Пріоритетні завдання регулювання

Використовуючи міжнародний досвід, розробка режиму регулю­вання повинна передусім наслідувати наступні цілі:

■ прийняття або перегляд цивільного і комерційного кодексів з ураху­ванням сучасної практики. Розділи, що відносяться до закону про компанії, повинні відповідати першим чотирьом директивам ЄС в цій сфері і в значній мірі передбачати самореалізацію;

■ впровадження міжнародних стандартів обліку і аудиту (4-а та 5-а директиви ЄС);

■ впровадження суворих нормативів банківської діяльності, в тому числі правила відносно адекватного капіталу, диверсифікація портфеля і обмежень в наданні кредитів пов'язаним особам (1-а і 2-а директиви ЄС про банківську діяльність);

■ впровадження правил, що регулюють діяльність інвестиційних фондів, аналогічних директиві ЄС про „підприємства колективного інвестування в цінні папери, що обертаються на ринках капіталу", за винятком статті 25, яка обмежує контроль в залежності від кількості голосів;

■ впровадження нормативних актів про цінні папери, посередників на ринку і органи саморегулювання за аналогією з діючим у Велико­британії Актом про фінансові послуги.

При розробці спеціальних законів та нормативних актів про цінні папери необхідно притримуватися трьох принципів:

1. Регулювання повинно сприяти конкуренції, а не створювати фон­дову біржу-монополіста, або обмежувати кількість організацій, що надають фінансові послуги. Фактична або можлива конкуренція між біржами та іншими установами, які надають фінансові послуги, є най­більш ефективним фактором регулювання.

2. Головним завданням регулювання повинно бути збільшення обсягів інформації про компанії, щоб інвестори мали можливість при­ймати оптимальні рішення. Цій меті могла б, наприклад, слугувати норма, що зобов'язує компанії публікувати детальні фінансові звіти, фонди - видавати проспекти, а фондові біржі - повідомляти ціни, за якими укладаються угоди.

3. Уряд повинен активно використовувати свої правоохоронні пов­новаження, виявляти і переслідувати за законом випадки крадіжок, шахрайства, використання внутрішньої інформації з метою особистої вигоди й інших кримінальних дій. Проблема в багатьох країнах полягає не в слабкості законів та нормативних актів, а у відсутності контролю за їх виконанням.

Розділ З

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Світові тенденції розвитку фондових ринків

Головними тенденціями розвитку міжнародних фондових ринків, які визначатимуть подальшу долю фондового ринку України, є:

■ глобалізація світового ринку капіталів, створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу;

■технологізація ринків капіталів через зростаюче використання новітніх інформаційних і фінансових технологій;

■ універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг, включаючи послуги на ринках цінних паперів;

■ інституціалізація або зростання ролі інституційних інвесторів -страхових компаній, пенсійних фондів, інститутів спільного інвесту­вання - у здійсненні фінансових інвестицій;

■ інтернаціоналізація та регіоналізація регулювання фондових ринків;

■ дерегуляція фінансових ринків як засіб протидії їх переміщенню в офшорні зони.

Протягом останніх років зростають потоки прямих іноземних інве­стицій до країн Центральної та Східної Європи, хоча на цей регіон припадає лише 3 відсотки глобальних інвестицій. Потоки прямих іно­земних інвестицій перевищують 1 трлн. доларів СІЛА, в тому числі у країни, що розвиваються, - понад 200 млрд. доларів США.

Сучасний стан українського фондового ринку

З перших років незалежності Українська держава приділяла увагу розвитку фондового ринку. Були прийняті Закони України „Про цінні папери і фондову біржу", „Про господарські товариства", „Про привати­зацію державного майна", „Про приватизаційні папери". В 1991 році був створений перший організатор торгівлі цінними паперами -Українська фондова біржа. Важливим кроком, який сприяв розвитку ринку, став Указ Президента України „Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", прийнятий в 1994 році. На підставі Указу Президента України від 12 червня 1995 року №446 „Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" було створено держав­ний орган регулювання фондового ринку. У 1995 році Верховна Рада України схвалила Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України, яка окреслила модель фондового ринку та принципи його функціонування. Протягом наступних п'яти років розбудова фондового ринку відбувалась відповідно до цього документа.

За останні роки на фондовому ринку України відбулися кардинальні зміни [Програма розвитку..., 2000]:

■ створені основні елементи інфраструктури фондового ринку;

■ значно розширене правове поле регулювання фондового ринку через прийняття Законів України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні";

■ в результаті проведення приватизації створені десятки тисяч акціонерних товариств;

■ сформувалась індустрія спільного інвестування, орієнтована на обслуговування процесу масової приватизації;

■ з'явилися випуски облігацій місцевих позик органами місцевого самоврядування;

■ запроваджені засади захисту прав інвесторів.

Основні фактори, які негативно впливали на становлення та розви­ток фондового ринку в Україні, це:

■ формування інфраструктури фондового ринку з орієнтацією на обслуговування приватизаційних процесів, а не на розвиток самого ринку;

■ надмірна орієнтація державної політики лише на стратегічних інвесторів та на збереження значної державної частки в статутних фондах акціонерних товариств;

■ надмірна сегментація регулювання фондового ринку України та створення надлишкової регулятивної інфраструктури;

■ затримка в проведенні масштабної пенсійної реформи, що обмежує зростання реальної капіталізації фондового ринку України;

■ відсутність узгодженої політики в сфері законодавства, що регу­лює фондовий ринок;

■ криза на світових фінансових ринках.

На сучасному етапі український фондовий ринок не є ефективним і характеризується низькою ринковою капіталізацією, недостатньою прозорістю та ліквідністю. Основний обсяг угод з цінними паперами укладається поза межами організованого ринку. Такий стан ринку не заохочує вітчизняних та іноземних інвесторів до вкладання коштів в цінні папери українських емітентів.

Розвиток інвестиційного процесу в економіці України та подальше проведення ринкових реформ неможливі без створення ефективно діючого фондового ринку, що в повній мірі забезпечує реалізацію національних інтересів України [Румянцев, 2005].

Цілі та завдання

Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спряму­вання їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання вироб­ництва.

Ліквідний, надійний та прозорий фондовий ринок повинен забезпе­чити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

■ сприяння надходження інвестицій до реального сектора економіки;

■ створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів -як вітчизняних, так і іноземних;

■ створення систем фінансових інститутів та застосування різних фінансових інструментів з метою залучення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування;

■ створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

■ розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери, розбудови Націо­нальної депозитарної системи;

■ розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

■ концентрації і централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій;

■ запобігання переміщенню торгівлі та обліку права власності на цінні папери українських емітентів на фондові ринки інших держав;

■ створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондо­вого ринку України з подальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

■ гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово-кредитною, валютно- і бюджетно-податковою політиками з метою розвитку фондового ринку України;

■ сприяння вирішенню проблеми обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу України.

Конкурентоспроможність

Фондовий ринок України за ступенем зрілості і ризиків належить до ринків, які перебувають на початкових стадіях зростання. Йому доводиться жорстко конкурувати за обсяг інвестиційних ресурсів з інши­ми фондовими ринками, що розвиваються. За своєю капіталізацією та обсягами угод український фондовий ринок є меншим за ринки країн Східної і Центральної Європи, зокрема Росії. Якщо не вжити рішучих заходів по його розвитку, то за умов світової глобалізації ринків торгівля найбільш привабливими цінними паперами українських емітентів, без сумніву, буде зосереджуватися у Берліні, Відні, Стамбулі, Москві тощо.

Ряд іноземних бірж будують свою конкурентну політику таким чином, щоб стати центрами торгівлі цінними паперами країн СНД, Центральної і Східної Європи.

Негативними наслідками цього процесу для українських організаторів торгівлі і київського фінансового ринку як центрального в Україні можуть стати:

■ масовий вихід з українського фондового ринку іноземних інвесторів і фінансових інститутів після закінчення грошової приватизації і пост-приватизаційного перерозподілу власності на іноземні фондові ринки, як більш надійні і звичні;

■ подальше зменшення обсягів українського фондового ринку, його провінціалізація.

Вітчизняний фондовий ринок повинен розбудовуватись, і держава не може стояти осторонь цього процесу. В умовах глобалізації фінансових ринків Україна має обрати шлях цивілізованої інтеграції, не забуваючи про свої національні інтереси.

Підвищення конкурентоспроможності українського фондового ринку і цивілізована інтеграція до міжнародних ринків капіталу повинні стати пріоритетами державної політики на фондовому ринку України.

 

Стратегічні орієнтири

Політика щодо інвесторів

Передумови сприятливого інвестиційного клімату. Економічне зростання держави неможливе без створення сприятливих умов для здійснення інвестицій як вітчизняними, так і іноземними інвесторами. Основними параметрами, які визначають інвестиційний клімат та впливають на обсяги залучення інвестицій в економіку України, є:

■ макроекономічна та фінансова стабільність;

■ раціональність державного управління, політики уряду і місцевих органів влади;

■ обґрунтованість законодавства щодо регулювання економічних процесів;

■ правозастосування;

■ ступінь лібералізації економіки;

■ дійовий механізм захисту прав власності;

■ розвиток корпоративного управління та розкриття інформації;

■ ефективність податкової системи і обгрунтованість розмірів податків;

■ стабільність банківської системи та небанківських фінансових інститутів;

■ адміністративні, технічні, інформаційні та інші процедури входження на ринок;

■ розвиток об'єктів інфраструктури фондового ринку. Покращення інвестиційного клімату має стати пріоритетом державної

політики щодо фондового ринку.

Захист прав інвесторів. Випадки порушення прав інвесторів, не­прозорість та малоліквідність фондового ринку України є суттєвою пере­шкодою для притоку вітчизняного і іноземного капіталу. Поширеними порушеннями прав інвесторів, що підривають довіру до українського фондового ринку, є:

■ порушення емітентами порядку проведення загальних зборів акціонерів;

■ прийняття емітентами статутних норм, що обмежують права та інте­реси інвесторів;

■ порушення порядку та термінів виплати дивідендів;

■ недотримання норм законодавства, які визначають порядок роз­міщення акцій, порушення інтересів інвесторів під час проведення емісій;

■ порушення прав інвесторів під час банкрутства, санації, реорганізації або ліквідації об'єкта інвестування;

■ несвоєчасне та неповне розкриття інформації про діяльність емітентів;

■ порушення інститутами інфраструктури вимог законодавства про фондовий ринок.

Створення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів можливе тільки за умови об'єднання зусиль законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, громадських організацій, засобів масової інформації, емітентів та самих інвесторів.

Корпоративне управління. Практика корпоративного управління в Україні повинна сприяти узгодженню інтересів акціонерів і органів управління акціонерного товариства (виборних та призначених) та відповідати загальновизнаним міжнародним стандартам.

Чинне законодавство, що регулює діяльність акціонерних товариств, не заважає органам управління товариством порушувати права акціо­нерів без порушення норм Закону України „Про господарські това­риства" шляхом:

■ розмивання часток акціонерів у статутному фонді (капіталі) через розміщення акцій додаткових емісій серед визначеного кола акціонерів за ціною значно нижчою від ринкової, позбавлення інших акціонерів можливості придбати акції;

■ вилучення активів товариства через їх продаж пов'язаним особам за ціною нижчою від ринкової;

■ перерозподілу грошових потоків на користь посадових осіб або акціонерів, що володіють значним пакетом акцій;

■ укладення угод за участю залежних суб'єктів господарювання для отримання прибутків особами, які контролюють цих суб'єктів, на шкоду акціонерам материнської компанії.

Іноземні інвестори. Згідно з положеннями Законів України „Про режим іноземного інвестування", „Про усунення дискримінації в оподат­куванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з викорис­танням майна та коштів вітчизняного походження", „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" для іноземних інвесторів встановлюється національний режим інвести­ційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Випуск та обіг в Україні цінних паперів резидентів та нерезидентів регулю­ється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до нормативних актів Комісії функціонує дозвільна система для обігу іноземних цінних паперів в Україні, а також для обігу українсь­ких цінних паперів за межами України.

Інституційні інвестори. Важливу роль у розвитку інвестиційних процесів в Україні та у проведенні масової „сертифікованої" привати­зації державного майна відігравали інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, створені відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України 19 лютого 1994 року. Основною функцією цих інсти­тутів була акумуляція коштів і приватизаційних майнових сертифікатів громадян України з наступним інвестуванням через центри сертифікат-них аукціонів в акції підприємств, які приватизувалися.

Діяльність з управління активами інвестиційних фондів в Україні здійснюється торговцями цінними паперами та інвестиційними компаніями. Така ситуація відповідала початковому етапу розвитку фондового ринку, однак зараз може гальмувати розвиток інститутів спільного інвестування.

Діючі нині інвестиційні фонди та компанії повністю виконали роль механізму проведення „сертифікованої" приватизації і практично не мають перспектив подальшого розвитку. Протягом найближчих років переважна більшість цих інститутів припинить свою діяльність.

Протягом перехідного періоду, коли існуючі інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній вирішують питання своєї лікві­дації або трансформації, необхідно запобігати виникненню конфліктних ситуацій в ході розрахунків з учасниками цих фінансових інститутів.

Політика щодо емітента

Емітентами цінних паперів в Україні виступають: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, органи місцевого самовряду­вання, підприємства, комерційні банки, інвестиційні фонди.

Відповідні постанови Кабінету Міністрів України регулюють поря­док випуску, обігу та погашення державних цінних паперів.

Нормативні акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку регулюють емісійну діяльність органів місцевого самовряду­вання та емітентів корпоративних цінних паперів щодо випуску та обігу цінних паперів.

Законодавством в цілому вирішені питання емісійної діяльності емітентів, звітності перед інвесторами, організаторами торгівлі та державними регуляторами.

Найбільш активними емітентами на фондовому ринку виступають промислові підприємства та комерційні банки. Найбільш розповсюдже­ним фінансовим інструментом, який випускається, є акція.

Стан більшості акціонерних товариств, які є основними емітен­тами на фондовому ринку, після завершення приватизації, характеризу­ється тим, що:

■ основні напрями діяльності підприємств, асортимент продукції та стандарти якості залишаються незмінними з доприватизаційних часів;

■ використовуються неефективні методи управління та стимулю­вання праці;

■ широке використання сурогатів грошей (векселів) дозволяє під­приємствам підтримувати господарську діяльність на мінімальному рівні та уникати банкрутства;

■ значна кількість дрібних акціонерів не організовані між собою і не мають суттєвого впливу на діяльність підприємств;

■ низькою є культура корпоративного управління.

Фондовий ринок поки ще не став джерелом залучення інвестицій для акціонерних товариств. Головними причинами цього, окрім макро-економічних, є:

■ відсутність прозорості фінансово-господарської діяльності під­приємств;

■ неналежне корпоративне управління та порушення прав акціонерів виконавчими органами акціонерних товариств і власниками контрольних пакетів акцій;

■ низький рівень капіталізації організованого фондового ринку, що стримує попит інвесторів на цінні папери українських емітентів;

■ відсутність прозорого механізму ціноутворення на фондовому ринку;

■ відсутність належного правозастосування на фондовому ринку, численні випадки маніпулювання та шахрайства.