Джерела покриття бюджетного дефіциту в Україні

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

— державні позики;

— емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

 

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

 

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпече-ним джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як уже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх використання необхідні певні передумови: 1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси; 2) довіра з боку кредиторів до держави; 3) наявність стимулів до надання позик державі; 4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

 

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає втому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Найважливішою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів.

Доходи від інвестування коштів, залучених з допомогою державних позик, відбивають результативність діяльності держави у сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть виникати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держави. Якщо ж політика інвестицій має обґрунтований і цілеспрямований характер, то погашення боргів теж здійснюється планомірно і гарантовано. Необхідність у підвищенні ставок оподаткування чи у введенні нових податків, а також у скороченні видатків пов'язана саме з проблемами відсутності поворотних джерел від використання позик чи внаслідок неефективності інвестицій або в результаті «проїдання» позикових коштів. Необхідність же залучення нових позик для покриття попередніх боргів пов'язана або з небажанням, або з неможливістю підвищувати рівень оподаткування. Однак реально погасити державну заборгованість новими позиками неможливо. Навпаки, це тільки збільшує цю заборгованість. Реальне погашення може відбуватись тільки за рахунок додаткових надходжень у бюджет чи від інвестицій, чи від підвищення рівня оподаткування.

 

 

Завдання для першого модульного контролю з курсу «Введення в спеціальність»

1. Розвиток вищої освіти в контексті Болонського процесу

2. Система вищої освіти в країнах Європи і Америки

3. Організація самостійної роботи студентів на кафедрі фінансів

4. Історія розвитку Болонського процесу

5. Болонський процес в Україні

6. Характеристика систем вищої освіти в країнах Європи і США

7. Переваги і недоліки впровадження Болонського процесу в Україні

8. Вища освіта в країнах Європейського Союзу (Іспанія, Італія, Швеція)

9. Вища освіта Франції, Німеччини та Великобританії

10. Порівняльний аналіз вищої освіти України та країн Західної Європи

11. Історія створення та розвитку НУ ДПСУ

12. Співробітництво ВНЗ України з ВНЗ Європи

13. Фінанси та їх роль у соціально-економічному розвитку

14. Основні функції фінансів: розподільча, контролююча та регулююча

15. Взаємозв’язок фінансів з іншими елементами економічної системи

16. Взаємозв’язок фінансів з кредитом

17. Взаємозв’язок фінансів із заробітною платою

18. Взаємозв’язок фінансів з грошима

19. Взаємозв’язок фінансів з ціною

20. Поняття «фінанси», як економічної категорії

21. Характеристика поняття «фінансові ресурси»

22. Основні етапи розвитку фінансів

23. Еволюція розвитку фінансової науки

24. Фінансові концепції класичної політекономії (Сміт, Рікардо)

25. Кейнсіанство і його значення для розвитку фінансової науки

26. Фінансова політика держави, її сутність та функції

27. Еволюція розвитку фінансової науки

28. Історичні аспекти розвитку фінансів в Україні

29. Структурна будова фінансової системи

30. Сфери та ланки фінансових відносин

31. Управління фінансовою системою

32. Сутність фінансової системи України, теоретичні основи її побудови.

33. Поняття фінанси і фінансова система.

34. Класифікація елементів фінансової системи.

35. Характерні риси фінансової системи різних типів.

36. Державна фінансова політика та її етапи проведення

37. Складові державної фінансової політики

38. Бюджетна політика: характеристика, основна мета, законодавче забезпечення.

39. Податкова політика: характеристика, основна мета, законодавче забезпечення.

40. Грошово-кредитна політика: характеристика, основна мета, законодавче забезпечення.

41. Валютна політика: характеристика, основна мета, органи, що здійснюють.

42. Кредитна політика: характеристика, основна мета, законодавче забезпечення.

43. Інвестиційна політика: характеристика, основна мета, законодавче забезпечення.

44. Фінансовий механізм та його методи.

45. Цілі та завдання фінансового контролю.

46. Фінансова інфраструктура України

47. Законодавча основа фінансової системи

48. Фінансові ресурси держави

49. Заощадження домогосподарств, їх класифікація, мотиви, і чинники

50. Державні цільові фонди як складова фінансової системи України

51. Основні аспекти розвитку фінансової системи Росії

52. Сутність і склад державних фінансів

53. Бюджетна система України

54. Державний борг і державний кредит

55. Загальнодержавні фонди цільового призначення

56. Характеристика складових частин державних фінансів

57. Структура бюджетної системи:державний бюджет та які функції він виконує;

58. Характеристика державного бюджету, його структура, доходи і витрати.

59. Що таке бюджетна політика та умови для її ефективного проведення?

60. Характеристика державного боргу та державного кредиту.

61. Пенсійний фонд України як загальнодержавний фонд цільового призначення.

62. Які принципи закладені в основу побудови бюджетної системи України?

63. Основні етапи бюджетного процесу.

64. Державний бюджет як основний фінансовий план держави

65. Дефіцит державного бюджету: причини і наслідки

66. Структура державних доходів України

67. Джерела покриття бюджетного дефіциту в Україні