ТОП 10:

Стійкий розвиток регіонального промислового комплексу



 

В ринкових умовах особливо важливо вирішити проблеми пере­ведення промислового комплексу регіону на рейки стійкого розвитку.

При їх вирішенні необхідно спира.тися на системний підхід, який передбачає збалансованість і синхронізацію основних напрямів такого розвитку. Серед них у промисловому комплексі Вінницької області провідну роль відіграють такі: інноваційна діяльність, структурна пере­будова комплексу, підвищення рівня зайнятості та ефективності вироб­ництва.

Загалом за 2004 p. у промисловому комплексі області було вироблено інноваційної продукції на загальну суму 57,6 млн. грн., що складає тільки 1,3% від загального обсягу промислової продукції. Отже, загаль­ний рівень інноваційної діяльності у комплексі є невисоким.

Які ж причини стримують її розвиток? Передусім - це відсутність фінансування (на 87,6% підприємств), нестача коштів у замовника (49,5%), недосконалість законодавства (43,8%), непомірні кредитні ставки (29,5%), високий економічний ризик (23,8%).

У зв'язку з цим слід різко посилити роль держави у поширенні інновацій. На жаль, державні органи не проявляють у цьому плані належ­ної активності. Якщо у 1995 р. держава через Державний інноваційний фонд фінансувала 50,3% усіх витрат на НДДКР у промисловому комплек­сі області, у 2001 р. - 14,6%, а у 2004 р. - тільки 1,2%.

Для активізації інноваційної діяльності у промисловому комплексі Вінницької області, крім прямого її державного фінансування, необ­хідним є також створення регіональних інноваційних структур. В умовах області найбільш реально створити технопарк на базі Він­ницького технічного університету, до якого можна включити й малі венчурні фірми, зокремма "Струм", "Інновін", "Хоре", "Вітал" та "Індикатор". Технопарк міг би взяти на себе розробку важливих для промислового комплексу області інноваційних бізнес-проектів.

Для стійкого розвитку промислового комплексу Вінницької області дуже важливим напрямом є його структурна перебудова.Вона, зокрема, передбачає:

■ удосконалення галузевої структури (через підвищення частки но­вітніх галузей, насамперед машинобудування);

■ реструктуризацію та санацію найбільших промислових підприємств, передусім Вінницького промислового вузла;

■ переорієнтацію ряду підприємств ВПК на випуск конкуренто­спроможних товарів народного споживання;

■ впровадження базисних нововведень упріоритетних галузях і виробництвах;

■ зменшення матеріале- і енергоємності виробництва, його екологі-зацію;

■ оптимальне поєднання малих, середніх і великих підприємств у сучасних корпоративних структурах;

■ поліпшення територіальної структури виробництва (через розосе­редження виробництва по території, з одного боку, і концентрацію галузей, що визначають НТП, в небагатьох промислових "полюсах");

■ залучення іноземних інвестицій і розширення внутрішнього кредитування з метою цільового фінансування структурних реформ;

■ подолання негативних явищ у процесах роздержавлення і при­ватизації (через становлення на підприємствах реального власника і пошук стратегічного інвестора).

Необхідною передумовою стійкого розвитку обласного промислового комплексу є підвищення рівня зайнятостів ньому. У зв'язку з цим варто зауважити, що за 1990-2004 pp. середньорічна кількість зайнятих у ньому скоротилася з 184 до 81 тис. (в 2,3 раза). Це суттєво вплинуло і на загальний рівень безробіття в області (на початок 2005 р. він складав 4,3%, проти 3,5% в Україні). Особливо різке зниження рівня зайнятості характерне для машинобудування та легкої промисловості, де значною є сфера прикладання жіночої праці. Щоправда, з 2000 р. на ринку праці промисловості спостерігається незначне пожвавлення: було праце­влаштовано 7203 особи, а вивільнено тільки 3047 осіб.

Водночас ще чимало зайнятих у промисловому комплексі області працює у скороченому режимі. У 2000 р. коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу складав 64,3%. Крім того, значна кількість працівників (18%) перебувала в умовах вимушеної неповної зайнятості, в т. ч. в автомобільній промисловості (83%) та в тепло­енергетиці (56%).

Стійкий розвиток обласного промислового комплексу передбачає також підвищення ефективності виробництва.Для цього передусім важливо знизити матеріало-, енерго- та трудомісткість виробництва.

Аналізуючи в динаміці структуру вартості промислового продукту області, не можна не помітити, що частка матеріальних витрат має загальну тенденцію до зростання. Якщо у 2000 р. на них припадало 64,4% від усіх витрат на виробництво, то у 2004 р. - 69,7% (табл. 12.15), найбільше - у металургії і обробленні металу, харчовій промис­ловості та переробленні сільськогосподарських продуктів.

Аналогічні тенденції простежуються і в енергоспоживанні. І це не дивно, бо зростають питомі енерговитрати на виробництво деяких видів продукції (наприклад, кормові дріжджі), що пояснюється передусім застарілими технологіями.

 

Таблиця 12.15 Структура витрат на виробництво у промисловому комплексі Вінницької області,% *

Статті витрат
Матеріальні витрати 64,4 69,0 67,8 71,1 69,7
Амортизація 5,3 5,9 5,7 4,4 3,4
Витрати на оплату праці 10,5 11,7 12,4 10,8 9,5
Відрахування на соціальні заходи 3,8 4,2 4,5 3,9 3,6
Інші операційні витрати 16,0 9,7 9,6 9,8 13,0

 

Застарілі і зношені основні фонди у промисловому комплексі області обумовлюють їх ліквідацію і деяке скорочення частки амортизації у структурі загальних витрат, однак у більшості галузей, за винятком хімічної промисловості та електроенергетики, це не впливає суттєво на вартість продукції.

 

Таблиця 12.16 Основні показники ефективності виробництва у промисловому комплексі Вінницької області*1

Показники
Витрати на оди­ницю виробленої продукції, коп./грн.       109,5 110,5 106,0 104,4 100,9
Рентабельність продукції проми­слових підпри­ємств, %*2 21,1 1,4 2,7 -2,1 -1,9 -2,1 1,8 0,3
Частка збиткових підприємств, % 5,1*3 37,1 43,6 46,8 40,1 40,0 39,2 37,7
Фінансові резуль­тати (прибуток, збиток [-]), млн. грн. 192,5 5,0 53,0 -111,6 -104,7 -132,6 12,6 -57,4

 

В останні роки скорочуються питомі витрати на оплату праці та соціальні заходи. Це можна було б вважати позитивною тенденцією за умови, що продуктивність праці і рівень заробітної плати зростали не нижчими темпами. На жаль, цього не спостерігається. Найбільше зниження продуктивності праці припало на перші роки ринкових перетворень; за 1990-1996 pp. вона знизилася в 1,5 раза. Серед галузей промисловості області трудозбереження насамперед потребує легка промисловість, у якій витрати на оплату праці у загальних витратах складають 42,5%.

Зростання питомих витрат на одиницю промислової продукції не могло не позначатися на загальних показниках ефективності вироб­ництва у промисловому комплексі Вінницької області, які мають зага­льну тенденцію до погіршення (табл. 12.16).

 

 

Таблиця 12.17 Рентабельність операційної діяльності за видами діяльності у промисловому комплексі Вінницької області, %*

Види діяльності
Вся промисловість -1,9 -1,9 -2,1 1,8 0,3
Добувна промисловість, -10,9 -5,9 -7,8 h8 2,6
у тому числі: видобування неенерге-тичних матеріалів -10,8 -5,9 -7,6 1,8 2,6
Обробна промисловість, -0,9 0,1 -0,9 2,9 0,6
у тому числі: - харчова промисловість та пере­роблення сільгосппродуктів -0,2 -0,4 -0,5 3,6 1,1
- легка промисловість 5,4 4,2 2,8 5,9 3,6
- виробництво деревини та виро­бів з деревини -7,1 -5,2 -6,3 11,0 2,3
- целюлозно-паперова промисло­вість; видавнича справа 1,2 1,7 4,9 2,9 -0,2
- хімічна та нафтохімічна промис­ловість -17,1       -11,9
    -7,3 -8,0 .-*£  
- виробництво інших неметалевих мінеральних виробів -8,9 -5,0 -3,2 1,9 -2,2
- металургія та оброблення металу 6,2 8,2 7,5 7,0 2,9
- машинобудування -3,3 2,2 -3,6 -1,3 0,2
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води -7,0 -12,5 -8,1 -5,6 -2,8

 

У 2004 р. прибуток від промислової діяльності у області становив 177,9 млн. грн., збиток - 235,3 млн. грн., в результаті від'ємний фінан­совий результат від промислової діяльності склав 57,4 млн. грн. Отже, вона знову стала збитковою. Найбільші збитки мали підприємства колективної форми власності. Позитивний результат від промислової діяльності мали тільки підприємства приватної, у т.ч. й іноземної, та комунальної власності.

Серед галузей промислового комплексу області найбільш збитко­вими є електроенергетика та хімічна і нафтохімічна промисловість, хоча ще в середині 1990-х років друга з них мала досить високі показ­ники рентабельності. Загалом же для більшості галузей з 2000 р. харак­терною була тенденція до зниження ефективності виробництва, яка тільки в останні роки стабілізувалася (табл. 12.17).

Щоб перейти на засади стійкого розвитку, необхідно переломити цю негативну тенденцію, передусім у харчовій промисловості, на яку нині припадає більше половини промислового виробництва області.

 

РЕЗЮМЕ

 

Запропонований у навчальному посібнику кластерний підхід до реструктуризації господарства регіонів є, на наш погляд, інноваційним і перспективним для України. Це зовсім інша парадигма сприйняття економічних процесів, передусім деструктивних, що відбуваються на регіональному рівні. Вона дозволяє віднайти нестандартні шляхи ви­ходу з економічної депресії для більшості регіонів держави.

Якщо системно та конструктивно підійти до розгляду запропоно­ваних у посібнику варіантів ринкової трансформації господарства ре­гіону (у контексті світових і загальнодержавних тенденцій розвитку економіки), то важливо звернути увагу на такі ключові моменти:

■ окремо взяті підприємства в умовах, що склалися в Україні, у біль­шості своїй не в змозі системно вирішувати складні проблеми ринко­вих перетворень, причому як стратегічного, так і тактичного плану;

■ виходячи з цього, ми пропонуємо кластерний (об'єднавчий) варіант поступального розвитку взаємопов'язаних суб'єктів господарю­вання регіону;

■ на користь цього свідчить і світовий досвід кластеризації економіки. Відомо, що у країнах з розвинутою ринковою економікою взаємопов'яза­ним формам виробничо-торговельних відносин, аналізу, плануванню та координації дій суб'єктів господарювання на всіх територіальних рівнях приділяється особлива увага;

■ регіональний індустріальний кластер - це мала або велика "сім'я" територіально об'єднаних підприємств з високим рівнем координації і планування дій та розуміння кінцевого завдання та цілей;

■ кластерний варіант виробничо-торговельних відносин у регіоні -це захищений бізнес, в першу чергу, від численних посередників, що дозволяє забезпечити об'єктивність ринкових цін на товари і послуги;

■ формування регіонального індустріального кластера - це й механізм виконання різноманітних планів і програм, що є головним у вирішенні як поточних, так і перспективних проблем регіонального розвитку.

Разом з тим ми переконані, що позитивні результати від ринкових трансформацій господарства регіонів, у тому числі й на основі клас-терного механізму, можуть бути досягнуті лише тоді, коли розуміння необхідності вирішення нагальних економічних проблем викристалі­зується у свідомості не тільки окремих осіб (бізнес-еліти, чиновників різного рангу), але й нації в цілому.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.006 с.)