Управління дебіторською заборгованістю

 

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним уповільненням платіжного обігу, що спричиняє збіль­шення дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим важливим за­вданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебі­торською заборгованістю.

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Виходячи з цієї мети основними завданнями управління дебі­торською заборгованістю є:

аналіз дебіторської заборгованості підприємства за мину­лий період. Зокрема, оцінювання рівня і складу дебіторської за­боргованості підприємства. Оцінювання цього рівня здійснюєть­ся на основі визначення коефіцієнтів відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, середнього періоду її інка­сації, коефіцієнта простроченості дебіторської заборгованості. Розглядається склад дебіторської заборгованості залежно від те­рміну заборгованості, тобто за строками її інкасації. На основі проведеного аналізу дебіторської заборгованості минулого пері­оду визначається сума ефекту, яка може бути отримана від інвес­тування коштів у дебіторську заборгованість;

визначення форм реалізації готової продукції покупцям;

визначення суми грошових коштів, яка буде відволікатись в дебіторську заборгованість у наступному періоді;

формування умов відвантаження готової продукції покуп­цям відповідно до укладених угод;

оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі ві­домостей, які надаються покупцями;

розроблення порядку проведення інкасації дебіторської за­боргованості в наступному періоді;

використання на підприємстві сучасних форм рефінансу­вання дебіторської заборгованості;

здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебітор­ська заборгованість за товари, строк сплати яких не настав; дебі­торська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебі­торська заборгованість за векселями отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська забор­гованість.

Найбільшу частку становить дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (понад 80 % загального обсягу дебітор­ської заборгованості підприємства). Тому управління дебіторсь­кою заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості за розрахунками за реалізовану про­дукцію.

Управління дебіторською заборгованістю включає кілька ета­пів. На першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборго­ваності в минулому періоді. З цією метою розраховуються показ­ники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий рік. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

 

 

де Кв.о.а — коефіцієнт відволікання оборотних активів;

Дз — дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;

За — загальна сума оборотних активів підприємства.

Приклад 6.2.

На початок року дебіторська заборгованість за товари становила 1192 тис. грн, а на кінець року — 531 тис. грн. Відповідно загальна вартість оборотних ак­тивів підприємства становила 8680 тис. грн та 6474 тис. грн.

Обчислимо коефіцієнти відволікання оборотних активів на початок та кінець звітного періоду:

 

;

 

 

Наведені розрахунки показують, що за звітний період змен­шився коефіцієнт відволікання оборотних активів на 0,06 (0,08 -

0,14). Це позитивно характеризує роботу підприємства, оскіль­ки у звітному періоді дебіторська заборгованість зменшилася з 1192 тис. грн на початок року до 531 тис. грн на кінець року, тоб­то на 661 тис. грн (1192 - 531).

Другий показник це — середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:

 

 

де Пі.д.3 — середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз.с — середній залишок дебіторської заборгованості у звітно­му періоді;

Вд — одноденна виручка від реалізації продукції у звітному періоді.

Приклад 6 3

Доповнимо дані попереднього прикладу. Виручка від реалізації продукції за звітний період становила — 28 744 тис. грн.

Проведемо розрахунки: визначаємо одноденну виручку від реалізації продукції: тис грн. Середній залишок дебіторської заборгованості у звітному періоді становить:

 

 

Визначаємо середній період інкасації дебіторської заборгованості:

 

 

Середній період інкасації дебіторської заборгованості розра­ховується за кілька періодів. Якщо в динаміці цей показник зме­ншується, то це характеризує роботу підприємства позитивно, а якщо, навпаки, зростає, то — негативно.

Третій показник — кількість оборотів дебіторської заборгова­ності за відповідний період — визначається за формулою:

 

 

ВР — виручка від реалізації продукції за звітний період.

Приклад 6.4.

Використовуючи наведені вище дані, визначаємо кількість оборотів дебіторської заборгованості за звітний період:

 

 

Зазначений показник також розраховується за кілька періодів і порівнюється між собою. Збільшення кількості оборотів дебітор­ської заборгованості є позитивним, а зменшення — негативним чинником у роботі підприємства.

Результати проведеного аналізу використовуються з метою визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді.

На практиці використовуються такі методи визначення опти­мальної дебіторської заборгованості в плановому періоді: норма­тивний, розрахунково-аналітичний.

В основу нормативного методу покладено систему фінансо­вих норм та техніко-економічних нормативів, що характеризують абсолютну величину дебіторської заборгованості, а також джере­ла їх фінансового забезпечення. Слід зазначити, що норми та но­рмативи можуть бути класифіковані за категоріями покупців, ви­дів грошових розрахунків, строків погашення.

Щодо конкретного підприємства, то нормативний метод мож­на застосовувати за наявності постійних покупців.

Якщо підприємство не має постійних покупців, то це вимагає значної гнучкості моделі грошових розрахунків, а відповідно і показників, які характеризують дебіторську заборгованість під­приємству.

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає у тому, що на основі фінансово-економічних показників заборгованості за попередні періоди, які беруться за базові, та індексів їх зміни у плановому періоді відповідно до зміни моделі грошових розрахун­ків визначається планова величина дебіторської заборгованості підприємства. Розрахунково-аналітичний метод застосовується як доповнення до нормативного і дає змогу формувати плановий по­казник та орієнтири під час формування стратегії управління дебі­торською заборгованістю. Слід зазначити, що використання роз­рахунково-аналітичного методу супроводжується певним суб’єк­тивізмом. Адже аналіз і прийняття фінансових рішень ґрунтується на експертному оцінюванні параметрів моделі грошових розраху­нків, в основі якого лежить особиста думка експертів.

Розрахунково-аналітичний метод також повинен доповнювати метод оптимізації фінансових рішень і бути інструментарієм еко- номіко-математичного моделювання розрахункових операцій підприємства.

Сутність методу оптимізації фінансових рішень щодо управлін­ня дебіторською заборгованістю полягає у розробленні кількох сце­наріїв з метою вибору найбільш оптимального варіанта (рис. 6.3).

 

 

Рис. 6.3. Етапи планування заборгованості за методом оптимізації фінансових рішень щодо управління дебіторсько-кредиторською заборгованістю

 

З огляду на специфіку фінансово-господарської діяльності підприємства у процесі управління дебіторською заборгованістю і визначення та обґрунтування розрахункових операцій на основі використання методу оптимізації фінансових рішень доцільно використовувати такі критерії оптимізації фінансових рішень та реалізації моделі грошових розрахунків:

максималізація вартості капіталу підприємства;

мінімізація накладних витрат;

скорочення строку іммобілізації фінансових ресурсів у сфе­ру обігу;

максимізація використання ефекту фінансового лівериджу;

максималізація абсолютної суми прибутку підприємства та максимізація прибутку на одиницю вкладеного капіталу;

максимізація рентабельності власного капіталу;

мінімізація тривалості обороту капіталу, тобто прискорення оборотності капіталу;

мінімізація податкових зобов’язань та ін.

Сутність економіко-математичного моделювання як методу планування дебіторської заборгованості підприємства полягає у тому, що з його допомогою можна дати кількісну оцінку взаємо- зв’язків між окремими фінансовими показниками та факторами, які впливають на них. Цей взаємозв’язок виражається через економіко- математичну модель, що являє собою максимально наближену до реального життя математичну інтерпретацію фінансово-еконо­мічних процесів, зокрема розрахункових операцій, тобто опис фак­торів, які характеризують структуру та основні закономірності змі­ни даного економічного явища через математичні символи та прийоми — рівняння, нерівності, функції, таблиці, графіки.

Отже, основою обґрунтування стратегії та тактики управління дебіторською заборгованістю підприємства та визначення сукуп­ності розрахункових операцій на основі економіко-математич- ного моделювання є кількісний аналіз інформаційної бази моделі грошових розрахунків з використанням математичних, статисти­чних й економетричних методів та прийомів.

До основних методів проведення кількісного аналізу у процесі моделювання дебіторської заборгованості підприємства можна віднести такі:

теорія процента та часова вартість грошей', це дає змогу порівнювати вартості відділених у часі грошових потоків на під­приємстві, використовуючи значення теперішньої чи майбутньої вартості грошей, визначеної на основі дисконтування чи компан- дування;

диферепційне та інтегральне числення', дає можливість, з одного боку, визначати швидкість зміни одного фактора моделі відповідно до зміни другого фактора, а з іншого — провести оп- тимізацію цільової функції через пошук її максимуму-мінімуму;

теорія ймовірності та статистичні висновки: дає змогу оці­нити величину ймовірності настання певної події на основі оціню­вання чи перевірки гіпотези визначити достовірність побудованого на основі минулих періодів тренду зміни величини параметра.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового мене­джменту ряду нових форм управління дебіторською заборговані­стю, тобто її рефінансування, або прискореного методу переве­дення дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгова­ності є\ факторинг, облік векселів, які видані покупцям продук­ції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування.

Факторинг являє собою фінансову операцію, за якої підпри- смс гво-продавець передає право отримання грошей за платіжни­ми документами за відвантажену продукцію комерційному бан­ку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства- продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.

Крім того, банк у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-покупця у формі попередньої сплати боргових зобо­в’язань щодо платіжних документів. Зауважимо, що в момент офор­млення договору факторингу банк оплачує підприємству-продавцю не більше 80 % загальної суми боргу, а остаточні розрахунки здійс­нюються тільки після повного надходження коштів від платника.

Факторингова операція дає змогу підприємству-продавцю рефі- нансувати переважну частину дебіторської заборгованості, щодо наданого покупцеві кредиту в короткі строки, скоротивши тим са­мим період фінансового й операційного циклів. До недоліків факто­рингової операції слід віднести лише додаткові витрати продавця, пов’язані з продажем продукції, а також втрати прямих зв’язків продавця продукції з покупцем у процесі здійснення платежів.

Облік векселів або його продаж на фондовому ринку — це фі­нансова операція з продажу векселів банку або іншій фінансовій інституції, іншому суб’єкту господарювання за певною (дискон­тною) ціною, яка встановлюється залежно від їх номіналу, строку погашення та облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка включає: середню депозитну ставку, ставку комісійної ви­нагороди, а також премію за ризик у разі сумнівної платоспро­можності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки щодо переказного векселя.

За цієї форми рефінансування дебіторської заборгованості ви­значається сума дисконту за формулою:

 

 

де Д — сума дисконту, що залишається комерційному банку;

Вц.н — номінальна вартість векселя;

Т — кількість днів від попиту продажу (обліку) векселя до моменту погашення його векселедержателем;

Св — річна облікова вексельна ставка щодо здійснення диско­нтування суми векселя.

У випадку, якщо вексель продається на фондовому ринку, за­гальні витрати, пов’язані з рефінансуванням дебіторської забор­гованості, складаються із виплаченої біржовим посередником комісійної винагороди та можливої курсової різниці при продажу векселя за ціною, меншою від номіналу.

Приклад 6.6.

Вексель на суму 30 тис. грн з терміном пла- ' тежу 1 травня поточного року взято до обліку комерційним банком 1 лютого поточного року. Облікова ставка комерційного банку 30 % річних. Необхідно визначити дисконт­ну суму векселя.

Розв ’язок:

підставивши наведені дані в зазначену вище формулу, отримуємо:

 

 

Форфетинг являє собою фінансову операцію щодо рефінан­сування дебіторської заборгованості з' експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комер­ційний банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експо­ртної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гаран­тується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт). Розмір цього дисконту виступає ціною рефінансування дебіторської заборго­ваності за допомогою форфетинга. Найчастіше форфетинг вико­ристовується під час експортних операцій і дає змогу експортеру негайно отримати грошові кошти через облік векселів. По суті, форфетинг об’єднує елементи факторингу і обліку векселів.

Спонтанне рефінансування є найбільш поширеною формою прискорення розрахунків і полягає в наданні знижки за достро­кову сплату покупцем платіжних документів. Розмір установле­ної знижки з ціни продукції є ціною спонтанного рефінансуван­ня для- підприємства-продавця у випадку, якщо покупець скористується наданою знижкою. Умови надання цінової зниж­ки за прискорення розрахунків записують у скороченому вигля­ді. Так, наприклад, запис «5/10, нетто 30» означає, що покупець продукції отримає 5-відсоткову знижку з ціни, якщо розраху­ється з продавцем протягом перших 10 днів після поставки про­дукції за умови максимального терміну відстрочення платежу 30 днів. У випадку відмови від знижки, покупець повинен здій­снити повну оплату протягом 30 днів з моменту виписки платі­жних документів. Поширеною схемою надання комерційного кредиту є кредитні умови «10/1, нетто 30», тобто 10-відсоткову знижку з ціни покупець може отримати, якщо негайно розраху­ється за продукцію за умови максимального відстрочення пла­тежу на один місяць.

Продавець може дати знижку в межах банківського процента, який може отримати в разі негайного вкладання вивільненої суми на депозитний рахунок. З іншого боку, покупець також мусить визначитися, що вигідніше: чекати договірного строку сплати де­біторської заборгованості і втратити знижку, чи скористатися знижкою і достроково оплатити товар. Для цього покупцем роз­раховується ціна утраченої вигоди і порівнюється із середньою процентною ставкою банківського кредиту. Упущена вигода по­купця у разі відмови від наданої продавцем знижки визначається за формулою:

 

де Ц3 — ціна відмови від наданої продавцем знижки, %;

Дт — договірний термін сплати покупцем отриманої продук­ції, днів;

П3 — період, протягом якого надається знижка, днів;

З — знижка, яка надається продавцем, %.

Приклад 6.7.

Продавець реалізує продукцію на таких умо­вах: ціна одиниці товару — 850 грн, знижка — 2% за умови сплати продукції в 15-денний термін, договірний термін сплати — 30 днів, середня процентна ставка банківського кредиту — 20 %.

Використовуючи наведену вище формулу, визначаємо втрачену вигоду:

 

 

Додаткова вигода покупця від дострокової сплати продукції становитиме:

 

 

сума процентів за кредит:

 

 

чиста вигода покупця в розрахунку на рік:

 

416 - 170 = 246 грн

 

, чиста вигода покупця в розрахунку на місяць:

 

246: 12 = 20,5 грн.

 

Оскільки потенційна вигода покупця (48,9 %) перевищує про­центи за банківський кредит (20 %), є сенс скористатися пропо­зицією продавця щодо знижки з ціни товару і сплатити його про­тягом пільгового терміну. Водночас продавець також проводить розрахунки щодо обґрунтування доцільного надання знижки по­купцеві за дострокову сплату дебіторської заборгованості.

Для цього розраховується річна норма процентної ставки за комерційний кредит і порівнюється з процентною ставкою за ко­ристування банківським кредитом. Річна норма процентної став­ки за комерційний кредит розраховується за формулою.

 

 

де ПСК — річна норма процентної ставки за комерційний кре­дит, %;

З — знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції, %;

СП0 — середній період обороту дебіторської заборгованості за результатами аналізу минулого періоду, днів.

Приклад 6.8.

Підприємство надає покупцеві знижку за до­' строкову сплату дебіторської заборгованості в розмірі 2 % до суми платежу, середній період обороту дебіторсь­кої заборгованості за минулий період становить 37 днів, середня річна процентна ставка банківського кредиту — 20 %.

 

 

Річна норма процентної ставки за комерційний кредит стано­вить 19,5 %, а середня річна процентна ставка банківського кре­диту — 20 %, тобто рівень процентної ставки банківського кре­диту перевищує рівень процентної ставки за комерційний кредит на 0,5 % (20 - 19,5). Це свідчить про доцільність надання знижки за дострокову сплату продукції в розмірі 2 %.