Форми функціонування власного капіталу та їх характеристика

Створення юридичного суб’єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головною метою функціо­нування капіталу підприємства є його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного роз­міру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших — на товар або інші види цінностей.

При цьому матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь у господарському обороті. Сума грошових коштів, якщо вона не рухається, не є ка­піталом.

Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». У мо­мент створення підприємства його стартовим капіталом є вар­тість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства обчис­люється за формулою: -

Власний капітал = Вартість активів за балансом.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, отже власний капітал підприємст­ва визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Тому формула, за якою обчислюється власний капітал, набуває такого вигляду:

ВК = А-З,

 

де ВК — власний капітал;

А — вартість активів за балансом;

З — боргові зобов’язання.

Отже, власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтер­ського обліку капітал підприємства відображається в пасиві ба­лансу і складається з власного капіталу і зобов’язань. У складі власного капіталу виділяють: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (рис. 7.5).

 

 

Рис. 7.5. Форми функціонування власного капіталу підприємства

 

Крім цих складових елементів власного капіталу, П(С)Б02 ви­значає коригувальні показники, які відображають рух власного капіталу підприємства у процесі його формування та управління. До цих показників відносять неоплачений і вилучений капітал.

Терміни «статутний фонд», «статутний капітал» є тотожними означають суму вкладень підприємства в його активи за номіна­льною вартістю, зафіксованою в установчих документах.

Формування статутного капіталу на підприємствах окремих організаційно-правових форм має певні особливості.

Так, статутний капітал Товариства з обмеженою відповіда­льністю (ТОВ), яке здійснює свою господарську діяльність від­повідно до схеми, поданої на рис. 7.6, складається з вартості внесків його учасників. Діяльність ТОВ регулюється Законом України «Про підприємства». Розмір статутного капіталу ТОВ не може бути меншим суми, еквівалентної 625 мінімальним за­робітним платам виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення ТОВ. Учасники даного то­вариства несуть відповідальність тільки в межах своїх внесків за правилами відповідальності в нерівних частках. У 2002 р. в Україні налічувалося біля 242 тис. ТОВ, або 86,2% від кількості господарських товариств колективної форми власності в Украї­ні, проти 198 тис. у 2000 р. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна ТОВ, який гарантує інтереси його кредиторів.

 

 

Рис. 7.6. Організаційна схема товариства з обмеженою відповідальністю

 

Реальна вартість частки учасника товариства відповідає час­тині вартості чистих активів товариства, пропорційно розміру йо­го частки.

Вкладом у статутний капітал Товариства можуть бути:

гроші;

цінні папери;

майно — майнові права, які мають грошову оцінку.

Під час створення ТОВ кожний засновник мусить зробити по­вний свій внесок у статутний капітал протягом визначеного стро­ку. На момент державної реєстрації його статутний капітал має бу­ти сплачений засновниками не менш як наполовину. Збільшення статутного капіталу можливе тільки після його повної оплати.

Загальні збори учасників ТОВ можуть прийняти рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників.

Додатковий внесок кожного учасника не може перевищувати частини загальної вартості додаткових внесків і бути пропорцій­ним розміру частки цього учасника у статутному капіталі.

Збільшення статутного капіталу здійснюється на основі рі­шення загальних зборів учасників товариства.

Зміна статутного капіталу Товариства може здійснюватися і в бік його зменшення, шляхом'зменшення номінальної вартості ча­стки всіх учасників Товариства. Але статутний капітал не може бути зменшений до такої межі, щоб його розмір став меншим мі­німального розміру статутного капіталу, визначеного Законом на дату державної реєстрації.

Зменшення статутного капіталу може бути з причин:

неповної його оплати учасниками протягом року з моменту державної реєстрації;

якщо по закінченні другого і наступних фінансових років вартість чистих активів буде меншою статутного капіталу. При цьому зменшення статутного капіталу здійснюється до розміру, що не перевищує вартості чистих активів. (Якщо вартість чистих активів буде меншою мінімального розміру статутного капіталу, встановленого Законом, Товариство підлягає ліквідації.)

Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на пе­вну кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ несе відпові­дальність за зобов’язання тільки майном товариства. Акціонерне товариство є найбільш прийнятною організаційно-правовою фо­рмою для великих підприємств з великою кількістю власників (акціонерів). Власниками товариства є акціонери, тобто особи, які володіють його акціями. Акціонерами можуть бути:

фізичні особи;

юридичні особи;

держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.

Розмір статутного капіталу відкритого акціонерного товарист­ва (відповідно до проекту Закону України «Про акціонерні това­риства») повинен бути не меншим суми, еквівалентної 50 тис. єв- ро, закритого товариства — не менше суми, еквівалентної 5 тис. євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установ­леним Національним банком України на день державної реєстра­ції товариства.

Якщо власники (учасники) АТ мають заборгованість за внес­ками до статутного капіталу підприємства, ця частка статутного капіталу має назву неоплаченого капіталу. Під час визначення величини власного капіталу підприємства ця сума вираховується.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учас­ників. Сума вилученого капіталу вираховується під час визна­чення загальної суми власного капіталу.

Слід зазначити, що статутний капітал є найбільш стабільною частиною власного капіталу акціонерного товариства. Його роз­мір, як правило, протягом року не змінюється на підприємствах, які не змінили своєї форми власності (за винятком зазначених вище випадків, стосовно акціонерних товариств).

Особливості організаційно-правових норм ЗАТ і ВАТ подані на рис. 7.7т 7.8.

Для державних підприємств статутний капітал — це вартість усього майна, яке закріплене за економічним суб’єктом на правах повного комерційного розрахунку.

Для кооперативів — це вартість майна, яке надано учасниками для здійснення господарської діяльності.

Протягом поточної діяльності у підприємств форми капіталу не є стабільними. Зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. По­стійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, ін­ших — на товар або інші види цінностей.

Акціонерні товариства також можуть змінювати розмір статут­ного капіталу (збільшувати і зменшувати). Збільшення статутно­го капіталу здійснюється шляхом:

емісії додаткової кількості акцій;

обміну облігацій товариства на його акції;

збільшення номінальної вартості капіталу.

 

 

Рис. 7.7. Організаційна схема закритого АТ

 

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом:

зменшення номінальної вартості акції;

зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу частини акцій у власників з метою анулювання.

Другою формою власного капіталу є пайовий капітал. Він ві­дображає суму пайових внесків членів спілок та інших підпри­ємств. Тобто пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.

Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та до­даткові пайові внески, які надходять від членів АТ.

Додатковий вкладений капітал — це сума, на яку вартість ре­алізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації ви­пущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву «емі­сійний дохід».

 

 

Рис. 7.8. Організаційна схема відкритого акціонерного товариства

 

Інший додатковий капітал — це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та інші види додатково­го капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал стано­вить найбільшу частку у складі власного капіталу.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства та засновницькими документами підприємства на покриття в майбутньому непередбачуваних збитків і витрат. Резервний капі­тал — це джерело, яке створюється для гарантії безперервної ро­боти і виконання зобов’язань перед третіми особами. Наявність цього джерела надає останнім упевненість у погашенні підпри­ємством своїх зобов’язань. Чим більший резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована (покрита), і в під­приємства з’являються більші можливості для покриття збитків, якщо останні мають місце.

Створення резервного капіталу може мати обов’язковий (пе­редбачається законодавством) і добровільний характер — відпо­відно до установчих документів. На сучасному етапі створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для акціонерних това­риств і підприємств з іноземними інвестиціями. Якщо в установ­чих документах не передбачено створення резервного фонду, то підприємство його не створює.

Інформація про розмір резервного капіталу в балансі підпри­ємства має велике значення для зовнішніх користувачів бухгал­терської звітності, які розглядають резервний капітал як запас фінансової міцності підприємства.

Недостатній розмір обов’язкового резервного капіталу свід­чить або про недостатній прибуток або про використання резерв­ного капіталу на покриггя збитків.

Розміри відрахувань у резервний капітал визначають збори акціонерів і фіксуються в установчих документах товариства. При цьому АТ і спільні підприємства повинні дотримуватися мі­німальної його межі. Розмір резервного капіталу ВАТ не може перевищувати 25 % від статутного капіталу. При цьому щорічно підприємства повинні робити відрахування в резервний капітал не менше 5 % чистого прибутку до того періоду, поки його роз­мір не досягне розміру, визначеного товариством.

Резервний капітал спрямовують для покриття збитків у звіт­ному періоді, для погашення облігацій і викупу акцій акціонер­ного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капітал створюється підприємствами і на випадок ліквідації підприємст­ва для покриття кредиторської заборгованості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума при­бутку, яка реінвестована у підприємство. Це важлива складова власного капіталу господарського товариства. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення, і неасигновану, яка не має кон­кретного призначення.

У зарубіжних корпораціях досить часто встановлюється об­меження на певну частину нерозподіленого прибутку, яка не мо­же бути використана на виплату дивідендів. Якщо обмеження знімаються, ця частина може бути сплачена у вигляді дивідендів або використана в інший спосіб. Напрями розподілу чистого прибутку товариства закріплені його статутом та обумовлені по­точною і стратегічною політикою, що затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується за такою формулою:

 

 

де Пн — нерозподілений прибуток поточного року;

нерозподілений прибуток за попередній рік;

Пч — чистий прибуток поточного року;

Дп — дивіденди за поточний рік;

В — внески на поповнення резервного капіталу.

Сума непокритого збитку вираховується під час визначення суми власного капіталу.

Залежно від джерел формування власний капітал підприємст­ва можна поділити на вкладений і накопичувальний. Вкладений

це сума внесеного капіталу власниками підприємства. За ра­хунок цих внесків^створюється статутний, додатково вкладений і пайовий капітал. Його сума може бути збільшена шляхом конве­ртації боргових зобов’язань в акції.

Накопичувальний капітал — це капітал, отриманий підпри­ємством у процесі його діяльності. Він складається з капіталу від переоцінки, дарчого капіталу і нерозподіленого прибутку. Капі­тал від переоцінки — це додатково вкладений капітал, сформо­ваний унаслідок дооцінки активів. Дарчий капітал — надходить у вигляді безоплатно одержаних активів і також належить до до­датково вкладеного капіталу.

Нерозподілений прибуток, як зазначалося, — це частина чис­того прибутку товариства, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.

За ступенем фіксації розрізняють зареєстрований і незареєстрова- ний капітал, який вважається умовно постійним. Сума зареєстрова­ного капіталу фіксується установчими документами (пайовим, стату­тним). Незареєстрований капітал — це умовно змінний капітал. До нього відносять додатковий капітал і нерозподілений прибуток.

Отже, враховуючи, що капітал визначається як різниця між вартістю активів за балансом і борговими зобов’язаннями, роз­глянемо сутність і складові останніх.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої призведе до зменшення ресурсів підприємства внаслідок узятих у минулому обов’язків.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юриди­чні особи (кредитор - особа, якій належить право вимоги; боржник — особа, яка несе обов’язок перед кредитором).

Об’єктом зобов’язання є дії (передати майно, виконати робо­ти, сплатити гроші). Наприклад, у договорі купівлі-продажу про­давець зобов’язаний передати майно, а покупець — оплатити його.

Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора й обов’язки боржника. Зобов’язання за змістом пов’язані з:

переданням майна у власність відповідно до договору купі- влі-продажу, дарування, поставки, позики, довічного утримання; у тимчасове користування за майновим наймом;

виконанням робіт на підставі замовлення договорів про спільну діяльність;

наданням послуг відповідно до договору;

сплатою грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківських вкладень і банківських рахунків;

відшкодуванням витрат, заподіяних у результаті протипра­вних дій;

поверненням безпідставно придбаного майна.

Методологічні засади зобов’язань визначаються П(С)БО 11

«Зобов’язання». Норми цього положення (стандарту) застосову­ються підприємством, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, крім бюджетних установ.

Відповідно до П(С)БО 11 зобов’язання поділяються на:

довгострокові;

поточні (короткострокові);

забезпечені;

непередбачені зобов’язання.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» поточні зобов’язання — це такі, які будуть погашені протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Поточні зобов’язання включають короткострокові кредити банків; поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язан­нями; короткострокові векселі видані; кредиторську заборгова­ність за товари, роботи, послуги; поточну заборгованість за роз­рахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками із внутрі­шніх розрахунків; інші поточні зобов’язання.

Довгострокові зобов’язання — всі зобов’язання, які не є пото­чними зобов’язаннями. Вони включають:

позики, термін погашення яких більше 12 місяців;

довгострокові зобов’язання за облігаційними позиками;

відстрочені податкові зобов’язання;

довгострокові векселі;

довгострокові зобов’язання з фінансової оренди.

Забезпечення — ц$ зобов’язання з невизначеними сумами або

часом погашення на дату балансу. Ці зобов’язання мають таку назву тому, що їх виконання має бути забезпечене певними кош­тами. До такого роду зобов’язань можна віднести, наприклад, здійснення гарантійного ремонту випущеної продукції. У цьому випадку невідомо, яка частина випущеної продукції потребува­тиме гарантійного ремонту, коли і яка сума витрат з цього приво­ду буде у підприємства.

Забезпечення створюється для відшкодування витрат у майбут­ньому (для виконання гарантійного ремонту, оплати відпусток працівникам; додаткового пенсійного забезпечення; на реструк­туризацію).

Непередбачені зобов’язання можуть виникнути внаслідок ми­нулих подій, над якими підприємство не має повного контролю, або таких подій (минулих господарських операцій), які можуть призвести до витрачення ресурсів.

Непередбачені зобов’язання характеризуються:

наявною обставиною;

невизначеністю кінцевого результату цієї обставини;

вирішенням невизначеності на основі однієї або кількох майбутніх подій.

У теорії фінансів підприємств виділяють ще два види капіта­лу: реалБтій та абстрактний.

Реальний капітал включає основні та оборотні засоби: перші використовуються в кількох виробничих циклах, тоді як другі або споживаються, або трансформуються протягом одного циклу виробництва або розподілу. Межа їх розподілу може зміцнюва­тися залежно від діяльності підприємства. Але ця відмінність ва­жлива у процесі управління підприємством. Ефективність управ­ління підприємством залежить від правильного використання реального капіталу; рентабельності оборотних коштів, їх оборот­ності, а також рентабельності основних засобів у процесі їх вико­ристання.

У балансі підприємства реальний капітал відображається в активі і розглядається за такими статтями: споруди й устатку­вання, сировина, матеріали та інші оборотні засоби виробничо­го призначення, майно, яке легко реалізується, і ліквідні за­паси.

Абстрактний капітал — це сукупність усіх позицій пасиву балансу підприємства