок зменшен­ня заробітної плати, адже реалізація виробленої продукції забез­печується за умов високої платоспроможності населення, що ви­значається рівнем його доходів. Робітники і службовці не можуть домагатись підвищення заробітної плати за рахунок зменшення прибутку, бо це підриває фінансову базу підприємств, а відтак, і перспективи зростання заробітної плати.

Правове регулювання пропорцій між заробітною платою і прибутком забезпечується законодавчими актами у сфері оплати праці та регламентування прибутку. У ряді країн установлено мі­німальний рівень оплати праці. Рівень прибутку регулюється економічними методами, зокрема податковими.

Роль держави в розподілі ВВП полягає у виконанні нею суспі­льних функцій, за що вона отримує плату у вигляді податків та інших форм доходів. Держава може брати участь у розподілі ВВП і як один із суб'єктів його створення — власник засобів ви-

робництва в межах державного сектору. В цьому разі на неї по­ширюється право на одержання доходу від підприємницької дія­льності.

Участь держави в розподілі ВВП залежить від моделі фінан­сових відносин у суспільстві, яка визначається роллю і місцем у ній бюджету.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють моделі ринко­вої та адміністративної економіки.

Сутність моделі ринкової економіки, що пройшла великий іс­торичний шлях розвитку і домінує у більшості країн світу, проста і логічна. Переважна частина вартості створеного ВВП розподіля­ється між учасниками його створення — власниками засобів виро­бництва, котрі отримують прибуток, і робітниками та службовця­ми, яким виплачується заробітна плата. Держава отримує доходи і формує бюджет переважно у процесі перерозподілу національного доходу. До державних підприємств, як правило, застосовуються ті самі податкові методи централізації доходів, оскільки вони функ­ціонують у ринковому середовищі й організовують свою фінансо­ву діяльність на загальноприйнятих засадах.

За ринкової моделі через рівень доходів, що є основним кри­терієм діяльності, досить точно відображається внесок кожного суб'єкта у створення ВВП, а отже, достовірно визначається й рі­вень оподаткування суб'єктів. Держава може змінювати рівень оподаткування тільки гласно й відкрито. Практично вона нічого не створює, а тільки перерозподіляє створене. Навіть у межах державного сектору держава виступає більшою мірою організа­тором виробництва, ніж підприємцем.

Сутність моделі адміністративної економіки полягає в централізації в бюджеті переважної частини національного дохо­ду. Держава як монопольний власник засобів виробництва із са­мого початку виключає цю частину із розподільних відносин. Через нормування оплати праці й планове ціноутворення держава встановлює пропорції між заробітною платою і грошовими на­громадженнями, які включають прибуток підприємств — децен­тралізований чистий дохід — і податок з обороту — централізо­ваний чистий дохід. На відміну від ринкової економіки, де у складі ВВП переважає частка заробітної плати, в адміністратив­ній економіці основною є частка грошових нагромаджень.

Основна відмінність між командно-адміністративною і ринко­вою моделями полягає у відображенні фінансових реалій у суспі­льстві. Ринкова економіка дає змогу реально оцінити результати діяльності своїх суб'єктів за допомогою показників їхніх доходів.

Адміністративна економіка створює результати діяльності своїх суб'єктів, оскільки доходи юридичних і фізичних осіб фактично є. тільки часткою, залишеною їм державою. У командно-адмі­ністративній моделі практично відсутні стимули до праці та раці­онального господарювання, що у кінцевому підсумку веде до її руйнування.

Слід зазначити, що вищенаведені схеми тієї чи іншої моделі є узагальненими. Так, у моделі ринкової економіки є елементи пе­рвинного вилучення доходів, насамперед через систему непря­мих податків. У моделі адміністративної економіки також є еле­менти перерозподілу, проте не всієї суми доходів, а тільки їх залишку після первинного вилучення.

Головна відмінність між моделями полягає в різних, прямо про­тилежних пропорціях первинного розподілу і перерозподілу на ко­ристь держави доходів юридичних і фізичних осіб. Проблема поля­гає не в тому, скільки забирає держава, а коли і як вона це робить і, як це впливає на систему економічних інтересів у суспільстві.

Рівень централізації національного доходу в бюджеті може змінюватися лише за моделі ринкової економіки. У фінансових моделях окремих країн у рамках планової економіки такі відмін­ності не були суттєвими, а стосувалися лише історичного аспекту.

За рівнем централізації національного продукту виділяють три моделі: американська, західноєвропейська та скандинавська, відмінності між якими полягають у рівні фінансового забезпе­чення держави, що, у свою чергу, визначається характером вико­нання державою її функцій.

Американська модель ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незнач­ним рівнем бюджетної централізації національного продукту; (25—ЗО %). Забезпечення виконання державою функції оборони обумовлене воєнною доктриною, яка спирається на провідну роль США у світі, а отже, на воєнні цілі витрачаються величезні, кошти. Для виконання економічної та соціальної функцій кошти централізуються за принципом мінімальності. Соціальні програ-, ми спрямовані на забезпечення лише тих нечисельних верств на­селення, які не можуть обходитися без державної фінансової до­помоги. Американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання. З одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Кожен суб'єкт економічних відносин спирається тільки на власні сили. Жорстка і водночас високоефе­ктивна американська фінансова модель ґрунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Протилежністю американській є скандинавська модель, з роз­галуженою державною соціальною сферою, що потребує високо­го (до 60 %) рівня централізації ВВП у бюджеті. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього насе­лення, одночасно з існуванням конкуренції у приватному секторі. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населен­ня, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона не така жорстка, як американська, створює клімат упевненості й соціальної врів­новаженості. Створення такої моделі можливе лише за умов іс­нування належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Без існування відповідних передумов модель, заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і веде до розвалу економіки.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті — 35—45 %. Такою ж помі­ркованою вона є й у сферах оподаткування та надання державою соціальних послуг, передусім у галузі освіти. Загальна середня та вища освіта в умовах західноєвропейської моделі є досить досту­пними, що забезпечується відповідною державною політикою, адже у сучасному світі тільки освічена нація має широкі перспек­тиви економічного та соціального розвитку. Відзначаючи перева­ги західноєвропейської моделі, слід пам'ятати, що побудова такої моделі можлива в умовах багатої країни.

Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету дер­жави залежить від багатьох чинників. Різноманітність моделей визначається конкретними історичними традиціями, природними умовами, багатством країни, завданнями, що стосуються соціаль­ної та економічної сфер, а також психологією тієї чи іншої нації.

Як система розподільних відносин, що характеризує рух вар­тості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Це об'єктивне явище, притаманне й фінансам у цілому, адже об'єкт фінансових відно­син один — ВВП, а суб'єктів — троє: юридичні, фізичні особи і держава. Вирішення цих протиріч можливе шляхом досягнення оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає у відсутності наукового обґрунтування таких пропорцій. •

Кожна країна використовує опосередковані показники, які дають змогу оцінити її фінансову модель і збалансувати супереч-⁵ ності. Основним критерієм ефективності є економічна і соціальна' стабільність. Відсутність соціального напруження в суспільстві свідчить про ефективність економіки, задоволеність переважної?

більшості суспільства існуючими пропорціями розподілу. Крите­рії оцінювання відображаються й у досить точних економічних показниках, які є основними для оцінювання стану економіки кожної країни — в обсязі ВВП (ВНП) на душу населення і тем­пах економічного зростання.

Обсяг національного продукту на душу населення характери­зує ступінь розвитку країни, життєвий рівень її громадян. Чим бі­льшим є даний показник, тим більше матеріальних благ одержує кожен суб'єкт, тим повніше задоволені його потреби. Існує тіс­ний взаємозв'язок між показником національного продукту на душу населення і фінансовою моделлю держави. З одного боку, чим більший ВВП за обсягом, тим легше задовольнити потреби всіх суб'єктів, реалізувати певну модель фінансових відносин. З / іншого боку, правильно обрана модель формує ту систему розпо-/ дільних відносин, яка стимулює зростання ВВП як у загальному обсязі, так і в розрахунку на одного члена суспільства. Правиль­но обрана фінансова модель має створювати стимули до продуі&-тивної діяльності. Якщо цього немає, то немає ні передумов для зростання ВВП, ні перспектив розвитку суспільства і створення відповідного обсягу національного багатства.

Проблема вибору фінансової моделі є найактуальнішою для України. На сьогодні, з одного боку, залишається певна пріори­тетність формування бюджету, що в окремих випадках підриває фінансовий потенціал підприємницьких структур. З іншого боку, до цього часу чітко не визначена економічна доктрина держави і, відповідно, засади формування фінансової моделі.

Якщо показник ВВП (ВНП) на душу населення характеризує досягнутий рівень економічного розвитку й фінансового благхь получчя, то темпи економічного зростання — динаміку фінансо^ вих відносин. Кожен із суб'єктів розподільних відносин зацікав" лений не тільки в одержанні належної йому частки, а й у постійному зростанні маси доходів. Суперечності фінансових відносин значно пом'якшуються при досягненні стабільних тем­пів зростання ВВП. Постійне зростання доходів створює сприят­ливий клімат у суспільстві. Навіть у найбагатших країнах спові­льнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння, викликає незадоволення.

Для бюджету зростання ВВП теж має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зроста­ють доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави,

Характерне явище новітньої історії — розвиток функцій дер­жави, розширення сфери її фінансової діяльності. Закономірним наслідком цього є зростання рівня бюджетної централізації, що притаманне практично всім країнам. Якщо ж абстрагуватись від цієї динаміки і виходити із масштабів державної діяльності, то закономірним буде зменшення бюджетної централізації. Адже при стабілізації функцій держави відносно стабілізується й маса ресурсів, які потрібні для їх реалізації. В умовах, коли джерело цих ресурсів — ВВП — постійно зростає, з'являється можливість зменшувати рівень бюджетної централізації. Саме цей чинник обумовив тенденцію до поступового зниження рівня податкових ставок. Зростання ВВП вигідне всім суб'єктам, але найбільше заінтересовані в цьому юридичні та фізичні особи, адже в такому випадку їхні чисті доходи зростають як за рахунок підвищення загального рівня доходів, так і зниження рівня їх оподаткування.

У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінан­суються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявля­ється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні від­носини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

ТЕМА 2

БЮДЖЕТНИЙ МЕХАНІЗМ

Програмна анотація. Поняття бюджетного механізму. Основні під­системи бюджетного механізму як сукупність інструментів державно­го регулювання економіки у сфері бюджетних відносин. Нормативно-правове, організаційно-управлінське та інформаційно-аналітичне за­безпечення як економіко-адміністративні важелі механізму управлін­ня бюджетним процесом та бюджетними відносинами. Економічні важелі забезпечення формування бюджетних ресурсів. Механізм та принципи розподілу бюджетних ресурсів. Бюджетне фінансування. Бюджетне р егулю вання доходів та його методи. foETb

15? І Рекомендована література

1. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

2. Бюджетний кодекс України. — К.: Велес, 2004. — 64 с

3. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

4. Іванов В. М. Бюджетна система: Конспект лекцій. — К.: МАУП, 1999.— 80 с.

5. Опарін В. М., Малько В. І., Кондратюк С. Я. Бюджетна сис­тема. — К.: КНЕУ, 2000. — 208 с

6. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2003. — 523 с

7. Конституція України. — К.: Феміна, 1996. — 64 с

8. Куценко Т. Ф. Бюджетно-податкова політика: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 256 с

9. Розпутенко І. В. Бюджетний процес. — К., 1997.

10. Сучасні проблеми бюджетної системи // Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми. М-ли наук.-практ. конф. — Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. —С 3—166.

11. Фінансово-правовий механізм формування дохідної части­ни бюджетів: Курс лекцій / Л. А. Савченко, А. В. Цимбалюк, В. Т. Капріна та ін. — Ірпінь, Академія ДПС України, 2002. — 357 с

Бюджетний механізм — це сукупність способів та форм ор­ганізацій бюджетних відносин, що застосовуються суспільством з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Бюджетний механізм включає сукупність загальних та спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розпо­ділу та використання бюджетних коштів — інструментів держав­ного регулювання економіки у сфері бюджетних відносин.

Бюджетний механізм має низку важелів, що можуть бути система­тизовані як його підсистеми, за допомогою яких держава здійснює фу­нкції розподілу та перерозподілу, реалізує бюджетну політику. Кожній підсистемі притаманні свої функціональні особливості, але незважаючи на відносну самостійність, вони функціонують як одне ціле, характери­зуються взаємопов'язаним комплексним використанням.

Бюджетний механізм розкриває та обумовлює рух бюджетних потоків у рамках бюджетної системи держави, опосередковує взаємовідносини між її різними рівнями. Розрізняють зовнішні (вхідні та вихідні) і внутрішні бюджетні потоки, що відображають розподіл та перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

До головних підсистем бюджетного механізму належать:

1) механізм формування бюджетних ресурсів;

2) механізм розподілу бюджетних ресурсів;

3) механізм використання бюджетних ресурсів;

4) механізм управління бюджетним процесом та бюджетними відносинами;

5) механізм контролю за використанням бюджетних ресурсів. Механізм управління бюджетним процесом і бюджетними від­носинами складається з трьох економіко-адміністративних важелів.

Нормативно-правове забезпечення бюджетної політики реа­лізується через бюджетно-податкове законодавство; реалізація організаційно-управлінського забезпечення здійснюється загаль­нодержавними та оперативними органами управління; інформа­ційно-аналітичне забезпечення складається з бюджетного про­гнозування, бюджетного моделювання, бюджетного планування, бюджетної звітності, статистики і моніторингу.

Залежно від того, як спрацьовують економічні важелі механі­зму формування бюджетних ресурсів, складаються умови для вирішення актуальних проблем економічного розвитку.

Основними методами формування бюджетних ресурсів є ме­тоди обов'язкової та добровільної мобілізації грошових коштів. Провідна роль належить обов'язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави.

Найвагомішим, найпоширенішим і найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів у дохід держави є податок. Крім того, обов'язко­вий метод мобілізації грошових коштів державі включає різномані­тні державні збори (митні, дорожні, за надання юридичних послуг і т.п.), штрафи, плату за використання природних ресурсів тощо. Держава встановила також обов'язкові платежі в централізовані спеціальні фонди — пенсійний, соціального страхування.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включас в себе проведення лотерей, випуск державних облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян і т.п.

Бюджетний кодекс України закріплює цілу низку економіч­них важелів, що використовуються в бюджетній практиці та за­безпечують формування бюджетних ресурсів. Розробка бю­джетних запитів — один з інструментів, що слугує посеред­ницькою ланкою між бюджетними установами, котрі потребу­ють фінансування, та Міністерством фінансів України, яке на основі аналізу бюджетних запитів готує пропозиції проекту Державного бюджету України на наступний рік. Бюджетні установи, отримуючи певні повноваження, виступають голо­вними розпорядниками.

У процесі підготовки бюджетних запитів суб'єкти, що їх роз­робляють, мають дотримуватися бюджетних обмежень: організа­ційних, фінансових та інших. Бюджетні обмеження — важли­вий інструмент бюджетної політики на етапі формування бюджетних ресурсів, який дозволяє забезпечити шляхом інфор­маційно-аналітичних обгрунтувань регулювання відповідності потреб у бюджетних коштах та можливостей їх задоволення.

Бюджетна експертиза — засіб здійснення аналізу кожного законопроекту, внесеного на розгляд до Верховної Ради України, з метою оцінки його впливу на дохідну та видаткову частину бю­джетів та виконання Закону про Державний бюджет України.

Важливою складовою цієї підсистеми бюджетного механізму виступає бюджетне стимулювання, направлене на своєчасне і повне надходження коштів до бюджету, найбільш економне й ефективне їх використання.

Ефективно діючий бюджетний механізм крім бюджетних ст«-мулів обов'язково має і бюджетні санкції. Бюджетне санкціону­вання включає санкції за неповне та несвоєчасне надходження коштів до бюджету, за умисне ухилення від сплати податків і зборів та недодержання законодавства про оподаткування тощо.

Специфічну роль відіграє механізм розподілу бюджетних ре­сурсів, у рамках якого слід розглянути відповідні форми, методи та інструментарій, що використовується державою в бюджетній практиці. Розподіл мобілізованих державою грошових коштів та­кож забезпечується тільки йому властивими методами.

Вивчаючи форми розподілу бюджетних коштів, що існують в Україні, слід звернути увагу на систему міжбюджетного розподіл у видатків та доходів, яка базується на розмежуванні видатків та дохсь дів, законодавчо закріплених за певним рівнем бюджету (табл. 2.1).

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансо­вою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може базуватися на двох прин­ципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташу­ванні об'єктів фінансування.

До недавнього часу головним був принцип підпорядкованості. У розподілі видатків з Державного бюджету фінансувалися вида­тки на оборону (практично повністю), народне господарство (пе­реважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціально-культурну сферу.

З місцевих бюджетів фінансувалася переважна частина видат­ків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфра­структури, місцевих органів влади та управління.

Починаючи з 2001 року в Україні започатковано реформу міжбюджетних відносин, сутність якої — у чіткому розмежуван­ні видів видатків між бюджетами різних рівнів.

Згідно з Бюджетним кодексом України розмежування видів видатків між місцевими бюджетами має здійснюватися на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти на­дання послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на три групи, які мають певне спрямування фінансових коштів (див. ст. 86 Бюджетного Кодексу)

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про бю­джетну систему України», Бюджетного Кодексу України кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затвер­джених Законом про Державний бюджет України. Кошти республі­канського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюдже­тів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включа­ються видатки, які не передбачені законом України. Розподіл вида­тків між бюджетами здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про бюджетну систему України». Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має здій­снюватися за такими принципами:

• забезпечення надійної фінансової бази для фінансування за­кріплених видатків;

• встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;

• встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адмініс­тративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержа­вних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поділяються на:

• закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

• регулюючі — такі доходи, від яких установлюються відра­хування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тоб­то нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично, як правило змінюються.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюдже­тами відповідно до того, який орган їх установлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між ланками місцевих бю­джетів.

Бюджетне регулювання доходів — це надання коштів із за­гальнодержавних дохідних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою їх збалансування на необхідному для виконання планів економічного та соціально­го розвитку певної території рівні.

Система міжбюджетного розподілу доходів доповнюється їх бюджетним регулюванням, що має в Україні досить обмежений характер.

У бюджетній практиці України застосовуються кілька методів бюджетного регулювання: 1) метод відсоткових відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рів­ня у своєму акті про бюджет на наступний рік (законі чи рішенні про бюджет); 2) метод міжбюджетних трансфертів.

До проекту закону про державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування від­рахувань, дотацій та субвенцій бюджетам Автономної Республі­ки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, яке має міс­тити:

• статистичні дані про різницю в економічному, соціальному, природному та екологічному становищі вказаних суб'єктів;

• розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економіч­ного, соціального, екологічного стану та ефективного викорис­тання природних умов суб'єктів;

• інформацію про урядові та регіональні програми щодо по­долання різниці між суб'єктами.

Розмежування доходів, закріплених за бюджетами Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та за бюджетами районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах, здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, місь­кими (міст Києва і Севастополя) радами з урахуванням економіч­ного, соціального, екологічного, природного становища відпові­дних районів та населених пунктів.