Цінка вартості складових залученого капіталу

 

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вар­тість підприємства.

Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцін­ки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залучених коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збільшення пов’язане зі сплатою процентів за обслуговування позичкового капіталу і з погашенням основного боргу. Крім того, це пов’язано з кредитним і процентним ризиком;

вартість позичкового капіталу пов’язана з оцінкою креди­тоспроможності позичальника з боку банку. Чим вища кредито­спроможність підприємства за оцінкою кредитора, тим нижча ва­ртість залученого капіталу, оскільки кредит під мінімальну заставу процента надається тільки першокласним позичальникам;

урахування впливу суми, пов’язаної з обслуговуванням бо­ргу (проценти за кредит) на розмір оподаткованого прибутку і податку на прибуток. Це пов’язано з тим, що виплати на обслуго­вування боргу відносять на витрати виробництва і цим збільшу­ють валові витрати і зменшують податок на прибуток.

Складові позичкового капіталу подані на рис. 7.3.

Вартість позичкового капіталу у формі банківського кредиту визначається за формулою:

 

 

де КЗб.к — залучений капітал у формі банківського кредиту, %;

Пб.к — ставка процента за банківський кредит,%

Нпр — ставка податку на прибуток, %;

РВб.к — рівень витрат за банківський кредит у його сумі (частка), %.

 

Приклад 7.4

Ставка процента за банківський кредит ста­новить 25 %, витрати, пов’язані з обслуговуван­ням кредиту, — 4 %. Визначити вартість залученого капіталу у формі банківського кредиту.

Розв ’язок:

Вартість залученого капіталу за рахунок емісії корпоративних облігацій визначається на основі ставки купонного процента, за якою формується сума періодичних купонних виплат. Якщо про­даж облігацій здійснюється на інших умовах, тоді базою для оці­нки виступає загальна сума дисконту, яка виплачується під час погашення. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

 

 

де К30 — вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;

Ск.п — ставка купонного процента за облігацією, %;

НПп — ставка податку на прибуток, %;

РВ1 — рівень емісійних витрат в обсязі емісії.

Приклад 7.5.

Ставка купонного процента за облігацією — 35%. Ставка податку на прибуток 30%. Рівень емісійних витрат у загальному обсязі емісій – 4%. Визначити вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій.\

Розвязок

У другому випадку розрахунок вартості позики здійснюється за формулою:

 

 

де КЗд — вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;

Д — середня сума дисконту (процента) за облігаціями, грн;

Но — номінальна облігація, грн;

РВ1 — рівень емісійних витрат сум залучених коштів за рахунок емісії.

Приклад 7.6.

Вартість облігації за номіналом — 250 грн; середня сума дисконту за облігацією — 45 грн; рівень емісійних витрату сумі залучених коштів за рахунок емісії 7 %. Визначити вартість позики.

Розв ‘язок

 

Залучення капіталу у формі випуску облігацій забезпечує ак­ціонерному товариству такі переваги:

емісія облігації не веде до втрати контролю над управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);

облігації можуть бути емітовані за відносно невисоких фі­нансових зобов’язань за процентами (порівняно з процентами за банківський кредит або дивіденди за акціями);

облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забезпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій має і негативні наслідки для акці­онерного товариства:

облігації не можуть бути емітовані для формування статут­ного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;

емісія облігацій пов’язана зі значними додатковими витра­тами емітента; емісію облігацій на велику суму в змозі здійсню­вати тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

після випуску облігацій унаслідок зміни кон’юнктури фі­нансового ринку середня ставка позичкового процента може зни­зитися, а це негативно впливає на емітента.

Отже, в умовах сучасного вітчизняного фінансового ринку емісія корпоративних облігацій поки що вигідніша для високоре­нтабельних акціонерних компаній.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкош­товне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгова­ності умовно може бути прирівняна до власного капіталу. З ура­хуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіта­лу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має враховувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого — використання фінан­сового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.