Політика управління позичковим капіталом

Для будь-якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, тоді дохідність власного капіта­лу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.

Мета управління капіталом, як власним так і залученим, — підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити за­вдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на до­сягнення різних цілей:

^ уникнення фінансових втрат (прибутку, доходу, капіталу);

^ максимізація «ціни підприємства» через зростання курсової вартості акцій;

^ зростання обсягів виробництва і реалізації (продажу) про­дукції (товарів);

^ максимізація прибутку і мінімізація витрат;

' забезпечення достатнього рівня дохідності активів, власного капіталу.

Пріоритетність тієї чи іншої цілі кожне підприємство визначає індивідуально. Найбільш поширене в міжнародній практиці тве­рдження, що метою управління капіталом є забезпечення макси­мального доходу власникам підприємства, а це, у свою чергу, пов’язане зі зростанням прибутку, дохідності капіталу за мініма­льного рівня ризику.

Є й інші думки щодо процесу управління позичковим капіта­лом. Фінансовий менеджер підприємства вирішує, що основою діяльності даного підприємства повинно бути зростання обсягу виробництва і реалізації (продажу) продукції.

В останні роки найбільш поширеною стала теорія максиміза- ції ціни підприємства (фірми). Послідовники цієї теорії не роз­глядають такі показники, як обсяг продажу, прибуток, рентабе­льність, показниками, що вимірюють ефективність у фінансо­вому управлінні.

Отже, механізм управління діяльністю підприємства і складо­вими капіталу повинен спиратися на вибрані категорії, але при цьому останні мають бути достатньо обґрунтованими, враховува­ти доходи власників підприємства, а також джерела власних ко­штів як для фінансування програм розвитку, так і для виплати дивідендів.

У процесі управління позичковим капіталом треба:

Проаналізувати процес формування і використання залуче­ного капіталу у звітному періоді.

Для цього доцільно провести аналіз загального обсягу залуче­них позичкових коштів у звітному періоді; форми залучення й ефективність їх використання. У процесі аналізу варто порівняти темпи зростання позичкових і власних коштів; виявити зміну економічних показників діяльності підприємства (обсяг опера­ційної, фінансової й інвестиційної діяльності); загальної суми ак­тивів підприємства. Визначити і проаналізувати динаміку обсягів залученого капіталу за строками.

Вивчити кредиторів за умовами надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів, пов’язуючи форми кредитів з кон’юнктурою фінансового і товарного ринків.

Розрахувати і проаналізувати ефективність використання по­зичкових коштів у розрізі окремих складових і в цілому. На цьо­му етапі доцільно визначити показники оборотності і рентабель­ності позичкового капіталу.

Визначити мету залучення капіталу в майбутньому періоді.

Визначити максимальний обсяг залученого капіталу з ура­хуванням забезпечення достатньої фінансової стійкості підпри­ємства.

Оцінити вартість різних форм позичкового капіталу. Ре­зультати такої оцінки можуть бути покладені в основу прийняття управлінських рішень, щодо вибору альтернативних джерел за­лучення позичкових коштів, які забезпечують потребу підприєм­ства в позичковому капіталі.

Визначити співвідношення обсягу короткострокових і дов­гострокових позичкових коштів.

Вибір форм залучення позичкових коштів підприємство по­винно здійснювати виходячи зі специфіки своєї господарської ді­яльності.

Визначити склад основних кредиторів. Цей склад доцільно визначати, пов’язуючи кредиторів з формами залучення позичко­вих коштів.

Проаналізувати умови залучення кредитів (термін надання кредиту; ставка процентів за кредит; умови виплати суми проце­нта; умови виплати основної суми боргу та інші умови).

Забезпечити своєчасні розрахунки за отримані кредити. Платежі за обслуговування залученого капіталу відображаються у платіжному календарі і повинні контролюватися в процесі по­точної фінансово-господарської діяльності.

Забезпечити ефективне використання позичкових коштів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності й рента­бельності позичкового капіталу.

Для оцінки ефективності використання залучених коштів роз­раховується система аналітичних показників. Найважливіші з них:

^ коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

^ коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів);

^ коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і коротко­строковим залученим капіталом;

^ коефіцієнт залучених коштів;

^ коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів;

^ середній період надання кредиту;

^ узагальнюючий коефіцієнт фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Показує част­ку залучених коштів у загальній сумі коштів, авансованих у дія­льність підприємства. Нормативне значення показника не повин­но перевищувати 0,5, або 50 %. Визначається цей коефіцієнт за формулою:

 

 

Коефіцієнт заборгованості (або коефіцієнт співвідношення за­лучених і власних коштів). Показує, скільки залучених коштів при­падає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємст­ва. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тоб­то про деяке зниження фінансової стійкості і навпаки.

 

 

Коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і корот­костроковим залученим капіталом. Цей показник для кожного підприємства є індивідуальним. Визначається за формулою:

 

 

Коефіцієнт залучених коштів. Цей коефіцієнт відображає сутність фінансової незалежності підприємства від залучених коштів. Чим нижчий рівень цього коефіцієнта, тим вища креди­тоспроможність підприємства.

 

 

Коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів. Заведено, що частка власних оборотних коштів у покриття запасів має бути не меншою 50 %. Інші 50 % відшкодовуються короткостроковими кредитами і кредиторською заборгованістю за то­варними операціями. Власні оборотні кошти визначаються як різниця між оборотними активами і короткостроковими зо­бов’язаннями за пасивом звітного балансу.

На ліквідність підприємства значний вплив справляє строк, на який надається кредит.

Середній період надання кредиту визначається за такою формулою:

 

 

Для того щоб зробити висновок про кредитоспроможність підприємства, даний показник доцільно визначити за декілька періодів (кварталів, років).

Для визначення частини активів балансу, яка покривається більш стійкими джерелами, застосовується узагальнюючий кое­фіцієнт фінансової стійкості. Рекомендоване нормативне зна­чення цього коефіцієнта 0,7—0,8 (70—80 %).

 

Інші узагальнюючі показники і методика їх визначення подані в розділі 10 цього підручника.