Управління джерелами фінансування реальних інвестицій

 

Можливості залучення необхідних для реалізації інвестицій­них проектів підприємства коштів є однією з головних передумов прийняття управлінських рішень. Фінансування інвестиційних проектів підприємств, насамперед підприємств виробничого профілю, дістало в останні десятиліття широку міжнародну прак­тику і привело до створення організацій, спеціалізованих саме на такому фінансуванні. Ця практика відома під назвою «проектне фінансування».

Відповідно до теорії проектного фінансування його головною метою є не тільки забезпечення необхідного загального обсягу інвестиційних ресурсів для реалізації проекту, а й оптимізація джерел цього фінансування. Ця оптимізація полягає насамперед у встановленні ефективного співвідношення між власними і пози­ковими джерелами фінансування інвестиційних проектів, а серед власних — між внутрішніми і зовнішніми джерелами залучення коштів, а для підприємств державної форми власності певного значення набуває також визначення співвідношення централізо­ваних і децентралізованих коштів, що залучаються до реалізації інвестиційних проектів. Класифікацію основних джерел фінансу­вання інвестиційних проектів за найважливішими ознаками наве­дено на рис. 8.3.

На основі рекомендованої класифікації розглянемо формуван­ня інвестиційних ресурсів у розрізі окремих джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств на сучасному етапі.

Поділ джерел фінансування інвестиційних проектів підпри­ємств на централізовані та децентралізовані, відповідно до діючої в Україні практики формування державного бюджету, має певну цільову спрямованість і, як правило, стосується державних під­приємств. Так, за рахунок централізованих джерел фінансуються розвиток міжгалузевих і міжрегіональних виробничих програм, будівництво нових капіталомістких підприємств, розв’язання ін­ших особливо важливих завдань згідно з переліком підприємств та об’єктів, включених до програми економічного та соціального розвитку України. Разом з тим за рахунок децентралізованих джерел має здійснюватись фінансування технічного переозбро­єння і реконструкції підприємств, розширення діючих вироб­ництв, будівництво об’єктів соціального та природоохоронного призначення на діючих державних виробничих підприємствах.

 

 

Рис. 8.3. Класифікація джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств

 

Серед децентралізованих власних джерел фінансових ресур­сів, що формуються безпосередньо на підприємствах як держав­ної, так і недержавної форми власності і спрямовуються на інвес­тиції, переважати повинні прибуток та амортизаційні відрахування.

Прибуток має бути основним внутрішнім джерелом форму­вання фінансових ресурсів, що забезпечує всі напрями стратегіч­ного розвитку підприємства. За рахунок прибутку підприємство сплачує податок на прибуток та інші платежі, формує резервний фонд і фонд споживання, накопичує інвестиційні ресурси для ви­робничого розвитку. Ця остання частина прибутку підприємства спрямовується на фінансування його інвестиційних проектів. Обсяг інвестиційних ресурсів, який формується за рахунок прибут­ку підприємства, визначається в процесі його розподілу. Однак у сучасних умовах розвитку економіки України в цілому і вироб­ничих підприємств зокрема прибуток не відіграє належної ролі у формуванні інвестиційних ресурсів. Більшість прибуткових під­приємств державної і колективної форм власності мають занадто низький рівень рентабельності, а значна частина їх працюють збитково. На багатьох виробничих підприємствах прибуток не забезпечує фінансування не тільки проектів їхнього розвитку, а навіть і їх санації. Резерви його зростання криються у зменшен­ні витрат підприємства, застосуванні системи «директ-констинг», що дає змогу управляти витратами, а значить, і прибутком.

Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематері­альних активів, що використовуються підприємствами, є більш сталим джерелом формування інвестиційних ресурсів, особливо на підприємствах із значним обсягом цих активів. За рахунок використання різних методів амортизації підприємство може регулювати формування амортизаційних потоків. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про опо­даткування прибутку»», П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансо­вої звітності» та П(С)БО 7 «Основні засоби» підприємству нада­но право самостійного вибору методу лінійної або прискореної амортизації основних засобів. Підприємство має вибрати такий метод амортизації основних засобів, що є найефективнішим у конкретному випадку.

Серед зовнішніх власних джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств головне місце посідають залучення додат­кового акціонерного капіталу та продаж за грошові кошти паке­тів акцій.

Залучення додаткового акціонерного капіталу є найбільш поширеною практикою формування власних інвестиційних дже­рел підприємств, створених у формі акціонерних товариств. При цьому створюються сприятливі умови для повного покриття по­треби не тільки у капітальних вкладеннях в основні засоби, а й для фінансування приросту власних оборотних коштів. Механіз­мом такого залучення власних фінансових ресурсів є додаткова емісія акцій акціонерним товариством, у тому числі державним.

Продаж за грошові кошти пакетів акцій також дає змогу сформувати певний обсяг інвестиційних ресурсів у грошовій фо­рмі. Це джерело формування фінансових ресурсів має певні межі: по-перше, воно обмежене загальною сумою акціонерного капіта­лу акціонерних товариств; по-друге, для державних підприємств продаж частини акцій державою не повинен призводити до втра­ти важелів реального управління ними з її боку (тобто продаж окремих пакетів акцій, що належать державі, не повинен позна­чатися на володінні нею контрольним пакетом цих акцій).

Ці джерела зовнішнього залучення власних коштів можуть бути використані для реалізації інвестиційних проектів, які ма­ють високу привабливість для інвесторів і дають змогу мобілізувати достатній обсяг залучення власного капіталу.

Фінансування інвестиційних проектів підприємств може здій­снюватися залученням позичкового капіталу. Основними фор­мами залучення позичкових коштів для фінансування інвести­ційних проектів підприємств у сучасних умовах є: банківське кредитування, лізинг та залучення іноземних інвестицій на зво­ротній основі.

Банківське кредитування інвестиційних проектів є найбільш традиційною формою залучення позичкових фінансових ресурсів. Однак у сучасних умовах комерційні банки України надають підприємствам в основному короткострокові кредити, тоді як фі­нансування інвестиційної діяльності потребує використання довгострокових кредитів, які поки що є незначними через високі процентні ставки.

Перспективи розвитку банківського кредитування інвестицій­них проектів пов’язані з істотним зростанням обсягу кредитних ресурсів комерційних банків, правовим урегулюванням багатьох питань іпотечного кредитування.

Одним із найпоширеніших джерел фінансування інвестицій­них проектів реконструкції і модернізації у світовій практиці є лі­зинг, який уже набув поширення в Україні. Основні правові умо­ви для застосування цієї форми позичкового фінансування інвестиційної діяльності підприємств визначив Закон України «Про лізинг». Відповідно до цього Закону об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке можна віднести до осно­вних засобів (для порівняння слід відзначити, що у світовій прак­тиці об’єкт лізингових відносин значно ширший).

В інвестиційному процесі підприємств можуть використову­ватись як фінансовий, так і оперативний види лізингу. Оптима­льне їх співвідношення у конкретному випадку визначає фінан­совий менеджер. Лізингові форми обслуговування інвестицій­ного процесу мають набути значного поширення в Україні, бо, як свідчить досвід країн із перехідною економікою, серед пози­чкових форм фінансування інвестиційних проектів вони найефективніші.

Актуальною проблемою для України на сучасному етапі є залучення іноземних інвестицій. Найпривабливішими для іно­земних інвесторів є галузі металообробки, машинобудування, харчової промисловості та ін. Однак загальна частка іноземних інвестицій у фінансуванні в Україні у 5—6 разів нижча, ніж у країнах Східної Європи в цілому, фінансування ж підприємств державної форми власності становить лише 1 % від загального їх обсягу.

Розширення обсягу іноземних інвестицій в Україну пов’язане із стабілізацією її політичного й економічного стану, створенням сприятливішого інвестиційного клімату, розширенням системи гарантій повернення інвестованого капіталу, активізацією взає­мовідносин із міжнародними інвестиційними інституціями — Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Міжнародною асоціацією розвитку, Міжнародною фінансовою корпорацією, Європейським банком реконструкції та розвитку. Ефективному використанню іноземних інвестицій для забезпечення розвитку державних виробничих підприємств має сприяти створена в 1997 р..за указом Президента Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій.

Джерела фінансових ресурсів, які використовує підприємство для фінансування інвестиційної діяльності, обумовлюють форми фінансування інвестицій: самофінансування; фінансування за ра­хунок позичкових коштів; змішане фінансування.

Більшість джерел фінансування інвестицій формуються в процесі фінансової діяльності підприємства, яка веде до зміни розміру, складу власного та позичкового капіталу. До такої дія­льності, зокрема, відносять одержання грошових коштів від роз­міщення акцій та від інших операцій, що зумовлює збільшення власного капіталу, одержання грошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань, які збільшують позичковий ка­пітал (отримання кредиту, випуск облігацій, видачу векселів). Водночас складовою цієї діяльності є сплата коштів на погашення раніше отриманих позик, виплата дивідендів у грошовій формі, викуп раніше випущених підприємством акцій.

На вибір джерел фінансування інвестиційної діяльності впливають такі фактори: вартість залученого капіталу; співвідношен­ня власного і позичкового капіталів; рівень ризику. Підприємство мусить це враховувати, а головне — рівень ризику, на який воно готове піти.

В управлінні джерелами фінансування капітальних інвестицій велике значення має установлення їх оптимальної структури. Загальний розмір джерел фінансування капітальних інвестицій насамперед залежатиме від обсягу і структури інвестиційних витрат, зміни індексу цін та затверджених показників бізнес-плану інвестиційного проекту.

В умовах дефіциту коштів менеджер повинен забезпечити уз­годження загального обсягу надходження коштів із загальним обсягом інвестиційних витрат за періодами виконання робіт та рівномірність надходження коштів відповідно до календарного плану здійснення робіт.

З метою оптимізації джерел фінансування інвестиційних про­ектів у кожному випадку підприємству необхідно визначити вар­тість залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел та розра­хувати їх середню вартість (середню вартість капіталу, що залучається). Щодо кожного із джерел фінансування мають бути використані всі резерви мінімізації вартості залучення їх. Ефек­тивною слід вважати таку структуру джерел фінансування інвес­тиційного проекту, за якої середня вартість капіталу, що залуча­ється, значно нижча за внутрішню норму дохідності за ним. Таке співвідношення слід вважати найважливішим критерієм можли­вості реалізації інвестиційного проекту за пропонованою схемою його фінансування.