Позабюджетні кошти бюджетних установ

Бюджетні установи в основному фінансують свої потреби, по-
в'язані із функціонуванням, коштами, що їм асигнуються з
державного та місцевих бюджетів. Законодавством бюджетним
установам дозволяється мати і позабюджетні кошти. Джерела
утворення та порядок витрачання позабюджетних коштів суво-
ро регламентовані.

Позабюджетні кошти поділяються на а) спеціальні; б) суми
за дорученнями; в) депозитні та інші позабюджетні кошти.

Спеціальні кошти — це кошти, які отримують бюджетні
установи від надання платних послуг, реалізації продукції чи
іншої діяльності, яка дозволена бюджетним установам нор-
мативно-правовими актами; від проведення позастатутної
діяльності. Ці кошти бюджетні установи можуть одержувати,
якщо немає можливості організувати на засадах господарсько-
го розрахунку реалізацію продукції (наприклад, продукція нау-
ково-дослідного центру науково-дослідного інституту), нада-
ння послуг. Видатки, пов'язані із здійсненням такої діяльності,
повинні покриватися доходами від неї.

Для зберігання всіх видів спеціальних коштів в установі
уповноваженого банку відкривається окремий поточний раху-
нок. За централізації бухгалтерського обліку для всіх установ
та всіх видів спеціальних коштів відкривається один поточний
рахунок.

Суми за дорученнями — це кошти, які отримані бюджет-
ними установами для виконання певних доручень. Наприклад,
на виплату студентам стипендій, які сплачує організація, для
якої готують кадри, або доплат до державних стипендій;
кошти, що відповідно до урядового рішення надійшли на ім 'я
установи для виконання певних доручень. Суми за доручення-
ми зберігаються на окремому поточному рахунку "суми за до-
рученнями", відкритому в уповноваженому банку.

Депозитні суми — це кошти, які тимчасово перебувають
у бюджетної установи (наприклад, хворі, які перебувають на
лікуванні, здають кошти па зберігання). ІЗ рахунків за депо-
зитними рахунками кошти передаються за іменними чеками
або перераховуються платіжними дорученнями на ім'я тих
осіб чи організацій, що їх отримують. Незапитані протягом

Л. К. Воронова

 

встановлених строків суми передаються в доходи відповідних
бюджетів.

До інших позабюджетних коштів належать: плата за утри-
мання дітей в дошкільних установах; кошти, які надходять на
харчування дітей в інтернатах, при школах та в групах подов-
женого дня; кошти за рахунками за формений одяг, який вида-
ють працівникам деяких міністерств, вузів тощо.

На спеціальні та інші позабюджетні кошти поширюється
загальний режим кошторисно-бюджетного фінансування, але
все ж бюджетні установи позабюджетні кошти можуть вико-
ристовувати на свій розсуд, тому Верховна Рада України по-
ставила вимогу (Бюджетна резолюція на 2000 рік): включати
до бюджетів усіх рівнів позабюджетні кошти бюджетних уста-
нов і. організацій і зберігати їх цільове спрямування. Більшість
бюджетних установ зараховує свої позабюджетні (цільові) кош-
ти до відповідних бюджетів, а деяким дозволено використову-
вати їх за цільовим призначенням.

Контрольні запитання

1. Що таке видатки держави і муніципальних органів?

2. Які правові режими фінансування Ви знаєте?

3. Як розподіляються видатки між ланками бюджетної системи?

4. Які правові принципи фінансування видатків Ви знаєте?

5. Що таке кошторис, які види кошторисів існують?

6. Що таке лімітна довідка?

7. Які існують норми витрат?

8. Які соціально-культурні видатки фінансуються з держав-
ного і місцевих бюджетів?

9. Як фінансуються видатки на культуру і мистецтво в Україні?
10. Який порядок утворення і витрачання позабюджетних кош-
тів бюджетних установ?

Модуль 5

Правові основи

Банківської системи,

Грошового обігу і

Розрахунків. Основи

Валютного регулювання і

Валютного контролю

• Норми яких галузей права регулюють банківську діяль-
ність і яку групу правовідносин конкретно?

• Що являє собою банківська система України?

• Повноваження Національного банку України з нагляду
за банківською системою

• Повноваження Національного банку України з емісії
грошових знаків

• Органи управління Національного банку Укрїни

• Правила ведення касових операцій, проведення безготів-
кових розрахунків

• Відповідальність за порушення правил користування го-
тівкою

• Основи правового регулювання валютних відносин і ва-
лютного контролю

Фінансове право України

 

Глава 17. ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

• Поняття "банківська система України"

• Правовий статус Національного банку України, його керівні
органи і повноваження

• Повноваження державних та комерційних банків

• Пошук і визначення джерел фінансового права, що регулюють
банківську діяльність

§ 1. Фінансово-правовий інститут регулювання
банківської діяльності

Кожна держава має свою грошову систему і доручає емісію
грошових знаків своєму Центральному банку (в США — Феде-
ральна Резервна система). Але, крім емісії грошових знаків і
організації грошового обігу, на банки законодавством покладе-
ні такі обов'язки, які можуть виконувати лише вони.

Ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"
встановлює види операцій банків, що дає уявлення про склад-
ність відносин, які виникають із діяльності банківських уста-
нов, і обґрунтовує неможливість регулювання цих відносин
однією галуззю права.

1. Конституція України визначила у ст. 99 найменування на-
ціональної грошової одиниці — гривні.

2. Ч. 2 с. 92 Конституції України встановила, що тільки зако-
нами визначаються засади створення і функціонування
фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного рин-
ків; статус національної валюти, а також статус іноземних
валют на території України.

3. Норми конституційного, фінансового та адміністративного
права встановлюють правовий статус Національного банку
України, який створює перший рівень банківської системи.

4. Види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг та вилу-
чення з обігу.

5. Ліміт використання готівки і проведення безготівкових роз-
рахунків.

6. Порядок здійснення контролю за дотриманням гіравил збе-
рігання, витрачання і обігу коштів.

7. Ознаки платіжності грошових знаків, порядок їх заміни та
знищення.

8. Порядок ведення касових операцій.

9. Порядок дотримання банківської таємниці.

Природно, що основу для регулювання цих відносин скла-
дають публічні фінансово-правові норми. Саме вони підтриму-
ють публічний фінансовий інтерес держави і детально регла-
ментують організацію грошового обігу України. В першу чер-
гу, до таких законів належать: Закон України "Про Національ-
ний банк України", Закон України "Про банки і банківську
діяльність", Декрет Кабінету Міністрів "Про валютне регулю-
вання і валютний контроль" та нормативно-правові акти На-
ціонального банку України (далі — НБУ).

Усі відносини, що виникають при регулюванні емісійної
діяльності НБУ, організації банківської системи, регулюються
методом владних приписів, як і всі фінансові відносини, які
ми вже розглядали. Що ж до відносин з кредитування (бо
уявити банки без кредитування або розрахунків, коли в них
відкриті рахунки клієнтів, неможливо), то до них застосовува-
ти тільки імперативний метод регулювання не можна. Значну
частину кредитних відносин регулюють цивільно-правові норми.

Усе це робить необхідним об'єднати відносини, які регулю-
ються фінансово-правовими нормами, у фінансово-правовий
інститут регулювання банківської діяльності, не торкаючись в
цілому великої кількості відносин, які керуються нормами ін-
ших галузей права.

Види банків в Україні

Види банків, які складають банківську систему, визначає ст. 4
Закону "Про банки і банківську діяльність". Ця ж стаття ви-
значає, якими можуть бути банки в Україні за спеціалізацією:
ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Банківська система України складається з Національного
банку України та інших банків, що створені і діють на терито-
рії України.

Банки організовують у формі акціонерного товариства, то-
вариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного
банку, вони економічно незалежні і мають право самостійно
володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що пере-
буває в їхній власності (ст. 5 Закону).

За рішенням Кабінету Міністрів України та висновком НБУ
про доцільність створення в Україні засновуються державні
банки, у яких 100 відсотків статутного капіталу належить дер-
жаві. Порядок заснування державних банків, їх керівних орга-
нів встановлено ст. 7 Закону. Статут такою банку (Ощадний

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

банк та Укрексімбанк) затверджує Кабінет Міністрів України,
кошти для формування статутного фонду виділяються в Законі
про Державний бюджет. Реєструє державні банки, як і всі бан-
ки, НБУ.

Кооперативні банки створюються за принципом територіаль-
ності і поділяються на центральні та місцеві. Ст. 8 Закону про
банки і банківську діяльність встановила, що мінімальна кіль-
кість засновників має бути не менше 50 осіб.

Банки мають право створювати об'єднання таких типів: бан-
ківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова
холдингова група. Ст.ст. 9-13 цього Закону регулюють поря-
док створення таких об'єднань банків.

Ст. 47 Закону вміщує перелік банківських операцій, на які
банк може отримати ліцензію НБУ, а ст. 48 — обмеження що-
до діяльності банків.

§ 3. Правовий статус НБУ

Для з'ясування цього важливого питання необхідно уважно
прочитати Закон України "Про Національний банк України", а
також учбові посібники О. Орлюк "Банківське право" (К.,
2004. — Гл. 4), та І. Заверухи "Банківське право" (Львів, 2002. —
Гл. 4).

Ст. 2 Закону "Про Національний банк України" встановила,
що НБУ є центральним банком нашої країни, особливим цент-
ральним органом державного управління.

Правовий статус НБУ винятковий: з одного боку, НБУ —
орган державного управління і тільки йому надані Консти-
туцією України і законодавством широкі повноваження щодо
управління грошово-кредитною системою України, з другого
боку, НБУ — юридична особа, яка має право укладати цивіль-
но-правові угоди з державою та комерційними банками, тобто
НБУ має подвійну правову природу. Управління грошово-кре-
дитною діяльністю НБУ здійснює адміністративними метода-
ми за допомогою владних приписів та економічними метода-
ми- шляхом укладання різноманітних угод та правочинів із
комерційними банками.

Адміністративні методи управління НБУ спрямовані на
вдосконалення кредитно-грошових підноснії, захист інтересів
клієнтів усіх державних і комерційних банків, як фізичних,
так і юридичних осіб.

Ст. 7 Закону України "Про Національний банк України"
визначає його функції. Стаття 61 цього Закону встановила, як
НБУ здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом
реалізації вказаних у статті повноважень.

У ст. 5 Закону України "Про Національний банк" записано,
що одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Хоча Національний банк України є економічно самостій-
ним органом і сплачує до Державного бюджету суму переви-
щення доходів над видатками за його кошторисом, у випадках
перевищення витрат над доходами дефіцит відшкодовується за
рахунок Державного бюджету наступного за звітним року. Тоб-
то держава вболіває за роботу НБУ, правда, останніми роками
в законах про Державний бюджет Верховна Рада України дає
завдання НБУ про відрахування визначеної суми в Державний
бюджет, що не зовсім узгоджується з економічною самостій-
ністю головного банку країни.

Керівними органами Національного банку України виступа-
ють Рада Національного банку України та Правління Національ-
ного банку України. Слід серйозно ознайомитися з розділом II
Закону України "Про Національний банк України", щоб знати:
як формуються керівні органи та обирається голова Правління
НБУ, і ознайомитися з їх повноваженнями.

НБУ є особливим центральним органом державного уп-
равління, правовий статус, завдання, функції і повноваження
якого визначаються Конституцією України, Законом України
"Про Національний банк України" та іншими законами.

Статутний капітал НБУ становить 10 млн. гривень, що є
державною власністю. Джерелами статутного капіталу є дохо-
ди його кошторису, а за необхідності — Державний бюджет
України.

НБУ — економічно самостійний орган, який має власні до-
ходи і здійснює за їх рахунок видатки.

НБУ — юридична особа, має відокремлене майно, що є об'єк-
том права державної власності і перебуває у його повному го-
сподарському віданні.

НБУ не відповідає за зобов'язаннями держави, а держа-
ва за зобов'язаннями НБУ.

НБУ не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші
банки не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків,
коли нони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

Основну функцію НБУ визначає Конституція України: за-
безпечення стабільності грошової одиниці України. Функції
НБУ встановлені ст. 7 Закону України "Про Національний
банк України".

Згідно зі ст. 100 Конституції України Рада НБУ розробляє
основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль
за її проведенням. Правовий статус Ради НБУ визначається ст. 9
Закону України "Про Національний банк України".

До складу Ради НБУ входять 7 членів Ради, призначених
Президентом України, 7 членів, призначених постановою Вер-
ховної Ради. Члени Ради НБУ призначаються на 7 років. Голо-
ва НБУ, який призначається на посаду Верховною Радою за
поданням Президента України, входить до складу Ради за по-
садою (ех оГгїсіо).

Рада НБУ не має права втручатися в оперативну діяльність
Правління НБУ. Закон про НБУ (ст. 9) наділяє Раду НБУ ши-
рокими повноваженнями, в тому числі — затвердженням кош-
торису доходів і витрат НБУ і звіту про його виконання; вно-
сити рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впли-
ву політики державних запозичень та податкової політики на
стан грошово-кредитної сфери України.

Рада НБУ не може надавати рекомендації щодо доцільності
призначення на посади чи звільнення з посад Голови НБУ,
членів правління НБУ або давати персональну оцінку діяльно-
сті окремих осіб НБУ. Рада НБУ дає оцінку діяльності Прав-
ління НБУ щодо виконання Основних засад грошово-кредит-
ної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язкови-
ми для Правління НБУ.

Рада НБУ має право відкладального вето щодо рішення
Правління. Рішення Правління, щодо якого Рада НБУ прийня-
ла відкладальне вето, набирає чинності лише за умови його
підтвердження двома третинами від загальної кількості членів
Правління НБУ не пізніше п'ятиденного строку від дня засто-
сування вето.

Закон України "Про Національний банк України" встано-
вив повноваження Правління НБУ (ст. 15), склад Правління та
порядок його роботи (ст.ст. 7, 16).

Голова НБУ, який є Головою Правління НБУ, згідно зі
ст. 85 (п. 18) Конституції України, призначається пп посаду і
ЗВІЛЬНЯЄТЬСЯ з посади за поданням Президента України Верхов-
ною Радою. Обов'язки та повноваження Голови НБУ визначаю-
ться сі. 19 Закону України "Про Національний банк України".

На НБУ покладено регулювання і нагляд за діяльністю бан-
ків в межах та порядку, передбачених законодавством України.

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених
до його повноважень, які є обов'язковими для органів місце-
вого самоврядування, банків, підприємств, організацій та уста-
нов незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Регулятивні функції НБУ здійснює у формах, визначених
Законом України „Про банки і банківську діяльність", як без-
посередньо, так і через створений ним орган банківського на-
гляду. Однак НБУ не має права вимагати від банків виконання
операції та інших дій, не передбачених законами України та
нормативними актами Національного банку.

Поняття грошової системи

Грошова система держави — це форма організації грошового
обігу, яка закріплена законодавством, а грошовим обігом вва-
жається рух грошової маси у готівковій і безготівковій фор-
мах. На думку більшості вчених, до грошової системи включа-
ються: офіційна грошова одиниця, емісія грошових знаків та
організація готівкового обігу¹.

Основним елементом грошової системи є грошова одиниця.
Ст. 99 Конституції України визначила грошову одиницю як
гривню, а Закон України "Про Національний банк України"
записав, що гривня складається з і 00 копійок.

Фінансово-правові норми, які вміщені у ст.ст. 33 і 40 Зако-
ну України "Про Національний банк України" та визначають
емісійне право НБУ, можна об'єднати в чотири групи:

1) такі, які регулюють організацією грошової системи (виготов-
лення та зберігання банкнот і монет; створення резервних
фондів банкнот і монет; встановлення номіналів, систем за-
хисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; вста-
новлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

2) організацію обігу готівки (встановлення правил випуску в
обіг, зберігання, переведення, вилучення та інкасації го-
тівки);

¹ Студенту добре було б ознайомитися з історією виникнення грошей і
прочитати кишу Бвлабанова И.Т., Гончарук О.В., Савинского II Л „Деньги и
финішсош.іс шісшіутм" (СІ 16. 2000) ні монографію Адісоаа Є.О. "Теоретич-
ні проблеми правового регулювання грошового обігу» Україні" (X.. 2004).

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

3) визначення порядку касових операцій для банків, інших
фінансових установ, підприємств і організацій. Порядок ка-
сових операцій, встановлених Національним банком Украї-
ни, поширюється на всіх юридичних осіб;

4) визначення порядку безготівкових розрахунків. Національ-
ний банк України встановлює правила, форми і стандарти
розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в
економічному обігу України із застосуванням паперових та
електронних грошей.

Цими нормами розкриваються повноваження НБУ як єди-
ного органу держави, якому надане право емісії національної
валюти.

Законодавство України встановило, що гроші в Україні
існують у готівковій та безготівковій формі.

Готівка — це гроші національної валюти — банкноти та мо-
нети.

Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається
в рахунках НБУ, встановлює курс гривні до іноземних валют.
Гривня (банкноти і монети) є єдиним законним платіжним за-
собом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними
особами без будь-яких обмежень як його пасив. Банкноти і
монети є безумовними зобов'язаннями НБУ і забезпечуються
всіма його активами¹.

Згідно із законодавством всі юридичні і фізичні особи —
підприємці зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках у
кредитних установах, які вони обирають собі за своїм волеви-
явленням. У кредитних установах відкриваються поточні та
депозитні рахунки.

Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установлено-
му порядку юридичним особам та фізичним особам — суб'єк-
там підприємницької діяльності, філіям, представництвам, від-
діленням та іншим відокремленим підрозділам підприємств,
виборчим фондам, представництвам юридичних осіб — претен-

Дли засвоєння питання про правове регулювання готівкового обігу и Укріп-
ні слід вивчите спиті Зикоиу України "Про Національний банк України" —
розділ V, Зикоиу України "Про застосування реєстраторів розрахункових опе-
рацій у сфері торгівлі, громадського харчування га послуг", "Припил організа-
ції розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і
взаємовідносин і цього питання між територіальними управліннями Національ-
ного (шику України іа комерційними банками н національній ВВЛЮТІ", затвер-
джених постановою Правління НЬУ від 5 лютого 2001 р. № 44.

дентів, іноземним інвесторам, фізичним особам. Поточні ра-
хунки відкриваються для зберігання коштів та здійснення усіх
видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного зако-
нодавства. До поточних рахунків належать і карткові рахунки,
операції за якими здійснюються відповідно до нормативно-
правових актів Національного банку.

Банківські рахунки в іноземній валюті поточні і депозитні
відкриваються уповноваженими банками підприємствам для
проведення розрахунків у межах чинного законодавства Украї-
ни в безготівковій і готівковій іноземній валюті при здійсненні
поточних операцій, визначених чинним законодавством Украї-
ни, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній
валюті.

Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності
(резидентам), які здійснюють діяльність без створення юри-
дичної особи, поточний рахунок відкривається за режимом,
що встановлено для юридичних осіб-резидентів. Порядок від-
криття, функціонування і закриття усіх видів рахунків, їх особ-
ливості регулюються нормами Інструкції НБУ "Про порядок
відкриття та використання рахунків у національній та інозем-
ній валюті", затвердженої постановою Правління Національного
банку України" від 18 грудня 1998 р., із змінами і доповнен-
нями, що вносяться майже щорічно.

Необхідно пам'ятати, що, уклавши договір з банком про від-
криття рахунку, клієнт зобов'язався зберігати усі кошти на цих
рахунках. Клієнт може здавати готівку до банку сам, через ін-
касаторів, через державну службу охорони при МВС України
або через підприємства поштового зв'язку для здійснення пере-
казу коштів на рахунки в банках. У касі підприємства або орга-
нізації можна зберігати готівку в межах ліміту, встановленого
обслуговуючим банком для конкретного клієнта.

Ліміт касової готівки — це сума залишку готівки в касі
на кінець робочого дня, розмір якої встановлюстьсн клієнту
обслуговуючим банком щороку протягом першого кварталу.

Ліміт встановлюється з урахуванням режиму і специфіки
роботи, його віддаленості від банку, розміру оборогу, строків
здавання виручки інкасаторам.

Банківські правила визначають порядок встановлення лімі-
ту касової готівки, а також ті підприємства, організації, фізич-
них осіб підприємців, яким не встановлюють ліміти.

Л. К. Воронова

Фінансове право України 375

 

Законодавство передбачає штрафні заходи, які застосовують-
ся до порушників дисципліни. Так, у разі порушення юридич-
ними особами всіх форм власності, фізичними особами рези-
дентами і нерезидентами норм із регулювання обігу готівки у
національній валюті, що встановлюються НБУ, до них засто-
совуються штрафи:

— за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в ка-
сах у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної го-
тівки за кожний день;

— за неоприбуткування у касах готівки — у п'ятикратному
розмірі неоприбуткованої суми;

— за витрачання готівки з виручки за реалізовану продукцію
(роботи, послуги) на виплату зарплати, матеріального зао-
хочення, будь-яких допомог за наявності податкової забор-
гованості — штраф у розмірі здійснених виплат;

— за перевищення встановлених строків використання виданої
під звіт готівки або видачу готівки під звіт без повного

* звітування щодо раніше виданих коштів — штраф у розмірі
25% виданих під звіт сум;

— за проведення готівкових розрахунків без подання платіж-
ного документа, який би підтверджував сплату готівки —
штраф у розмірі виданих коштів;

— за використання готівки не за цільовим призначенням —
штраф у розмірі витраченої готівки;

— у разі не встановлення установою комерційного банку лі-
міту залишку готівки в касі з них стягується штраф у
50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян за кожний випадок. Ця відповідальність визначе-
на Указом Президента України "Про застосування штраф-
них санкцій за порушення норм з регулювання обігу готів-
ки" № 436/95 від 12 червня 1995 р. зі змінами 1996, 1997
та 1999 рр.

§ 5. Правила ведення касових операцій

Норми законодавства України вимагають від усіх підприємств,
установ і організацій усіх форм власності й організаційно-пра-
вових форм діяльності виконувати правила ведення касових
операцій, тобто матеріально-технічних процедур, пов'язаних із
прийманням, зберіганням і відпуском готівки¹.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства
(підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом
одного дня за одним або кількома платіжними документа-
ми— у розмірі 10 тисяч гривень, відповідно до пункту 2.3.
Положення про ведення касових операцій у національній ва-
люті в Україні, затвердженого постановою Правління Націо-
нального банку України від 15 грудня 2004 р. № 637 і зареєст-
рованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за
№40/10320.

Установи банків перевіряють дотримання касової дисцип-
ліни усіма підприємствами й організаціями — клієнтами банку.

Порядок ведення касових операцій контролюється органами
податкової адміністрації, фінансовими органами, КРУ, органа-
ми МВС.

Якщо клієнт має кілька рахунків у різних банках, то дотри-
мання касових правил перевіряє той банк, де відкрито основ-
ний рахунок.

Студентам, які вивчають фінансове право, як і всім грома-
дянам України, корисно знати Положення про ведення касо-
вих операцій у національній валюті в Україні, яке встановило,
що кожне підприємство, установа й організація повинні мати
сучасно обладнану касу, як зберігати готівку, хто може пра-
цювати касиром, хто його може заміняти, які використовують
розрахункові документи тощо.

¹ Джерелами, де ці правила вміщені, с нормативно-правові акти. Особливо
ретельно регулюються ці правила у нормативно-иравових актах НБУ. Студен-
там необхідно добре ознайомитися із Законом України "Про Національний
банк України", Законом України "Про платіжні системи га переказ грошей «
Україні", постановою Кабінету Міністрів України "Про визначення критеріїв
віднесення фінансових операцій до сумнівних то незвичних" за № 700 від
29 травня 2002 р„ Інструкцією про організацію роботи і готівкового обігу
установами банків України", затвердженою постановою Правління НБУ від
19 лютого 2001 р № 69, Інструкцією і організації перевезення валютних цін-
ностей та Інкасації коштів в установах банків України, затвердженою поста-
новою Правління І ІІ»У віл 3 і рудня 200.1 р. № 520.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

§ 6. Правові засади здійснення безготівкових
розрахунків

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здій-
снюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші
списуються банками з рахунку платника і зараховуються на
рахунок одержувача.

Клієнти банків самі обирають правові форми розрахунків се-
ред тих, які їм пропонують банківські правила. Правова форма
безготівкового розрахунку — це правила документообігу, які
встановлені законодавством і банківською практикою.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національ-
ній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від
21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівко-
вих розрахунків:

— платіжне доручення;

— платіжна вимога-доручення;
* — платіжна вимога;

— розрахунковий чек;

— акредитив;

— банківські платіжні картки;

— вексель.

Студент повинен знати, що у безготівкових розрахунках го-
тівка не використовується, а застосовуються безготівкові кошти.

Безготівкові кошти можна уявити собі як об'єкт права ви-
моги власника рахунку до банку, яке виникло у нього в силу
прийняття банком зобов'язань з повернення коштів з рахунку,
який відкрив цей банк за договором поточного рахунку.

Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в національ-
ній валюті України" встановила розрахункові документи, які
подаються у банк, та випадки, коли банк повертає розрахунко-
ві документи без виконання.

Якщо до банку надходять кілька розрахункових документів,
то встановлюється така черговість при їх виконанні:

1) платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів;

2) розрахункові документи по внесенню платежів до бюджетів;

3) платіжні вимоги, оформлені на підставі інших платіжних
документів;

4) усі інші документи викопуються в порядку їх надходження
до банку.

Правове регулювання здійснення розрахунків у різних пра-
вових формах передбачається банківськими правилами.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що міс-
тить письмове доручення платника обслуговуючому банку про
списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та пе-
рерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення
приймається банком протягом 10 календарних днів з дати
його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума до-
ручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ,
що складається з 2 частин — верхньої і нижньої. На верхній
частині одержувач вписує свої вимоги до платника про спла-
ту певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику.
Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем)
заповнює нижню частину документа і передає в банк, який
його обслуговує. Банк одержувача, як і банк платника не вни-
кають у суть суперечок, якщо вони виникають.

Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових
розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки. Оплата по
цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає
у банк-емітент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення
на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову
книжку.

Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отри-
мані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб
чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на
ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або
послуг.

Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Ін-
струкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній ва-
люті" та Уніфікованими правилами та звичаями для докумен-
тарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не супе-
речить законодавству України.

Акредитив — договір, що містить зобов 'язання банку-емі-
тента, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявни-
ка акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати пла-
тіж- на користь бенефіціара (особи, якій призначається пла-
тім) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити пла-
тіж- на умовах, визначених в акредитивній заяві. Банки від-
кривають ба.-ато видів акредитивів.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

Залік взаємної заборгованості — це розрахунки, коли вза-
ємні зобов 'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різ-
ницею здійснюється платіж на загальних підставах та за на-
ціональним законодавством — Законом України "Про обіг век-
селів в Україні", Законом України "Про цінні папери і фондо-
ву біржу", а також законами України про приєднання України
до відповідної Женевської конвенції 1930 р. та Уніфікованим
законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим
Женевською конвенцією 1930 р., з урахуванням застережень,
обумовлених додатком 11 цієї конвенції; Женевською конвен-
цією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про пе-
реказні векселі та прості векселі та Женевською конвенцією
1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і прос-
тих векселів.

Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне
грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити век-
селедержателю певну суму коштів після настання певного
терміну.

Векселі бувають простими (соло) і переказними. Прос-
тий— це нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця
сплатити суму коштів у визначений строк у визначеному місці
власнику векселя.

Вексель може передаватися шляхом індосаменту. Індоса-
мент — це передавальний напис на звороті векселя, який про-
ставляє власник на користь іншої особи і підписує на векселі
або на додатку до векселя.

Індосамент може бути іменний, коли вказується особа, якій
передають вексель, або бланковий — підписаний індосантом
(власником векселя без вказання особи). Індосант відповідає за
акцепт і за платіж.

Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя,
яка забезпечує гарантії векселя. Платник зазначає на век-
селі — "акцептований" і ставить підпис. Платіж за векселем
може бути проведено повністю або частково шляхом авалю.

Аваль — це забезпечення третьою особою, або однією з
осіб, що підписали вексель, стати суми за векселем,

Авшііст відповідає тпк сомо, як і той, за кого він дав аваль.
Це зобов'язання дійсне і тоді, коли гарантоване зобов'язання
виявиться недійсним. Платіж ш векселем в Україні ЗДІЙСНЮ-
ЄТЬСЯ виключно у безготівковій формі.

Інкасова форма розрахунків здійснюється в порядку, перед-
баченому в Уніфікованих правилах для інкасо в редакції
1995 р. в сфері міжнародних розрахунків.

Інкасування (інкасо) — це здійснення банком за доручен-
ням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжуваль-
ними документами з метою одержання платежу, або пере-
давання розрахункових та/чи супровідних документів проти
платежу. Мова йде про два види документів. Фінансові доку-
менти — переказні та прості векселі, чеки та інші документи
для одержання платежу. Комерційні документи — це рахун-
ки-фактури, транспортні документи, які не є фінансовими.

Документи, що передаються на інкасо, супроводжуються
інкасовим дорученням із детальними інструкціями.

Інкасуючий банк несе відповідальність тільки за видачу
документів платнику проти платежу чи акцепту і не відпо-
відає ні за перевірку документів, ні за платіж, ні за акцепт.

Платіжні картки — це емітована банком України банків-
ська платіжна картка відповідно до діючого законодавства,
за допомогою якої власник картки має можливість здійсню-
вати оплату товарів, послуг і одержувати готівку. Картку
може емітувати й іноземний банк, і іноземна небанківська
установа.