ТОП 10:

Процеси організаційної трансформації



Із змінами у розміщенні виробництва РГК пов'язаний процес зміни форм регіональної органна ції виробництва. Серед них найбільше значення мають регіональне зосередження, регіональна інтеграція та територіальна поляризація промислового виробництва.

Регіональне зосередження промислового виробництва означає не тільки розміщення його у певному регіоні, але й зростання його частки у певній (по відношенню дорегіону) суперсистемі.

Під регіональною інтеграцією виробництва ми розуміємо взаємодію тавзаємозв'язки у певному регіоні економічних об'єктів, завдяки чому у РГК з'являються нові суттєві властивості, які і свідчать про йогоформування.

Ринкові зміни у регіональній організації виробництва обумовлю­ються також територіальною поляризацією виробництва, тобто виник­ненням економічних полюсів та спеціалізованих виробничих центрів. Для формування перших важливими факторами є наявність високо­кваліфікованих кадрів, університету і/або транспортного вузла, великих підприємств обробної промисловості тощо. Формування других най­частіше обумовлене якимось одним винятково важливим чинником, наприклад запасами мінерально-сировинних ресурсів.

Однобокий розвиток регіональних форм організації виробництва в ринкових умовах обумовлює процес зміни комплексності РГК, зокре­ма поляризованого розвитку РГК.

Зауважимо, що комплексність РГК - це прояв регіональної цілісно­сті, яка, за В.А. Поповкіним [1993, с. 29], передбачає взаємопов'язане, взаємододатнє сполучення й розміщення виробництв іелементів ін­фраструктури у межах регіону.

Об'єктивно комплексність обумовлює диверсифікацію виробництва (галузей) в РГК, тоді як спеціалізація - обмеження галузевої структури. Зміну комплексності у позитивному (додатному) напрямку, як правило, визначають як комплексний розвиток [там же,с. 34, 35].

Зміну комплексності РГК слід розглядати у компонентному й тери­торіальному плані. У компонентному відношенні - це зміна пропорцій у РГК між: 1) підсистемами (ресурсною івиробничою, виробничою і споживчою тощо); 2) всередині окремих підсистем (наприклад між окремими ресурсами, між виробничими галузями, між групами споживачів тощо); 3) різними типами зв'язків (горизонтальними, дег-домераційними, галомераційними).Зміна комплексності РГК у територіальному плані в негативному (від'ємному) напрямку обумовлює стосовно елементів: інтегративної територіальної структури - регіонально-асиметричний розвиток, тери­торіально-галузевої структури - поляризований розвиток, лінійно-вузлової структури - послаблення економічного каркасу регіону.

Значний інтерес у нових умовах господарювання представляє про­цес поляризованого розвитку РГК. Він означає передусім поглиблення інноваційного та інвестиційного розриву між центром (економічними полюсами) і периферією (відсталими районами). Основною його рушійною силою є те, що концентрація інновацій та інвестицій у економічних полю­сах дозволяє, ефективніше використовувати інноваційні та інвестиційні ресурси, оскільки створює так званий ефект Перру [Перру, 1999].

Водночас поляризований розвиток РГК може обумовлювати "роз­мивання регіону" [Кудрявцев, 2001, с. 117]. Це спостерігається тоді, коли економічні полюси другого, третього і наступних порядків мають недостатню потужність, щоб утримати периферію в рамках РГК. Остання у цьому випадку вона може притягуватися до полюсів суміжних РГК, навіть сусідніх держав. Тому в РГК важливо зміцнювати потуж­ності економічних полюсів нижчих порядків, аби ті, притягуючи периферію, "збирали територію". На цю роль найбільше підходять районні центри з помітним інноваційним та інвестиційним потенціалом.

Для подолання негативних наслідків поляризованого розвитку РГК слід розвивати зв'язки з територіального кооперування й комбінування виробництва між промисловими полюсами та периферійними районами. Варто також передати периферії деякі економічні функції, пов'язані з розвитком малого й середнього бізнесу. Це, зокрема, сприяло б форму­ванню регіональних підприємницьких мереж. У цьому випадку транс­формаційні процеси захоплять і периферійні промислові центри.

Зміна комплексності РГК обов'язково позначається на процесі зміни ефективності й конкурентоспроможності виробництва. Зміни в бік збалансованої галузевої (секторальної) структури РГК слід розглядати як основу підвищення ефективності його виробництва.

Вплив же на ефективність виробництва структурно-територіальних змін прослідкувати важче, хоча багато дослідників відмічають ефекти від регіональної інтеграції виробництва та поляризації економічного простору.

Ефект від регіональної інтеграції виробництва виникає завдяки використанню спільних ресурсів, розвитку внутрішньорегіональних виробничих зв'язків тощо. З формуванням регіональних ринків у повній мірі буде використано потенціал не лише вертикальних, але й горизон­тальних зв'язків.

Неабияке значення має і поляризаційний (індукований) ефект Перру, який виникає внаслідок індукованого впливу інновацій на розвиток економічних полюсів, їх близького оточення та периферії.

Для підвищення конкурентоспроможності виробництва РГК важли­ве значення має поєднання промислових полюсів і периферії у вигляді регіональних виробничо-інноваційних систем. Останні спроможні виробляти чимало зразків продукції світового рівня. Поодинці ж під­приємства, економічні центри не в змозі подолати системну кризу, що супроводжує ринкові перетворення, і вийти на необхідний рівень конкурентоспроможності виробництва.

Критерії комплексності, ефективності й конкурентоспроможності виробництва є основними у процесі переходу РГК на траєкторію стійкого розвитку. Дуже важливими є також соціальні та екологічні критерії, які передбачають оптимальну зайнятість населення у виробни­чій сфері та мінімізацію негативного впливу виробництва на довкілля тощо.

Стійкість РГК- це його спроможність повертатися до збалансованого стану за рахунок нагромадження власного потенціалу після відхилення, викликаного негативним впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.

Матеріальну основу порушення рівноваги між окремими елементами й підсистемами РГК складає невідповідність між реальними витратами та одержаними результатами від виробничої діяльності РГК.

Для стійкого розвитку РГК важливі, передусім, три складові: стри­мування дестабілізуючих факторів, наприклад дисбалансу попиту й пропозиції на найважливіші види продукції; достатній трансформа­ційний потенціал підсистем комплексу; здатність їх до саморозвитку.

Оптимізація траєкторії розвитку РГК може базуватися на різних теоретичних підходах:

■ лінійних стадій росту;

■ структурних перетворень;

■ теорії, що пояснює слабкий розвиток окремих регіонів пануван­ням "багатих територій";

■ неокласичної контрреволюції (на основі ідей вільного ринку);

■ нової теорії економічного росту, яка базується на концепції ендо­генного зростання - постійне збільшення виробництва в РГК на основі інноваційно-інвестиційної діяльності.

Найбільш реальним є п'ятий підхід. Згідно з ним, РГК виходить із стану динамічної рівноваги і має ознаки депресивності, якщо в ньому перестає працювати механізм самоорганізації. Останній в РГК проявля­ються і в галузевому, і в територіальному плані.

У галузевому плані він передбачає, що коливання галузевих циклів є асинхронним. У цьому випадку негативні зміни в одних галузях протягом деякого часу гасяться позитивними змінами в інших галузях [Методологічні засади..., 1998, с. 32].

У територіальному плані механізм самоорганізації РГК передбачає еволюцію відносин між центром та периферією. В результаті РГК у своєму територіальному розвитку рухається від першої до четвертої стадії (за Дж. Фрідманом).

Спираючись на теорію поляризованого розвитку РГК можна вирішити ряд проблем його ринкової трансформації, зокрема, регулювання в ньому структурно-територіальних зрушень, формування прогресивних пропор­цій у техніко-технологічній базі виробництва, заміни одних полюсів на інші тощо.

Цього можна досяіти за рахунок просторової "дифузії" інновацій, яка підпорядковується певним закономірностям (за Т. Хегерстрандом) і відбувається стадійно; причому кожен економічний полюс має свою зону інноваційного впливу.

Швидкість поширення інновацій в РГК залежить від частоти контактів їх виробників (венчурних фірм тощо) і споживачів, відстані між ними, розвитку транспортних та телекомунікаційних мереж тощо. Звісно, інновації швидше поширюються за корпоративними каналами і в тих галузевих системах, які швидше розвиваються.

Якщо РГК і його полюси мають недостатній внутрішній потенціал для генерування інновацій, то у цьому випадку важливе значення має притік інновацій з-за меж комплексу. Хоча з позицій економічної без­пеки кожен РГК і його економічні полюси повинні мати такий іннова­ційний потенціал, який би дозволяв утримувати в "орбіті" комплексу периферійні економічні центри.

Просторове поширення інновацій обумовлює формування так званої поверхні модернізації, форма якої залежить від економічного каркасу регіону [Журавлев, 1992, с. 286].

Це означає, що значний потенціал інноваційне поле має не тільки у економічних полюсах, але і вздовж політранспортних магістралей. Охоплення усієї території РГК поверхнею модернізації - це орієнтир, який дозволяє вивести комплекс на магістраль стійкого ро?витку.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.224.8 (0.004 с.)