Порядок кошторисно-бюджетного фінансування

Сутність кошторисного режиму фінансування полягає в тому,
що державні і комунальні установи невиробничої сфери одер-
жують на свої видатки бюджетні асигнування з державного та
відповідних місцевих бюджетів на основі кошторисів. Кошто-
риси складаються на кожний рік і затверджуються, як прави-
ло, розпорядниками вищого рівня, якщо інше не передбачено
законодавством.

Кошторис — основний фінансово-плановий акт, у якому
встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатей-
ний і поквартальний розподіл.

Кошторис складається з статей, кожна з яких вмішує одно-
рідну групу видатків, що мають суворо обов'язковий характер,
і не підлягає змінам, оскільки відповідно до них розподіляють-
ся бюджетні призначення, затверджені законом про Держав-
ний бюджет або рішеннями про місцевий бюджет.

Обсяг бюджетних асигнувань у кошторисі засновується на:

а) показниках, що характеризують кількісні параметри діяль-
ності установ (оперативно-сітьові показники);

б) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний по-
казник.

Оперативно-сітьові показники характеризують профільну
діяльність установи (наприклад, кількість студентів) і загальні
показники, що характеризують будову установи (плота, куба-
тура тощо).

Л. К. Воронова

Фінапсове право України

 

Статті видатків складаються на підставі норм витрат, тоб-
то єдиних типових вимірів кошторисних витрат однорідних
установ.

У кошторисі вмішуються бюджетні призначення — суми кош-
тів, які затверджені у відповідному бюджеті, з якого фінансу-
ється установа, і асигнуються головним розпорядникам коштів
для виконання повноважень, установлених в актах, що визнача-
ють компетенцію установи (статутах, положеннях тощо).

Кошторис має дві складові (ст. 51 Бюджетного кодек-
су)— загальний фонд, який включає надходження із загально-
го фонду бюджету та розподіл видатків установи за повною
економічною класифікацією на виконання усіх функцій цієї
установи; спеціальний фонд, який включає надходження із
спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною еконо-
мічною класифікацією на здійснення видатків спеціального
призначення. У цю частину кошторису можуть включатися за-
ходи, пов'язані із виконанням установою основних заходів.

За скороченою формою економічної класифікації видатків
складається помісячний розподіл видатків установи та їх асиг-
нування з загального фонду бюджету. Установа може брати
зобов'язання профінансувати протягом року видатки, пов'язані
з її функціонуванням, тільки за умов затвердження їх в кошто-
рисі для загального фонду.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і за-
тверджується разом з ним. Надходження в обох складових кош-
торису за бюджетними запитами визначаються у державному
або місцевих бюджетах. Обсяг витрат за кошторисами розра-
ховують самі установи та організації. За основу беруться показ-
ники економічного та соціального розвитку, виходячи з мере-
жі та контингентів цих установ: по вузах — кількість студен-
тів; по лікарнях — кількість ліжок.

Середньорічні показники установи розробляють самі, вихо-
дячи з даних на початок планового року і середньорічного
приросту.

Головний розпорядник бюджетних коштів, розпорядники
вищого рівня складають на підставі індивідуальних кошторисів
кожної бюджетної установи і планів асигнувань зведені кош-
ториси та плани асигнувань і подають їх у відповідні фінан-
сові органи. Зведені кошториси не затверджуються.

У тижневий строк після опублікування відповідних актів
про бюджет фінансові органи доводять до головних розпоряд-

ників лімітні довідки. Лімітна довідка — це індивідуальний
правовий акт, який містить затверджені бюджетні асигну-
вання (бюджетні призначення) та їх місячний розподіл й інші
показники, що визначаться на підставі нормативів. Лімітна
довідка, видана фінансовими органами, слугує підставою для
уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів
асигнувань.

У тритижневий термін після одержання лімітних довідок
головні розпорядники бюджетних коштів подають фінансовим
органам документи, необхідні для затвердження річного роз-
пису призначень державного бюджету та помісячного розпису
асигнувань загального фонду державного бюджету.

Затверджений Мінфіном України річний розпис призначень
державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загаль-
ного фонду державного бюджету передається Державному каз-
начейству, яке у триденний термін доводить до головних роз-
порядників витяги, що є підставою для затвердження кошто-
рисів.

Важливим при складанні кошторисів є нормування витрат,
яке забезпечує однаковий рівень задоволення однотипних по-
треб установи.

Існують матеріальні, фінансові та бюджетні норми. Нор-
ма витрат — це величина витрат на розрахункову одиницю.
Матеріальні норми — це кількість матеріальних цінностей,
які витрачаються на одиницю виміру (кількість електроенергії
на освітлення 1 м² площі, набір продуктів на хворого на день
тощо). Якщо матеріальну норму перевести за діючими цінами,
ми одержимо фінансову норму, яка може бути і бюджетною,
якщо в цій установі всі витрати покриваються з бюджету. Як-
що ж ця установа може додавати на витрати позабюджетні
кошти, то фінансова норма буде бюджетна і позабюджетна.

За методами побудови фінансові норми поділяють на інди-
відуальні (на окремі види витрат: опалення, освітлення, водо-
постачання); комбіновані, що об'єднують різні види витрат:
навчальні, канцелярські тощо; укрупнені, що відображають вар-
тість утримання однієї установи (клуб, лікарня, школа)¹.

За юридичними властивостями норми поділяють на обо-
в'язкові, встановлені компетентними владними органами (став-

¹ ватник 0 Д, ІІинлюк К В, Держанні фінічки України. - ІС, 2004. —
С. 333. 334.

Л. К. Воронова

фінансове право України

 

ки заробітної плати, норми харчування тощо), розрахункові,
які визначає сама установа, виходячи із звітних даних за ми-
нулі періоди.

Залежно від бази розрахунків розрізняють узагальнені і
постатейні нормативи. Узагальнені нормативи — це обсяг
витрат за всіма статтями видатків на певний виробничий
(за профілем установи) показник. Наприклад, норми витрат на
охорону здоров'я на одного жителя. Постатейні нормативи
показують норми витрат у розрізі окремих статей. Наприк-
лад, норма витрат на харчування у лікарнях на одного хворого.

Нормативи поділяються за методом обчислення на:

1) розраховані на підставі фізіологічних потреб (на харчуван-
ня, на освітлення);

2) розраховані на підставі статистичних спостережень.

Виділення з бюджету асигнувань дає право розпоряднику
бюджетних коштів брати зобов'язання на витрачання коштів
для фінансування видатків очолюваної ним установи.

Видатки бюджетних установ поділяються на 2 групи: ка-
пітальні і поточні. Капітальні — це видатки розвитку, а по-
точні, в свою чергу, поділяються на адміністративно-госпо-
дарські і операційні. Адміністративно-господарські — це ви-
датки на утримання апарату управління, господарського і об-
слуговуючого персоналу, відрядження, придбання інвентарю
тощо. Операційні — це витрати, пов'язані з характером ді-
яльності установи (придбання книг для бібліотеки, зарплата
бібліотекаря тощо).

Соціально-культурні видатки

В Україні, коли вона поставила завдання стати правовою і со-
ціальною державою, почали вживати заходів щодо фінансу-
вання з державного та місцевого бюджетів соціальних послуг,
тобто надавати комплекс правових, економічних, психологіч-
них, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів,
спрямованих на окремі соціальні групи або індивідів, які пере-
бувають у складних життєвих обставинах та потребують сто-
ронньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх
життєдіяльності та повернення до повноцінного жиггя.

Держава в особі спеціальних організацій, соціальних пра-
цівників або волонтерів нидій: послуги при обставинах, що
06'ЄКТИВНО порушують нормальну життєдіяльність особи, не-

слідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність,
старість, сирітство, безпритульність, насильство, зневажливе
ставлення та негативні стосунки в сім'ї тощо).

Держава на свій рахунок створює тимчасові притулки для
дорослих, для неповнолітніх, провадить систему медичних,
професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання осо-
бам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допо-
могу у відновленні ними порушених функцій організму, ком-
пенсації обмежень життєдіяльності для підтримання фізично-
го, інтелектуального, психічного, соціального рівнів.

Ці послуги в Україні надаються державними і комунальни-
ми підприємствами, установами і закладами соціального об-
слуговування, які підпорядковані центральним і місцевим
органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, та юри-
дичними особами, які створюються відповідно до законодавст-
ва і не мають на меті одержання прибутку, а також фізичними
особами.

Закон України "Про соціальні послуги"¹ встановлює основ-
ні принципи надання соціальних послуг:

— адресність та індивідуальний підхід;

— доступність та відкритість;

— добровільність вибору отримання чи відмови від надання
соціальних послуг;

— гуманність;

— законність;

— соціальна справедливість;

— комплексність;

— максимальна ефективність використання бюджетних та по-
забюджетних коштів суб'єктами, які надають соціальні по-
слуги;

— забезпечення конфіденційності суб'єтами, що надають по-
слуги, відповідальності за дотриманя етичних та правових
норм.

Соціально-культурні й медичні установи фінансуються в
основному з місцевих бюджетів. Законодавство України пе-
редбачає захист таких соціальних груп:

— ветеранів праці й громадян похилого віку;

— військовослужбовців;

¹ Закон України "Про соціальні послуги" піл ІУ червня 2003 р. № 966-ІУ //
Орієнтир. Урядовий кур'ср. — 2003. — 10 вересня.

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

— матерів із дітьми;

— постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— учасників бойових дій і ветеранів Великої Вітчизняної вій-
ни;

— малозабезпечених родин;

— молодих сімей та інших категорій.

Соціальний захист — це надання грошового забезпечення
громадянам, які з певних причин не можуть мати власних
доходів або не можуть бути на чиємусь забезпеченні. До об'єк-
тів, де розміщуються соціально незахищені люди, належать:

1) школи-інтернати для перестарілих і інвалідів;

2) притулки для неповнолітніх;

3) дитячі інтернати для дітей з відхиленнями здоров'я (розу-
мовими, фізичними).

Наша держава витрачає значні кошти на соціальний захист
населення, поточні соціальні програми, а за залишковим прин-
ципом фінансується наука, освіта, культура.

Наукові установи в Україні поділені на три групи.

1. Установи Академії наук України. До них належать устано-
ви, в яких досліджують фундаментальну науку: фізику, ма-
тематику, хімію тощо. До складу Академії наук України
входять п'ять галузевих державних академій: медична, пе-
дагогічна, правова, мистецтв, сільськогосподарських наук.
Вони включать науково-дослідні інститути, центри і лабо-
раторії.

2. Відомчі установи (наприклад, Державна академія податко-
вої служби створена Головною державною податковою
адміністрацією. При цій академії створено Інститут подат-
кового законодавства та фінансового права. До речі, єдиний
інститут на території СНД). При Президенті України, мініс-
терствах, відомствах функціонують науково-дослідні уста-
нови, що проводять дослідження для конкретного напряму
діяльності. Наприклад, при Президенті створено Національ-
ний інститут стратегічних досліджень і Академія управлін-
ня, при Національному банку України — Українська акаде-
мія банківської справи тощо.

3. Установи, що підпорядковані Міністерству освіти і науки.
У цих наукових закладах навчаються студенти і ведеться
науково-дослідна робота. Стаття 55 Конституції України
дій- кожному прано на освіту. І дійсно, держава забезпечує

доступність дошкільної, повної середньої, професійно тех-
нічної і вищої освіти в державних і муніципальних учбових
закладах. Одержання загальної середньої освіти в Україні
безвідплатне.

Більша частина видатків бюджетів на освіту складає фінан-
сування середніх загальноосвітніх шкіл, де основним напрям-
ком видатків є фонд зарплати вчителів, адміністративно-управ-
лінського складу і обслуговуючого персоналу. За рахунок цих
видатків відкривають технікуми, училища і навіть вузи, які
фінансуються з місцевих бюджетів. Так, у Києві відкрита і
успішно функціонує Муніципальна академія управління, яка
готує фахівців для роботи в місцевих органах управління. Ви-
ща освіта фінансується з Державного бюджету. Однак законо-
давство дозволяє створення вищих учбових закладів і на комер-
ційних засадах (за платню). Ліцензування і акредитація таких
вузів проводить Міністерство освіти і науки. Необхідність
фінансування з бюджетів усіх країн сфери освіти обумовлю-
ється властивістю освітніх послуг як суспільного товару та їх
роллю у соціально-економічному розвитку держави.

Процес державного регулювання освіти зводиться до вста-
новлення державного замовлення, яке забезпечується фінансу-
ванням з бюджету, і соціальних нормативів, які виражаються
як у натуральному, так і в грошовому вираженні.

Із Державного бюджету виділяються кошти: на утримання
державних освітніх установ; реалізацію державних освітніх
програм; на допомогу для потреб освіти органами місцевого
самоврядування.

Поруч із державними установами освіти широке розповсю-
дження отримали приватні освітні установи. У недержавних
установах нормативи фінансування не можуть бути нижче,
ніж в державних і муніципальних.

Ринок послуг освіти покликаний задовольнити не тільки
державне замовлення, яке забезпечується бюджетними асигну-
ваннями, але й потреби окремих груп населення, підприємств і
фірм.

Особливістю фінансування соціально-культурних потреб у
сучасний період є розвиток комерційних принципів у діяльно-
сті установ науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Напри-
клад, вища освіта фінансується з таких джерел: І) бюджет;
2) залучені кошти від комерційної діяльності по наданню плат-
них послуг населенню; 3) виконання соціальних і творчих за-

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

мовлень, робіт за договорами з підприємствами і організація-
ми; 4) виручка від реалізації продукції, зробленої в лаборато-
ріях, майстернях; 5) плата за навчання, яка вноситься учнями
або організаціями за їх навчання; 6) кошти підприємств, для
яких готуються кадри; 7) добровільні внески юридичних і
фізичних осіб; 8) банківські кредити.

Залучення додаткових джерел фінансування не викликає
зниження нормативів і абсолютних розмірів бюджетного фінан-
сування. Але для всіх вузів держава розробляє державні стан-
дарти основної загальної освіти, тобто систему норм, які ви-
значають обов'язковий мінімум змісту основних освітніх про-
грам, вимог до випускників, обсяг завантаженості учнів і пед-
навантаження викладачів.

§ 6. Фінансування охорони здоров'я і фізичної
культури

Ст. 49 Конституції України встановила право кожного на охо-
рону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Охо-
рона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відпо-
відних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоров-
чо-профілактичних програм. У державних і муніципальних
установах охорони здоров'я медична допомога надається без-
відплатно. Держава сприяє розвитку лікувальних установ усіх
форм власності.

Кошторис фінансування установ охорони здоров'я заснову-
ється на показниках: у стаціонарі — за кількістю ліжок і ліж-
ко-днів, у поліклініках — за кількістю лікарських відвідувань.
Система заробітної плати — за категоріями лікарів, середнього
і молодшого медичного персоналу, адміністративно-управлін-
ським і обслуговуючим персоналом. Крім бюджетів, джерела-
ми фінансування медичних установ можуть бути доходи, що
одержують від підприємств, установ за договорами на прове-
дення медичного обслуговування, проведення профілактичних
заходів (щеплень від грипу тощо), доходи ВІД падання платних
послуг ТОЩО, надходження спонсорських та благочинних внес-
ків (наприклад, за рахунок внесків клубу "РотарГ з канадсько-
го міста Ванкувера було обладнане відділення "Дитяче серце"
у клініці ім. М. Амосовв, а за рахунок ротаріанців з Австралії
підготовлені українські хірурги для цього відділення).

§ 7. Видатки на культуру та мистецтво

Відповідно до Функціональної структури видатків бюджетів в
Україні розділ 10 "Культура і мистецтво" включає видатки на
мистецтво, культуру, бібліотеки, музеї, заповідники, клуби,
кінематографію, архівну справу та інші установи в галузі мис-
тецтва і культури.

При фінансуванні видатків на культуру кошти з Державно-
го бюджету надаються головному розпоряднику бюджетних
коштів — Міністру культури і мистецтва України, який розпо-
діляє кошти розпорядникам бюджетних коштів. До їх числа
входять Комітет з національних премій України імені Тараса
Шевченка, Академія мистецтв України, Всеукраїнська музична
спілка, Спілки композиторів, письменників, художників, теат-
ральних діячів тощо¹. Після одержання коштів із бюджету
(бюджетних призначень) розпорядники бюджетних коштів пе-
реказують їх на рахунки підвідомчих підприємств, організацій
і установ культури.

У фінансуванні видатків на культуру і мистецтво беруть
участь розпорядники, які одержують асигнування з усіх ланок
бюджетної системи. Кожна установа культури одержує асигну-
вання з бюджету залежно від значимості і підпорядкування.

Установи культури — театри, кінотеатри, клуби, філармонії
працюють на засадах госпрозрахунку. Із бюджету вони одержу-
ють асигнування тоді, коли їх доходи не покривають видатків,
оскільки вони не мають реальної можливості самостійно зароб-
ляти гроші, але їх послуги повинні мати доступний характер
(музеї, бібліотеки, заповідники, ботанічні сади, зоопарки тощо).

Фінансування оборони

Оборона країни, захист її суверенітету, територіальної ціліснос-
ті і недоторканості покладається на Збройні Сили України.
Фінансування оборони здійснюється за принципом мінімальної
достатності.

¹ Наказ Міністра фінансів України під ІЗ берснія 2000 р. № 47 "Про впо-
рядкування розпорядників коштів Державною бюджету" із «мінами і допов-
неннями,

• Опарін В. М., Малько В. І„ Кондритюн СЯ. Бюджетна система. — К,,
2000 (' 38, У) У роботі автори наводни, іри основних типа військових
доктрин: І) повна відмово від військових видатків; 2) створення військової
супердержави. 3) фінансування оборони за принципом мінімальної достатності

Л. К. Воронова

Фінансове право України

 

Відповідно до Функціональної структури видатків бюдже-
тів України видатки на оборону фінансуються на: утримання
Збройних Сил; закупівлю озброєння і військової техніки; ка-
пітальне будівництво; науково-дослідні і дослідно-конструктор-
ські роботи; інші видатки в галузі оборони.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Міністр обо-
рони. Фінансування Міністерства оборони здійснюється на
підставі кошторисів, виходячи з сум, затверджених в Держав-
ному бюджеті.

Утримання військових частин здійснюється на підставі кош-
торисів, де основними статтями видатків є грошове утримання
військовослужбовців і заробітна плата вільнонайманих. Прид-
бання зброї і військової техніки визначається потребами по-
стійної заміни техніки і озброєння в зв'язку з моральним ста-
рінням і закінченням строку експлуатації. Фінансуються вида-
тки на оборону виключно з Державного бюджету України.

§ 9. Фінансування органів законодавчої, виконавчої
влади, правоохоронних органів

Функції держави, які покладені на неї Конституцією України,
виконують органи державної влади. Згідно зі ст. 6 Конституції
України державна влада здійснюється за принципом розподілу
її на законодавчу, виконавчу і судову. Фінансування гілок дер-
жавної влади здійснюється з Державного бюджету.

У Функціональній класифікації видатків бюджетів першим
розділом йде державне управління, яке включає:

1) функціонування законодавчої влади;

2) функціонування виконавчої влади;

3) утримання Президента та його апарату;

4) утримання фінансових і фіскальних органів;

5) загальне планування і статистична служба;

6) інші видатки на загальнодержавне управління.

На утримання Верховної Ради України, Кабінету Міністрів,
Адміністрації Президента і місцевих державних адміністрацій
складаються штатні розписи із кількістю працюючих і кошто-
риси витрат.

\і Державного бюджету фінансуються видатки па проведен-
ня виборів і загальнодержавні референдуми.

Судова влада, прокуратура, органи безпеки й органи внут-
рішніх справ також утримуються за рахунок Державного бю-

джету відповідно до правил кошторисно-бюджетного фінансу-
вання і штатних розписів.