Розвиток інноваційно-їнвестиційного бізнесу

 

Поліпшення інвестиційного клімату у РГК безперечно сприяє роз­витку у них інноваційно-інвестщійного бізнесу, який органічно поєднує інноваційну, інвестиційну та підприємницьку діяльність. В основі цього бізнесу лежить розробка і реалізація бізнес-планів або інвестиційних проектів з упровадження певних інновацій.

Загальна оцінка інноваційної діяльності у господарському комплексі Вінницької області дозволяє стверджувати, що за останні роки відбулося зростання більшості показників, що її характеризують. Так, у 2003 р. інноваційною діяльністю у області займалися 93 промислові підпри­ємства, що у 1,5 раза більше, ніж у попередньому році. Щоправда, кількість спеціалістів, залучених до виконання НДДКР дещо знизилася. Незважаючи на це обсяги НДЦКР, хоча й повільно, але все ж зростають (особливо після їх обвального падіння у середині 90-х років).

Більшість (73%) інноваційно активних підприємств упроваджували в цьому році нові види продукції і значно менша їх частина приділяла увагу упровадженню нових виробничих процесів та засобів механізації і автоматизації. В результаті обсяги виробництва інноваційної продук­ції у 2003 р. скоротилися проти попереднього року на 55%. Частка про­дукції, яка випускається на основі інформаційних технологій (п'ятого покоління) не перевищує 10%. А частка наукоємного виробництва у області взагалі становить тільки 4%.

Загалом інноваційний потенціал Вінницької області (у розрахунку на одну особу) в 2 рази нижчий, ніж в середньому по державі. Однак з огляду на темпи зростання підготовки кадрів у вузах, наявність науково-технічних розробок на венчурних фірмах, область здатна впроваджувати інновації такими темпами, як і держава в цілому.

Складений за Каталогом інвестиційних проектів баланс інвестицій в розрізі галузей і адміністративних регіонів (додаток Р) дозволяє ви­явити не лише галузеві, а й територіальні пріоритети у розвитку про­мисловості.

Аналіз балансу "по вертикалі" (в галузевому розрізі) показує, що най­більші інвестиції (із загального обсягу 491 млн. грн.) передбачається спрямувати у електроенергетику (144 млн. грн., або 29% від загального обсягу), харчову промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (106 млн. грн., або 22%) та сільське господарство (майже 103 млн. грн., або 21%).

У машинобудування намічається вкласти ЗО млн. грн., або близько 6% від сумарних інвестицій, що не узгоджується з сучасними тенден­ціями розвитку галузей п'ятого технологічного укладу. Також незнач­ними мають бути інвестиції у легку промисловість - понад 6 млн. грн. (1,3%). Це може призвести до стагнації в розвитку галузі. За цим, крім економічних, криються й суто соціальні збитки, оскільки різко звужу­ється сфера прикладання жіночої праці. Загалом малі асигнування у машинобудування та у легку промисловість закріплюють процес деіндустріалізації області й загострюють проблему безробіття, особ­ливо у містах.

Аналізуючи "горизонтальний" (регіональний) розріз балансу, неважко помітити, що абсолютним інвестиційним лідером є м. Вінниця. На її розвиток передбачається асигнувати 192 млн. грн., або 39% загальних обсягів інвестицій. Причому основну їх частину намічається спряму­вати на реалізацію проектів у електроенергетиці

Найбільш капіталомістким є проект зі створення електростанції, яка перетворює природній розряд блискавок у керовану електричну енергію. Загальна вартість проекту понад 27 млн. дол. Слід, однак, підкреслити, що хоча й ґрунтовні технічні напрацювання щодо реалі­зації цього проекту є, зокрема у Вінницькому технічному університеті, але втілити його у життя буде непросто.

Більш реальним є проект зі створення виробництва енергозберігаючих компактних люмінесцентних ламп, потужність яких в 5 разів менше, ніж у ламп розжарювання на підприємстві "Зевс", що входить до ЗАТ "Вінницький ламповий завод". Вартість цього проекту 350 тис. дол. На нього передбачається спрямувати 7,3% усіх інвестицій машино­будування м. Вінниці.

Серед інших значних проектів звертає на себе увагу проект у сфері комунального господарства: з будівництва сміттєпереробного заводу.

Місто Могилів-Подільський серед міст обласного підпорядкування є другим за обсягом капіталовкладень (понад 4%). Тут пропонується до реалізації близько 10 інвестиційних проектів, серед яких найбільш вагомими є чотири: 1) з модернізації виробництва на ВАТ "Молоко­завод"; 2) з реконструкції системи опалення виробничих корпусів ВАТ "Могилів-Подільський машзавод"; 3) з упровадження у вироб­ництво на цьому ж підприємстві модернізованого млина; 4) з будів­ництва у місті каналізаційної насосної станції.

У місті Ладижин, на яке припадає 1,4% інвестиційних асигнувань, заслуговує на увагу проект з організації промислового виробництва фармацевтичної продукції на ВАТ "Біолік".

Унікальний проект з будівництва та експлуатації комплексу з ви­робництва етанолу (моторного палива із зерна кукурудзи) вартістю 127 млн. дол. передбачається реалізувати у Чернівецькому районі. На нього має бути потрачено 14% інвестиційних ресурсів області. Анало­гічний проект, але меншої капіталомісткості, намічено до реалізації на Барському спиртовому комбінаті.

У Жмеринському районі більше половини інвестицій передбачається вкласти у завершення будівництва цегельного заводу у с. Кармелюкове.

Декілька масштабних проектів передбачається реалізувати у Ора-

тівському районі. Головний з них - це проект з перепрофілювання

Якимівського заводу кормових дріжджів на виробництво комбікормів.

У Піщанському районі цікавим є проект зі збільшення виробництва

зварювальних електродів на базі ВАТ "Агромаш", що в с. Рудниця.

У Погребищенському районі, зокрема, у с. Ординці, намічено будів­ництво заводу з виготовленню силікатної цегли, а у с. Морозівка -розробку торфового родовища.

У Тульчинському районі, зокрема у ВАТ "Тульчинська взуттєва фабрика" буде втілено у життя найбільший інвестиційний проект (зі збіль­шення обсягів виробництва взуття) у легкій промисловості області. Вартість проекту - 5,6 млн. грн.

У Чечельницькому районі найбільшим інвестиційним проектом вартістю 11 млн. грн. є проект з переспеціалізації ЗАТ "Керамічні будівельні матеріали" - на випуск лицьової керамічної цегли.

З точки зору використання нетрадиційних джерел енергії досить цікавим є проект з налагодження серійного випуску газосинтезуючих міні-станцій. Його передбачається реалізувати у Шаргородському районі (в рамках програми "Мала енергетики України").

Враховуючи помітну роль у промисловості Ямпільського району приладобудування, зокрема Ямпільського приладобудівного заводу, варто відзначити проект з освоєння виробництва на цьому підприєм­стві побутового електронного лічильника газу.

Аналізуючи територіально-галузевий баланс інвестицій, як позитив­ний момент слід відзначити те, що значні інвестиції спрямовуються у основні галузі спеціалізації промисловості Вінницької області (хар­чова промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів), як негативний - недостатній обсяг інвестицій у високотехнологічні галузі (електронну та ін.).

Серед регіонів Вінницької області найсучаснішу структуру інвес­тицій мають міста Вінниця (електроенергетика, електроніка тощо), Могилів-Подільський (виробництво побутових електроприладів та машин для перероблення сільгосппродуктів) та Ладижин (фармацев­тична промисловість) (рис. 12.7). Однак загальний інноваційний рівень інвестиційних проектів невисокий.

Групування регіонів Вінницької області за обсягом інвестицій у реалізацію проектів в розрахунку на 1 жителя (при середньому в області показнику - 28 грн. на 1 особу) має такий вигляд:

I група - інвестиційно найактивніші регіони (понад 1000 грн./особу): Оратівський, Погребищенський та Чернівецький райони;

II група - інвестиційно активні (501-1000 грн./особу): міста Він­ниця та Ладижин;

III група - з інвестиційною активністю значно вищою за середню (101-500 грн./особу): м. Могилів-Подільський, Іллінецький, Піщансь-кий та Чечельницький райони);

IV група - з інвестиційною активністю вищою за середню (51-100 грн./особу): м. Хмільник, Барський, Жмеринський, Літинський та Тульчинський райони;

V група - з інвестиційною активністю близькою до середньої (10-50 грнУособу): Немирівський, Томашпільський та Ямпільський райони;

VI група - інвестиційно неактивні (менше 10 грн./особу): решта регіонів.

Суттєвою проблемою реалізації інвестиційних проектів у області є те, що вони базуються переважно на позикових коштах. Але оскільки зараз інвестиційна привабливість більшості регіонів є невисокою, а держава об'єктивно не може бути значним інвестором, то це означає, що багато проектів не буде реалізовано взагалі.

Реалізація перспективних інвестиційних проектів вимагає не лише значних інвестиційних ресурсів, але й проведення виваженої політики і щодо економічно розвинутих, і щодо економічно відсталих регіонів. Отже, стратегія інноваційно-інвестиційного розвитку господарського комплексу Вінницької області має бути випереджальною. Це означає, що за сприяння державних органів влади необхідно створювати умови для залучення капіталу у високотехнологічні галузі промисловості.

Одним з ефективних шляхів розвитку інноваційно-інвестиційного бізнесу у господарському комплексі Вінницької області та її регіонів, як підказує світовий досвід, може бути створення таких науково-технологічних структур, як бізнес-інкубатори, технопарки, технополіси тощо (див. п. 10).

 

 

Таблиця 12.14 Співвідношення факторів розміщення та конкурентоспроможності виробництва*

Фактори	Вплив на розміщення виробництва	Вплив на конкурентоспромож­ність
Економіко- географічного положення	близькість виробництва до місць зосередження ресурсів, інфраструктурних об'єктів та районів споживання готової	близькість і транспортна до­ступність ринків сировини та ринків збуту продукції
Транспортний	наявність комунікацій, вартість перевезень	транспортне положення й зв'язки; транспортні витрати; наявність комунікацій, переду­сім інформаційних
Сировинний	наявність сировини та її економічна оцінка	витрати на сировину, напівфа­брикати та послуги зі сторони
Паливно-енергетичний	забезпеченість ресурсами пали­вно-енергетичного комплексу	витрати на паливо і енергію
Водний	забезпеченість водними ресур­сами	витрати на воду
Земельний	забезпеченість земельними ре­сурсами	ціна земельних ділянок
Екологічний	резерви потенціалу самоочи­щення природного середовища	плата (штрафи) за забруднення природного середовища; ви­трати на будівництво очисних комплексів
Трудовий	забезпеченість трудовими ре­сурсами відповідної кваліфіка­ції	рівень заробітної плати, вклю­чаючи відрахування на соціа­льні потреби; наявність квалі­фікованих трудових ресурсів
Науково-техніч­ного прогресу	рівень НТП, що забезпечує ефе­ктивне використання ресурсів	наявність та можливість впро­вадження технології та "ноу-хау"
(інноваційний)
Інвестиційний	наявність коштів для капітало­вкладень	можливість ефективного впро­вадження інновацій та реаліза­ції інвестиційних проектів
Форм організації виробництва і територіальних зв'язків	орієнтація на модель масового виробництва з переважно вер­тикальною організацією тери­торіальних зв'язків	орієнтація на модель індиві­дуального виробництва з пере­важно горизонтальною органі­зацією територіальних зв'язків
Агломераційний	територіальна концентрація виробництва, ефект комплекс­ності	ефект синергії від територіаль­ної близькості та взаємодії промислових та інших об'єктів
Споживчий	наявність достатньої кількості споживачів продукції	ринкова кон'юнктура, купіве­льна спроможність населення

 

Засоби, якими суб'єкти господарювання регіону створюють і утри­мують конкурентну перевагу на тих або інших ринках в межах регіону і країни, є основою для розуміння ролі цього регіону в загальнонаціо­нальній економіці, або в системі регіонів [Амоша и др., 2005].

Отримання конкурентної переваги залежить не тільки від наявності тих або інших чинників у активі регіону або окремого підприємства. Визначальне значення має ефективність їхнього використання. Це, в свою чергу, залежить від того як регіон, його суб'єкти господарю­вання, мобілізують чинники регіональної конкурентоспроможності.

Дослідження конкурентоспроможності РГК та чинників її зростання складається з п'яти етапів: 1) вивчення регіональних чинників конку­рентоспроможності; 2) встановлення рівня розвитку та структури РГК, зокрема промисловості; 3) оцінка конкурентних позицій внутрішньо-регіональних територіальних одиниць на макрорегіональному, націо­нальному та міжнародних ринках; 4) оцінка конкурентних позицій внутрішньорегіональних територіальних одиниць; 5) обґрунтування підходів до управління процесом підвищення конкурентоспромож­ності РГК.

Аналіз регіональних чинників конкурентоспроможності господар­ського комплексу Вінницької області показав, що область і більшість внутрішньообласних регіонів мають зручне економіко-географічне положення та значну транспортну освоєність території.

Природно-ресурсний потенціал області створює необхідні передумо­ви для виробництва ресурсів сільськогосподарської сировини, розвитку лісової промисловості, промисловості будівельних матеріалів тощо.

Працересурсний потенціал області також є досить значним, однак у деяких регіонах має місце його недовикористання. Високий рівень безробіття мають Оратівський, Іллінецький, Ямпільський та Теплиць-кий райони (див. п. 12.3.3).

Серед економічних передумов зростання конкурентоспроможності промисловості Вінницької області найбільше значення має виробни­чий, інноваційний та інвестиційних потенціал.

Аналіз рівня розвитку та структури господарського комплексу області показав, що за роки ринкових перетворень відбулася зміна спеціалізації промисловості області (з переважно машинобудівної на переважно переробну промисловість), що стало причиною виникнення диспропорцій у розвитку економіки та соціальної сфери. Відбулися суттєві зміни і в розміщенні виробництва. З промислової карти області зникла більшість приладобудівних заводів, завод електронних виробів у Теплику, виробництво мінеральних добрив тощо.

Конкурентні позиції господарського комплексу області на регіо­нальному, національному та міжнародних ринках визначає, передусім, її науково-технічний рівень. Він характеризує близькість технологій, організації виробництва та якості продукції до відповідних підпри­ємств та галузей передових країн світу.

У 2003 р. 44 підприємства області виробляли сертифіковану промис­лову продукцію 194 найменувань. Конкурентоспроможність підприємств області, безумовно, є наслідком інвестування та впровадження інно­вацій. Найбільше інноваційно активних підприємств сконцентровано у містах Вінниці і Могилів-Подільському та Вінницькому, Немирів-ському і Барському районах.

Організаційний рівень підприємств, що відповідає світовим стан­дартам, визначається відповідністю їх стандартам ISO 9000. В області тільки 4 підприємства сертифіковані на відповідність стандартам ISO 9000, зокрема торгова марка "Караван" на виробничій фірмі "Панда". Продукція багатьох вінницьких промислових підприємств, таких як "Авіс", завод тракторних агрегатів, кондитерська фабрика, та підприєм­ства "Немірофф" знаходить визнання на регіональному, національному та міжнародних ринках.

Встановлення конкурентних переваг господарства внутрішньо-обласних регіонів області включало два етапи дослідження. На першому етапі давалася оцінка регіональних факторів конкурентоспроможності. Для кожного з регіонів ми відібрали по 8 вихідних показників, які характеризують окремі фактори: 1) транспортної освоєності території; 2) природно-ресурсний потенціал; 3) екологічність виробництва; 4) праце­ресурсний потенціал; 5) інвестиційний; 6) виробничого потенціалу; 7) агломераційний; 8) споживчий.

Для оцінки бралися показники по кожному фактору конкуренто-спроможністі регіону і порівнювалися з середньообласним показником (додаток С).

Так, за фактором "транспортна освоєність території" абсолютну перевагу у Вінницькій області має м. Вінниця, яка має зручне транс­портно-географічне положення і значні потужності транспортних організацій, зокрема автотранспорту.

За фактором "природно-ресурсний потенціал" виділяються ті регіони, які мають багаті земельні ресурси - Бершадський, Ямпільський, лісові ресурси - Жмеринський та Іллінецький і рекреаційні ресурси - м. Хміль­ник, Хмільницький і Мурованокуриловецький райони.

Важливість оцінки фактора "екологічність виробництва" зрозумі­ла в зв'язку із складністю екологічної ситуації у багатьох регіонах. Абсолютним лідером за рівнем забруднення атмосферного повітря є м. Ладижин, де функціонує потужна ТЕС. Тут на 1 км² території при­падає 3,1 тис.т шкідливих викидів. Досить забрудненим є повітря і у Вінниці, щоправда у 8,5 разів менше, ніж у Ладижині.

Аналіз конкурентоспроможності регіонів за фактором "використання трудових ресурсів у промисловості"' показує, що у області є один яскраво виражений промисловий центр - м. Ладижин, де на 1000 осіб при­падає 158 працівників промисловості. У м. Вінниці промислова функція не є різко домінуючою (72 працівники промисловості), тому що місто виконує важливі управлінські функції.

Про конкурентні переваги регіонів за фактором "інвестиційної актив­ності" свідчить показник обсягів інвестицій в основний капітал на 1 особу. За цим показником абсолютним лідером у області є Немирів-ський район (795 грн./особу), у якому базується компанія "Немірофф". Надзвичайно важливий фактор конкурентоспроможності -"рівень промислового розвитку". Нагромаджені на території регіонів вироб­ничі потужності насамперед виявляються у обсягах промислового виробництва в розрахунку на одну особу або відповідного показника рейтингу. За цим фактором на першому місці знаходиться Немирівсь-кий район (7753 грн./особу). Індустріально депресивними регіонами є Мурованокуриловецький, Піщанський, Чернівецький та ін.

Якщо потенціал району низький, а він до того ще й має значну територію, то важливе значення має фактор агломерації або територі­альної концентрації виробництва. Він, зокрема, передбачає наявність споріднених і підтримуючих виробництв, технологічну, технічну, транспортну взаємодію між організаційно-структурними і виробничо-технологічними елементами локальних підсистем РГК. Зрозуміло, що найкращі конкурентні позиції за цим фактором має м. Вінниця та Вінницький район.

Важливою конкурентною позицією регіонів є фактор "споживчий потенціал", який передусім визначається середніми по регіону розмі­рами заробітної плати. За цим показником вирізняються міста Козятин і Жмеринка, які мають високу частку зайнятих на залізничному транс­порті з високим рівнем оплати праці.

Для того, щоб звести розрізнені оцінки різних факторів конкуренто­спроможності до "спільного знаменника" доцільно використати десяти­бальну шкалу: (п'ять балів із знаком [+] і п'ять балів із знаком [-]).

 

 

Ранжування регіонів Вінницької області за факторами (потенціа­лом) конкурентоспроможності господарства дозволило виділити шість груп регіонів: перша група (9 балів): з найвищим потенціалом конку­рентоспроможності (м. Вінниця та Калинівський район); остання шоста група з найнижчим потенціалом конкурентоспроможності (8 індустрі­ально депресивних районів, наприклад Чернівецький).

Досягти максимальних оцінок за усіма факторами конкуренто­спроможності практично неможливо, однак можливе зміцнення кон­курентних позицій регіонів за окремими факторами. Для цього необхідно правильно обрати конкурентну стратегію, скориставшися апробова­ними у світовій практиці методиками [Портер, 1998, с. 358-363].

Доцільно, зокрема, скласти матрицю "Доходи/частка ринку". Вона до­зволяє поділити регіони за факторним потенціалом - Т (який визначає потенційну частку регіону на ринку товарів) та доходами - Р (прибутком або збитком на 1 зайнятого у РГК) на чотири групи: 1) "дійні корови" (Р>0;Т> 0); 2) "дикі кішки" (Р>0;Т< 0); 3) "зірки" (Р < 0; Т > О);

4) "собаки" (Р< 0;Т<0).

Матриця "Доходи/частка ринку", складена для господарського комплексу Вінницької області (додаток Т), вказує на те, що в поле зору владних та підприємницьких структур в першу чергу повинні попасти суб'єкти господарювання регіонів четвертої групи, зокрема міст Ладижина (ТЕС) та Могилева-Подільського (машинобудівний завод). Тому що в разі їх банкрутства це обернеться великими не лише економічними, а й соціальними збитками.

На основі проведеного аналізу доцільно намітити конкретні заходи з управління процесом підвищення конкурентоспроможності регіонів, а саме: проведення ефективної промислової політики на регіо­нальному рівні, розвитку інноваційно-інвестиційного підприємництва, нарощування випуску конкурентоспроможної продукції, підтримки національного товаровиробника на регіональному рівні тощо.