Поняття нейтралізації та толерантності ризику

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-органі­заційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або право­вого характеру з метою забезпечення зіставності результативно­сті господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підпри­ємства. Нейтралізація фінансових ризиків здійснюється на ос­нові відповідної стратегії суб’єкта господарювання, що являє собою функціонально-організаційну форму реалізації превенти­вних заходів відносно фінансових ризиків такого суб’єкта гос­подарювання.

У сукупності основних стратегій нейтралізації фінансових ри­зиків, що найчастіше використовуються у сучасній практиці кор­поративних фінансів, заведено виділяти дві альтернативні її фор­ми (рис. 9.8):

стратегія уникнення ризику;

стратегія утримання ризику.

 

 

Рис. 9.8. Структура моделі управління ризиками підприємства

 

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання включає принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основ­них методів:

страхування фінансових ризиків;

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

При визначенні особливостей стратегії утримання фінансових ризиків постає питання щодо рівня фінансового ризику, який приймається на утримання суб’єктом господарювання, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форми виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що иов’язаний із його досягненням. Для кількісної оцінки толерантності ризику суб’єкта господарювання може використовуватися така модель:

 

 

де τ — кількісна оцінка толерантності ризику суб’єкта господарювання;

Хm — середня дохідність діяльності (ринку і т. п.);

Хі — очікувана величина цільового показника X, (розрахову­ється як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за п попередніх періодів);

Хrf— абсолютне значення цільового показника л\ що характе­ризується відсутністю ризику;

q2 — дисперсія цільового показника X.

Управління фінансовими ризиками на етапі їх нейтралізації передбачає, як уже зазначалося, реалізацію сукупності управлінських фінансових рішень превентивного характеру для зменшення або -нівелювання потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається ризиком. Відтак можна стверджувати, що нейтралізація ризиків має здійснюватися із до­триманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі:

інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та по­вне надання фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;

адекватність як форма обгрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових ха­рактеристик й потреб моделі управління ризиками підприємства та фінансового менеджменту взагалі; •

ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшен­ня затрат суб’єкта господарювання);

інші принципи, які визначаються специфікою моделі управ­ління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Отже, на основі визначених вище принципів та критеріїв ней­тралізації фінансових ризиків можна обґрунтувати головні цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделі управ­ління фінансовими ризиками суб’єктів господарювання в умовах невизначеності ринкового середовища. Такі цілі і завдання пе­редбачають досягнення певних результатів, а саме:

розроблення та обгрунтування загальної стратегії нейтралізації фінансових ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі — (1) стратегія уникнення ризику та (2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризи­ків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);

інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень у рамках інших функціональ­но-організаційних блоків (наприклад, управління грошовими по­токами, управління структурою капіталу або фінансове плану­вання), у тому числі через розроблення альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

координація та інтеграція з антикризовим фінансовим управ­лінням суб’єктом господарювання з метою попередження його неплатоспроможності, запобігання фінансової кризи та банкрут­ства суб’єкта господарювання.

Методологічним забезпеченням виконання зазначених вище завдань нейтралізації фінансових ризиків на основі використання фінансово-математичних моделей є сукупність специфічних ме­тодів та систем. Найважливіші розглянемо нижче.

 

Стратегія уникнення ризику

 

Забезпечення нейтралізації фінансових ризиків підприємства на основі стратегії уникнення ризику передбачає прийняття управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої господарської операції — покриття потреби у капіталі на основі обліку векселя, факторингу, банківського кредиту чи комерційного кредиту) з мстою визначення безризикового сценарію із наступним при­йняттям його як основного. Однак слід зазначити, що існування бсчричиконого сценарію здійснення тієї чи іншої господарської операції н умовах невизначеності ринкового середовища є досить проблематичним, тому говорять про відносну безризиковість. Гак, наприклад, безризиковими активами на ринку цінних папе­рів вважають державні цінні папери.

З огляду на викладене вище для суб’єктів господарювання управління фінансовими ризиками на основі стратегії уникнення ризику пропонуємо здійснювати за такою схемою, що являє собою сукупність послідовно здійснюваних ітерацій:

визначення, обґрунтування та затвердження максимально прийнятного рівня фінансового ризику для суб’єкта господарю­вання — Rm (існування безризикових альтернативних сценаріїв, як уже зазначалося, є проблематичним);

зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику п аль­тернативних сценаріїв, що розглядаються, — Rі є [1; «];

зіставлення рівня фінансового ризику за і-м альтернативним сценарієм із максимально прийнятною величиною фінансового ризику Rm.

відхилення тих сценаріїв реалізації господарських операцій, рівень фінансового ризику за якими перевищує максимально прийнятну величину;

вибір із сукупності альтернативних сценаріїв, що відповіда­ють критерію максимально прийнятного рівня ризику, варіант із найменшим рівнем фінансового ризику.

Загалом для оцінювання інвестиційної привабливості окремої господарської операції з позицій її ризиковості на основі стратегії уникнення ризиків можна використати таку фінансово-математичну модель:

 

Оцінений ризик > Rm	господарська операція є непривабливою, оскільки ризик, який вона генерує, перевищує максимально прийнятний рівень ризику для суб’єкта господарювання Rm
Оцінений ризик = Rm	з позицій ризиковості господарська операція є нейтральною, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує, ідентичний максимально прийнятному рівню ризику для суб’єкта господарювання Rm і, відповідно, остаточне затвердження управлінського фінансового рішення залежить від інших факторів
Оцінений ризик < Rm	господарська операція є привабливою, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує, менший за максимально прийнятний рівень ризику для суб’єкта господарювання Rm

 

Стратегію уникнення ризиків можна ідентифікувати також як пасивну стратегію управління ризиком, адже суб’єкт господарювання абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямова­них на попередження негативних наслідків для його фінансово- господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.