Стратегія фінансування оборотних активів

 

Метою стратегії фінансування оборотних активів є вибір оп­тимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства.

Виходячи із поставленої мети фінансовий менеджер повинен розв’язати такі завдання:

провести аналіз використання оборотних активів за мину­лий період;

визначити ризик неплатоспроможності покупців, розраху­вати прогнозне значення резерву щодо сумнівних боргів;

вибрати оптимальне співвідношення між грошовими кош­тами і вкладеннями в короткострокові цінні папери;

визначити розмір і структуру джерел фінансування оборот­них активів;

розробити стратегію фінансування оборотних активів.

Стратегія фінансування оборотних активів значною мірою за­лежить від вибору джерел покриття змінної частини оборотних активів.

У теорії фінансового менеджменту виділяють чотири моделі стратегії фінансування поточних активів: ідеальну, агресивну, консервативну, компромісну.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять «поточні ак­тиви» та «поточні зобов’язання». Термін «ідеальний» означає рі­вність поточних активів та поточних зобов’язань.

Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові паси­ви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця мо­дель має такий вигляд:

 

ДП = НА,

 

де ДП — довгострокові пасиви;

НА — необоротні активи.

Схематично ідеальну модель можна зобразити у такий спосіб:

 

Необоротні активи	Власний капітал
Довгострокові зобов’язання
Оборотні активи -	Поточні зобов’язання

 

Рис. 6.5. Ідеальна модель фінансування оборотних активів

 

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші дов­гострокові позики).

До необоротних активів належать: нематеріальні активи, неза­вершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість (заборгова­ність за майно), відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

У реальному житті ідеальна модель практично не застосову­ється через те, що вона найбільш ризикована, оскільки за неспри­ятливих умов (наприклад, коли треба розрахуватися зі всіма кре­диторами одночасно) підприємство може опинитися перед необ­хідністю продажу частини основних засобів для покриття поточ­ної кредиторської заборгованості. Сутність цієї моделі полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необо­ротних активів, а поточні активи — на рівні поточних пасивів. Робочий капітал тут дорівнює нулю.

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необорот­них активів та постійної частини поточних активів, тобто їх міні­муму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. У цьому разі змінна частина поточних активів у повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позиції ліквідності ця стратегія також є ризикованою, оскільки в практичній діяльності обмежуватися лише мінімумом поточних активів неможливо.

Агресивна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

 

ДП = НА + ПЧ,

 

де ПЧ — постійна частина оборотних активів (норматив оборот­них коштів).

Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості.

Схематично агресивну модель можна зобразити так (рис. 6.6):

 

 

Необоротні активи	Власний капітал
Постійна частина оборотних активів	Довгострокові зобов’язання
Змінна частина оборотних активів	Поточні зобов’язання

 

Рис. 6.6. Агресивна модель фінансування оборотних активів

 

Таку стратегію фінансування оборотних активів може дозво­лити собі підприємство, яке не має проблем з отриманням корот­кострокових кредитів або з комерційних кредитів постачальників.

За агресивної моделі фінансування оборотних активів робочий капітал дорівнює постійній частині оборотних активів.

Агресивна політика управління оборотними активами має такі ознаки:

підприємство не ставить перед собою яких-небудь обмежень щодо збільшення оборотних активів;

підприємство накопичує запаси сировини, матеріалів, гото­вої продукції, збільшує дебіторську заборгованість і тимчасово вільні залишки грошових коштів на поточному рахунку в комер­ційному банку.

У результаті цього частка оборотних активів у загальному об­сязі майна підприємства висока (більше 50 %), а період їх обер­тання тривалий (понад 90 днів).

Агресивна політика здатна знизити ризик неплатоспроможно­сті, але не може забезпечити високої рентабельності активів.

Ознакою агресивної політики управління оборотними активами є також збільшення короткострокової заборгованості, а саме: зна­чне збільшення питомої ваги короткострокових кредитів комер­ційних банків (понад 50 %) у загальній сумі пасивів підприємства. За такої політики може також збільшитися ефект фінансового лі- вериджу, якщо диференціал фінансового лівериджу є позитивним.

Консервативна модель фінансування оборотних активів пе­редбачає, що змінна частина поточних активів також покриваєть­ся довгостроковими пасивами.

Як правило, консервативна модель застосовується на початко­вих стадіях діяльності підприємства за умови достатньої величи­ни капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування. У цьому разі коротко­строкової кредиторської заборгованості немає, відсутній ризик втрати ліквідності, тобто модель має штучний вигляд. У госпо­дарській діяльності такого не буває, щоб була відсутня кредитор­ська заборгованість.

Консервативна модель фінансування оборотних активів має такий вигляд:

 

ДП = НА + ПЧ + 34,

 

де 34 — змінна частина поточних активів.

Схематично консервативну модель фінансування оборотних активів можна зобразити так:

 

Необоротні активи	Власний капітал
Постійна частина оборотних активів	Довгострокові зобов’язання
Змінна частина оборотних активів

 

Рис. 6.7. Консервативна модель фінансування оборотних активів

 

Наведений рисунок показує, що довгострокові пасиви (влас­ний капітал + довгострокові зобов’язання) дорівнює довгостро­ковим активам (необоротні активи + постійна частина оборотних активів + змінна частина оборотних активів).

При цьому робочий капітал дорівнює сумі оборотних ак­тивів.

Консервативна політика управління оборотними активами за­безпечує високу рентабельність активів, але має ризик неплато­спроможності через непередбачені зміни ситуації на товарному і фінансовому ринках.

Характерними ознаками консервативної політики управління оборотними активами є те, що підприємство стримує збільшен­ня поточних активів і прагне зробити їх мінімальними. У ре­зультаті цього питома вага оборотних активів у загальній варто­сті майна незначна (ЗО % і менше), а період їх обороту відносно незначний.

Таку політику підприємство проводить в умовах достатньо визначеної ситуації, коли обсяг реалізації продукції, строки надходження грошових коштів та платежів за зобов’язаннями, необхідний запас матеріальних цінностей та строки їх поста­вок заздалегідь відомі або за жорсткої економії всіх видів ре­сурсів.

Ознакою консервативної'політики управління оборотними ак­тивами є відсутність або низький рівень короткострокових кре­дитів банку у загальній валюті банку. У цьому випадку необоро­тні й оборотні активи покриваються тільки власними коштами та довгостроковими зобов’язаними.

Компромісна модель фінансування оборотних активів най­більш реальна. Сутність її полягає в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половина змінної частини поточних активів покриваються довгостроковими паси­вами. При цьому робочий капітал визначається як різниця між довгостроковими пасивами та необоротними активами.

За компромісної моделі в окремі періоди господарської діяль­ності підприємство може мати надмірні поточні активи, що нега­тивно впливає на розмір прибутку.

Водночас це дає можливість підтримувати ліквідність балансу підприємства на відповідному рівні.

Компромісна модель фінансування оборотних активів має та­кий вигляд:

 

ДП = НА + ПЧ + 0,534.

 

Схематично компромісну модель фінансування оборотних ак­тивів можна зобразити так:

 

Необоротні активи	Власний капітал
Постійна частина оборотних активів	Довгострокові зобов’язання
0,5 змінної частини оборотних активів	Поточні зобов’язання

 

Рис. 6.8. Компромісна модель фінансування оборотних активів

 

Для компромісної політики управління оборотними активами характерний середній рівень рентабельності та оборотності обо­ротних активів.

Ознакою компромісної політики управління оборотними ак­тивами є помірна питома вага короткострокових кредитів банку. Цій моделі управління оборотними активами може відповідати будь-яка модель управління короткостроковими зобов’язаними.

Отже, можна зробити висновок, що з погляду оптимізації при­бутковості і ризику оптимальною є компромісна стратегія фінан­сування оборотних активів. Ця стратегія оптимально поєднує рі­вень прибутковості і середній рівень ризику, забезпечує достат­ньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Проте виходячи з пріоритетності цілей фінансово-господар­ської діяльності підприємства на окремих стадіях його розвитку оптимальною може стати інша стратегія фінансування. Взагалі, вибираючи стратегію фінансування, необхідно знайти бажане співвіднощення між рівнем рентабельності і використання влас­ного капіталу та рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його робочого капіталу.