Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Управління формуванням доходівСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Управління формуванням прибутку включає два основні напрями — управління доходами та управління затратами, балансування яких у результаті і визначає формування абсолютної величини прибутку суб’єкта господарювання (рис. 5.6)
Формування доходів суб’єкта господарювання здійснюється за такими складовими, у розрізі яких і формуються окремі складові сукупного прибутку суб’єкта господарювання: Доходи від основної діяльності, що включають насамперед дохід від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; Дохід від іншої операційної діяльності, яка включає дохід від реоізації оборотних активів, реалізації курсових різниць, оренди, отримані штрафи, пені, неустойки, списання зобов’язань; Доходи від фінансових операцій, які формуються за рахунок отримання доходів від вкладень в асоційовані та дочірні підприємства, спільної діяльності, дохожи від портфельного інвестування; доходи від іншої звичайної діяльності, що визначаються формуванням доходів від фінансових інвестицій (реалізований капітальний дохід), реалізації (ліквідації) необоротних активів, безоплатно одержаних активів тощо; доходи від надзвичайних подій. Зважаючи на особливості наведених вище джерел формування сукупного доходу підприємства, можна визначити такі завдання управління його доходами: збільшення абсолютної величини доходів підприємства в цілому та за окремими джерелами їх формування; збільшення у структурі доходів підприємства частки чистого доходу; забезпечення стабільності надходження доходів, а також обмеження впливу на формування доходів підприємства надзвичайних подій, прогнозування та оцінювання впливу яких є проблематичним; забезпечення зростання у структурі чистого доходу підприємства доходів, отриманих від основної діяльності; прискорення отримання доходів шляхом зменшення проміжку часу між їх формальним визнанням (момент визнання доходів з метою оподаткування — за першою подією) та реальним отриманням (момент надходження грошових коштів від контрагента). Відповідно до визначених вище завдань управління доходами підприємства можна сформулювати основний зміст управлінської діяльності фінансових служб підприємства та їх менеджерів щодо управління формуванням його доходів: забезпечення своєчасності та повноти формування доходів підприємства; виявлення резервів збільшення доходів підприємства та загроз скорочення доходів з метою їх уникнення; забезпечення об’єктивності, достовірності та повноти локалізації планових та/або отриманих доходів підприємства за центрами їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень; оцінювання результативності діяльності центрів доходів з позицій їх формування та отримання, визначення рівня відповідності результатів діяльності окремих центрів доходів плановим величинам; аналіз складу та структури доходів підприємства за такими критеріями: відповідно до центрів доходів; у розрізі структурних підрозділів підприємства; за видами продукції (робіт, послуг); у цілому по підприємству; прогнозування тенденцій формування доходів підприємства у плановому та перспективному періодах та їх планування. Важливим завданням фінансового менеджменту на підприємстві є забезпечення стабільності формування його доходів у розмірі, не меншому за розмір його витрат, що дає змогу забезпечити беззбитковість діяльності підприємства. Ефективність та результативність формування доходів суб’єкта господарювання як складової моделі управління його прибутком безпосередньо залежить від адекватності фінансового забезпечення цінової політики суб’єкта господарювання реаліям ринку, на якому працює підприємство. Зважаючи, що джерела формування доходів підприємства включають відмінну сукупність господарських операцій, які мають фінансові характеристики, доцільно детальніше зупинитися на таких джерелах окремо. Доходи суб’єкта господарювання від основної діяльності формуються через отримання виручки від продажу товарів, робіт та послуг. Відповідно, управління цими доходами має враховувати потреби супроводження та підтримання управлінських фінансових рішень щодо таких питань — визначення обсягів реалізації (у натуральних одиницях виміру) та формування цінової політики підприємства. Формування обсягів реалізації підприємства у натуральних вимірах є результатом взаємодії його як постачальника товару та ринкового попиту певної сукупності споживачів. На рівень останнього, зокрема, впливають такі фактори: якість продукції підприємства та аналогічної продукції під- приємств-конкурентів; унікальність товару та наявність на ринку товарів-замінників; конкурентна позиція підприємства на ринку; маркетингова діяльність підприємства з просування окремих видів товарів, що виробляються підприємством; реклама продукції підприємства; гарантійне та постгарантійне обслуговування; наявність та рівень цін на супутні товари. Поряд із вказаними факторами формування ринкового попиту на продукцію підприємства, обсяги її реалізації безпосередньо залежать і від цінової політики, оскільки ціни на продукцію підприємства є важливим чинником формування ринкового попиту. Цінова політика суб’єкта господарювання — невід’ємний елемент моделі управління його прибутком, що визначає особливості формування доходів такого підприємства. Загалом під ціновою політикою суб’єкта господарювання необхідно розуміти процедуру обґрунтування масштабу цін на його продукцію (товари, роботи, послуги) та критеріїв її застосування щодо конкретних категорій покупців. Відповідно, цінова політика може виконувати такі функції: масштаб цін використовується як індикатор для фінансового планування, зокрема планування грошових потоків підприємства для розрахунку планового бюджету грошових потоків та планування ліквідності; сприяння формуванню сталого контингенту клієнтів підприємства; формування конкурентної позиції підприємства на ринку його продукції (робіт, послуг); сприяння скороченню терміну інкасації дебіторської заборгованості. При цьому масштаб цін підприємства включає базову (основну) ціну, а також систему знижок (націнок), яка застосовується залежно від специфічних умов укладання контрактів із конкретними покупцями. Система знижок (націнок) має враховувати такі специфічні умови та характеристики покупця, як усталеність господарських зв’язків із таким споживачем, часові характеристики виконання контракту, особливості проведення грошових розрахунків за контрактом та інші умови. Важливим елементом цінової політики підприємства в моделі управління прибутком є визначення ціни продукції суб’єкта господарювання. Для потреб управління прибутком використовують сукупність-показників, що характеризують та визначають абсолютну величину ціни продукції суб’єкта господарювання (див. формули 5.4 та 5.5), у тому числі: собівартість одиниці продукції: ^ величина умовно-змінних витрат на одиницю продукції; величина умовно-постійних витрат на одиницю продукції; прибуток на одиницю продукції; ціна виробника одиниці продукції; відпускна ціна одиниці продукції. Виокремлення ряду показників, що характеризують структуру ціни продукції підприємства, здійснюється з метою інформаційного забезпечення фінансового менеджменту у частині аналізу та прийняття управлінських фінансових рішень, а взаємозв’язок між такими фінансовими показниками відображено на рис. 5.7. Ціна виробника продукції підприємства є показником, на основі якого визначається грошовий потік, кошти від якого надходять у повне розпорядження суб’єкта господарювання. Величина цих коштів визначається множенням ціни виробника одиниці продукції на обсяг реалізації у натуральному виразі.' За рахунок такого грошового потоку підприємство покриває витрати, пов’язані з виготовленням і реалізацією продукції, та формує прибуток:
де Р'— ціна виробника одиниці продукції підприємства; С — собівартість одиниці продукції підприємства; І— прибуток підприємства з одиниці продукції.
Рис. 5.7. Ціна одиниці продукції підприємства
Відпускна ціна продукції суб’єкта господарювання відповідає величині грошових коштів, що її має сплатити покупець за визначену кількість товару під час їх купівлі. При цьому відпускна ціна включає як ціну виробника, так і сукупність платежів, щодо яких суб’єкт господарювання виступає у ролі номінального платника, — непрямі податки (акциз та податок на додану вартість):
де Р — відпускна ціна одиниці продукції підприємства. Формування прибутку суб’єкта господарювання як винагороди за підприємницький ризик неможливе без відповідної реалізації створеної доданої вартості на товарному ринку за грошові кошти. Це, у свою чергу, визначає об’єктивну необхідність дослідження фінансових процесів, пов’язаних із реалізацією продукції суб’єкта господарювання на ринку. Зауважимо, що під час визначення масштабу цін має враховуватись необхідність стимулювання збуту, у тому числі й обґрунтування фінансових механізмів такого стимулювання. Фінансовий механізм стимулювання збуту продукції суб’єкта господарювання передбачає процедуру обґрунтування фінансово сприятливих для покупця умов придбання продукції, насамперед, завдяки оптиміза- ції строків відвантаження продукції та умов її оплати. При цьому можна виділити такі основні напрями впливу підприємства на фінансову привабливість його продукції для покупця: рівень базової ціни одиниці продукції; форма грошових розрахунків; термін передплати (післяплати) реалізованої продукції; рівень знижки від базової ціни залежно від обсягів закупівлі продукції; рівень знижки від базової ціни залежно від категорії покупця; надання відстрочення оплати відвантаженої продукції із відповідною націнкою на базову ціну одиниці такої продукції; рівень знижки від базової ціни при оплаті відвантаженої продукції раніше встановленого терміну оплати; формування мережі реселерів та дилерів із відповідним рівнем відпускної ціни для таких покупців; диференціація націнок та знижок від базового рівня цін відповідно до регулярності ділових контактів із таким підприємст- вом-партнером. При обґрунтуванні та реалізації цінової політики підприємство має враховувати такі фактори організації взаємовідносин із п ід пр иємствам и- ко нтраге нтам и: особливості здійснення грошових розрахунків, зокрема строки їх здійснення, ймовірність надходження платежу та рівень ризику несплати; управління дебіторською заборгованістю, зокрема контроль за своєчасністю інкасації дебіторської заборгованості, визначення сумнівної заборгованості та здійснення заходів щодо її стягнення, а також рефінансування дебіторської заборгованості; аналіз та оцінка привабливості клієнта (далі — ЕУСО[12]), групування клієнтів за певними категоріями (наприклад, прибутковості) та формування групи УІР-клієнтів. Для обґрунтування грошових розрахунків із покупцями фінансовий менеджер має враховувати тривалість фінансового циклу та формування касових розривів (див. розд. 3. Управління грошовими потоками). Слід зауважити, що визначення виручки від реалізації підприємства відповідно до чинного податкового законодавства здійснюється не за касовим методом, а на основі 'у першої події — відвантаження продукції або зарахування на банківський рахунок (у касу) грошових коштів за авансовим платежем за продукцію підприємства. Це, у свою чергу, обумовлює додаткову потребу підприємства в оборотному капіталі у зв’язку із наданням підприємством відстрочення оплати рахунків покупцями, збільшуючи її абсолютну величину. Іншим напрямом реалізації функцій управління доходами суб’єкта господарювання від основної діяльності може рогляда- тися оцінювання привабливості клієнта. Це передбачає визначення потенційного прибутку, що його може отримати підприємство від господарських операцій з даним клієнтом. Слід зазначити, що із зростанням привабливості клієнта (з погляду, наприклад, очікуваного прибутку) підприємство може дозволити собі піти на додаткові витрати з метою підтримання господарських відносин із таким клієнтом, відмовитися на його користь від інших клієнтів, господарські зв’язки з якими мають менший рівень прибутковості. Загалом створення вартості клієнта (і, відповідно, привабливості його для підприємства) передбачає, що «якість продукту, обслуговування та реалістичність ціни мають гармонізувати та перевищувати очікування клієнта»[13]. При цьому Раппапорт (Каррароіі, 1986) стверджує, що клієнти, споживаючи продукцію підприємства, генерують його грошовий потік, який виступає джерелом створення прибутку підприємства, збільшення його ринкової вартості та забезпечення достатку акціонерів. Водночас менеджмент підприємства має розглядати клієнтів та грошові потоки, що надходять від них, як базове джерело створення корпоративного достатку. Загалом, використання оцінки привабливості клієнта для підприємства доцільне для підтримання управлінських фінансових рішень за такими напрямами: обгрунтування взаємовідносин з окремими клієнтами (їх групами); обґрунтування цінової політики підприємства; визначення доцільності та оцінювання результативності масштабу цін стосовно конкретного клієнта (їх групи), оцінювання обгрунтованості використання спеціальних (партнерських) цін; оцінювання величини прибутку підприємства, який буде отримано завдяки налагодженню взаємовідносин із окремим клієнтом (групою клієнтів); визначення залежності підприємства від клієнта, їх групи чи категорії; оцінювання ризиків, що виникають у сфері взаємовідносин із клієнтами. Так, на основі вивчення світового досвіду та узагальнення практики окремих вітчизняних підприємств можна рекомендувати для кількісної оцінки привабливості клієнта для підприємства такі методи: аналіз вартості життєвого циклу клієнта; аналіз прибутковості клієнта. При аналізі життєвого циклу клієнта (далі — CLV) визначається приведена теперішня вартість чистих грошових потоків, які очікується отримати від клієнта протягом усього періоду встановлених господарських відносин між підприємством та таким клієнтом (див. приклад 5.2). Загальний алгоритм розрахунку CLV графічно зображений на рис. 5.8. Приклад 5 2 Визначимо привабливість взаємовідносин із клієнтами А та Б за методом розрахунку вартості життєвого циклу клієнта (період = кварталу).
Як свідчать результати розрахунків, клієнт А є більш привабливим для підприємства, хоча прибутковість за кожним окремим контрактом із клієнтом А менша, ніж із клієнтом Б — 16,5 % і 20,0 % відповідно.
Рис. 5.8. Алгоритм визначення вартості життєвого циклу клієнта[14]
Аналіз прибутковості клієнта (customer profitability analysis, далі — CPA) спрямований на встановлення операційної маржі, що припадає на окремого клієнта, їх групи чи категорії (див. приклад 3). При цьому грошові надходження в результаті продажу клієнту (їх групі чи категорії) продукції (наданні послуг чи виконанні робіт) порівнюється із сукупними витратами, що припадають на такого клієнта (їх групи чи категорії). Зауважимо, що розподіл сукупних витрат підприємства між окремими клієнтами (їх групами чи категоріями) необхідно здійснювати із використанням ABC-аналізу (див. розділ 5.3). Загальний алгоритм розрахунку СРА графічно зображений на рис. 5.9.
дд
Рис. 5.9. Алгоритм кількісної оцінки прибутковості (СРА) клієнта Приклад 5 3; Визначимо прибутковість взаємовідносин із '-■^1 клієнтом А, якому здійснюються поставки товарів 1, 2, 3, 4. Визначимо необхідність зменшення витрат на обслуговування клієнта, якщо цільовий рівень прибутковості продажу для підприємства становить 20,0 %.
Отже, усереднена прибутковість господарських операцій із клієнтом А становить приблизно 22,8 %, що більше за цільовий рівень на 2,8 процентних пунктів. Відповідно, витрати на обслуговування клієнта А можуть бути збільшені на 2,8 % від обсягів поставок такому клієнту із збереженням цільового рівня прибутковості підприємства. На основі отриманого індексу прибутковості клієнта можливе порівняння ефективності господарських операцій підприємства з різними клієнтами і, зокрема, оцінки виправданості витрат, що їх несе підприємство у процесі виконання операцій, із конкретним підприємством, — рядок 4 у прикладі (надання знижок від базової ціни товару, надання пільг при розрахунках, здійснення модифікацій товару, що поставляється клієнту, та інші специфічні витрати). Серед функціонально-організаційних особливостей реалізації ЕУСО необхідно звернути увагу вітчизняних менеджерів на припущення, яке стверджує (за визначенням Андона), що, із зростанням періоду підтримання постійних господарських зв’язків між підприємством та його клієнтом (створення лояльного клієнта), привабливість останнього зростає з таких причин: лояльні клієнти купують більший асортимент продукції, робіт та послуг підприємства; підвищення ефективності та зменшення затратності господарських зв’язків між підприємством та клієнтом; за рахунок зворотного зв’язку клієнт-підприємство останнє має можливість оперативніше реагувати на потреби ринку; лояльні клієнти з часом стають чутливішими до цінових факторів стимулювання попиту; розподіл у більшому проміжку часу витрат на знаходження та утримання прибуткового клієнта. Загалом використання ЕУСО можна рекомендувати не тільки для визначення політики формування відносин Із окремими клієнтами чи їх групами, а й для обгрунтування управлінських фінансових рішень щодо наступних аспектів цінової політики підприємства, зокрема: визначення «спеціальних» цін для окремих категорій клієнтів, у тому числі УІР-клієнтів; визначення масштабу знижок, що надаються найбільш лояльним клієнтам; визначення доцільності (економічної виправданості) надання додаткових пільг клієнтам; визначенням категорії клієнтів, які доцільно віднести до найбільш цінних клієнтів (наприклад, віднесення клієнтів до категорії УІР-клієнтів); обґрунтування рівня витрат на утримання клієнта. Серед інших напрямів управління доходами підприємства необхідно виділити управління дебіторською заборгованістю, що формується внаслідок розбіжності у часі між відвантаженням продукції та її оплатою. Виникнення заборгованості з боку покупців пов’язано із наданням останнім відстрочення оплати рахунків з метою стимулювання збуту продукції підприємства. Однак надання цієї пільги має здійснюватися з урахуванням таких факторів: оцінювання основних параметрів динаміки (тренду) розвитку ситуації з оплатою контрагентами рахунків за відвантажену продукцію; аналіз структури дебіторської заборгованості у розрізі своєчасності її погашення, оцінка окремих дебіторів з позиції ризику та визначення величини фінансових ресурсів, необхідних для формування резервів, зокрема резерву сумнівної дебіторської заборгованості; розрахунок середнього періоду інкасації дебіторської заборгованості та його зіставлення із можливостями підприємства покрити касовий розрив за рахунок кредиторської заборгованості, залучення короткострокових кредитів чи за рахунок інших джерел; визначення та оцінювання рівня впливу дебіторської заборгованості на формування абсолютної величини прибутку підприємства та обґрунтування доцільності надання покупцеві відстрочення в оплаті продукції — оцінка видатків підприємства на залучення фінансових ресурсів на покриття касового розриву (наприклад, процентні платежі за кредитом) та/або витрат на проведення рефінансування заборгованості; обґрунтування оптимального терміну надання відстрочення оплати рахунків покупцями та визначення відносного рівня необхідної націнки на базову ціну одиниці продукції, яка має враховувати рівень втрат, яких зазнає підприємство у зв’язку з іммобілізацією оборотних коштів, та привабливість даного клієнта (за інших рівних умов, рівень надбавки до базової ціни має бути не меншим, ніж проценти за банківським кредитом за період надання відстрочення); визначення можливості та доцільності мобілізації фінансових ресурсів через рефінансування дебіторської заборгованості, зокрема шляхом обліку векселів (якщо заборгованість оформлена видачею векселя), факторинг чи форфейтинг боргових вимог підприємства до третіх осіб, оцінювання обґрунтованості збитків у результаті рефінансування дебіторської заборгованості. При цьому рефінансування дебіторської заборгованості буде доцільним, якщо відносний рівень витрат на проведення такої операції буде не більшим за процентну ставку за короткостроковим кредитом; попередження формування та контроль простроченої і безнадійної дебіторської заборгованості. Приклад 5.4. Визначимо джерела покриття касового розриву на суму 25 тис. грн з метою забезпечення поточних видатків підприємства з наведених нижче альтернатив. Вибір джерела фінансування витрат здійснимо на основі критерію мінімізації витрат на мобілізацію такого джерела. Витрати мають бути профінансовані станом на 1 березня поточного року. Можливі джерела фінансування витрат: вексель номінальною вартістю 24,0 тис. грн і строком погашення 1 червня поточного року (облікова ставка — 27 % річних); дебіторська заборгованість контрагента на суму 28,0 тис. грн строком погашення 15 травня поточного року (облікова ставка — 28 % річних, премія факторингової компанії —■ 0,75 %); короткостроковий банківський кредит на необхідну суму строком на чотири місяці під 24 % річних.
1 Де X — сума необхідного банківського кредиту.
Отже, найдешевшим джерелом (з позицій мінімізації витрат на фінансування видатків підприємства) є факторинг дебіторської заборгованості. При цьому підприємство за рахунок такої операції може повністір профінансувати видатки, що не потребує використання інших операцій. Серед інших джерел формування доходів підприємства необхідно виділити такі, як реалізація активів (оборотних та необоротних), доходи від інвестиційної діяльності. Формування доходів від таких господарських операцій (проведення інвестицій—дез- інвестицій) може здійснюватися з метою[15]: оптимізації величини та структури робочого капіталу підприємства (наприклад, реалізації надлишкових запасів); управління операційними ризиками, насамперед, ціновим ризиком; реалізації надлишкових оборотних та необоротних активів; підкріплення господарських зв’язків відносинами власності (перехресне інвестування у корпоративні права, вкладання в асоційовані господарські товариства), отримання в результаті цього додаткових переваг у формі спеціальних (внутрішніх) цін, отримання дивідендів; участь підприємства у бізнес-групах, господарських альянсах з метою доступу до нових ринків збуту, зниження витрат на реалізацію продукції, доступ до нових джерел сировини. На абсолютну величину доходу підприємства впливають і дискретні джерела його формування, тобто джерела, які мають нерегулярний, епізодичний характер. Так, величина доходів підприємства у поточному періоді збільшується за рахунок надходження штрафних санкцій, застосованих до суб’єктів господарювання—контрагентів за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань. Однак неналежне виконання договірних зобов’язань партнерами негативно впливає на ринкову позицію самого підприємства через порушення ритмічності виробничого процесу (збої у поставці сировини), несвоєчасну доставку товару замовниками, гарантійного та постгарантійного обслуговування, що негативно вплине на обсяги реалізації і, в результаті, скорочення прибутку підприємства. У зв’язку з цим підприємство має формувати господарські зв’язки із комерційно надійними партнерами, аби уникнути згаданих вище негативних наслідків. Серед інших джерел доходу підприємства, що мають дискретний характер, можна виділити реалізовані курсові різниці, списання зобов’язань та безоплатно одержані активи. Так, управління доходами від реалізованих курсових різниць має здійснюватися з урахуванням впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства валютних ризиків (зміна валютних курсів) як складової сукупного ризику підприємства. Розглядаючи доходи суб’єкта господарювання від списання зобов’язань перед третіми особами та безоплатно одержаних активів, необхідно врахувати особливості оподаткування таких господарських операцій, які призводять до збільшення податкових зобов’язань підприємства з податку на прибуток у поточному періоді за відсутності реального руху грошових коштів. Відсутність реального руху грошових коштів як джерела погашення податкових зобов’язань може негативно вплинути на рівень платоспроможності та ліквідності підприємства, адже призведе до скорочення резерву ліквідності підприємства.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 313; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.148.222 (0.013 с.) |