Виникнення та становлення бюджетних відносин у Франції, великобританії та США

Програмна анотація. Еволюція бюджетних відносин в Англії. Сутність «Великої хартії вольностей» та «Білля про права» та їх роль у становленні бюджетних відносин. Особливості бюджетного процесу в Англії у XIX ст. Періодизація бюджетної історії Фран­ції. Роль бюджетних відносин у боротьбі Сполучених Штатів Аме­рики за незалежність.

Рекомендована література

1. Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика дер­жавних фінансів). — Львів: Каменяр, 200. — 302 с

2. Василик О. Д., ПавлюкК.В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

3. Всемирная История экономической мысли. — Т.11. — М.: Мысль, 1988.

4. Иноземцев В. Л. Очерки истории экономической общест­венной формации. — М.: Тартус-Альфа: Век, 1996. — 400 с.

5. История экономических учений/ Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского. — М.: Изд. Моск. ун-та, 1989. — Ч. 1. — 368 с.

6. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2003. — 523 с.

7. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов. — М.: Инфра — М, 1996. — 192 с.

8. Хрестоматия по истории Древнего Востока. — М., 1980. — 4.1.

9. Юхименко П. /., Леоненко П. М. Історія економічних учень: Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. — К.: Знання-прес, 2002. — 514 с.

 

Однією з перших країн, де були встановлені бюджетні відно­сини, є Англія. Прийнята у 1215 р. «Велика хартія вольностей» в одній із статей встановила своєрідний розподіл прав між королем і парламентом. Відтепер король не мав права публікувати стату­ти, призначати податки, утримувати військо без згоди народних представників або парламенту.

У першій половині XVII ст. в Англії було покладено початок процедурі вотування фінансових законів парламентом. У 1628 р. прийнято другу англійську хартію — «Петицію про права», яка проголошувала, що жоден податок не може бути введений без згоди парламенту. Парламентом засуджувалися як добровільні, так і примусові позики. Незважаючи на підписану хартію, коро­лівські чиновники продовжували стягувати ряд податків. Проти­стояння парламенту й короля максимально загострилися за часів правління Якова II. Його наслідком стала революція 1688 р., у ре­зультаті якої «Білль про права» знову підтвердив, що дозвіл на збирання податків належить тільки зборам представників країни. Таким чином, 1688 рік, вважається роком остаточного встанов­лення бюджетного права в Англії. Англійський парламент отри­мав законодавчо закріплене право затверджувати доходи і видат­ки. Цей рік також вважається початком відліку прийняття та затвердження бюджету.

Відтепер при затвердженні бюджету кошти держави та короля розмежовувались. Доходи, передбачені для корони, мали задово­льняти потреби королівського дому. Усі публічні витрати затвер­джувались голосуванням у парламенті.

З початку XVII ст. до початку XX ст. англійська бюджетна си­стема зазнавала деяких трансформацій. Протягом 1625—1660 pp. існували податки на окремі товари. У XVII ст..існував податок для окремих професій — аукціоністів, комісіонерів, лихварів то­що. У 1798 р. був уперше застосований податок на доходи гро­мадян.

Система оподаткування, започаткована законом від 1803 p., по­клала початок системі, яка збереглася до 20-х років XX ст. Відпові­дно до цього закону доходи поділялись на п'ять категорій, у кожній з яких податок утримувався із самого джерела доходу, наприклад, податок на землевласника утримувався з орендаря або квартиранта, а останні відповідно зменшували суму орендної плати.

У період Республіки за правління Кромвеля протягом 20-ти років було введено до 200 видів акцизів, причому оподаткуванню підлягали всілякі об'єкти, наприклад коробки для масла або со­лом'яна потерть. Боротьба землевласників за скасування земель­ного податку велася із XVII до кінця XVIII ст. і привела до його зниження, а згодом і повного скасування.

Організація бюджетного процесу в XIX ст. мала такий вигляд. На місцях компетентні агенти оцінювали потреби й побажання місцевого населення і передавали відповідні цифрові дані в центральні органи. Центральні органи розглядали ці проекти,

вносили зміни, доповнення, разом з конкретними міністерствами відсилали проект міністру фінансів. Міністр фінансів оцінював проекти бюджетів відповідних міністерств, приєднував до них особливі, не враховані в проектах бюджетів доходи та видатки і направляв їх на розгляд парламенту з пояснювальною запискою. Отримавши схвалені показники, організовував виконання і конт­роль за державними коштами.

Роль центрального фінансового органу Англії виконувало Бю­ро казначейства, на чолі з першим лордом казначейства, зазвичай головою кабінету, який був, як правило, головою правлячої партії і здійснював загальне керівництво. Безпосередньо фінансовими справами займався Канцлер казначейства. Крім того, до складу Бюро входили три молодші лорди, два секретарі, які були члена­ми міністерства, а також один постійний секретар, який був поза політикою і стежив за дотриманням традицій і послідовністю ве­дення справ. Інколи перший лорд казначейства суміщав свої фу­нкції з функціями канцлера казначейства.

У питаннях доходів і видатків Казначейству повністю підпо­рядковувалися всі цивільні міністерства та відомства, а також Головне управління доходів, управління національного боргу, карбування монет, відомство постачання, відомство позик для громадських робіт, відомство громадських робіт і будівель. Голо^ вне управління пошти, Адміністрація внутрішніх доходів, управ­ління державною власністю. Підпорядковувалися казначейству у фінансових питаннях і військове та морське відомства, хоча і з широкими автономними повноваженнями.

Компетентні дії апарату Бюро казначейства, жорсткий контроль за доходами та видатками знаходили підтримку в населення Англії.

Розвиток бюджетних відносин в Англії від початку XIII ст. до першої половини XX ст. — це шлях безперервної боротьби між адміністративною владою та парламентом. Успіх у цій боротьбі залежав від прагнення народу відстоювати свої права всіма до­ступними способами — від збройної боротьби до стриманого, виваженого врахування всіх обставин з метою досягнення при­йнятного рішення. У результаті постійного поліпшення бюджет­них відносин Англія вже наприкінці XIX ст. сформувала власну законодавчу базу, відповідні інституції розробили механізми збору бюджетних коштів та контролю за їх витратами.

Бюджетна історія Франції поділяється на три періоди:

1) період Генеральних штатів;

2) період парламентів;

3) період організації сучасного ладу....-.,,...

У середні віки феодальні збори складалися зі значних васалів, баронів і прелатів, які, обіцяючи субсидії королю, самі ж і збира­ли їх зі своїх підданих, не питаючи на це їхньої згоди.

У 1314 р. король Філіпп Красивий бажаючи поповнити казну, звернувся прямо до представників народу. Генеральні штати, складені з представників дворян, прелатів, буржуа, оголосили про готовність допомагати королю відповідно до можливостей та бажання. Скориставшись невизначеністю такої декларації, ко­роль власним указом встановив податки на житло та з продажу товарів.

Періодичність, з якою скликалися генеральні штати (у серед­ньому 6-7 зібрань за сторіччя) вказує на їх безсилля. Королі вла­сною владою встановлювали і збирали податки, хоча Генеральні штати ще в 1483 р. урочисто задекларували неможливість вста­новлення і зібрання ніяких податків без отримання їхньої згоди.

Період парламентів охоплює часовий проміжок від 1614 до 1789 pp. У цей період Генеральні штати вже не збиралися. Коро­на протягом 175 років сама встановлювала податки і на свій роз­суд здійснювала витрати. Абсолютній владі протистояв лише ав­торитет парламенту. Парламент намагався присвоїти собі право встановлення бюджетів, але воно було примарним. Парламент не обирався народом, ані будь-якою його частиною г нікого не пред­ставляв. Посади парламентарів купувалися за гроші й не давали ніяких законодавчих повноважень. Законодавство не базувалося на будь-якій конституційній основі. Часто самі парламентарі про­тестували проти тих податків, які зачіпали їхні інтереси, спокійно сприймаючи обкладання податками непривілейованих класів.

Починаючи з 1715 р. парламент намагається повернути своє право заперечувати королю у разі незгоди з його рішеннями. Протягом наступних десятиріч його авторитет міцнішає.

З часів правління Людовіка XIII бюджет Франції став незба-лансованим. Виникла необхідність використовувати широкомас­штабні позики. Зростали витрати на утримування армії, які навіть у мирні часи складали 65 % загального обсягу бюджету королівс­тва. В останній третині XVII ст. частка військових витрат у коро­лівському бюджеті (за винятком витрат на обслуговування дер­жавного боргу) становила від 75 до 83 %, причому періоди мирного часу і військових дій фактично не впливали на цю вели­чину. Значні кошти державного бюджету витрачалися на підтри­мання добробуту вищих верств суспільства.

Спроби здійснення фінансових реформ з метою збалансування бюджету призводили лише до реструктуризації боргу.

Успішну спробу радикально змінити ситуацію було здійснено Кольбером. З 1662 р. він почав проводити виважену фінансову політику, у результаті якої доходи королівства перекрили витра­ти, причому дохідна частина бюджету за 1661—1671 pp. подвої­лась. Було прийнято низку законодавчих актів, які заохочували мануфактурну діяльність і торгівлю. Було ухвалено протекціоні­стський закон щодо митної діяльності та створено сприятливі умови для формування державних торговельних компаній.

З метою збалансування бюджету майже вдвічі скоротилися державні витрати. Було викуплено багато урядових посад, що значно скоротило витрати на утримання двору. Величина держа­вного боргу скоротилася більш як утричі. Рівень збору податків став передбачуваним.

Після смерті Кольбера неконтрольоване зростання державного боргу призвело до його астрономічної суми. Забезпечення плате­жів за державним боргом становило в 1788 р. 51 % усіх витрат бюджету, або 63,5 % усіх реально отриманих доходів. Країна бу­ла фактичним банкротом, і політична ситуація сприяла револю­ції. 14 липня 1789 р. було взято Бастилію й утворено Першу рес­публіку.

З 1789 р. починається період організації сучасного ладу, який простежується до початку XX ст.

17 червня 1789 р. було ухвалено декрет, згідно з яким право встановлювати податки надавалось винятково представникам на­роду. Декрет від 18 лютого 1792 р. був першою спробою скла­дання бюджету, який включав лише два напрями фінансування: утримання міністерських закладів та сплата боргів, платня духо­венству, пенсії тощо. Але навіть Конституція 1814 р. не містила чітких положень про державні витрати, а отже, народним пред­ставникам залишалося право тільки контролювати надходження. І лише закон про бюджет 1817 р. надавав парламенту право конт­ролювати як надходження, так і видатки, щоправда законодавчо­го права затверджувати видатки народні представники ще довго не мали.

Регламент від 31 травня 1862 р. лише передбачав, «що доходи і витрати, які призначаються для кожного відомства, дозволяють­ся щорічними фінансовими законами».

Бюджетні відносини відіграли важливу роль у боротьбі Спо­лучених Штатів Америки за свою незалежність від Англії.

До 1765 р. північноамериканська колонія, яка була в підпо­рядкуванні Англії, самостійно встановлювала внутрішні податки і будь-яких відрахувань Англії не здійснювала. 8 березня 1765 р.

англійський парламент установив для колонії гербовий збір на користь Англії і доручив це робити американським агентам. Це рішення викликало протест Віргінських зборів, підтриманий ін­шими частинами колонії. Америка використала проти Англії ту саму зброю, якою сторіччя тому скористалась Англія проти свого короля, щоб відстояти власні вольності. Зважаючи на досить жо­рсткі позиції колонії, англійський парламент скасував закон про гербовий збір, але встановив ряд нових податків, що знову ви­кликало протести. Колоніальні збори ухвалили рішення не вико­ристовувати в ужитку англійських товарів. В англійському пар­ламенті відстоювалася позиція про неможливість стягувати податки з колонії не отримавши згоди її представників. Усе це призвело до скасування у березні 1770 р. всіх раніше встановле­них податків, за винятком податку на чай, загальна сума якого була незначною. Зберігаючи цей податок, англійський парламент керувався не принципом економічної доцільності, а бажанням зберегти принцип верховенства. Такий підхід викликав нову хвиг лю невдоволень у колонії. Пролунали голоси за незалежність.

У 1774 р. колонія у Філадельфії вотувала Декларацію прав на Конгрес, підтвердивши неприйняття будь-якого податку, який стягується з американських підданих без їхньої згоди. У північ­ноамериканській колонії була організована армія, яку очолив Дж. Вашингтон. 4 липня 1776 р. було проголошено.незалежність ко­лонії від Англії. Почалася війна. 11 березня 1778 р. податок на чай англійським парламентом було скасовано.

Основні риси американського бюджетного права запозичені з англійського права. До введення в дію Закону від 10 червня 1921 р. федеральний уряд США не знав бюджету в юридичному розу­мінні. Американський конгрес не скликався для щорічного за­твердження кошторису. Усі податки встановлювалися законами. Видатки, як і в Англії, були або постійними, або ж установлюва­лись окремими законами. Закон зберіг цю правову систему. З фо­рмального погляду бюджет видатків, на відміну від англійської системи, включає всі кредити, у тому числі й постійні. Поряд із цим бюджетом складається бюджет, який включає всі доходи (бюджет доходів). Як постійні кредити, так і бюджет доходів на практиці є лише кошторисом, який, у повному розумінні, не мав правового характеру.

ТЕМА З