ТОП 10:

Підсумки роботи страхового ринку України у 2004 році



Найбільш очевидним підсумком розвитку національного страхового ринку в минулому році стало значне прискорення темпів його зростання. При інфляції у 2004 р. на рівні 12.3% надходження страхових премій зросло на 75.94%. Страхові компанії України зібрали 2.35 млрд. євро і виплатили близько 178 млн. євро. Частка страхової галузі в національ­ному ВВП також стабільно зростала - 1.5% у 2001 p., 2.1% у 2002 p., 3.5% у 2003 р. і 5.5% - у 2004 р. При цьому загальна сума страхових платежів на душу населення склала 49 євро, що не витримує порів­няння з розвиненими країнами, де цей показник дорівнює від 10 до 30 тис. євро залежно від країни.

Основним чинником росту страхового ринку залишався процес розвитку національної економіки, що зберігав позитивну динаміку (ВВП виріс на 12.0%, обсяг промислового виробництва - на 12.5%).

Слід зазначити, що премії ростуть неспівмірно з виплатами. Відношення виплат до обсягу страхових внесків щорічно неухильно знижується. Особливо помітним цей процес став у 2003 р. Так, якщо у 2001 р. рівень виплат стосовно сукупної премії склав 32.83%, у 2002 -32.69%, та у 2003 р. - вже 9.67%, а у 2004 р. він знизився до 7.57%. Проте страхування життя, що активно розвивається в Україні, поки не займає значимої ваги в сукупному портфелі компаній, на нього припадає тільки 1% надходжень. Таким чином, ця низька збитковість спостерігається саме у ризиковому сегменті, що свідчить про те, що значна частина надходжень не охоплюється реальними страховими договорами.

Зростає інвестиційна привабливість страхового бізнесу, про що опосередковано свідчить і такий показник, як зростання загальної кількості операторів ринку. У 2004 р. на ринку України працювали 383 страхові компаній з яких 45 спеціалізувалися на страхуванні життя. У порівнянні з 2003К р. кількість учасників ринку збільшилося на 26 компаній, з яких 15 спеціалізуються на страхуванні життя.

У листопаді 2004 р. були введені нові вимоги до розміру статутного капіталу страхових компаній, і експертами прогнозувалося скорочення ринку приблизно на третину, однак подібного не відбулося. На кінець 2004 року сумарний статутний капітал учасників страхового ринку України досяг 760 млн. євро. Таким чином, на одну компанію в серед­ньому з цієї суми припадає майже 2 млн. євро, що перевищує макси­мальний ліміт у 1.5 млн. євро, встановлений для страховиків життя (для інших компаній він складає 1 млн. євро).

У 2004 році був прийнятий Закон „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Упродовження цього Закону з 1 січня 2005 року має привести до бурхливого зростання ризикового страхування, що дозволить страхо­вим компаніям залучити нових клієнтів, які надалі зможуть отримува­ти й інші страхові послуги.

Лізингові компанії

Лізинг, що посідає важливе місце в економіці багатьох країн, є ознакою їх прогресивного розвитку. За обсягами лізингових операцій лідирує Північна Америка (більше $ 224 млрд.), за нею йде ринок країн Європи (більше $ 190 млрд.). Найвищі темпи зростання ринків лізингу демонструють країни таких регіонів, як Північна Америка (17%), Африка (69%), Австралія та Океанія (32%).

Щодо окремих країн, то перше місце за річним обсягом ринку лізингу посідають США ($ 208 млрд.), далі з великим відривом йдуть Японія ($ 68.8 млрд.), Німеччина ($ 48.31 млрд.), Франція ($ 26.36 млрд.), Італія ($ 23.99 млрд.), Великобританія ($ 18.88 млрд.), Нідерланди ($ 5.51 млрд.), Росія ($ 3.64 млрд.), Польща ($ 2.99 млрд.), Словаччина ($ 1.44 млрд.), Румунія ($ 1.41 млрд.) та Україна ($ 0.08 млрд.).

Аналіз співвідношення обсягів лізингових операцій і ВВП свід­чить, що найбільше значення цього показника (приблизно 5% та більше) є у тих країнах колишнього соціалістичного табору, які демонструють нині високі темпи технічного та економічного зростан­ня, - Естонії (5.15%), Чеській Республіці, Угорщині та Словаччині. У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник пере­буває на рівні приблизно 2%.

Відомо, що лізинг як механізм фінансування оновлення основних засобів є надзвичайно вигідним для всіх суб'єктів економіки.

Лізингоодержувач отримує у користування необхідне йому облад­нання та супутні послуги, а в разі необхідності може відмовитися від наступного придбання предмета лізингу у власність, замовити після завершення договору лізингу нове обладнання у лізинг, придбати предмет лізингу у власність.

Лізингодавець здійснює посередницьку діяльність і, залишаючись власником предмета лізингу, може мінімізувати свої ризики й отримати очікувану економічну вигоду. Продавець/постачальник предмета лізингу, який, як правило, є виробником машин, обладнання, транспортних засобів та інших видів майна, зацікавлений у лізингу як ефективному механізмі просування своїх товарів до споживача.

Оскільки лізинг є надзвичайно цікавим фінансовим механізмом для багатьох учасників економічних відносин, лізингові послуги можуть надаватися як спеціально створеними лізинговими компаніями, так і іншими фінансовими установами, для яких він не є основною діяльністю. Спеціалізованими лізинговими компаніями можуть бути компанії, за­сновані виробничими та торговельними компаніями; банками та ін­шими інвесторами.

Суб'єктами лізингової угоди є три сторони (рис. 4.1):

■ постачальник або підприємство-виробник основних засобів;

■ лізингова фірма (компанія) - лізингодавець, орендодавець;

■ лізингоодержувач.

 

4.1. Схема лізингу:

1- укладання лізинговою компанією трьохстороннього договору (угоди) про оренду з лізингоодержувачем і постачальником;

2 - поставка основних засобів лізингоодержувачу; 3 - оплата лізин­говою компанією постачальнику вартості основних засобів; 4 - оплата лізиноодержувачем орендних платежів лізиновій компанії.

 

Лізинг - форма довгострокової оренди, пов'язана з передаванням в користування устаткування, обладнання, транспортних засобів і ін­шого рухомого та нерухомого майна. Розрізняють два види лізингу: фінансовий і операційний.

Фінансовий лізинг передбачає виплату орендарем протягом періоду дії контракту сум, що покривають повну вартість амортизації устатку­вання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. По закін­ченню строку дії контракту орендар може:

1) повернути об'єкт лізингу орендодавцю;

2) заключити новий контракт на оренду;

3) викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю.

В контракті можуть бути зобов'язання лізингоодержувача або ви­купити об'єкт в передбачений строк, або віднайти покупця або іншого орендаря.

Операційний лізинг заключається на строк, менший амортизаційного періоду майна. Після закінчення контракту об'єкт лізингу повертається власнику або знову передається в оренду.

Лізинг має дві основні форми: прямий і зворотний. Прямий фінан­совий лізинг більш переважний, коли підприємство потребує в пере­оснащенні наявного технічного потенціалу. Лізингова компанія в такому випадку забезпечує 100%-не фінансування устаткування, розраховую­чись з постачальником, підприємством-виробником. Техніка поступає безпосередньо користувачу, який розраховується за неї з лізинговою компанією протягом Строку оренди.

Операції зворотного лізингу, по суті, є отримання додаткових фінансових ресурсів під заставу власних основних засобів замовника. Ці операції можуть розглядатися як альтернатива кредитним операціям. Сутність зворотного лізингу полягає у тому, що лізингова компанія отримує (переуступка) майно у лізингоодержувача і відразу надає це майно йому в оренду. Договір (угода) зворотного лізингу розповсюд­жується на весь період корисної служби устаткування і передбачає наступний перехід права власності на майно знову до лізингоодержу­вача. Таким чином, підприємство при зворотному лізингу отримує фінансові засоби, гарантією повернення яких є його власне устатку­вання, заставлене лізинговій компанії.

Використання лізингу пов'язане з відокремленням володіння майна від його використання. Лізингові угоди укладаються, зазвичай, на по­довжені терміни.

Фактично лізинг уявляє собою форму матеріально-технічного по­стачання з одночасним кредитуванням і орендою. В цьому випадку орендар виплачує компанії не орендну плату, а повну вартість майна в розстрочку. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фон­дів лізингова фірма повністю звільняється від претензій. Претензії з трьохстороннього договору відносяться на постачальника. Договір лізингу заключається на наступних умовах:

1) строк лізингу рівний строку служби основних фондів;

2) сума платежу включає вартість основних фондів, проценти за кредит, комісійні платежі;

3) ризик, що пов'язаний з пошкодженням і втратою майна, при­ймає на себе лізингоодержувач;

4) основні фонди є власністю лізингової компанії (орендодавця). Після закінчення строку лізингу і викупу у відповідності до дого­вору основні фонди переходять у власність лізингоодержувача. Переваги лізингу полягають у тому, що лізинг дозволяє господар­ському суб'єкту отримати основні фонди і розпочати їх експлуатацію, не відхиляючи гроші з обороту. Основні фонди протягом терміну угоди знаходяться на балансі лізингової компанії, а платежі їй відносяться до поточних витрат господарського суб'єкта, тобто включаються у собівартість продукції і відповідно зменшують суму прибутку, що оподатковується. Лізингова компанія не пов'язана зобов'язаннями щодо якості основних фондів. Вона має за платежі в розстрочку гаран­тійну заставу і самі основні фонди, які може повернути собі повністю у випадку невиконання будь-яких умов договору лізингу. Для поста­чальника кооперація з лізинговими компаніями дозволяє використати лізинг як засіб розширення ринків збуту своєї продукції.

Надзвичайно актуальним є лізинг і для України. Адже рівень зносу основних засобів виробництва в цілому по економіці становить 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на водному та авіаційному транспорті, у соціальній сфері - 60% та більше. За роз­рахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвес­тицій, необхідних для оновлення основних засобів виробництва в Україні, складає близько $ 90 млрд. За експертними оцінками, ця сума є значно більшою [Косенко, 2005].

Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорів­нює щонайменше $14 млрд., що майже в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу ($221 млн.). Нині показник відношення річних обсягів укладених лізингових угод до ВВП (0,25%) в Україні є майже у 20 разів меншим за такий у країнах, що демонструють швидкі темпи зростання. Частка лізингу в інвестиціях в основні засоби виробництва дорівнює 1,55%, обсяг інвестицій, фактично здійснених в оновлення існуючих та придбання нових основних засобів виробництва в цілому по Україні на початок 2004 р. склав $9.3 млрд., тобто 10,4% потреб країни.

Для розвитку лізингу в Україні, вважають експерти МФК, необхідно розв'язати комплекс пцрблем, серед яких врегулювання проблеми пере­ходу права власності за договорами лізингу, покращення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів та створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу. Варто також: переглянути механізми оподаткування лізингової діяльності, включа­ючи питання прискореної податкової амортизації; усунути ризики, що виникають через неточності та колізії у законодавстві; забезпечити належний бухгалтерський облік лізингової діяльності; оптимізувати державні програми підтримки та стимулювання лізингової індустрії, сприяти розвитку приватного конкурентного ринку лізингу.


Розділ 5







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.214.113 (0.006 с.)