Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

У сфері впливу держави на відносини, що виникають в проце-
сі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту
національного доходу країни та утворення і використання цен-
тралізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають,
змінюються І припиняються фінансові правовідносини. Учас-
ники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'яз-
ків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпече-
ні примусовою силою держави. Фінансово-правові відносини є
юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні
права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на
фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, роз-
поділу або використання коштів, що складають централізовані
і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які
беруть участь у цій діяльності.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на
державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують
на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія
фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведін-
ку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і
використанні фондів коштів, якої вони повинні додержувати-
ся; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних
засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків
учасників фінансових правовідносин.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нор-
мативному акті про податок на додану вартість, реалізуються
В конкретних правовідносинах, що виникають між фінансових
органом і підприємством будь-якої форми власності при вне-
сенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Мо-
дель поведінки учасників цих правовідносин (правова форма)
сформульована компетентним органом, який ствердив нормо-

тивний акт про податок на додану вартість. У цьому акті вста-
новлені права й обов'язки учасників фінансових відносин при
внесенні податку на додану вартість, який є одним із важли-
віших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці при-
писи у фінансових правовідносинах, що виникають між фінан-
совим органом і платником, що вносить податок до бюджету.
У випадках невнесення платежу в строк або неподання фінан-
совому органу в строк звіту за відповідний період у дію при-
водяться юридичні засоби забезпечення прав податкових
адміністрацій, що представляють інтереси держави в цілому і
обов'язків конкретного платника. Одночасно із забезпеченням
юридичних прав податкових адміністрацій у правовідносинах
забезпечується право другого учасника — платника податку на
додану вартість.

У фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-
правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розпо-
ділу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-
правових актах, є юридичною формою, що наповнюється ма-
теріальними засобами за умови здійснення позитивних дій
(внесення платежів, витрачання коштів), цим і досягається ме-
та фінансово-правового регулювання. Фінансові відносини іс-
нують тільки у формі правовідносин.

Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в галузі
фінансів можуть відхилятися від приписів держави (напри-
клад, приховування доходу від податку), але це вже право-
порушення, а не фінансові відносини поза правовідносинами.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведін-
ка суб'єктів (наприклад, внесення плати), а юридичних — су-
б'єктивні юридичні права й обов'язки, встановлені фінансо-
во-правовими нормами. Суб'єктивні права — це притаманна
фінансовому або кредитному органу для задоволення його
(тобто держави або муніципального органу, від імені яких він
виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, за-
безпечена юридичними обов'язками другої сторони відно-
син, наприклад, платником податку. Саме обов'язки другої
сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і? гаран-
тій додержання прав уповноваженого державою фінансового
органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин
може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона ви-
трачання КОШТІВ, що призначаються на оплату праці, на інші

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

потреби), або, навпаки, виконання обов'язку (внесення плате-
жу)¹.

Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах — це
приписана зобов'язаному суб'єкту (платнику податків, одержу-
вачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю держав-
ного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотри-
муватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (на-
приклад, в ст. 40 Закону України "Про Державний бюджет
України на 2003 рік" Верховна Рада України затвердила обся-
ги міжбюджетних трансфертів згідно з додатками № 4 та № 5
до цього Закону в місцеві бюджети. Цим самим припис Зако-
ну України "Про Державний бюджет України" поклав обо-
в'язок на фінансові органи передати суми коштів до місцевих
бюджетів і надав право органам місцевого самоврядування одер-
жати ці суми).

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і
громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учас-
никами фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових право-
відносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляють-
ся і використовуються внаслідок реалізації суб 'єктивних прав
фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої
сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових право-
відносин пов'язаний з інтересом держави, яку представляє
уповноважений орган.

Як бачимо, фінансові правовідносини мають характерні ри-
си, що властиві усім видам правовідносин. Проте фінансові
правовідносини виникають у специфічній діяльності держави,
тому вони мають і свої особливості. їхні специфічні особливо-
сті полягають в такому. По-перше, вони виникають тільки в
сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобіліза-
цією, розподілом і використанням централізованих і децентра-
лізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий
характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідно-
син виступає держава в особі органів законодавчої або вико-
навчої влади, або муніципальних органів, фінансово-кредитних
органів, які наділяються владними повноваженнями по відно-
шенню до другою учасника відносин. У фінансових право-
відносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою
сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в

¹ Алвксієв С С Общая геория права. М, 1982. — С, 112-120.

дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові при-
писи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому.
По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і
те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за
волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим ак-
том, як кажуть юристи, "ех Іе§е" (тобто вони виникають,
змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад,
податкова адміністрація, а точніше — інспектор цієї адмініст-
рації не може на свій розсуд не стягнути пеню з підприємства,
яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом
строк податок. Однак через непостачання сировини це підпри-
ємство не виробило продукцію і тому не змогло її реалізувати,
що й призвело до порушення строку внеску обов'язкового
платежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу,
поведінку постачальника сировини, але до прийняття компетент-
ними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стяг-
нення її після реалізації продукції не припиняється.

Для виникнення фінансового правовідношення видання за-
кону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них уста-
новлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових
правовідносин. Так, податкове законодавство визначає типову
ознаку¹ податкового суб'єкту — наявність самостійного дже-
рела доходів. Для того щоб громадянин, який займається під-
приємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових право-
відносин, необхідний певний юридичний факт, а саме — інди-
відуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одер-
жав цей громадянин.

Юридичний факт — це життєві обставини, з якими пра-
вова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення право-
відносин. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах
правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події '.

Юридичні факти—дії у фінансових правовідносинах мо-
жуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена
фінансово-правовою нормою, поділяються на: І) індивідуальні
акти; 2) юридичні вчинки; 3) правомірні дії, які скеровані на
підтримку фінансових інтересів держави.

Індивідуальний акт це правомірна дія суб'єкта фінан-
сових правовідносин, і якою пов'язані юридичні наслідки. 11а-

¹ Амксввв С С. Обіцпя ісорнм нрініп. і. II ('. 168-171.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

приклад, подання до податкової адміністрації індивідуального
акту — податкової декларації про доходи, що підлягають опо-
даткуванню.

Юридичний вчинок — це правомірна дія, з якою фінан-
сово-правова норма пов'язує юридичні наслідки в силу самого
факту вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про
приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

Правомірні дії, скеровані на підтримку фінансових інтересів
держави, можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських
внесках на фінансування необхідних для держави або органів
місцевого самоврядування потреб¹.

До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві
належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає
приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове ви-
користання бюджетних коштів — це неправомірні дії, що при-
зводять до правопорушень і викликають захист державою сво-
їх фінансових інтересів.

І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій —
це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за
собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовід-
носин. Так, народження дитини надає одному з батьків право
на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу.

Зміна фінансових правовідносин, як бачимо, здійснюється
на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні
факти і події.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у
суворо встановлених нормативними актами випадках: наприк-
лад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію і т. п.

Держава для її безперебійного функціонування повинна по-
стійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розпо-
діляти і використовувати кошти, які є частиною внутрішнього
валового продукту і національного доходу країни. У зв'язку з
цим у фінансових правовідносинах держава виступає як влад-
ний суб'єкт, який за допомогою законодавства розпоряджаєть-
ся майном (у даному випадку це майно — кошти), а відноси-
ни, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошо-
вий) характер. Держана, здійснюючи через систему своїх орга-
нів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можли-

¹ Квчвкьян С.Ф. Правоотношения н социалистичсеком обществс — М.,
195 Н — С, 176

вість нормальної фінансової діяльності підприємств різних
форм власності.

Фінансові відносини можуть носити і переважно організа-
ційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх
затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі
організаційних фінансово-правових відносин виникають май-
нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і поря-
док внесення обов'язкових платежів, нормує видатки тощо. На
цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за
матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні з приводу
обов'язкових сплат підприємств і організацій в бюджет; по-
даткові з приводу державного майнового й особистого стра-
хування; державного кредиту; банківського кредитування і
розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і ва-
лютних операцій; видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою
правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової ба-
зи держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і
організацій, проведенню соціальних заходів.

Отже, фінансові правовідносини — це врегульовані норма-
ми фінансового права суспільні відносини, учасники яких ви-
ступають як носії юридичних прав і обов'язків, реалізують
приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню
державних фондів коштів та централізованих і децентралізо-
ваних фондів муніципальних органів.

§ 3. Суб'єкти фінансового права і фінансових
правовідносин

Фінансове право регулює відносини, які включаються до його
предмета, визначає права й обов'язки їх учасників, тобто юри-
дичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяль-
ності. Ось ці учасники і є суб'єктами фінансового права І, як
правило, вони ж стають суб'єктами фінансових правовідносин.

Але не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єкта-
ми конкретних фінансових правовідносин.

Суб'єкт фінансового права — це особа, учасник фінансових
відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути
носієм суб'єктивних прав і обею'язків. Такі згідно зі ст. 67 Кон-
ституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і
збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кож-
ний громадянин (суб'єктом фінансового прана і потенційно

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

він може бути суб'єктом фінансових правовідносин. Кожний
громадянин може бути носієм суб'єктивних юридичних прав і
обов'язків, він реально здатний брати участь у податкових,
бюджетних та інших фінансових правовідносинах в силу при-
писів Конституції України.

Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм
юридичних прав і обов 'язків в силу юридичних норм називаєть-
ся правосуб'єктністю¹. Правосуб'єктність у фінансовому пра-
ві включає в себе два елементи: можливість мати права і не-
сти обов'язки (правоздатність) і можливість до самостійного
здійснення прав і обов'язків (дієздатність).

Так, у ч. 2 ст. 67 Конституції приписано всім громадянам
щороку подавати декларацію про свій майновий стан і доходи
за минулий рік у порядку, встановленому законом. Подаючи
декларацію про доходи, громадянин вступає у фінансові право-
відносини з податковою адміністрацією.

Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття більш ши-
роке, ніж суб'єкти фінансових правовідносин.

Суб'єкти фінансового права — це юридичні і фізичні осо-
би, які мають правосуб'єктність, тобто можуть потенційно бу-
ти учасниками фінансових правовідносин, а суб'єкт фінан-
сових правовідносин — це реальний учасник даних правових
відносин².

Так, у нашому прикладі, громадянин є безумовним носієм
фінансових прав і обов'язків в силу дії норм Конституції
України, тобто є суб'єктом фінансового права, але, подаючи
декларацію в податкову адміністрацію, він вступає у конкретні
фінансові правовідносини, бо реалізує надані Конституцією
України права й обов'язки, стає суб'єктом фінансових право-
відносин, але не губить своїх властивостей як суб'єкт фінансо-
вого права.

Суб'єктами фінансового права виступають держава, адміні-
стративно-територіальні утворення; юридичні особи — підпри-
ємства й організації усіх форм власності, установи, громадські
організації, тобто колективні суб'єкти і громадяни як інди-
відуальні суб 'єктги

Держава виступає, як правило, в особі уповноваженого нею
органа: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Мініс-

¹ Алексине С. ('. ОСмціїя тсория прянії. Т. II. С. 139.

² Халфина І' (). Общео учение о правоотношении. — М.. 1974. — С. 115-116.

терства фінансів, Національного банку (а в міжнародних фіна-
нсових відносинах держава виступає суб'єктом відносин).
Суб'єктами фінансового права є адміністративно-територіальні
одиниці: Автономна Республіка Крим, області, міста, райони,
селища, села.

Держава і адміністративно-територіальні утворення висту-
пають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією
України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх
право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов'я-
зані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

Ці суб'єкти беруть участь і у правовідносинах, пов'язаних
із державним кредитом, бо їм надано право випуску держав-
них і місцевих позик.

До колективних суб'єктів фінансового права належать орга-
ни законодавчої і виконавчої влади: Верховна Рада, Рахункова
палата, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне
казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зо-
бов'язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки
це покладається на них Конституцією та законодавчими ак-
тами.

У фінансових правовідносинах беруть участь органи місце-
вого самоврядування та їх виконавчі органи. Вони збирають
податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають поза-
бюджетні фонди тощо.

Велике коло учасників фінансових правовідносин склада-
ють підприємства різних форм діяльності і форм власності.
Господарюючі суб'єкти юридичні особи — активні учасники
фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, ко-
ристувачами банківських кредитів, учасниками торгів на бір-
жах тощо.

Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування
для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засо-
би для свого фінансування і вступають у інші види фінансо-
вих правовідносин. Суб'єктами фінансового права виступають
сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) госпо-
дарства, які с самостійними господарюючими одиницями. Во-
ни сплачують податки до бюджету, придбавають облігації дер-
жавних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

І, нарешті, індивідуальними суб'єктами фінансовою права с
громадяни. Стаття 67 Конституції України покладає на всіх
громадян обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

розмірах, встановлених законом, щорічно подавати декларації
про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Громадяни
вступають у правовідносини з державою.

Контрольні запитання

1. Дайте поняття фінансово-правової норми.

2. Які особливості властиві фінансово-правовим нормам?

3. Як класифікуються норми фінансового права за способом
впливу на учасників фінансових відносин і які особливості
фінансово-правових норм виявляються в кожному виді?

4. Що таке матеріальні фінансово-правові норми?

5. Що розуміють під процесуальними фінансово-правовими
нормами?

6. Яка структура фінансово-правової норми?

7. У чому полягає особливість санкцій фінансово-правових
норм?

8. Дайте поняття фінансово-правових відносин.

9. Які особливості властиві фінансово-правовим нормам?

 

10. Назвіть підстави виникнення, зміни і припинення фінансо-
во-правових норм.

11. Які види фінансових правовідносин можете назвати?

12. Дайте поняття суб'єкта фінансового права і суб'єкта фінан-
сового правовідношення.

Глава 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАН-
СОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

• Фінансовий контроль та принципи його здійснення

• Класифікація фінансового контролю залежно від суб'єктів, що
його здійснюють

• Методи фінансового контролю

• Сутність аудиторського контролю, права й обов'язки аудиторів

• Зміст висновку аудиторської перевірки

§ 1. Поняття фінансового контролю, принципи його
здійснення

На всіх стадіях фінансової діяльності, а саме під час форму-
вання, розподілу й використання публічних фондів коштів
здійснюється фінансовий контроль. Ускладнення фінансової
діяльності в період переходу до ринкових відносин тягне за
собою значне розширення фінансового контролю. Фінансово-
му контролю підлягають усі підприємства, організації, устано-
ви будь-якої форми власності і будь-яких організаційно-право-
вих форм діяльності. Зрозуміло, якщо державні органи здійс-
нюють контроль приватних підприємств, об'єднань, то пере-
віряється правильність сплати податків та інших обов'язкових
платежів, що ж до контролю за діяльністю публічних органів,
то перевіряються не тільки кошти, але й матеріальні засоби,
дотримання законності у сфері діяльності юридичної особи,
підтримання правопорядку.

Фінансовий контроль не можна визначити однозначно. Це
складне явище, оскільки він є складовою частиною державно-
го управління та інструментом реалізації політики держави, а,
з другого боку, фінансовий контроль—це управлінська діяль-
ність зі своїми методами, формами¹. Саме завдяки проведенню
фінансового контролю виявляються недоліки не тільки в конк-
ретній установі. Вони с свідченням недосконалості чинного за-
конодавства або правозастосовної практики, тому фінансовий
контроль, забезпечуючи "зворотний зв'язок", допомагає усуну-
ти недоліки і сприяє прийняттю досконаліших управлінських
рішень.

Як правило, фінансовий контроль включають у фінансове
право, оскільки в основному фінансово-контрольні відносини

¹ Грачах/ /і, /()., Толстопитснко ГИ, І'шжковп Г А Фиішисоїшн коні
ролі. М, 2()(И, • С, 122,

Л. К. Воронова

Фінансове право України

8!

 

регулюються нормами фінансового права. Однак перехід до
ринкових відносин змусив держави СНД поновити систему
органів фінансового контролю, разом з цим змінилися цілі, йо-
го зміст і сфера застосування. В Україні скасовано органи на-
родного контролю, партійного контролю. До контрольних ор-
ганів належить і конституційний орган — Рахункова палата.
Держава дозволила і незалежний контроль — аудит.

Фінансовий контроль — це функція держави, яка прово-
диться в конкретних напрямах її діяльності: в бюджетній,
податковій, банківській, державному кредиті, страхуванні, гро-
шовому і валютному обігах¹. У фінансово-правовій літературі
прийнято включати частину матеріалу з фінансового контролю
до загальної частини фінансового права (поняття, види, фор-
ми, органи), а потім до кожної підгалузі фінансового права
входять правові норми фінансового контролю, які застосовує
держава і органи аудиту, перевіряючи законність конкретного
напрямку фінансової діяльності.

Професор О. Ю. Грачева пропонує поділити фінансовий
контроль на загальну і особливу частини. До загальної части-
ни пропонує віднести норми, що регулюють організацію і по-
рядок проведення, завдання і принципи здійснення фінансово-
го контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-
правові норми, що регламентують проведення фінансового
контролю в різних сферах фінансової діяльності і мають спе-
цифічні цілі, завдання та зміст, включені в кодекси, банківсь-
ке, страхове, валютне законодавство. Норми, що визначають
правовий статус контрольних органів у конкретній галузі фіна-
нсової діяльності, повинні бути зараховані до відповідних ін-
ститутів фінансового права". Пропозиція слушна і висловлю-
ється не тільки О. Ю. Грачовою, але поки що єдності думок
щодо виділення окремого інституту фінансового права — фіна-
нсового контролю — немає.

Однак не зрозуміло, чому в загальній частині фінансового
права повинна залишитися частина фінансового контролю, а
друга частина має бути перенесена в особливу частину? Зараз
багато авторів підручників майже полонину їхнього об'єму пе-
реносить до податкового прана, причому спочатку дають тео-

¹ Цьткин С.Д. Финансово-правовме институтьі, их роль в совершенствова-
ніш финансовой дсятсльности Совстскоіч) государства, М., 1983.

² Грачева /.. Ю, Тодстопятвнко І 11, Рьіжкова Е, А. Финансовьій конт-
ролі.. - М. 2004. С. 127.

рію податкового права, а потім розглядають податки. А хіба не
можна віднести важливий і величезний за обсягом фінансово-
правовий інститут фінансового контролю в особливу частину?
Чи зможе існувати бюджетне, податкове, валютне право без
фінансового контролю? Фінансовий контроль (або як його на-
зиває проф. К. С. Бєльський — фінансово-контрольне право)
повинен зайняти своє місце в особливій частині фінансового
права, бо він є постійно працюючим у державі механізмом
фінансово-правового регулювання'. Думку про те, що фінансо-
вий контроль треба виділити в особливу частину фінансового
права, висловлював і проф. А. А. Ялбулганов. Але він пропо-
нував створити комплексний інститут фінансового контролю,
що складається з норм конституційного, адміністративного та
фінансового права. Вважаємо, що залучення до фінансового
права комплексних правових інститутів зробить неможливим
вважати цю галузь самостійною.

Фінансовий контроль у сучасних умовах переходу до рин-
кових відносин скеровано на розвиток суспільного і приватно-
го виробництва, він охоплює виробничу і невиробничу сфери,
втілюється завдяки діяльністі державних органів і органів міс-
цевого самоврядування. Державний фінансовий контроль є різ-
новидом державного контролю за фінансовою і господарською
діяльністю господарюючих суб'єктів. Але фінансовий конт-
роль, на відміну від інших видів контролю за господарською
діяльністю, провадиться за тими відносинами, які пов'язані із
формуванням (наприклад, за внесками обов'язкових платежів),
цільовим розподілом і ефективним використанням фондів кош-
тів.

Сутність фінансового контролю полягає в тому, що суб'єкт
управління фінансами здійснює перевірку того, як об'єкт, що
управляється (державний орган, місцевий, бюджетна організа-
ція, підприємство будь-якої організаційно-правової діяльності і
форми власності), дотримується законодавства.

Фінансовий контроль органічно пов'язаний із фінансовою
діяльністю держави, в процесі якої збираються й витрачаються
величезні кошти, що становлять частину національного доходу
країни. У всіх фінансово-правових інститутах є правові норми,
які регулюють відносини з приводу обліку, зберігання, вико-
ристання матеріальних і фінансових ресурсів усіма підприємс-

¹ Ін'ликш'і /<".('. Орні нніільньїй ВЗГЛЯД на продме і фиНВНСОВОГО прінні //
Госудпрстио и мршіо. 2005,— № 4, С 107-116.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

твами, організаціями й установами державної і муніципальної
форм власності, посадовими особами, громадськими організа-
ціями та публічними органами, дозволеними державою. Під-
приємства приватної форми власності сплачують обов'язкові
платежі, тому вони також підлягають фінансовому контролю.
Окремі громадяни, які мають дохід і подають податкові декла-
рації, також підлягають перевірці органами податкової служби.

Фінансовий контроль покликаний забезпечувати законність
і фінансову дисципліну.

Усі контролюючі органи держави і аудитори перевіряють
дотримання фінансової дисципліни, під якою розуміють
сукупність вимог, установлених законодавством щодо функ-
ціонування фінансового механізму держави і обоє 'язок дотри-
муватися їх всіма учасниками фінансових правовідносин.

Фінансовий контроль — це регламентована правовими
нормами діяльність державних і муніципальних та інших пуб-
лічних органів з перевірки своєчасності й точності плануван-
ня, обгрунтованості й повноти надходження коштів у відпо-
відні фонди, правильності та ефективності їх використання.

За допомогою фінансового контролю забезпечується закон-
ність у фінансовій і господарській діяльності. Він є одним із
засобів попередження безгосподарності, виявлення фактів зло-
вживань, марнотратства.

Оскільки фінансовий контроль провадиться не тільки дер-
жавними та муніципальними органами, а й громадськими
(аудит) і самими господарюючими суб'єктами, важливою є їх
взаємодія та співробітництво із правоохоронними органами.

Система фінансового контрою у розвинених країнах є одно-
типовою. Принципи, на яких він будується у сучасний період,
були сформульовані у Лімській декларації¹. Однак принципи

¹ Міжнародна організація контрольних органів ІЖ08А.І. що діс піл
егідою (Х)ІІ, на Всесвітньому Конгресі в м. Лімі сформулювала універсальні
принципи організації державною фінансового контролю: незалежність, об'ск-
гивність, компетентність, гласність, публічність. Див.: Правової* регулирова-
ние государственного финансового контроля в зарубежньїх странах. Аналити-
чсскнії оОюр н сборник нормативних документи // С'осіавитсли: С.О. Шо-
хіт, І) П Шлейников, Лимская декларації» руководящих принципов контро-
ля. — М., ІУУ8. (.'. 42-51; У листопаді І°°8 р Рахункову помпу України
прийнято до ІЇ^ТОБА¹, Керівники органів фінансовою контролю ПІД 8 черв-
ня 2001 р. у м. Києві прийняли Декларацій) про загальні принципи ДІЯЛЬНОСТІ
органів фінансовою контролю.

законності, незалежності, об'єктивності, компетентності,
оперативності, гласності, дотримання професійної етики не
внесені до нормативно-правових актів, які визначають право-
вий статус фінансово-контролюючих органів України, бо вони
були прийняті раніше, ніж сформульовані в Лімській деклара-
ції, більшість з них покладена в основу побудови органів
фінансового контролю в Україні. Особливо це стосується пра-
вового статусу Рахункової палати¹.

Принцип законності в діяльності органів державного фінан-
сового контролю полягає в тому, що перевіряється дотримання
фінансового законодавства при створенні, розподілі й викорис-
танні фондів коштів, оскільки порушення фінансово-правових
норм може тягти за собою невиконання фінансових планів на
всіх рівнях, затримки у фінансуванні державних і муніципаль-
них потреб. Під час проведення фінансового контролю забез-
печується можливість притягнення до відповідальності винних
осіб.

Принцип публічності при проведенні фінансового контро-
лю означає, що дані, одержані контролерами, якщо вони не
пов'язані з комерційною таємницею, повинні через засоби ма-
сової інформації бути доведені до відома громадян².

Принцип плановості у здійсненні фінансового контролю,
по-перше, базується на тому, що вся фінансова діяльність
здійснюється на підставі фінансово-планових актів, які затвер-
джені законами і постановами Уряду України. Контролюючі
органи перевіряють своєчасність і повноту виконання цих ак-
тів (актів про бюджет, кошторисів цільових державних поза-
бюджетних фонів, кошторисів бюджетних установ, баланси
доходів і видатків підприємств). По-друге, вся діяльність конт-
ролюючих органів побудована на планах своєї роботи.

¹ Нормативні актн, які визначають повноваження органів фінансового
контролю, були прийняті раніше (Закон "Про державну податкову службу в
Україні", Закон "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", По-
ложення про Головне контрольно-ревізійне управління України, затверджене
Указом Президента України), ніж була ухвалення Декларація про загальні
принципи діяльності органів фінансового контролю.

² Па жаль, принцип публічності и літературі часи» ототожнюється і прин-
ципом гласності, Гласність — цс обов'яіковіси. дебатів, обговорення у пред-
ставницьких органах Питання, які вирішують органи влади, повинні прохо-
дити обіоворення ііреде півниками народу — депутатами виборних органів різ-
ного рівня.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

Незалежності як принципу діяльності контролюючих орга-
нів у галузі фінансів можуть дотримуватись у повній мірі ауди-
торські організації, бо вони незалежні від держави. Але всі
контролюючі органи залежать від закону, який приймає Вер-
ховна Рада України. В усіх державах будь-який її орган не мо-
же бути поза законом, тому про абсолютну незалежність мова
не йде.

Об'єктивність — це принцип, який повинні "сповідувати"
усі контролюючі органи, бо об'єктивність пов'язана із закон-
ністю. Об'єктивно податковий інспектор бачить, що платник
податку був хворий, тому і не сплатив податок, але пеню він
мусить нарахувати, бо закон йому не дозволяє поступитися
нормою.

Компетентність — це принцип, який проходить через усі
нормативно-правові акти, якими встановлюється правовий ста-
тус фінансового і контролюючого органу. До службовців і по-
садових осіб висуваються вимоги про певну освіту, наявність
стажу професійної роботи, рангів службових осіб, все це ске-
ровано на досягнення компетентності як органу фінансового
контролю, так і його посадових осіб і контролерів.

Щодо принципу дотримання професійної етики, то можна
сказати, що він витримується не завжди і не всіма — завдання
майбутнього. Наприклад, у Законі України "Про державну по-
даткову службу" в ст. 25 записано, що посадова або службова
особа при порушенні прав і законних інтересів громадянина
зобов'язана застосувати заходи з відновлення цих прав і за
вимогою громадянина публічно вибачитися. Проте виникає пи-
тання, чому тільки після вимоги громадянина?

Принцип гласності в діяльності фінансово-контрольних ор-
ганів держави виконується через прийняття Верховною Радою
України основних законів, норми яких регулюють фінансові
відносини. Оскільки принцип гласності означає відкритість об-
говорення питань щодо фінансової діяльності представницьки-
ми органами всіх рівнів (від Верховної Ради України до сіль-
ської чи селищної ради), відносини у діяльності з фінансового
контролю будуються із дотриманням цього принципу.

Контрольні правовідносини

Фінансовий контролі. вид фінансової діяльності. Право-
відносинам у галузі фінансового контролю властиві особли-
вості, що є у всіх фінансово-правових відносинах. Усі

контрольні правовідносини мають державно-владний характер,
тобто кожний суб'єкт, який проводить контроль, забезпечений
відповідними владними повноваженнями, що необхідні для до-
сягнення цілі контролю¹. Контролюючи, підконтрольний
орган, контролер у межах наданих йому повноважень вибирає
питання, які зможуть досягнути цілі контролю, незалежно від
згоди і бажання підконтрольного органу².

Відносини при проведенні контролю побудовані на засадах
субординації, оскільки вони завжди основані на засадах влади
і підпорядкування³. Контролери, виконуючи свої обов'язки,
цим самим надають допомогу з покращення діяльності, дотри-
мання законодавства підконтрольним органом, представляючи
публічний фінансовий інтерес.

Контрольні правовідносини складаються не заради власних
інтересів контролюючих органів. Наприклад, ГДПА, контро-
люючи будь-який об'єкт, намагається перевірити