Бюджетний профіцит — відносний показник, який свідчить про перевищення доходів над видатками. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Бюджетний профіцит — відносний показник, який свідчить про перевищення доходів над видатками.



Функції фінансів

Функції економічної категорії є її внутрішніми властивостями, які виявляються у процесі практичної діяльності. Розподільна функція є головною і виявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням. У процесах вартісного розподілу валового внутрішнього продукту можуть брати участь різні вартісні інструменти, зокрема фінанси, кредит, ціни і тарифи, заробітна плата, кожен з яких має свої особливості та власну історію. Фінанси як інструмент вартісного розподілу виокремлюється серед інших масштабністю, всеохопним характером та можливостями активного впливу на всі складові суспільного життя. Фінанси як інструмент вартісного розподілу використовуються на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. На вартісний розподіл за допомогою фінансів суттєво впливає розмежування економічної власності. Об'єкти розподілу за допомогою фінансів такі: 1) валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених суспільством за певний період часу (переважно рік); 2) національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ; 3) — зовнішні надходження у вигляді фінансової допомоги, зовнішніх державних позик, іноземних інвестицій, а також інших міждержавних трансфертів. Об'єкт фінансових відносин — обмежена величина, а суб'єкти розподілу доволі численні, то таким відносинам, звичайно, притаманний доволі суперечливий характер, оскільки кожен суб'єкт прагне отримати від розподілу якомога більше вигід, проте зробити це можна лише за рахунок інших суб'єктів, які мають такі самі інтереси. Надзвичайно важливе значення фінансів у житті суспільства зумовлене тим, що вони: забезпечують розподіл валового внутрішнього продукту та фінансові потреби юридичних та фізичних осіб і держави; здійснюють перерозподіл фінансових ресурсів між галузями економіки, регіонами, соціальними верствами населення, юридичними і фізичними особами; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і безперервність відтворювального процесу; а також здійснюють контроль за процесами формування і використання фінансових ресурсів як на рівні держави, так і на рівні суб'єктів господарювання.

 

5.Фінансова система

За внутрішньою будовою фінансова система — сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер та ланок фінансових відносин, які мають певні особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення. У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (у тому числі за рівнями органів державної влади й управління — державні і місцеві фінанси), фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домогосподарств, фінансовий ринок і міжнародні фінанси. Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави — сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управління і розпорядження державною власністю. Як один із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави державний бюджет: 1) забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної внутрішньої і зовнішньої політики; 2) є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики; 3) виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві. Самостійною ланкою фінансової системи України і важливим елементом державних фінансів є державні цільові фонди. Державні цільові фонди — фонди грошових коштів, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державний кредит відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи: використання державних позик пов'язано з регулюванням фінансових процесів, у тому числі з певними завданнями податкового регулювання економіки і державного впливу на стан фінансового ринку. Державний кредит — рух позикового капіталу у формі кредитних угод, що здійснюється за участю держави щодо передачі фінансових ресурсів у борг з розрахунком на певну вигоду. Чільне місце у фінансовій системі держави відведено фінансам суб'єктів господарювання, які відображають економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання може бути організована за такими трьома методами: 1) комерційний розрахунок; 2) неприбуткова діяльність; 3) кошторисне фінансування.

 

6.Фінанси як економічна категорія

Фінанси важлива, складна та багатогранна економічна категорія. Надалі поняття набуло поширення в інших країнах і використовувалося у зв'язку з системою грошових відносин між державою і населенням з приводу формування централізованого фонду грошових коштів. Як об'єктивна економічна категорія фінанси абстракція, що виявляється у грошових відносинах, тобто матеріальною основою існування фінансів є грошові кошти. Фін. виражають економічні відносини, оскільки пов'язані з рухом грошової форми вартості. Це означає, що фінанси базуються на економічних відносинах, відносинах власності як первинних. Фін. виражають не всі економічні відносини, а лише ті, що виникають на стадії розподілу. Кожний суб'єкт ділить дохід на дві частини: споживання і нагромадження. У розподільному процесі бере участь держава, яка централізує частину коштів через податки, обов'язкові платежі, позики,а потім їх перерозподіляє між територіями, галузями, сферами діяльності, підприємствами, фізичними особами. На першій стадії розподілу суспільного продукту виділяється вартість використаних засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань, придбання нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою виробництва і фінанси тут мають лише опосередкований вплив. На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання, співвідношення між якими залежить від суспільного устрою, економічного розвитку, стратегії уряду тощо.Фінанси як економічна категорія виражають розподільні відносини, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу у грошовому вираженні. Фін. відносини супроводжуються рухом грошових коштів у процесі розподілу й обміну. На стадії розподілу відбувається односторонній рух грошової форми вартості, а під час обміну — двосторонній рух вартостей, коли вартість у грошовій формі обмінюється на товарну.

 

7.Історичний характер фінансів. Виникнення фінансів пов'язане з існуванням держави і товарно-грошових відносин. Держава для виконання покладених на неї функцій потребувала певних грошових коштів, які могла отримати в результаті розподілу суспільного продукту. Як історична категорія фінанси з'явились з появою держави при розшаруванні суспільства на класи - рабовласники і раби і перша держава - рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної привів до утворення феодальних держав. Фінанси як об'єктивна економічна категорія виражають економічні відносини з приводу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Суть фінансів незмінна, однак форми їх використання постійно вдосконалюються. З розвитком товарно-грошових відносин і посиленням ролі держави застосовуються все більш досконалі форми фінансів, що дають змогу забезпечити учасників розподільного процесу достатнім обсягом фінансових ресурсів.

Зародкові форми фінансів виникли в період розпаду первісного ладу. З розвитком держави сформувалися державні доходи і державні видатки, які склали більш загальну фінансову категорію — державний бюджет, і доповнилися категоріями "позабюджетні фонди", "державний кредит". Розвиток суспільного відтворення викликав необхідність включення до складу фінансових категорій фінансів підприємств, організацій, а це в свою чергу вимагало перерозподілу фінансових ресурсів і сприяло виникненню фінансових ринків, міжнародних фінансів.

Історичний характер фінансів виявляється не тільки у створенні нових форм фінансових відносин із розвитком суспільства, а й в еволюції кожної форми зокрема.

 

8.Зміст системи фінансових наукових знань Фінансова наука — дуже розгалужена і диференційована система наукових знань, видів і форм наукової діяльності. Кожна структурна частина зумовлена потребами пізнавальної і практичної фінансової діяльності та відображає багатоаспектне і багатоцільове призначення фінансів як науки.

У цілому зміст фінансової науки складають такі блоки наукових фінансових знань:

— фундаментальні теоретичні й історичні основи фінансів;

— методологія фінансів (парадигми, методи побудови наукових знань, теоретичних та емпіричних досліджень);

— системи наукових фінансових знань галузевого і проблемного характеру;

— системи фінансових наукових знань прикладного характеру, що відображають порядок, форми, методи, прийоми, засоби різноманітних видів фінансової діяльності.

Зміст системи наукових фінансових знань складають теорії, фінансова наука, фінансова думка, вчення, доктрини, концепції, наукові закони, судження, умовиводи, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, наукові парадигми, методи, поняття та категорії, наукові факти, наукові результати.

Галузеві та прикладні системи фінансових наукових знань, які допускають емпіричну перевірку за допомогою фактів, як правило, мають містити такі елементи: вихідні принципи або аксіоми, на підставі яких базуються висновки для прояснення або попередження специфічних фінансових явищ; сукупність логічних правил, що вводяться для оперування поняттями, термінами у межах цих систем знань; спосіб побудови логічних висновків, які дають можливість передбачити специфічні фінансові факти тощо.

 

9.Розвиток фінансової науки у сучасний період

Сучасна фінансова наука, маючи міцну теоретичну базу, вирішує дуже складні питання суспільного життя. Розширилась сфера досліджень, ускладнилися завдання науки.

Сучасні науковці основну увагу приділяють розв'язанню проблем, пов'язаних із пошуком додаткових джерел доходів, які можна спрямувати на подолання бідності, безробіття, зростання обсягів та якості суспільних благ.

Особливостями сучасної фінансової науки є відсутність ідеологічного тиску. Сучасні наукові дослідження базуються на основі глибокого аналізу теоретичних положень, статистичної інформації, практичних даних.

Посилюються морально-етичні аспекти фінансової науки. Одночасно фінансова наука стає проміжним і дуже важливим інструментом впливу на економіку і політику.Характерною рисою сучасної фінансової науки є плюралізм поглядів, дискусія, постійний прагматизм досліджень з позицій суспільних інтересів.

У центрі фінансової науки XXI ст. перебувають не тільки проблеми глобальні й макрорівневі, а й вивчаються фінансові проблеми, пов'язані з поведінкою окремих громадян, соціальних і політичних груп, партій при прийнятті рішень щодо параметрів державних доходів і видатків.

На особливості сучасної фінансової науки впливають регіональні, національні та глобальні проблеми.

 

10.Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів. Важливим напрямком фінансової політики є становлення фінансового механізму.

Фінансовий механізм - найбільш динамічна частина фінансової політики.

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

Формуючи фінансовий механізм, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації його цілей та завдань.

При цьому мусить втримуватись прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що і є реальною запорукою ефективної діяльності фінансового механізму.

Під системою фінансового права розуміємо об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв’язку і послідовності. Для створення такої системи необхідно знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об’єктивних критеріїв.

При цьому необхідно враховувати економічний зміст в цілому і особливо окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права і користуватись при цьому прийнятою систематикою фінансової науки.

Однак критерії економічного змісту норм і відносин не можуть бути єдиними при встановленні системи фінансового права.

Право не тільки відображає суспільні відносини. Його призначення – регулювати і активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, формування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики.

 

11.Поняття та система фінансового права

Фінансове право – це окрема галузь права, оскільки має свої специфічні ознаки, предмет та метод правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність об’єктивна за своєю сутністю і є процесом планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою її завдань і функцій.

 

12. Податкова політика і податкова система України

У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Нині можна стверджувати, що в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку.

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється 28 законами.

Основні риси податкової системи України:

1В Україні ми маємо один із найвищих (навіть порівняно з постсоціалістичними країнами) рівнів оподаткування.

2Співвідношення прямих і непрямих податків в Україні протягом років.

3Пряме оподаткування в Україні базується на двох основних видах податків: податку на прибуток підприємств і прибутковому податку з громадян.

4Структура непрямих податків в Україні характеризується переважанням ПДВ і відрахувань у фонди: Пенсійний, зайнятості та ліквідації

наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

-підсистема оподаткування юридичних осіб

-підсистема оподаткування фізичних осіб

-збори в державні цільові фонди

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

В Україні через економічну кризу, характерними рисами якої є істотний спад виробництва валового внутрішнього продукту і національного доходу при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг.

Досі не визначено чіткої концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих та непрямих податків, визначення об'єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів диференціації їх, напрямків та умов надання податкових пільг.

 

13. Соціально-економічна сутність, необхідність та призначення бюджету

У фінансовій теорії і практиці бюджет розглядають з двох позицій:

— за сутністю економічної категорії;

— за матеріальним вираженням цієї категорії.

Бюджет відображає частину розподільних відносин, пов'язану з формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Основним джерелом формування бюджету держави є ВВП. Держава як учасник розподільних процесів організовує розподіл і перерозподіл ВВП в інтересах усіх членів суспільства та суб'єктів суспільного відтворення.

Бюджет держави виконує дві функції — розподільну і контрольну. Через розподільну функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція дає змогу регулювати і слідкувати, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються.

В умовах утвердження в Україні економіки ринкового типу бюджет виступає одним із найголовніших інститутів економічного суверенітету держави. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою підтримання сприятливого соціального становища у державі, а й активно впливає на економічні, соціальні, національні, політичні та регіональні процеси у суспільстві і впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки. Призначення бюджету — забезпечити фінансовими ресурсами потреби економічного й соціального розвитку на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в державі.

 

14. Бюджетна політика і бюджетний механізм

Використання бюджету визначається фінансовою політикою частиною якої є бюджетна політика - комплекс юридичних, економічних, організаційних заходів щодо складання бюджетів регулювання бюджетного процесу, організації бюджетного контролю.
Основна функція бюджетної політики — фінансова підтримка виробництва і соціальних програм. Від напрямків і механізмів фінансової підтримки значною мірою залежить ефективність регулювання економіки на шляху її переходу до ринкових відносин. Розвиток ринкових відносин, їх зміцнення і вдосконалення, потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні фінанси. Перспективи бюджетної політики як складової фінансової політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення.

Б юджетний механізм — сукупність певних видів бюджетних
відносин, розроблених та законодавче закріплених у державі методів мобілізації та використання бюджетних коштів,
До складу бюджетного механізму входять:
1. Бюджетне планування і прогнозування (визначення бюджетних макропоказників, розробка проектів державного та місцевих бюджетів, бюджету Пенсійного фонду).
2. Бюджетні норми та нормативи (ставки заробітної плати, пенсії, стипендії, ставки податків, норми витрат у бюджетних установах).
3. Бюджетні стимули (пільги щодо податків, бюджетні кредити, надання фінансової підтримки і допомоги).
4. Бюджетні санкції (санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, відміна наданих пільг).

5. Бюджетні ліміти та резерви (резервні фонди Кабінету Міністрів, резервні фонди місцевих рад, ліміти бюджетного фінансування).
Бюджетний механізм, через який здійснюється практичне використання фінансів в економіці держави, виступає важливим і дійовим засобом регулювання економічних і соціальних процесів.

 

15. Бюджетний устрій та бюджетна система

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетна система — сукупність самостійних відокремлених взаємопов'язаних між собою ланок, у яких функціонують бюджетні відносини. У Бюджетному кодексі України бюджетна система трактується як сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах.

1. Принцип єдності. Єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності

2. Принцип збалансованості. Повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

3. Принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.

4. Принцип повноти. До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

5. Принцип обґрунтованості. Бюджет формується на реалістичних макро-показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.

6. Принцип ефективності. При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути до досягнення запланованих цілей за умови залучення мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату за використання визначеного бюджетом обсягу коштів.

7. Принцип субсидіарності. Розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами має ґрунтуватись на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

8. Принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

9. Принцип справедливості та неупередженості. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

10. Принцип публічності та прозорості.

11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

 

16. Економічна сутність і склад доходів бюджету

Дохід бюджету — об'єктивне економічне явище, пов'язане з сукупністю економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду грошових коштів держави. За своєю сутністю доходи бюджету, з одного боку, є результатом розподільних процесів, а з іншого — об'єктом подальшого розподілу на окремі цільові фонди відповідно до функцій держави.

За групами і видами доходи бюджету поділяють на: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, міжбюджетні трансферти.

Податкові надходження — передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями є: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Доходи від операцій з капіталом становлять незначну частку доходів державного бюджету (приблизно 1 %) і включають: надходження від продажу землі та нематеріальних активів, надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, скарбів, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; інші надходження, визначені законодавством. Міжбюджетні трансферти — кошти, одержані від.інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

 

17. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація

Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати — за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

За роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої сферн; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розвиток сфери суспільних послуг.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки — це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

 

18. Бюджетний процес

Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Бюджетний кодекс України визначає такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України. Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває в середньому близько двох років. Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду. Велика роль у бюджетному процесі відводиться бюджетному плануванню, яке охоплює складання проектів бюджетів, їхній розгляді затвердження, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання. За сутністю бюджетне планування можна охарактеризувати як науково-обґрунтований процес визначення обсягів і джерел формування та напрямів використання централізованого фонду грошових коштів держави. За змістом бюджетне планування — це особлива сфера фінансової діяльності держави, пов'язана з обґрунтуванням певних управлінських рішень стосовно її фінансового забезпечення, тобто специфічна сфера управління. За формою бюджетне планування виступає як процес складання, розгляду і затвердження основного фінансового плану — державного бюджету.

Особливостями бюджетного планування є те, що держава використовує його для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, методів мобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямів використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджетної системи держави, поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку, якщо таке передбачено соціально-економічною стратегією. Організація бюджетного планування передбачає проходження трьох стадій: складання, розгляд і затвердження бюджетів.

 

19. Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджету

Бюджетний фонд як об'єктивна обумовлена економічна форма руху частини вартості валового продукту, що пройшла відповідні стадії розподілу і надійшла в розпорядження держави для задоволення суспільних потреб, виступає у вигляді централізованого фонду грошових коштів.

У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його дохідної і видаткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефіцит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету).

Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення — найважливішим завданням бюджетного планування.

Бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов'язково є негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній і держава може оптимально зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є поширеним явищем.

 

20. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.

Бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів така. У першу чергу бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти.

У цілому, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки та інших сфер державної діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умови, коли темпи приросту ВВП будуть випереджувати приріст обсягів бюджетів, бюджетних дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу.

21. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація

На практиці фінансуванням бюджету вважають групу певних фінансових операцій, джерелами фінансування бюджетного дефіциту — види фінансових ресурсів, а дефіцитним фінансуванням — тип фінансової політики.

Стосовно джерел фінансування бюджетного дефіциту, то їх розрізняють за кредиторами, інструментами залучення, економічним впливом (інфляційні і неінфляційні, виходячи з впливу на чисту вартість уряду, з огляду на мультиплікаційний ефект тощо).

Основний обсяг операцій, пов'язаний із залученням джерел фінансування бюджетного дефіциту в ринкових економіках здійснюється на фінансових ринках.

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора передбачає, що джерела покриття дефіциту (фінансування) поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні джерела — це надходження від сектору держав­ного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.

Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання передбачає, що фінансові зобов'язання держави включають такі види: облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери, довго-, середньо- і короткострокові позики та кредити, зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

За способом залучення джерела фінансування бюджетного дефіциту поділяють на емісійні та неемісійні. Емісійні джерела пов'язані з додатковим залученням грошової маси для покриття державних видатків і супроводжу­ються емісією грошей. Неемісійні джерела відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами і не мають безпосереднього відношення до емісії грошей.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 250; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.107.238 (0.092 с.)