Поняття про ринок капіталу та рівень капіталізації ринку

В країнах Центральної і Східної Європи значна кількість підпри­ємств була передана в приватну власність - часто у формі акціонерних товариств, акції яких можуть бути предметом купівлі-продажу. На наступному за приватизацією етапі важливе питання для цих країн полягає у тому, якою повинна бути роль уряду у створенні ринків капіталу, що забезпечують ефективну і справедливу купівлю і продаж акцій приватизованих підприємств (акціонерних товариств).

Такі ринки складаються з фондових бірж і пов'язаних з ними установ, таких як депозитні банки і клірингові палати, позабіржові та неофіційні ринки. Учасники таких ринків (банки, пенсійні фонди, брокери, дилери тощо) забезпечують надання фінансових послуг як окремим підприємцям, так і окремим підприємствам, зокрема акціоно-ваним.

У цьому розділі термін «ринок капіталу» використовується для визначення ринків, на яких обертаються акції (капітал) акціонерних товариств, тоді як ринки інших цінних паперів, таких як облігації, опціони і ф'ючерси, не розглядаються. Це пояснюється тим, що на даному етапі формування ринку капіталу акції як "носії" ринкових відносин мають більше значення, ніж інші види цінних паперів. За рахунок випуску акцій компанія залучає капітал для модернізації та розширення виробництв і надає можливість новим акціонерам права власності, що дозволяє їм забезпечувати контроль з управління компанією - наприклад, шляхом обрання ради директорів. Іншими словами, акціонери відіграють провідну роль в корпоративному управлінні.

Капіталізація ринку визначається ринковою вартістю всіх акцій публічних компаній - іншими словами, числом акцій, випущених ком­панією, помноженим на поточну ринкову ціну. Акції акціонерного товариства відкритого типу можуть продаватися широкій публіці, в тому числі дрібним (міноритарним) інвесторам. Акції приватної компанії або компанії з обмеженою кількістю власників можуть про­даватися тільки одним великим інвестором іншому; такі акції рідко продаються на організованих ринках.

В результаті масової приватизації рівень капіталізації ринку віднос­но розмірів економіки деяких країн близькі до багатьох промислово розвинутих країн, або навіть випереджають їх (рис. 2.1). В країнах, де масова приватизація не проводилась, рівень капіталізації, як правило, низький внаслідок меншого числа приватизованих підприємств.

Вимірювання рівня капіталізації ринку пов'язано з труднощами в країнах, що проводять масову приватизацію, таких як Чехія і Росія, оскільки акції багатьох компаній не продаються, або продаються рідко, або поза організованими ринками. Крім того, деякі компанії є ще частко­во власністю держави, тому значна частина їх акцій не виставляється на продаж. Показники капіталізації ринку можуть завищувати значеня ринків капіталу внаслідок того, що операції купівлі-продажу акцій про­водяться рідко.

Багато фахівців вважають організовані фондові біржі головним ринком для операцій з акціями, однак біржі - лише один із інститутів ринку капіталу. Операції, що виконуються поза фондовими біржами, інколи називають „позаринковими". Цей термін неправомірний, оскіль­ки будь-яка операція з акціями відбувається на тому чи іншому ринку.

На офіційних або організованих ринках капіталу учасники регуляр­но зустрічаються або підтримують контакти за допомогою електрон­ного зв'язку з метою купівлі і продажу акцій у відповідності з діючими на цих ринках правилами. До таких ринків відносяться ринки на базі фондових бірж (з операційним залом) і позабіржові ринки, в межах яких брокери спілкуються за допомогою телефонного зв'язку і/або комп'ютерних мереж.

 

 

Рис. 2.1. Відношення капіталізації ринку до ВВП деяких країн (1993 p.)%

Примітка: капіталізація другої хвилі в Чеській Республіці представлена на основі екстраполяції за даними першої хвилі. Загальний рівень капіталізації в Росії екстрапольований на основі інформації про 25 най­більших компаній.

Джерело: оцінка на основі даних офіційних органів країн і International Einancial Statistics (1994).

 

Неорганізовані ринки капіталу включають всі ринки, де покупці налагоджують контакти з продавцями і укладають угоди з продажу акцій, Учасниками таких ринків можуть бути особи, що купують і продають акції на вулиці, через оголошення в газетах, або на дошках оголошень, Брокери, які зустрічають людей біля заводських воріт з пропозиціями купівлі акцій, що розповсюджуються серед людей в процесі масової приватизації, або інституційні інвестори, такі як фонди, що купують і продають великі партії акцій по телефону. Обсяг продажу акцій на таких ринках може бути більшим, ніж на організованих ринках, особливо на ранніх стадіях формування ринків капіталу.

Одним із слабких місць неорганізованих ринків капіталу є їх недо­статня відкритість. За відсутності формального механізму звітності учасників цього ринку важко отримати достовірну інформацію про ціни, за якими продаються та купуються акції. Це може породжувати неефективність працюючого ринку, де одні і ті ж акції продаються за різними цінами в залежності від регіону, величини і досвіду брокер­ської контори, її доступу до внутрішньої інформації і таке інше.

Другий недолік цих ринків полягає у тому, що вони, зазвичай, не регулюються, тому виникає більше можливостей для обману інвесторів, особливо дрібних і недосвідчених. Але за відсутності ефективно діючих організованих ринків власникам акцій все ж доводиться звертатися до брокерських контор неорганізованих ринків.

Таким чином, важливим питанням економічної політики урядів в країнах з перехідною економікою є таке: чи потрібно стимулювати формування організованих ринків капіталу для операцій з акціями нещодавно приватизованих підприємств і якщо так, то яким чином? Щоб дати відповідь на нього, необхідно з'ясувати ряд поточних питань:

■ Яка роль ринків капіталу в залученні фірмами необхідного капіталу (шляхом продажу нових акцій) для реструктуризації виробництва?

■ Чи будуть ринки капіталу стимулювати менеджерів підприємств до проведення реструктуризації і підвищення рентабельності? Іншими словами, яка роль ринків капіталу у корпоративному управлінні?

■ Чи необхідно формувати інфраструктуру і інститути ринків капі­талу на ранніх стадіях переходу до ринкової економіки з тим, щоб ефективно функціонуючий ринок сприяв процесу приватизації, або з цим необхідно зачекати до завершення приватизації?

■ Які мінімальні права необхідно надати акціонерам щодо отри­мання ними частини прибутку компанії і участі в управлінні нею? Яким чином необхідно визначити ці права в законі про підприємства і як можна добиватися їх виконання?

■ Чи необхідно урядам виступати у ролі організаторів або власни­ків бірж, установ з реєстрації акцій, депозитаріїв і розрахунково-клірингових установ?

■ Якою має бути оптимальна система торгівлі акціями на організова­ному ринку? Чи потрібно використовувати різні системи торгівлі в залежності від типу акцій тощо?

■ Чи має бути укладання угод сконцентрованим на одній біржі, чи необхідно заохочувати конкуренцію між біржами? Чи потрібно до­пускати укладання угод поза офіційно визнаними біржами?

■ Чи потрібно уряду або біржам намагатися стабілізувати ціни акцій і якщо так, то яким чином?

■ Що слід використовувати уряду для створення ефективної системи передачі акцій від продавця до покупця і передавання платежів від покупця до продавця?

■ Яким чином уряду потрібно регулювати ринки капіталу для під­вищення їх ефективності і зменшення масштабів зловживань?

■ Яка модель регулювання найбільш доцільна (ефективна) для країн з перехідною економікою?