Поняття і види державних і місцевих видатків

Держава і органи місцевого самоврядування, як ми бачили,
вивчаючи фінансово-правовий інститут публічних доходів дер-
жави, застосовують законодавство з метою якомога ретельної
мобілізації коштів, яких потрібно все більше і більше. На функ-
ціонування держави потрібні дуже великі фінансові ресурси
для покриття зростаючих видатків. Саме видатки примушують
державу відшукувати доходні джерела. Однак об'єктивно існу-
ючий закон випереджаючого зростання видатків над доходами
держави, який відкрив німецький вчений Адольф Вагнер, при-
мушує державу і органи місцевого самоврядування, які пред-
ставляють публічний фінансовий інтерес, ретельно розподіля-
ти одержані доходи з тим, щоб була змога покривати першо-
чергові, пріоритетні видатки.

Усі видатки, які фінансуються на території держави, покри-
ваються за рахунок чистого доходу суспільства. Але в держа-
ві, де існують різні форми власності, видатки покриваються з
різних фондів коштів¹. Публічні видатки, які пов'язані з вико-
нанням функцій держави і органів місцевого самоврядування,
фінансуються за рахунок бюджетних коштів та позабюджет-
них централізованих цільових коштів. Державні видатки по-
криваються прибутками, що залишаються у розпорядженні
підприємств державної і муніципальної форми власності, за
рахунок сум амортизації, що включається у собівартість про-
дукції і скеровується на збільшення виробничих фондів. На
фінансування видатків спрямовуються кредити банків, які бе-
руть підприємства на виробничі потреби.

За свій рахунок фінансують потреби приватні підприєм-
ницькі структури на території держави. Таким чином, поняття

До прийняття Бюджетного кодексу України п фінансово-правовіП літера-
турі і законодавстві України ототожнювалися терміни "видатки" та "витра-
ти". II. ІЗ ст. 2 та ст. 14 Ьюлжстиот кодексу дають різне тлумачення них тер-
міти видатки бюджету — цс коїти, що скеровуються на здійснення про-
грам і заходів, передбачених відповідними бюджетами, за виключенням кош-
тів на погашення основної суми боргу і повернення переплачених у бюджет
сум. а «ширити бюджету цс ВИДВТКИ бюджету на погашення основної су-
ми боргу Видасться, то рі німці в термінах практично немаг. а «різні види
вида ткі її

видатків держави ширше за поняття видатків державного бю-
джету. 1 хоча видатки об'єднаного державного бюджету скла-
дають левову частку видатків держави, вони залишаються част-
кою загальних публічних видатків держави.

Видатки держави представляють собою прямі витрати ма-
теріальних і фінансових ресурсів на її функціонування. Оскіль-
ки в умовах товарно-грошових відносин і дії закону вартості
всі витрати набувають грошового характеру, видатки держави
прийнято розглядати як використання фінансових ресурсів.

Оскільки видатки держави опосередковують її функціону-
вання, велика частина їх покривається за рахунок бюджету.
Система бюджетних видатків (тобто єдність усіх витрат дер-
жавного і місцевих бюджетів, які знаходяться у взаємозв'язку)
безпосередньо залежить від політичного і соціально-економіч-
ного характеру діяльності держави.

Видатки державного і місцевих бюджетів — об'єктивна еко-
номічна категорія, яка опосередковує його доходи і завершує
розподільні відносини. Вони мають подвійний характер. З од-
ного боку — це витрати держави, які вона здійснює на своє
функціонування, а з другого, це доходи, за рахунок яких дер-
жавні установи, підприємства й організації утворюють свої
фонди, необхідні для їх функціонування. Кошти, які виділяють-
ся з бюджетів на потреби цих установ і організацій, державне
управління, оборону, соціальні потреби, економічно обслуго-
вують державу як надбудову над економічним базисом. Дер-
жава, органи місцевого самоврядування і органи, які підтриму-
ють публічний фінансовий інтерес і дозволені державою, на
підставі законодавства виділяють кошти, розмір яких установ-
лює державний, місцеві бюджети і фінансові плани публічних
позабюджетних (соціальних) фондів.

Вплив на публічні видатки з боку органів державної влади,
органів виконавчої влади загальної компетенції, фінансово-
кредитної системи за допомогою усіх правових засобів здійс-
нюється протягом всього видаткового циклу, тобто від виник-
нення об'єктивно обумовленої потреби у витратах конкретних
коштів на конкретні заходи та дозволу на їх витрачання пев-
них сум, визначених у затверджених бюджетах і кошторисах,
фінансових планах, до їх повного задоволення. І Ітжли витрат
продовжуються по-різному. Наприклад, видатки на охорону
здоров'я і освіту об'єктивно потрібні завжди, а видатки на бу-

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

дівництво шкіл, лікарняних закладів — з моменту їх проекту-
вання, виділення на ці цілі асигнувань тощо.

Виходячи з цього всі видатки держави, що покриваються
бюджетними коштами, можуть бути об'єднані у 2 групи: ті,
що повторюються щороку (наприклад, на фінансування ді-
ючих лікарень, шкіл, дитячих садків, вузів, тобто видатки, що
встановлені діючими нормативно-правовими актами) і нові, що
вводяться з наступного бюджетного періоду.

Фінансове право, як ми знаємо, регулює складну групу від-
носин в галузі видатків, які пов'язані із забезпеченням публіч-
ного фінансового інтересу, тобто із діяльністю державних і
муніципальних органів, що виконують державні функції, функ-
ції місцевих органів самоврядування та організацій, які вико-
нують з дозволу і під контролем держави соціальні функції
(наприклад, Пенсійний фонд, інші фонди соціального страху-
вання)¹.

Кожний суб'єкт підприємницької діяльності, незалежно від
організаційно-правової форми діяльності і форми власності,
що розташований на території нашої держави, здійснює видат-
ки і вступає у грошові правовідносини із багатьма суб'єктами.
Однак ці відносини регулюються не фінансовим, а цивільним,
господарським правом. Це ще раз підкреслює, що поняття пуб-
лічних видатків, що провадяться на території держави, ширше,
ніж поняття бюджетних видатків.

Основним призначенням витрат усіх ланок бюджетної сис-
теми є фінансове забезпечення безперебійного функціонування
держави й органів місцевого самоврядування.

Видатки, що здійснюються на території держави, являють
собою певну систему і класифікуються за різними підставами.
Видатки держави можна класифікувати на поточні і видатки
на розвиток; у зв'язку з розподілом державного і місцевих
бюджетів на загальний і спеціальний видатки можна класи-
фікувати на такі: І) пов'язані з фінансуванням діючих уста-
нов, учбових закладів, соціальних програм тощо; 2) пов'язані
із окремими, спеціальними заходами, програмами.

Видатки класифікуються і за роллю у суспільному вироб-
ництві — на розвиток матеріального виробництва і нематеріаль-
ної сфери; кі суспільний призначенням', економічний розвиток;

¹ ІІечай Л А Проблеми правового регулювання публічних фінпнсік та пуб-
лічних виліпків Чернівці. 2004. - С. 170-235.

соціально-культурні заходи, освіта і наука; оборона країни;
правоохоронна діяльність; зовнішньоекономічна діяльність, об-
слуговування державного боргу; за цільовим призначенням на:
заробітну плату, нарахування на заробітну плату; господарські
витрати, поточний і капітальний ремонт.

Видатки можна класифікувати залежно від форм власності
суб'єктів, які здійснюють публічні витрати: державні і му-
ніципальні.

Залежно від джерел фінансування і планування їх в бюдже-
тах видатки можуть підрозділятися на централізовані (тобто
ті, що покриваються за рахунок бюджетів та централізованих
позабюджетних цільових фондів) і децентралізовані (що по-
криваються за рахунок власних коштів підприємств різних
форм власності). У процесі діяльності по здійсненню бюджет-
них видатків держави і органів місцевого самоврядування ви-
никає широке коло відносин, які обов'язково набувають фор-
му правовідносин і мають грошовий характер. Однак ці відно-
сини регулюються різними галузями права. Відносини з купів-
лі-продажу продукції і одержання прибутків — це цивільно-
правові відносини. У фінансових правовідносинах з видатків
завжди беруть участь три суб'єкти. Перш за все, це уповнова-
жений державою або місцевим органом самоврядування
суб'єкт, що представляє публічний фінансовий інтерес, оскіль-
ки відносини у галузі публічних видатків не виникають в ін-
тересах окремої юридичної або фізичної особи, а виникають в
інтересах держави або органу місцевого самоврядування

Другим обов'язковим суб'єктом відносин у галузі видатків
є банк, у якому відкритий рахунок третього суб'єкта і через
який Державне казначейство видає кошти; третій суб'єкт —
одержувач коштів, які виділені з відповідного бюджету за
призначенням, указаним у кошторисі. Одержувачем бюджет-
них коштів виступають державні та муніципальні установи,
підприємства й організації. А якщо є рішення про виділення
коштів з державного або місцевого бюджету підприємствам
недержавної або муніципальної форми власності, кошти вида-
ються їм.

Сукупність фінапеово-нршюшіх норм, що регулюють відно-
сини у галузі видатків, складають розділ Особливої частини

Таблиця класифікації видатків Державного біолжеіу // Пасічник ю. В.
Бюджетна система України га зарубіжних держи» с \ш

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

фінансового права як учбової дисципліни. У цих відносинах
відбивається специфіка правових режимів державних і муніци-
пальних видатків, тому відносини в галузі видатків складають
два, як прийнято вважати, правових інститути¹, або існують
два правових режими фінансування.

Правові режими фінансування госпрозрахункових підпри-
ємств різних форм власності і організацій, які не займаються
підприємницькою діяльністю, зовсім різні як за джерелами
фінансування, так і за предметно-цільовим скеруванням коштів.

Розрізняють два правових режими фінансування видатків
залежно від суб'єктів, яким надаються кошти для їх функціо-
нування, змісту і порядку затвердження фінансових планів, на
підставі яких виділяються з різних джерел асигнування, змісту
прав і обов'язків цих суб'єктів, а також за предметно-цільовим
скеруванням видатків:

1) правовий режим фінансування державних і муніципальних
організацій, за якими майно закріплюється на праві госпо-
дарського відання;

2) фінансування установ і організацій, як державних, так і му-
ніципальних, які від своєї статутної діяльності ніяких дохо-
дів не отримують, а повністю фінансуються з державного
або місцевих бюджетів, тобто знаходяться на кошторис-
но-бюджетному фінансуванні.

Після заснування нової суверенної держави Україна, яка
поставила собі за мету служити своїм громадянам, у фінансо-
вому праві з'явився ще один правовий режим фінансування
видатків — інститут державного кредитування.

В інших підручниках з фінансового права відносини з дер-
жавного кредитування включаються в інститут державного
кредиту. На наш погляд, це різні інститути. Інститут держав-
ного кредиту, як ми вже бачили, передбачає регулювання від-
носин, у яких держава або муніципальні органи виступають
позичальниками, а кошти, які надійшли шляхом викупу насе-
ленням або юридичними особами державних або муніципаль-
них цінних паперів чи шляхом одержання позичок коштами,
стають державним боргом. Зовсім інші відносини виникають
при бюджетному кредитуванні. У Законі про Державний бю-
джет щороку виділяється певна (змінна) сума, яка йде на кон-
кретно визначені цілі: на кредитування пріоритетних галузей

¹ Цшкин С.Д, Финансово-правовио институш М., 1483, — С. 27.

народного господарства, на інвестиції агропромислового комп-
лексу (надання кредитів на придбання сільськогосподарської
техніки або на фінансову підтримку через механізм здешев-
лення кредитів комерційних банків, на житлове будівництво
на селі, військовослужбовцям, молодим сім'ям, на одержання
освіти).

Державу турбує доля молоді, яка хоче здобути освіту, але
не може сплатити вартість навчання у вузах, коледжах, тех-
нікумах. Бажаючим надаються кредити на навчання¹.

Держава також піклується про житло для молоді. Не може
держава забезпечити родини і одинаків молодого віку гарними
квартирами, тому і надає пільгові довгострокові державні кре-
дити молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на бу-
дівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також част-
кову компенсацію відсоткової ставки кредитів комерційних бан-
ків молодим сім'ям.

Однак з фінансовими органами, які виконують бюджет, у
кредитні відносини позичальники не вступають. Безпосередньо
надання кредитів на будівництво (реконструкцію) і придбання
житла здійснюють регіональні відділення Державного фонду
сприяння молодіжному житловому будівництву. Цей Фонд ін-
вестує житлове будівництво за рахунок бюджетних коштів, пер-
винних внесків позичальників, а також коштів, повернутих по-
зичальниками³.

Відносини, що виникають з державного кредитування, ма-
ють складний характер, але вони безпосередньо стосуються
фінансово-правового інституту кредитування, оскільки виника-
ють на стадії виконання державного бюджету по видатках.

¹ Див.: Про затвердження порядку надання молодим громадянам пільгових
довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за
різними формами навчання незалежно від форм власності. Постанова Кабіне-
ту Міністрів України від 27 травня 2000 р. № 844 // Офіційний вісник Украї-
ни. — 2000. — № 23. — Ст. 940.

² Див.: Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим
сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і
придбання житла. Постанова Кабінету Міністрів від 29 травня 2001 р. № 584
// Офіційний вісник України. — 2001. — № 22 — Ст. 996.

³ Дсрживний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву — не-
прибуткова фінансова установа сектору загальнодержавного управління, що
здійсним пільгове кредитування житлового будівництва, його діяльність під-
контрольна фінансовим органам, спостережній ряді фонду, громадським мо-
лодіжним організаціям. Дим Ніщимна С.О Правове регулювання державно-
го кредитування в Україні Автореф, канд, дис, К. 2005

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

Але ці відносини не вписуються ні в один правовий режим
бюджетного фінансування. Мова йде про нові відносини, які
з'явилися на сучасному етапі розвитку ринкової економіки в
Україні. Із бюджетними відносинами їх поєднує те, що кошти
плануються і виділяються з бюджету, але не беззворотно, як
при фінансуванні. Крім того, як і банківські кредити, бюджет-
ні можуть надаватися відплатно, але можуть надаватися і без-
відплатно, тобто при-бюджетному кредитуванні існує зовсім
особливий правовий режим. Але цей фінансово-правовий ін-
ститут має своє майбутнє, про що свідчить практика країн з
розвиненою ринковою економікою.

Виходячи з вищевикладеного, можна визначити видатки
державного і місцевих бюджетів як засновані на фінансово-
правових нормах прямі планові витрати держави і місцевих
органів самоврядування, пов'язані з їх функціонуванням, що
покриваються за рахунок бюджетних асигнувань і незалежно
від скерування здійснюються на засадах, установлених держа-
вою¹.

§ 2. Розподіл видатків між ланками бюджетної
системи України

Бюджетний кодекс України розмежовує видатки між ланками
бюджетної системи України (глава 14 Бюджетного кодексу).

Головним бюджетом України є Державний бюджет, з якого
здійснюються видатки: на забезпечення конституційного ладу
держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного су-
дочинства, та видатки, що мають виключне державне значення
і не можуть бути передані на виконання органам Автономної
Республіки Крим та органам місцевого самоврядування.

Із державного бюджету України фінансуються видатки на:
І) державне управління — законодавчу, виконавчу владу, апа-
рат Президента; 2) судову владу; 3) міжнародну діяльність;

Що стосусігея фінансування промисловості, агропромислового комплек-
су, капітального будівництва, то держава здійснює правове регулювання
форм і методів забезпечення витрат, особливо капітальних вкладень, тобто на
відтворення основних фондів Держава і органи місцевого самоврядування
беруть і пряму участь в інвестиційній ДІЯЛЬНОСТІ, Серед підноснії, що с при
фінансуванні народного господарства, підприємств різних форм власності, ви-
ИИКЯС баї аго відносин, які регулюються нормами господарського адміністро-
іпішого права І оскільки широко застосовується багатоканальна система
фінансування господарюючих суб'єктів, порядок фінансування галузей народ-
ного господарства вивчаї гься в спецкурсах,

4) фундаментальні й прикладні дослідження і сприяння науко-
во-технічному прогресу державної важливості, міжнародні нау-
кові та інформаційні зв'язки державного значення; 5) націона-
льну оборону; 6) правоохоронну діяльність і забезпечення без-
пеки держави; 7) освіту; спеціальні школи державної форми
власності; загальноосвітні школи; 8) охорону здоров'я; 9) со-
ціальний захист і соціальне забезпечення; 10) культуру та мис-
тецтво; 11) державні програми підтримки телебачення, радіо-
мовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт; 13) державні програми підтрим-
ки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам'яток архітектури державного
значення; 15) державні програми розвитку транспорту, дорож-
нього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти; 17) державні програми з
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони нав-
колишнього природного середовища та ядерної безпеки, попе-
редження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків сти-
хійного лиха; 18) створення та поповнення державних запасів
І резервів; 19) обслуговування державного боргу; 20) прове-
дення виборів та референдумів; 21) інші програми, які мають
виключно державне значення.

У видаткову частину загального фонду Державного бюдже-
ту включається і Резервний фонд. Кошти Резервного фонду
витрачаються за розпорядженням Кабінету Міністрів України,
а контроль за витрачанням коштів Резервного фонду здійснює
Верховна Рада України і Рахункова палата.

Бюджетні кошти з державного бюджету направляються на
стабілізацію економіки, підтримку пріоритетних і базових га-
лузей економіки, енергетику, будівництво, архітектуру, місто-
будівництво.

Інвестиції в основні фонди промисловості та будівництва в
Україні фінансуються не тільки з бюджету. До джерел фінан-
сування належать: власні кошти підприємств, банківські кре-
дити, залучені кошти (пайові внески до акціонерного капіта-
лу), кошти об'єднань (союзів) підприємств, іноземні інвести-
ції. І якщо бюджетні установи фінансуються тільки з одного
бюджету, то капітальні вкладення можуть фінансуватися з
кількох джерел. Держава регулює інвестиційну діяльність
шляхом фінансової підтримки цільових будівельних програм.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

Суми асигнувань щороку визначаються в бюджетах (в об'ємах
централізованих вкладень).

Державні і муніципальні видатки як економічна категорія
тісно пов'язані з державними (муніципальними) доходами. Дер-
жава й органи місцевого самоврядування, плануючи видатки,
обов'язково відшукують можливості покриття їх за рахунок за-
планованих на наступний бюджетний період доходів. Незбалан-
сованість видаткової _#і доходної частин бюджету веде до де-
фіциту бюджету і необхідності пошуку можливостей для його
покриття і порушення ст. 95 Конституції України, яка встано-
вила, що держава прагне до збалансованості бюджету України.

Якщо бюджетних призначень не вистачає на покриття усіх
витрат, затверджених у бюджеті, застосовується секвестр ви-
датків, тобто пропорційне скорочення усіх видатків, крім захи-
щених (ст. 55 Бюджетного кодексу). Захищені видатки щоріч-
но визначаються в Законі про Державний бюджет.

Деякі функції держава може передавати місцевим органам
самоврядування, але згідно з Конституцією України передання
повноважень супроводжується переданням фінансових ресур-
сів на покриття видатків, пов'язаних з виконанням державних
функцій.

Одним із принципів розподілу видатків між місцевими бю-
джетами є принцип субсидіарності, тобто надавачі будь-яких
соціальних послуг повинні бути наближені до безпосередніх
споживачів. Відповідно до цього ст. 86 Бюджетного кодексу
види видатків місцевих бюджетів поділяє на такі групи.

Перша група видатків фінансується з бюджетів сіл, се-
лищ, міст та їх об'єднань, які забезпечують необхідне першо-
чергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і
які розташовані найближче до споживачів. Ст. 88 Бюджетного
кодексу встановлює видатки, які належать до першої групи:
органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного
значення; освіта дошкільна і загальна середня (школи, дитячі
садки); первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна
та стаціонарна допомога; сільські, селищні та міські палаци
культури, клуби і бібліотеки. Ці видатки визначені функціями
держави і передані па виконання органам місцевого самовря-
дування. Згідно зі ст. 85 Бюджетного кодексу вони здійсню-
ються за рахунок трансфертів Державного бюджету.

Друга група видатків здійснюються з бюджетів міст рес-
публіканського Автономної Республіки Крим та міст обласно-

го значення, а також районних бюджетів, які забезпечують
фінансування бюджетних установ та заходів, пов'язаних із
наданням основних соціальних послуг, гарантованих держа-
вою для всіх громадян України; ст. 89 Бюджетного кодексу
дає перелік видатків, які визначені функціями держави і пе-
редані на виконання органам Автономної Республіки Крим і
міст обласного значення. Такі видатки покриваються за раху-
нок трансфертів з Державного бюджету України і тому врахо-
вуються при визначенні дотацій вирівнювання, які передають-
ся з Державного бюджету або коштів, що передаються до Дер-
жавного бюджету України.

Третя група — видатки з бюджету Автономної Республіки
Крим та обласних бюджетів для фінансування бюджетних
установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою со-
ціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансу-
вання програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Крім видатків на державне управління (представницька та
виконавча влада Автономної Республіки Крим та обласні ра-
ди) з цих бюджетів фінансуються видатки на загальну серед-
ню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги
та реабілітації, заклади професійно-технічної освіти, що пере-
бувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують
державне замовлення; охорону здоров'я, соціальний захист і
соціальне забезпечення та інші видатки, перелічені у ст. 90
Бюджетного кодексу України.

Ці видатки покриваються за допомогою трансфертів з Дер-
жавного бюджету і враховуються при визначенні дотацій ви-
рівнювання, які передаються бюджету Автономної Республіки
Крим та обласним бюджетам, або коштів, що передаються до
Державного бюджету України.

Із місцевих бюджетів фінансуються видатки, які не врахо-
вуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів і
покривають витрати, пов'язані із виконанням власних повно-
важень органів місцевого самоврядування. Ст. 91 Бюджетного
кодексу вміщує перелік таких видатків: місцеву пожежну охо-
рону, позашкільну освіту, соціальний захист і соціальне забез-
печення, обслуговування місцевого боргу, будівництво і ре-
конструкція доріг місцевого значення тощо. Ці видатки фінан-
суються зо рахунок доходів, визначених ст. 69 Бюджетного
кодексу, які залишаються у місцевих бюджетах у розпоря-
дженні органів місцевою самоврядування.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

§ 3. Поняття і правові принципи фінансування
державних і муніципальних видатків

Державні й муніципальні видатки здійснюються в порядку фі-
нансування. Фінансування державних видатків — це заснова-
ний на правових нормах плановий, цільовий, беззворотний і
безвіплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням
оптимального об'єднання власних, кредитних і бюджетних
джерел фінансування в міру здійснення плану використання
коштів для виконання державних функцій з дотриманням ре-
жиму економії і при постійному контролі. Фінансування —
беззворотний і безвіплатний відпуск коштів. Воно здійснюєть-
ся з різних джерел: бюджетів різних рівнів — від Державного
до сільського, позабюджетних цільових фондів, власних кош-
тів державних і муніципальних підприємств. Залежно від дже-
рел фінансування можна виділити три його види: бюджетне,
самофінансування, кредитування.

Основні одержувачі коштів при фінансуванні — це держав-
ні органи, підприємства, організації державної та комунальної
форми власності. Використовуються різні форми фінансуван-
ня. Підприємства й організації державної і муніципальної фор-
ми власності, що мають економічну і фінансову самостійність
і одержують прибутки, з бюджету покривають тільки частину
своїх видатків. Основним принципом їх фінансування є опти-
мальне об'єднання власних, бюджетних і позичених коштів
при покритті витрат¹.

Підприємства й організації, які є неприбутковими і всі ви-
датки покривають бюджетними асигнуваннями, мають назву
бюджетних (п. 6 ст. 2 Бюджетного кодексу).

Загальними принципами фінансування є:

• цілеспрямованість;

• фінансування в міру виконання робіт і послуг;

• дотримання фінансової дисципліни.
Цілеспрямованість означає, що всі витрати мають цільове

призначення: поточні видатки, капітальні, на зарплату, стипен-
дії, відрядження тощо.

Ці форми фінансування и економічнії! літературі п практиці мають іш-
зву "нспо-бюджст", коли і бюджету іидімються невеликі суми асигнувань,
затверджені и бюджеті, і "бругіо-Оюджсі", коли установа одержує і бюджсіу
для спою функціонування кошти повністю і бюджету. — Див.: Пасіч-
ник Ю. Н Ьюджсттш система Укриїни та тарубіжних країн — С. 370.

Фінансування в міру виконання робіт і послуг — коли кош-
ти відпускаються відповідно до фактичного виконання робіт і
послуг (не "під план", а в міру виконання плану) кількісними
і якісними показниками.

Дотримання фінансової дисципліни і режиму заощаджен-
ня — це принцип законності у фінансовій діяльності, точне і
неухильне дотримання порядку, строків, звітності тощо.

Принцип дотримання режиму заощадження реалізується як
при плануванні видатків, так і при використанні одержаних кош-
тів. Дотримання цього принципу особливо важливе зараз, коли
Державний бюджет України планується з дефіцитом, з'являють-
ся проблеми виплат зарплати, пенсій, не фінансуються "довго-
буди" тощо. Крім цих принципів, діє принцип одержання мак-
симального ефекту при мінімумі витрат. Цей принцип важли-
вий, коли не вистачає коштів на першочергові заходи.