Проблема функціонування фінансової системи України на сучасному етапі історичного розвитку.

Проблема функціонування фінансової системи України на сучасному етапі історичного розвитку.

Сьогодні в Україні однією з головних проблем економічного розвитку є нерозвиненість та недосконалість фінансової системи. Оскільки сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною і неоднозначною, проблема пошуку шляхів її стабілізації залишається досить актуальною.
У найбільш загальному вигляді фінансова система являє собою сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку.

Фактично вся фінансова система представляє собою сукупність усіх сфер і ланок, де є неминучим потік фінансових ресурсів. Тобто це і фінанси суб’єктів господарювання, і державні фінанси, міжнародні фінансові відносини, страхування, фінансовий ринок тощо. Від ступеня розвитку і збалансованості кожної з цієї галузі зокрема, залежить рівень розвитку і збалансованості фінансової системи України в цілому. Фінансові системи допомагають мобілізувати заощадження, розподіляють інвестиційні ресурси, забезпечують страхування, розподіл та диверсифікацію ризиків, сприяють посиленню корпоративного контролю в країні.

На сучасному етапі розбудови українська фінансова система має ряд проблем, що перешкоджають та гальмують її розвиток. Сьогодні низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.
Найскладніші проблеми України пов'язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами.
Для України, як i для інших трансформацiйннх економік, особливе значення має обґрунтування фiнансової політики держави, бо остання визначає ефективність функціонування i впливу на соцiально-економiчнi процеси фiнансової системи держави. Суб’єктивiзм i невизначеність цiлей фiнансової полiтики для таких країн зумовлюється необхiднiстю вирiшення тактичних завдань, а також процесом перерозподiлу економiчного потенцiалу країни в процесi його приватизацiї. Фiнансова полiтика i фiнансова система держави реалізує інтереси не суспільства, а окремих кланів, що перебувають при владi. Подiбна ситуацiя породжує проблеми корупцiї i функцiонування тiньового сектору економiки.

Розв’язанню цих проблем сприятиме передусім прийняття вiдповiдних законів, створення дієвого механізму їхньої реалiзацiї i закінчення приватизаційних процесів у країні.

В умовах ринкової економiки найвищою прерогативою є право приватної власностi, а наявнiсть державної фiнансової системи не лише не утискає цього права, а навпаки — сприяє його реалiзацiї. Новітня практика господарювання визначає необхiднiсть теоретичного обґрунтування сутностi ролi й місця державних фiнансiв у системi ринкових вiдносин. Саме собою функнiонування фiнансової системи держави визначає елемент державного (адмiнiстративного) втручання у ринкові механізми господарювання. Тому постає питання про нове функціональне призначення державннх фiнансiв у ринковiй системi. Сучасна державна фiнансова система має змогу впливати на нацiональний фiнансово-кредитний ринок i його суб’єктiв. Намагаючись замiнити ринковий механiзм саморегулювання, держава у ринковiй економiцi, маючи значнi фiнансовi ресурси, може впливати, а вiдповiдно й коригувати поведiнку, потреби й iнтереси окремих суб’єктiв фінансової системи.

Потрібно зазначити, що не економiчнi, а саме технологічні процеси визначають розвиток фінансової системи, активізують роль окремих інструментів, продуктів та послуг фінансового ринку. Саме розвиток новiтнiх iнформацiйних технологій зумовлює появу на фінансовому ринку нових iнститутiв посередників, якісно нових видів послуг. Тобто визначальною тенденцією розвитку сучасної фінансової системи є її технологічна, а не економічна зумовленість[1].

У ході останніх подій в Україні спостерігається економічна криза, яка характеризується насамперед хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, активним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.
Для підвищення дієвості фінансової системи необхідно терміново впроваджувати елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками якої мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є: зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності; відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів; реформа бюджетної системи,економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням.

Специфічні ознаки фінансів. Стадії розподілу ВВП як механізм дії розподільчої функції фінансів.

Основні ознаки фінансів полягають у такому:

1.Грошова форма вираження - пов'язана з рухом грошових потоків від одного суб'єкта до іншого.

2. Розподільний характер. У сфері розподілу та перерозподілу доходів і накопичень сукупність грошових відносин належить до фінансів.

3.Формування доходів та здійснення видатків. Доходи та видатки є вихідними фінансовими категоріями. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого.

Головним об'єктом фінансових відносин виступають ВВП та національний доход. Іноді об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство.

У фінансових відносинах беруть участь такі суб'єкти: держава, регіон, суб'єкт господарювання та громадянин. У зв'яжу з цим розрізняють:загальнодержавні фінанси;місцеві фінанси;фінанси суб'єктів господарювання; фінанси громадян (населення).

Види, форми та методи фінансового контролю.

Фінансовий контроль - є сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики

Види фінансового контролю

Зовнішній контроль полягає у перевірці фінансової діяльності того чи іншого суб’єкта відповідними уповноваженими органами контролю:

- Державний контрольполягає у спостереженніз боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінансами. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (Рахункова палата і Контрольно-ревізійна служба) та на органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами)

- Відомчий та внутрішньокорпоративний контроль полягає у перевірці фінансової діяльності суб’єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоративних об’єднань

- Незалежний або аудиторський контроль полягає у отриманні об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють, відповідності його господарської діяльності чинному законодавству

- Громадський контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації тощо) залежно від завдань, які перед ним стоять

Внутрішній контроль полягає у перевірці господарюючим суб’єктом власної діяльності:

- Внутрігосподарський контроль полягає у перевірці доцільності та обґрунтованості окремих фінансових операцій робітниками даного підприємства, організації в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності.

Форми фінансового контролю

за часом проведення:

- Попередній (превентивний) контроль проводиться до здійснення фінансових операцій з метою попередження фінансових порушень

- Поточний (оперативний) контроль здійснюється в момент проведення фінансових операцій з метою недопущення зловживань при русі грошових потоків

- Наступний контроль проводиться після здійснення фінансових операцій та за підсумками фінансової діяльності за певний період з метою оцінки результатів діяльності економічних суб'єктів

за способом проведення

- Документальний контроль передбачає перевірку достовірності, законності та доцільності господарських операцій на підставі документів, у яких вони відображені

- Фактичний контроль полягає у перевірці фактичної наявності коштів, основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, розрахунків та їх відповідності даним бухгалтерського обліку

Методи фінансового контролю розрізняються за характером його здійснення, за комплексністю і технологією контролю, його спрямованістю, оформленням результатів:

Ревізія (планова, позапланова; комплексна, тематична, вибіркова) передбачаєконтроль усієї фінансової і господарської діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству

Перевірка (тематична, поточна, зустрічна, камеральна) полягають у контролі за окремими сторонами фінансової діяльності

Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напрямами фінансової діяльності з метою виявлення проблем та шляхів їх удосконалення

Інвентаризація (суцільна, вибіркова) полягає у встановленні відповідності наявних матеріальних цінностей і грошових коштів їх документальному підтвердженню

 

 

Класифікація податків

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію подат­кового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, що їх встановлює Верховна Рада України, що вводяться в дію винятково законами України і діють на всій території України;

б) місцеві — податки та збори, перелік яких встановлює Верховна Рада України, вводять у дію місцеві органи самоврядування і які діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду.

Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на такі:

а) державні — податки, що повністю надходять до державного бюджету;

б) місцеві — податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні — податки, що розподіляються між державним і місцевим бюджетами у певній пропорції;

г) позабюджетні — податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

A. податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т. ін.);

B. змішані — податки, що допускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті — податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (англ. rеаl — майно) — податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалі­зації товару і сплачуються споживачем

5. Залежно від способу стягнення:

А. Часткові (кількісні) — розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) — податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, що використовуються на загальні цілі (без конкретизації). Власне, це і є дійсно податки.

Б. Цільові податки — податки, що зараховуються до позабюджетних цільових фондів і призначені для цільового використання.

7. Залежно від періодичності стягнення:

А. Разові — податки, що сплачуються один раз протягом певного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування).

Б. Систематичні (регулярні) — податки, що стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

A. Податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану вартість).

Б. Податки, що включаються у собівартість (податок з власників транспортних засобів, земельний податок).

B. Податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу).

Г. Податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

Класифікація боргу

1. Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

2. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

 

 

Грошові потоки

Грошові потоки КБ включають три групи фінансових відносин: формування і використання позичкового фонду, здійснення розрахунків, взаємовідносини з ринком цінних паперів.

Взаємовідносини у сфері грошового ринку, і відповідно, грошові потоки мають двосторонній характер. Вхідні потоки відображають процес формування позичкового капіталу, погашення заборгованості з виданих кредитів І сплату відсотків. Вихідні потоки характеризують видачу позичок, повернення банком залучених банком коштів і сплату відсотків за їх використання.

Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку характеризуються дуже складними схемами руху фінансових ресурсів.

Грошові потоки КБ, які відображають розрахунково-касове обслуговування клієнтів, характеризують переміщення фінансових ресурсів між окремими суб”єктамн і не належать до потоків кредитного ринку. Також у КБ виділяються внутрішні грошові потоки – це залучення ресурсів на ринку ЦП та інвестування коштів в ЦП інших емітентів.

Отже, КБ виступає в ролі фінансового посередника,, але це не означає» що він виконує пасивні операції перерозподіл}’ ресурсів на умові повернення. Він виступає комерційною структурою, метою якого є отримання прибутку.

На ринку ЦП рух грошових потоків координує фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами.

 

 

Проблема функціонування фінансової системи України на сучасному етапі історичного розвитку.

Сьогодні в Україні однією з головних проблем економічного розвитку є нерозвиненість та недосконалість фінансової системи. Оскільки сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною і неоднозначною, проблема пошуку шляхів її стабілізації залишається досить актуальною.
У найбільш загальному вигляді фінансова система являє собою сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку.

Фактично вся фінансова система представляє собою сукупність усіх сфер і ланок, де є неминучим потік фінансових ресурсів. Тобто це і фінанси суб’єктів господарювання, і державні фінанси, міжнародні фінансові відносини, страхування, фінансовий ринок тощо. Від ступеня розвитку і збалансованості кожної з цієї галузі зокрема, залежить рівень розвитку і збалансованості фінансової системи України в цілому. Фінансові системи допомагають мобілізувати заощадження, розподіляють інвестиційні ресурси, забезпечують страхування, розподіл та диверсифікацію ризиків, сприяють посиленню корпоративного контролю в країні.

На сучасному етапі розбудови українська фінансова система має ряд проблем, що перешкоджають та гальмують її розвиток. Сьогодні низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.
Найскладніші проблеми України пов'язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами.
Для України, як i для інших трансформацiйннх економік, особливе значення має обґрунтування фiнансової політики держави, бо остання визначає ефективність функціонування i впливу на соцiально-економiчнi процеси фiнансової системи держави. Суб’єктивiзм i невизначеність цiлей фiнансової полiтики для таких країн зумовлюється необхiднiстю вирiшення тактичних завдань, а також процесом перерозподiлу економiчного потенцiалу країни в процесi його приватизацiї. Фiнансова полiтика i фiнансова система держави реалізує інтереси не суспільства, а окремих кланів, що перебувають при владi. Подiбна ситуацiя породжує проблеми корупцiї i функцiонування тiньового сектору економiки.

Розв’язанню цих проблем сприятиме передусім прийняття вiдповiдних законів, створення дієвого механізму їхньої реалiзацiї i закінчення приватизаційних процесів у країні.

В умовах ринкової економiки найвищою прерогативою є право приватної власностi, а наявнiсть державної фiнансової системи не лише не утискає цього права, а навпаки — сприяє його реалiзацiї. Новітня практика господарювання визначає необхiднiсть теоретичного обґрунтування сутностi ролi й місця державних фiнансiв у системi ринкових вiдносин. Саме собою функнiонування фiнансової системи держави визначає елемент державного (адмiнiстративного) втручання у ринкові механізми господарювання. Тому постає питання про нове функціональне призначення державннх фiнансiв у ринковiй системi. Сучасна державна фiнансова система має змогу впливати на нацiональний фiнансово-кредитний ринок i його суб’єктiв. Намагаючись замiнити ринковий механiзм саморегулювання, держава у ринковiй економiцi, маючи значнi фiнансовi ресурси, може впливати, а вiдповiдно й коригувати поведiнку, потреби й iнтереси окремих суб’єктiв фінансової системи.

Потрібно зазначити, що не економiчнi, а саме технологічні процеси визначають розвиток фінансової системи, активізують роль окремих інструментів, продуктів та послуг фінансового ринку. Саме розвиток новiтнiх iнформацiйних технологій зумовлює появу на фінансовому ринку нових iнститутiв посередників, якісно нових видів послуг. Тобто визначальною тенденцією розвитку сучасної фінансової системи є її технологічна, а не економічна зумовленість[1].

У ході останніх подій в Україні спостерігається економічна криза, яка характеризується насамперед хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, активним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.
Для підвищення дієвості фінансової системи необхідно терміново впроваджувати елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками якої мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є: зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності; відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів; реформа бюджетної системи,економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням.